Лекції
Психологічний тренінг як метод практичної психології.
Історія розвитку групових методів психотерапії та практичної психології.
Загальні тренінгові методи.
Психологічні особливості тренінгової групи.
Загальні етапи розвитку групи в тренінгу.
Ведучий тренінгової групи.
Література
Вачков И.В. Основы технологии группового тренинга. Психотехники. М.,2000. – 224 с.
Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическое обучение. – Л.,1985. – 166 с.
Клюева Н.В. Технология работы психолога с учителем. – М.:ТЦ «Сфера», 2000.-192 с.
Макшанов С.И. Психология тренинга. – СПб, 1997.
Мілютіна К. Л. Теорія та практика психологічного тренінгу: Навч.посібник. – К., МАУП, 2004. – 192 с.
Осипова А.А. Общая психокоррекция. М., 2000. – 512 с.
Петровская Л.А. Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг. – М.,1989. – 216 с.
Психогимнастика в тренинге / Под ред. Н.Ю.Хрящевой. «Речь», Ст.П., 2000.
Роджерс К. Взгляд на психотерапию, становление человека. М., 1994.
Ситников А.П. Акмеологический тренинг: Теория. Методика. Психотехнологии. – М.,1996. – 428 с.
Словарь психолога-практика / Сост. С.Ю.Головин. – Минск: Харвест, 2001. – 976 с.
Цзен Н.В., Пахомов Ю.В. Психотренинг: игры и упражнения. – М., 1988. – 272 с.
Технологія тренінгу / Упоряд.:О.Главник, Г.Бевз. За заг. ред. С.Максименко. – К., 2005.
Психологічний тренінг / Упоряд.:О.Главник. – К.:Шкільний світ, 2002.
Лекції
1. Психологічний тренінг як метод практичної психології.
Загальне уявлення про ПТ. Співвідношення понять “групова психотерапія”, “групова психокорекція” і “груповий психотренінг”. Специфічні риси та основні парадигми тренінгу.
1. Останнім часом у психолого-педагогічній науці спостерігається яскравий спалах інтересу до методів активного психологічного впливу, що реалізується в численних теоретичних і прикладних дослідженнях. Психологія впливу справедливо вважається одним із найбільш традиційних прикладних аспектів соціально-психологічного знання. Сьогодні методи соціально-психологічного впливу переживають період бурхливого розвитку, що, у свою чергу, збагачує також і науково-теоретичні підвалини різних галузей психології. Предметом соціально-психологічного впливу виступають: сфери політики, економіки, соціальні зміни в організації, особистісний і професійний зріст, підвищення продуктивності взаємодії груп унаслідок використання певних психотехнологій.
Психічні методи певною мірою відрізняються від інших факторів механізмом впливу на організм. Вони безпосередньо не містять фізичної або хімічної основи, проте одночасно виступають детермінуючим інформаційним фактором. Це проявляється шляхом розвитку в людини різноманітних вегетативних зрушень, пов'язаних з емоційними переживаннями під час здійснення моторних, секреторних, пізнавальних й інших психологічних функцій. Слово, що відбиває наші думки, є суттєвим регулятором психофізіології людини, відновлює в доступній для кожного окремого випадку мірі природну гармонію як психічної сфери, так і фізіологічної функціональності. Існують окремі дослідження, що підтверджують чутливість до мовлення навіть структур ДНК. Відкрита взаємодія людини з довкіллям за рахунок активного обміну інформацією й енергією забезпечує оптимальну саморегуляцію душевної й духовної сфер.
Значення тренінгу як особливого явища у світі прикладної психології постійно зростає, оскільки його ефективність порівняно з іншими підходами, переконливо доведено практикою. Американський психолог К.Роджерс уважав груповий тренінг одним із найвеличніших відкриттів ХХ століття. Існують думки, що ХХІ століття покликано стати часом упровадження тренінгових технологій у наше життя в загальнолюдському масштабі. На порозі реалізації цієї проблеми вже сьогодні стоять найбільш розвинені країни, у яких практика різних форм тренінгу складає цілий пласт соціальної культури, а добір та проробка найефективніших систем здійснюється на рівні державних програм.
