2. Соціальні передумови виникнення адвокатської професії

Зародки правозаступництва з'являються па найнижчих ступенях юридичного розвитку.

У стародавньому Китаї дозволялося здійснювати судовий захист родичам і близьким друзям обвинуваченого. Про адвокатуру в Японії не згадується ні в одному з відомих нам джерел. В Єгипті захист здійснювався в письмовій формі, оскільки було побоювання, що при усному захисті буде проводиться вплив на суддів, які повинні бути об'єктивними. Проте з часом був введена разом з письмовим і усний захист.

У стародавніх Мексиці та Перу, подібно Єгипту існували постійні суди, а в процесі переважала писемність. Але щодо адвокатури не зустрічається ніяких згадок. Можна припустити, що тут, як і в Єгипті, вона офіційно не допускалася унаслідок напування письмового процесу. Отже, історія Єгипту дає першу вказівку на факт, що письмовий і таємний процес був украй несприятливий для розвитку адвокатури.

У Вавілоні і Персії процес характеризувався свободою захисту, публічністю і колегіальністю. Судовий захист відомий також жителям Сьєрра-Леоне і Анголи, але у них, мабуть, вона з'явилася під виливом англійців і португальців, які заволоділи цими територіями. У стародавніх іудеїв право ототожнювалося з релігією. Судді вважалися намісниками Єгови. В якості захисника мала змогу залучитися будь-яка особа. Проте, у пізніший час адвокатура прийняла іншу форму. За талмудичним правом при судах синедріону знаходилися оособи, що готувалися бути суддями і мали назву кандидатів. Вони були присутні на засіданнях і мої ли говорити промови в захисг обвинувачених. Будучи фахівцями, вони дещо більш наближалися до адвокатів у власному значенні. Але оскільки вони виступали не на запрошення підсудних і без попередньої угоди з ними, то їх все-таки не можна визнати за справжніх адвокатів. Згодом в єврейській мові з'являється термін «адвокат», що був запозичений з грецької мови. Це може зазначати, що іудеї перейняли у греків справжню адвокатуру.

^> 4. Римська адвокатура

1. Першими правозаступниками служать особи, пов'язані з якими-небудь відносинами позовників - саме родичі, друзі або сусіди.

2. Особливий клас адвокатів, тобто осіб, що присвятили себе правозаступництву і що займаються ним професійно, виникає на більш високому ступені розвитку суспільства, коли звичаєве право, що існувало у свідомості народу, замінюється писаним законом, і коли знання цих правових норм (законів) перестають бути доступними для кожного.

3. У тих країнах, де існує особливий клас адвокатів, ще не можна знайти ніяких слідів організації цієї професії.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: 1) особливості виникнення прообразу адвокатури у кафрів, бечуанів, зулусів, іудеїв; 2) розвиток адвокатури в стародавніх Індії, Китаї, Єгипті. Мексиці. Перу, Вавілоні, Персії та Туреччині.

3. Давньогрецька адвокатура

З середині V в. до н.е. в Греції виникає так звана софістика. Софісти, як правило, спекулювали на хитрості, неміцності явищ буття і невпевненості людської думки, підтасовувавши висновки, але саме вони стали засновниками риторики. Нещирих ораторів називали словом брехун. Даті, софісти перейшли до складання політичних і судових мов. ((скільки суддями були звичайні громадяни, які мало розумілися у юриспруденції, то не дивно, що головну увагу звернутали на красномовство позовників. Той, хто погано говорив -програвав судовий процес. Виникли логографи і диктографи, які займалися написанням судових мов. Позивачі і відповідачі просто заучували написані цими особами промови, оскільки адвокатів в той період в Греції ще не було. Отже, логографія не могла замінити справжній правовий захист. Дебати сторін за часом були обмежені. Таке обмеження існувало тля найважливіших справ, тоді як інші, дрібні і незначні, не піддавалися ніякому часовому \ порядкуванню. Час визначався за допомогою водяного годинника, що носив назву клепсидри. і цієї-то причини всі судові справи розділялися на «справи з водою» і «справи без води».

В І ренії було відомо два види представництва: законне (або необхідне) представництво і аіішане. Право відповідати на суді належало тільки дієздатним особам, а жінки і неповнолітні не входили до числа цих осіб. Тому вони повинні були діяти на суді через своїх опікунів, якими були: батьки, чоловіки, старші брати і інші родичі. Отже, первинні ознаки і форма адвокатури зароджуються у вигляді приватно-правової діяльності. Ллє не може бути й мови про будь-яку організацію цього інституту або про правила щодо підготовки адвокатів або певних особливих вимог до таких осіб. У результаті приватна адвокатура в Греції отримує внутрішній моральний розпад, втрату довір'я, формує клас «ремісників від юриспруденції».

