4. Закон виключеного третього.

У тісному зв’язку з законом протиріччя знаходиться третій оснований закон формальної логіки – закон виключеного третього, який формулюється так:

«Два суперечні одне одному судження про один і той же предмет, взятий в один і той же час в одному і тому самому відношенні, не можуть бути одночасно хибними або істинними.

Якщо одне з них істинне, то друге – хибне. Третього не дано. (tertium non datur)».

Щоб зрозуміти визначену закономірність у відношенні істинності та хибності суджень, слід ознайомитися з двома видами логічної несумісності:

контрарної − протилежної

контрадикторної – суперечної.

Контрарна несумісність буває між загальними судженнями, які висловлюють протилежні думки, між твердженням і запереченням однорідних ознак відносно всього класу предметів («Бізнес завжди небезпечний»; «бізнес не є небезпечним»).

Субконтрарна (часткова) несумісність буває між двома одиничними судженнями, з яких одне щось стверджує, а друге це заперечує відносно того самого предмету («ця людина – студент», «ця людина – не студент»);

Контрадикторна несумісність буває між загальним і частковим судженнями, з яких одне – ствердне, а друге – заперечне («жодна сфера підприємницької діяльності не є збитковою», «деякі сфери підприємницької діяльності є збитковими»).

Закон виключеного третього обумовлений властивостями самих предметів, він відображує той простий факт, що предмет не може мати і не мати одночасно ту чи іншу властивість.

Він або має дану властивість або не має її.

Предмету не можуть одночасно належати суперечні ознаки; наявність однієї передбачає відсутність іншої і навпаки.

Наприклад, звинувачений Н. або ж «винний», або ж невинний», і не може такого бути, щоб він був «винним» і «невинним» одночасно (як Юрій Дєточкін у кінофільмі «Бережись автомобіля»).

У вигляді формули закон виключеного третього записується так:

А є або В або не-В.

(третього не дано - tertium non datur).

5. Закон достатньої підстави.

Закон достатньої підстави формулюється так:

«Будь-яка думка, щоб стати достовірною, повинна бути обґрунтована іншими думками, істинність яких доведена або очевидна.»

Іншими словами, будь-яка істинна думка повинна бути достатньо обґрунтованою.

Цей закон вимагає, щоб наші судження про предмет і його властивості не були голослівними, а логічно витікали з достовірних фактів і аргументів.

Закон достатньої підстави забезпечує обґрунтованість і доказовість нашого мислення.

Він вимагає, щоб наші думки були внутрішньо взаємозв’язані, витікали одна з одної, обґрунтовували одна одну.

Судження, яке наводиться для обґрунтування істинності іншого судження, називається логічною підставою (основою).

А те судження, яке витікає з інших суджень як з основи, називається логічним наслідком.

У вигляді формули закон достатньої підстави записується так:

А є тому, що існує В,

де А – наслідок, В – основа (підстава) цього наслідку.

Зв’язок основи (підстави) і наслідку є відображенням в мисленні об’єктивних, в т.ч. причинно-наслідкових зв’язків, які виражаються в тому, що одне явище (причина) породжує інше явище (наслідок).

Логічний зв’язок між підставою і наслідком слід відрізняти від причинно-наслідкового зв’язку.

Зрозуміло, що закон достатньої підстави виражає лише загальну вимогу до мислення. Конкретне обґрунтування істинності певних положень лежать поза сферою цього закону.

Логічний закон достатньої підстави спрямований проти таких думок в наших міркуваннях, які не зв’язані між собою необхідним чином, не витікають одна з одної, не обґрунтовують одна одну, проти нелогічного міркування, коли за основу висновку беруться сумнівні положення, які не можуть служити такими, або коли твердження беруться на віру.