Усе частіше серед науковців з'являються спеціалісти, які володіють значним академічним потенціалом, і водночас багатим досвідом проведення психотренінгів, надання психологічної допомоги, що засвоїли інші галузі психологічної практики, здатні результати досліджень грамотно й ефективно використати в практичній і соціальній роботі (О.Бондаренко, П.Горностай, В.Моляко, М.Папуш, Т.Яценко та ін.).
На сьогодні не існує єдиного усталеного визначення поняття “тренінг”, що спричиняє розширене трактування методу та позначення цим терміном найрізноманітніших прийомів, форм, засобів та способів, які використовуються в психологічній практиці. Це й не дивно, оскільки часом виникнення психологічного тренінгу вважаются 50-ті роки 20 ст., коли німецький психолог М.Форверг розробив новий метод впливу на базі рольових ігор з елементами драматизації і назвав його СПТ. Як зазначають учені (С.Макшанов, Н.Хрящева), термін “тренінг” має декілька значень: навчання, виховання, тренування, дресування. Відповідна багатозначність притаманна й науковим визначенням тренінгу. У вітчизняній психології поширені визначення тренінгу як одного з активних методів навчання, або соціально-психологічного тренінгу. Так, у “Психологічному словнику” (1996) соціально-психологічний тренінг визначається як “галузь практичної психології, зорієнтована на використання активних методів групової психологічної роботи з метою розвитку компетентності в спілкуванні”. Л.Петровська розглядає соціально-психологічний тренінг “як засіб взаємодії, спрямований на розвиток знань, соціальних установок, умінь та досвіду в галузі міжособистісного спілкування”, “засіб розвитку компетентності в спілкуванні”, “засіб психологічного впливу”. Натомість груповий психологічний тренінг не зводиться лише до соціально-психологічного, галузь його використання є значно ширшою, вона не обмежується розвитком навичок ефективного спілкування та підвищенням комунікативної компетентності. Так, Ю.Ємельянов визначає його як групу методів розвитку здібностей до навчання та оволодіння будь-яким складним видом діяльності. Інші вчені визначають тренінг також як засіб перепрограмування наявної в людини моделі керування поведінкою та діяльністю. Так, Б.Паригін визначає методи групового консультування, описує їх як активне групове навчання навичок спілкування в житті та суспільстві загалом: від навчання професійно корисних навичок до адаптації нової соціальної ролі з відповідною корекцією “Я”-концепції та самооцінки.
С.Макшановим запропонований термін “навмисна зміна”, що дозволяє описати все розмаїття явищ, яке належить до динаміки психологічних феноменів людини та групи, відбиває процесуальні й продуктивні характеристики, підкреслює “суб’єкт-суб’єктний” характер взаємодії. Ефективність тренінгу пов’язана із прийняттям відповідальності за події, що відбуваються, як спеціалістом, який його проводить, так і учасником. У цьому зв’язку дослідник пропонує визначати тренінг як багатофункціональний метод навмисних змін психологічних феноменів людини, групи та організації з метою гармонізації професійного й особистісного буття людини.
2. У сучасній ситуації терміном “тренінг” охоплюється настільки широка галузь практичної психології, яка перетинається із груповою психотерапією, психокорекцією та навчанням, що було б неправильним відмовляти цілій низці психологічних методів у праві називатися тренінговими.
До визначальних категорій, якими оперують сучасні дослідники прикладного психологічного напрямку, належать поняття “групова психотерапія”, “групова психокорекція” і “груповий психотренінг” Розглянемо особливості співвідношення означених понять.
