6. Операції з поняттями.

Поняття можна узагальнювати і обмежувати.

Узагальнення поняття – це логічна операція, що полягає в переході від поняття з меншим обсягом до поняття з більшим обсягом, тобто через скорочення змісту поняття розширюється його обсяг.

Наприклад, «НАУ – університет – вищий навчальний заклад – заклад».

Шляхом узагальнення видове поняття втрачає відмітну ознаку і перетворюється в родове.

Поняття з гранично широким обсягом (або гранично загальні поняття) називаються категоріями.

Категорії не мають роду і не піддаються узагальненню. Вони є межею узагальнення.

Процес, зворотний узагальненню, називається обмеженням понять.

Обмеження понять – це така логічна операція з допомогою якої шляхом ускладнення змісту поняття звужується його обсяг; тобто це логічна операція, у процесі якої переходять від понять з більшим обсягом до понять з меншим обсягом.

Наприклад, «держава – європейська держава – Українська держава».

Якщо при узагальненні понять йдуть від виду до роду, то при обмеженні, навпаки, з родового одержують видове поняття.

Це досягається шляхом додавання до змісту родового поняття нової, відмітної ознаки, наявність якої звужує його обсяг і приводить до видового поняття.

Обмежувати поняття можна до індивідуальних (одиничних) понять.

Межею граничності стає індивід, конкретний предмет.

7. Визначення понять. (Дефініції)

Визначенням, або дефініцією, називається логічна операція, що розкриває зміст поняття.

Наприклад: «Холдингова компанія – це компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній».

Якщо у визначенні розкривається тільки назва поняття, то воно називається номінальним (від лат. nomen – ім’я, назва.).

Якщо ж у визначенні розкриваються істотні ознаки предмету, то воно називається реальним.

Найпоширенішим видом реальних визначень є визначення через найближчий рід і видову відмінність.

8. Поділ понять.

Логічна операція, що розкриває обсяг поняття, називається поділом поняття.

Суть цієї операції полягає в розчленуванні відомого класу предметів, охопленого даним поняттям, на більш дрібні класи.

Поділ – це така логічна операція, в якій загальне і відмітне, як дві сторони кожної речі, знаходять свій окремий прояв у підпорядкуванні видових понять загальному роду і у взаємному співпідпорядкуванні.

Наприклад: в результаті логічного поділу поняття «вертоліт» ми одержуємо його види – «цивільні» і «військові вертольоти».

Тема 3. Складові форми мислення, судження та умовиводу. Лекція іі. С у д ж е н н я.

1. Судження як форма мислення та його структура.

2. Класифікація суджень.

3. Основні види суджень.

4. Сумісні та несумісні судження.

5. Відношення суджень за істинністю.

1. Судження як форма мислення та його структура.

Судження – це форма мислення, в якій щось стверджується чи заперечується в існуванні предметів або виражається зв’язок між предметом та його властивостями чи відношення між предметами.

Про предмети можна судити вірно або невірно. В судженнях виражається істинна чи хибна думка. Істинність судження, як і поняття, визначається його відповідністю об’єктивній дійсності.

Таким чином, судження – це головне форма мислення, без судження немає пізнання.

В кожному судженні розрізняють поняття про предмет думки (суб’єкт S) і поняття про властивості і відношення, наявність яких стверджується або заперечується в судженні (предикат Р).

Обидва ці поняття – суб’єкт і предикат – називається термінами судження.

У простих судженнях суб’єкт S і предикат Р пов’язані за допомогою зв’язки «є» чи «не є».

У складних судженнях пов’язані два і більше простих судження за допомогою логічних сполучників «i» («та»), «або...або», «або»(«чи»), «якщо...,то», «тоді і тільки тоді».

Кожне судження складається з трьох елементів – «суб’єкта», «предиката» і «зв’язки» (двох термінів і зв’язки).

Склад судження можна виразити загальною формулою «S є P» або «S не є Р».

Будь-яке судження зводиться до однієї з цих формул.

Будь-яка відносно закінчена думка, що відображує дійсність, має суб’єктивно-предикативну форму: вона загальна для всіх суджень.