4

1. Особливої корпорації та фахового становища адвокатів в Греції не існувало.

2. Ораторське мистецтво підміняло необхідність правової обгрунтованості в судовому виступі.

Професія адвоката отримала офіційний статус на території Римської імперії, а її зміст полягав у паданні допомоги у вигляді консультування і захисту в суді з використанням юридичних знань. З появою писаного права «Законів XII таблиць» роль патриціїв як правознавців істотно зросла. Ллє тільки публікація Флавієм (V в), а потім Елісм (IV в.) таблиць приймальних днів і позовних формул завдало останнього удару по юридичній монополії патриціїв. Вивчення і вживання права стало доступним для всіх охочих і адвокатура стала вільною професією. Коли патронат розпався, розвиток юридичної професії став здійснюватися у двох напрямах: одні юристи, що не володіли красномовством, зайнялися виключно юридичним консультуванням, а інші, хороші оратори, віддали перевагу адвокатурі. Таким чином, в Римі поєднувалися дві «спеціалізації» майбутньої адвокатської професії: юрисконсульт-правознавець - патриції (безкоштовно роз'яснювали закони, давати юридичні поради, складали угоди на підтримку виступаючих безпосередньо в суді адвокатів) і адвокат-патрон (захищали в суді, але іноді в суді їм були потрібні помічники, які були більш обізнані щодо писаного права).

У період пізньої Римської республіки і Римської імперії організація адвокатури була заснована на звичному об'єднанні юристів і обмежена вузьким кругом питань. 11а жать, у неї не було значення публічності і суспільних повноважень. У цей період адвокати дотримувалися певних морально-етичних правил, які регулювали їх взаємостосунки з клієнтом, судом, протилежною стороною в процесі. Під час імперії число адвокатів рідко допускалося більше два або трьох з кожної сторони. Якщо у обвинуваченого не було адвоката, йому призначали захисника самі судді. Адвокатам рекомендувалося відповідально відноситися до вибору цивільних справ, але в кримінальних справах ніяких перешкод для участі адвокатів не було. Адвокатура фактично прирівнювалася до державної служби. Дисциплінарний нагляд за адвокатами здійснював правитель провінції. Відзначимо, що в період імперії професія юриста, і особливо адвоката, одержала корпоративне оформлення, а склад адвокатури визначався спеціальними імператорськими списками.

Малозабезпеченим громадянам Рима гарантувалася безкоштовна участь адвоката за призначенням. Причому по кримінальних справах участь захисника була обов'язковою. Якщо сторона не мала захисника, то претор такою захисника призначав. За відмову від «захисту за призначенням» адвоката могли запросто виключити з колегії. При Юсгініані адвокатура одержала ще більший розвиток. Хоча, з другого боку, потрібно відзначити, що ІОстініан забороняв адвокатам приймати до свого виробництва так звані "злі справи". Окремо треба наголосити, що немало шкоди принесли адвокатурі Рима підпільні правові радники, так звані рабулісти, які своїм непрофесіоналізмом підірвали авторитет адвокатів.

Таким чином, зміст римської адвокатури визначали слідуючі критерії: 1) адвокат - це професійний юрист, тобто людина, яка володіє знанням законів і має досвід ведення цивільних і кримінальних справ; 2) адвокат живе за рахунок оплати його праці клієнтами, тобто людьми, які запрошують його для надання правової допомоги; 3) адвокат діяв виключно на користь клієнта - особи, яка запросила його для ведення справи; 4) адвокат керувався законами за місцем виконання професійних обов'язків; 5) адвокат дотримувався правил етики, напрацьованих практикою і корпусом кіристів за місцем виконання своїх професійних обов'язків. Отже, у Римі були адвокати, але не було адвокатури.

4

Організація римської адвокатури містила дві крайнощами:

1. У республіканський період вона була абсолютно вільною професією, коли будь-яка людина, якщо вона володіла знаннями, могла надавати іншим особам юридичну допомогу.

2. Під час імперії свобода професії була обмежена, а адвокати фактично перетворилися з ораторів в посадових осіб.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) покажіть, що саме легїсакційний судовий процес став основним джерелом і поштовхнув виникнення римської адвокатури; 2) розкрийте зміст та опишіть особливості слідуючих понять "інститут патронату",

"патрони", "клієнти", "родове ім'я", "законник", "прагматик", "когнітор", "хвалителі",

'нагадувані", "звільняючі", "злі справи", "рабулісти".