Під психотерапією на сучасному етапі розвитку науки розуміють широку галузь наукової і практичної діяльності спеціалістів (медиків, психологів та ін.), у межах якої існує велика кількість різноманітних теоретико-методичних підходів (І.В.Вачков). Правомірним є визнання існування медичної, соціологічної, психологічної і філософської моделей психотерапії. Останнім часом розрізняють клінічно зорієнтовану психотерапію, спрямовану переважно на пом’якшення або ліквідацію наявної симптоматики, та особистісно-орієнтовану психотерапію, що покликана допомогти людині змінити власне ставлення до соціального оточення і власної особистості.
Психологічна корекція (Г.Л.Ісуріна, 1990) визначається як спрямований психологічний вплив на ті або інші психологічні структури з метою забезпечення повноцінного розвитку і функціонування особистості.
Одне з уявлень щодо групового психологічного тренінгу можемо скласти з визначення, запропонованого І.В.Вачковим: сукупність активних методів практичної психології, які використовуються з метою формування навичок самопізнання і саморозвитку. При цьому, тренінгові методи можуть використовуватися як у межах клінічної психотерапії під час лікування неврозів, алкоголізму і соматичних захворювань, так і в роботі з психічно здоровими людьми, які мають психологічні проблеми з метою надання їм допомоги у саморозвитку.
Малюнок 1. Співвідношення понять “психотренінг”, “психокорекція”, “психотерапія” і “навчання” (І.В.Вачков, 2000)
Взагалі ж привертає увагу той факт, що для позначення різноманітних форм психологічної роботи сьогодні використовується досить велике коло термінів, межі застосування яких не є чітко визначеними. Така ситуація, вочевидь, пов’язана з відносною новизною цієї галузі практичної психології. Серед провідних понять психології впливу, що застосовуються в сучасній соціальній психології, використовуються: психотехніка, психотехнічний міф, процедура, психотехнологія, досвід, зміни, самозміна, саморозвиток, суб'єктність, трансформація, терапія, тренінг, корекція, клієнт і т. ін.
У чому ж полягають провідні відмінності групового психологічного тренінгу від терапії, корекції і навчання? Як засвідчує практика, у психотренінгових методах і методах групової психотерапії досить часто використовуються одні й ті ж самі процедури.
Як уважає більшість спеціалістів (І.В.Вачков, Г.Л.Ісуріна, С.І.Макшанов та ін.), фактично можна стверджувати, що тренінг є одним із методів, які використовуються у психотерапії (як і в психокорекції та навчанні). Натомість, на думку І.В.Вачкова, виправданим є виділення групового психотренінгу з-поміж інших методів роботи психолога як самостійного напряму внаслідок існування важливих відмінностей.
По-перше, на відміну від психотерапії цілі тренінгової роботи не пов’язані власне з лікуванням. Психотренер зорієнтований насамперед на надання психологічної допомоги, а не на здійснення лікувального впливу, хоча у процедурі тренінгу можуть брати участь не тільки фактично здорові люди, а й люди у граничних станах психіки.
По-друге, відмінність психологічного тренінгу від психокорекції визначається тим, що під час тренінгу значна увага приділяється не стільки дискретним характеристикам внутрішнього світу, окремим психологічним структурам, скільки формуванню навичок саморозвитку особистості в цілому. До того ж, психокорекція напряму пов’язана з поняттям норми психічного розвитку, на яку вона зорієнтована, тоді як у деяких видах психотренінгу взагалі не визнається категорія норми.
По-третє, тренінгову роботу неможливо звести тільки до навчання, оскільки когнітивний компонент не завжди виступає під час тренінгу головним, а іноді може бути й взагалі відсутнім. Існує думка щодо визначення найбільшої цінності психотренінгу саме в одержанні емоційного досвіду. До того ж, психотренінг досить тісно стикається з розвивальним навчанням, яке розуміється у широкому смислі.
