
- •Курсова робота
- •Виконав: студент групи а 2/2
- •Миколаїв – 2011
- •1. Загальні відомості про сільськогосподарське підприємство
- •2. Природні умови грунтоутворення
- •2.2 Рослинність
- •2.3 Грунтотворні породи
- •2.4 Рельєф місцевості
- •2.5 Гідрологічні умови
- •3. Ґрунтовий покрив господарства
- •3.1 Номенклатурний список грунтів
- •3.2 Характеристика основних типів грунтів господарства
- •3.2.1 Генезис
- •3.2.2 Морфологічні ознаки
- •3.2.3. Фізичні властивості ґрунтів
- •А) гранулометричний склад
- •Б) агрегатний склад
- •В) загальні фізичні властивості
- •Г) водні властивості
- •3.2.4. Агрохімічні властивості грунтів
- •А) гумус
- •Б) фізико-хімічні властивості
- •В) ґрунтовий розчин
- •Г) хімічний склад
- •4. Агровиробниче групування грунтів і рекомендації щодо підвищення родючості ґрунтів господарства та сільськогосподарського використання
- •Висновки
- •Список використаної літератури
3.2.4. Агрохімічні властивості грунтів
До агрохімічних властивостей ґрунту відносять: гумус, фізико-хімічні властивості, склад і суму катіонів, буферність ґрунтів, ґрунтовий розчин та його склад.
А) гумус
Гумус основна частина органічної речовини ґрунту, яка повністю втратила риси анатомічної будови організмів. Під час розкладу органічної речовини внаслідок дії ферментів, що їх виділяють гриби й бактерії, відбуваються процеси повторного синтезу, полімеризації та конденсації з утворенням нових високомолекулярних колоїдних сполук. Утворюється складна органічна речовина, яку називають гумусом. Гумусові речовини представляють собою суміш, різних за складом і своїми властивостями, високомолекулярних органічних сполук, об'єднаних спільністю походження.
До основних заходів з регулювання кількості гумусу відноситься: систематичне внесення у ґрунт високих норм органічних добрив у вигляді гною і торфяних компостів, висівання трав, застосування зелених добрив, вапнування кислих ґрунтів і гіпсування солонців. Бездефіцитний баланс гумуса можливо підтримувати за рахунок зниження його втрат в результаті проведення системи протиерозійних заходів. Вона включає раціональні способи обробки ґрунтів, проведення сівозмін, заорювання пожнивно-кореневих залишків тощо.
Вміст гумусу представлений в таблиця 3.6.
Таблиця 3.6
Вміст гумусу
Індекс грунту |
Глибина відбору, см |
Вміст гумусу, % |
Потужність шару грунту, % А +В1, см |
Висновок |
|
За складом гумусу, % |
За потужністю гумусового горизонту |
||||
Чзв[зв]:3:е Л |
0-20 |
6.05 |
64 |
середньогумусний |
середньоглибокий |
Чзв[зв]:3:е Л↓ |
0-20 |
5.14 |
57 |
середньогумусний |
середньоглибокий |
Чзв[зв]:3:е Л↓↓ |
0-20 |
- |
50 |
- |
середньоглибокий |
Члл [в];е Д |
0-20 |
- |
50 |
- |
середньоглибокий |
Розрахунок вмісту (запасу) гумусу в основних ґрунтах господарства (глибина відбору - 20 см).
В кожному шарі ґрунту розрахунок проводиться за емпіричною формулою:
M = phГ , т/га
де: р - щільність шару ґрунту, г/см3 ;
h- потужність шару ґрунту, cm ;
Г - склад гумусу, % ;
Чзв[зв]:3:е Л |
|
|
М = 1,24 х 64 х 6.05 = 480 т/га |
Чзв[зв]:3:е Л↓ |
|
|
М = 1,15 х 57 х 5.14 = 336 т/га |
Як видно в таблиці 3.6, всі типові грунти господарства середньо гумусні, тому господарству потрібно вживати заходи, які б збільшували вміст гумусу в грунтах. Це можна досягти шляхом внесення органічних добрив, а також застосуванням правильної технології обробітку грунту. Показники гумусового стану грунту для типових грунтів високі.
Гумусовий стан грунту характеризується комплектом морфогенетичних показників, які інформують про загальні запаси в ньому органічних речовин, їх властивості та еколого – біогеохімічні тенденції утворення гумусу, його трансформації, акумуляції та міграції в грунтовому профілі, а загалом у природно – антропогенних ландшафтах.
Агрономічне значення гумусу визначається його провідною роллю в оформленні родючості (для будь- якого грунту гумус є його основною частиною). Гумус – найважливіший чинник утворення агрономічно цінної структури в грунті і поліпшення його агрофізичних властивостей. Які зумовлюють сприятливий водно – повітряний режим. Незважаючи на застосування мінеральних добрив, гумусові речовини грунтів здебільшого продовжують залишатися важливим джерелом азоту, фосфору, сірки для живлення рослин та мікроорганізмів.