3. Закон протиріччя (несуперечності).

Звичайно в логіці протиріччями називають такі думки, одна з яких стверджує те, що заперечує інша.

Такого роду думки здавна розглядалися як плутані, непослідовні.

У формальній логіці така неузгодженість однієї думки з іншою називається логічним протиріччям, яке полягає в тому, що в процесі мислення невільно або свідомо ототожнюється відмінне (різне) або видається за відмінне те, що є тотожним.

Логічне мислення характеризується несуперечливістю.

Протиріччя руйнують думку, ускладнюють процес пізнання.

Вимогу несуперечливості мислення виражає формально-логічний закон протиріччя (несуперечності), який формулюється так:

«У процесі міркування про який-небудь предмет не можна одночасно стверджувати і заперечувати що-небудь в одному і тому самому відношенні.»

Інакше кажучи, не можуть бути істинними два несумісні висказування (міркування) про один і той же предмет, взятий в один і той же час в одному і тому самому відношенні; одне з них буде обов’язково хибним.

Ця вимога несуперечливості виражає об’єктивні властивості самих предметів.

Якісна визначеність (виразність) будь-якого предмету означає, що належні йому властивості, рівно як і його існування, не можуть бути і не бути, належати і не належати йому в один і той же час в одному і тому самому відношенні.

В іншому випадку предмет не був би самим собою, втратив би визначеність.

Наприклад, не можуть бути одночасно істинними два таких судження:

«Іванов є курсантом коледжу»,

«Іванов не є курсантом коледжу».

Одне з цих суджень обов’язково хибне.

Питання про те, яке з двох суперечливих суджень є неістинним, закон протиріччя не вирішує.

Він говорить лише про те, що з двох суджень, з яких одне заперечує те, що стверджується в іншому, одне повинно бути хибним.

Яким буде друге судження, істинним чи ні, закон протиріччя (несуперечності) також не вирішує.

Воно може бути як істинним, так і хибним.

Так, наприклад, якщо візьмемо два суперечливих судження:

«Іванов під час занять був на уроці»,

«Іванов під час занять був вдома»,

то хибним може бути не тільки одне з них, але й обидва, а істинним буде третє судження:

«Іванов під час занять був у подруги».

Як бачимо, встановлення хибності одного з суперечливих суджень не в усіх випадках веде до визнання другого істинним.

Пояснюється це різним характером суперечливих суджень.

Закон протиріччя (несуперечності) має силу в усіх наших судженнях, до яких би галузей знань або практики вони не відносились.

Мусульманський богослов Аль-Газалі (1059-1111) стверджував, що закону протиріччя (несуперечності) «підкоряється навіть сам Бог».

Логічний закон протиріччя охороняє несуперечливість будь-якого правильного мислення.

Виражаючи відношення логічної несумісності понять і суджень, він забезпечує стрункість думки, переконливість аргументації, визначеність висновків і тим самим сприяє їх об’єктивній істинності.

Формальна логіка не заперечує реальних протиріч, вона лише вимагає, щоб і про суперечливі явища мислили несуперечливо, логічно правильно, у відповідності з об’єктивною дійсністю.

Закон протиріччя (несуперечності) виражається формулою:

« А не є не-А »,

яка означає, що не можуть бути одночасно істинними судження А і його заперечення – не-А.