При всьому цьому під час тренінгу можуть використовуватися психотерапевтичні, корекційні і навчальні методи, що в окремих випадках не дозволяє однозначно визначити форму групової роботи.
3. Практика використання психотренінгових методів у напрямі розвитку особистості шляхом впливу на складові її самосвідомості сьогодні поступово охоплює щоразу ширші галузі індивідуального, суспільного та професійного життя людини. Причому, необхідно відзначити яскраво виражену тенденцію зростання популярності групової форми тренінгової роботи, збільшення кількості учасників груп, розширення їх вікових меж.
Специфічними рисами, що дозволяють виокремити групові тренінги серед інших методів активного психологічного впливу на особистість, можна визначити:
дотримання низки принципів групової роботи;
спрямованість на психологічну допомогу всім членам групи у саморозвитку, причому, така допомога надходить не тільки (а часом і не стільки) від ведучого, скільки від самих учасників;
наявність більш-менш постійної групи (здебільшого від 7 до 15 членів), яка періодично зустрічається або працює неперервно протягом двох-п'яти днів;
певна просторова організація (здебільшого робота у зручному ізольованому приміщенні, учасники більшу частину часу сидять у колі);
акцент на взаємовідносинах між учасниками групи, що розвиваються та аналізуються в ситуації “тут-і-тепер”;
застосування активних методів групової роботи;
об'єктивація суб’єктивних почуттів та емоцій стосовно одне одного та подій у групі, вербалізована рефлексія;
атмосфера розкутості та свободи спілкування між учасниками, клімат психологічної безпеки (І.В.Вачков, 2000).
Важливою загальною рисою тренінгів є стадійність, зумовлена соціально-психологічними закономірностями розвитку малої групи. Переважно у процесі будь-якого тренінгу виокремлюють три провідних стадії: початкову, робочу та кінцеву.
Тренінги як форма практичної психологічної роботи, завжди відбивають своїм змістом певну парадигму того напряму, поглядів якого дотримується психолог, який проводить заняття. Таких парадигм можна виділити декілька:
- тренінг як своєрідна форма дресури, під час якої жорсткими маніпулятивними прийомами на підставі позитивного підкріплення формуються нові паттерни поведінки, а за допомогою негативного підкріплення “стираються”, на думку ведучого, шкідливі, зайві;
- тренінг як тренування, у результаті якого відбувається формування та відпрацювання вмінь і навичок ефективної поведінки;
- тренінг як форма активного навчання, метою якого є передусім передача психологічних знань, та розвиток певних умінь і навичок;
- тренінг як метод створення умов для саморозкриття учасників та самостійного пошуку ними способів розв'язання власних психологічних проблем.
Парадигми наводяться за ступенем зменшення маніпулятивності ведучого та зростання відповідальності за події, що відбуваються протягом тренінгу та усвідомленості учасників групи. Так, «дресирувальник» повністю відповідає за себе та за ті зміни, що відбуваються в учасників і абсолютно не цікавиться рівнем усвідомлюваності групових та внутрішньоособистісних процесів. «Тренер» делегує тільки незначну частину відповідальності та займається «натаскуванням» із метою розвитку необхідних умінь і навичок. «Учитель» може співпрацювати з учасниками, проте посідає зазвичай позицію «зверху» та й ризикує повністю покладати на членів групи відповідальність за них. «Ведучий» покладає на себе відповідальність тільки за створення для учасників сприятливих і безпечних умов, у яких стає можливим старт самозмін.
Різні підходи до розуміння психологічного змісту тренінгу відбиваються в численних назвах спеціаліста, який проводить тренінг: ведучий, керівник, директор групи, тренер, експерт, фасилітатор тощо. Зрозуміло, що не кожен тренінг можна впевнено віднести до одного з означених видів, оскільки здебільшого перед тренінгом висувається не одна, а декілька часткових задач, розв'язання яких може відбуватися методами різних напрямів.