
- •Тема 1. Логіка як основа філософського світогляду.
- •1. Філософія, логіка та інші науки про сутність мислення.
- •2. Предмет та структура формальної логіки.
- •3. Значення формальної логіки для науки і практики.
- •Тема 2. Основи понятійного мислення.
- •1. Загальна характеристика основних законів логіки.
- •2. Закон тотожності.
- •3. Закон протиріччя (несуперечності).
- •4. Закон виключеного третього.
- •5. Закон достатньої підстави.
- •Тема 3. Складові форми мислення, судження та умовиводу. Лекція і. П о н я т т я.
- •1. Поняття як форма мислення.
- •2. Поняття і слово.
- •3. Логічна структура понять.
- •4. Логічні види понять.
- •5. Відношення між поняттями за обсягом.
- •6. Операції з поняттями.
- •7. Визначення понять. (Дефініції)
- •8. Поділ понять.
- •Тема 3. Складові форми мислення, судження та умовиводу. Лекція іі. С у д ж е н н я.
- •1. Судження як форма мислення та його структура.
- •2. Класифікація суджень.
- •IV. Поділ суджень за модальністю.
- •V. Поділ суджень за типом логічних сполучників.
- •3. Основні види суджень.
- •4. Сумісні та несумісні судження.
- •5. Відношення суджень за істинністю.
- •Тема 3. Складові форми мислення, судження та умовиводу. Лекція ііі. Дедуктивний умовивід.
- •1. Умовивід як форма мислення.
- •2. Безпосередні умовиводи.
- •3. Категоричний силогізм та його види.
- •4. Модуси категоричного силогізму.
- •5. Скорочені та складні силогізми.
- •6. Логічні помилки в силогізмі.
- •Тема 3. Складові форми мислення, судження та умовиводу. Лекція IV. Індуктивний умовивід.
- •1. Сутність індуктивного умовиводу.
- •2. Повна індукція.
- •3. Характеристика неповної індукції.
- •4. Популярна і наукова індукція.
- •5. Помилки в індуктивних умовиводах.
- •Тема 3. Складові форми мислення, судження та умовиводу. Лекція V. А н а л о г і я і г і п о т е з а.
- •1. Сутність умовиводу за аналогією.
- •2. Правила умовиводу за аналогією.
- •3. Логічна природа і роль гіпотези.
- •4. Побудова і перевірка гіпотези.
- •Тема 4. Логічні основи теорії аргументації.
- •1. Сутність і значення доведення.
- •2. Логічна структура доведення.
- •3. Види доведень.
- •4. Логічні правила доведення.
- •5. Основні помилки в доведенні.
- •Тема 5. З історії логіки.
- •1. Основні етапи розвитку логіки.
- •2. Розвиток логіки в Україні.
2. Логічна структура доведення.
В будь-якому доведенні мають бути: теза, аргументи (тобто підстави доведення) та демонстрація (тобто форма доведення).
Теза – це судження, істинність якого треба довести.
Аргумент (підстава, доказ) – це ті істинні судження, якими користуються при доведенні тези.
Основними типами аргументів в процесі доведення є:
− судження про достовірно відомі факти;
− наукові визначення понять;
− загальноприйняті в науці узагальнення, раніше доведені закони науки, теорії, загальні положення тих чи інших відповідних галузей знань;
− твердження про твердо встановлені факти;
− аксіоми і постулати.
Крім істинності аргумент повинен відповідати таким вимогам:
− бути достатньою підставою для доводжуваного положення;
− бути думкою, істинність якої доведена самостійно, незалежно від доводжуваного положення.
Рішення задачі аргументації передбачає дотримання правил логіки оперування аргументами:
− як аргументи можна використовувати лише достовірно встановленні положення, істинність яких не викликає сумніву;
− достовірність аргументів встановлюється автономно по відношенню до тези;
− аргументи не повинні суперечити один одному;
− в сукупності аргументи повинні бути достатніми для обґрунтування тези.
В процесі аргументації велика роль надається риториці в її традиційному розумінні як мистецтва красномовства («Риторика» Арістотеля).
Мистецтво аргументації означає вміння раціонально вести критику і спростування хибні твердження опонентів
Демонстрація – логічне міркування, в процесі якого з аргументів (доказів) виводиться істинність або хибність тези.
Демонстрація є третьою складовою частиною будь-якого доведення.
Це спосіб (або форма) зв’язку тези і аргументів доведення.
Теза і аргументи самі по собі, без логічного зв’язку, ще не складають доведення. Аргументи починають набувати певного значення для тези лише тоді, коли з них виводять тезу.
Процес виведення тези з аргументів і є демонстрація.
3. Види доведень.
За формою (або способом) доведення поділяються на прямі та непрямі.
Прямим називають таке доведення, в якому з відомих передумов за встановленими правилами безпосередньо слідує теза, тобто істинність тези безпосередньо обґрунтовується наявними аргументами.
Наприклад, довести, що 2012 р. є високосним, можна на основі аргументу-визначення що таке високосний рік, тобто подільність його двох останніх цифр на чотири.
Доведення в даному випадку здійснюється у формі дедуктивного умовиводу.
Непрямим називають таке доведення, у якому потрібно довести хибність антитези і на цій основі зробити висновок про істинність тези.
Іноді непряме доведення називають доведенням за допомогою приведення до абсурду (reductio ad absurdum).
Наприклад, ми маємо твердження, що якщо дві прямі перпендикулярні до однієї і тієї самої площини, то вони паралельні.
Припустимо протилежне, тобто, що перпендикулярні прямі непаралельні.
В такому разі вони перетинаються, тобто утворюють, трикутник, у якому два кути при основі становлять 1800, а цього бути не може, бо тільки сума трьох кутів може становити 1800.
Отже, перпендикулярні прямі є паралельні.
Доведення тісно пов’язане із спростуванням.
Спростування – логічна операція, спрямована на зруйнування доведення шляхом встановлення хибності або необґрунтованості тези.
Тезою спростування називають судження, яке треба спростувати.
Аргументами спростування називають судження, за допомогою яких спростовується теза.
Існують три способи спростування:
− спростування тези (пряме і непряме);
− критика аргументів;
− виявлення неспроможності демонстрації.
Спростування тези, в свою чергу, здійснюється:
− спростуванням фактами;
− встановленням хибності (або суперечливості) наслідків, що випливають з тези;
− спростуванням тези через доведення антитези.
Критика аргументів, висунутих опонентом в обґрунтуванні його тези, здійснюється тим, що доводиться їхня хибність або неспроможність.
Але хибність аргументів ще не означає хибність самої тези.
Виявлення неспроможності демонстрації полягає в тому, що виявляються помилки у формі самого доведення.
Виявивши такі помилки у процесі демонстрації, ми спростовуємо її проведення, але не саму тезу.