Глава 22 Земельного кодексу України має назву «Припинення прав на землю» і визначає перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку:

добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

конфіскація за рішенням суду;

невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк.

Земельним законодавством також передбачено перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будову, споруди, що знаходяться на ній, якщо інше не передбачено договором відчуження і не змінюється цільове призначення земельної ділянки.

Припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. І тоді органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку.

Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

конфіскація;

викуп (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

примусового звернення стягнення на земельну ділянку з зобов’язань власника;

невідчуження земельної ділянки іноземцями та особами без громадянства у встановлений строк;

неусунення допущених порушень законодавства в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

При цьому під допущеними порушеннями законодавства розуміють:

забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами;

засмічення земель забороненими рослинами;

пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;

порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються;

використання земель способами, які завдають шкоди здоров’ю населення.

12. Поняття та особливості права постійного користування землею.

Право землекористування в об’єктивному значенні розглядається як сукупність правових норм, які регулюють суспільні земельні відносини у сфері використання, відтворення та охорони земель, визначають суб’єктивний та об’єктивний склад, особливості використання різних земельних ділянок на юридичному титулі права землекористування, закріплюють права та обов’язки землекористувачів, підстави набуття та припинення земельної право суб’єктивності осіб щодо конкретних земельних ділянок.

Право постійного користування земельною ділянкою – це різновид права користування земельною ділянкою, коли об’єкти використовують надані їм земельні ділянки без заздалегідь визначених термінів.

Зміст права користування полягає у можливості отримання корисних властивостей земельної ділянки, тобто можливості її господарського використання з метою отримання прибутку або задоволення власних потреб.

Насамперед слід зазначити, що право землекористування є не тільки правом, а й обов’язком землекористувача. Усі землекористувачі зобов’язані використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням. Землекористувачі мають право: самостійно господарювати на землі; використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі; споруджувати житлові будинку, виробничі та інші будівлі й споруди тощо.

Відповідно до статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою може набуватися за рахунок земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності мають підприємства, установи, організації, що належать до державної та комунальної власності.

Земельний кодекс України встановлює єдиний виняток набуття права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності недержавними суб’єктами. Таким правом наділені громадські організації інвалідів України, їх підприємства, установи та організації, загальні засади діяльності яких визначені у Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

13. Істотні умови договору оренди землі.

Під час використання земельних ділянок найчастіше використовується договір оренди землі.

Слід зазначити, що чинне українське законодавство виходить з того,

що земля є специфічним об’єктом цивільних правовідносин,

і у зв’язку з цим потребує спеціального регулювання.

Ст. 792 Цивільного кодексу України, яка регулює найм земельної ділянки, є бланковою і відсилає нас до відповідного закону.

1. Отже, оренда земельних ділянок регулюється спеціальним законом - Законом України «Про оренду землі»

від 02.10.2003 р. №1211-IV.

У ст. 14 Закону зазначається договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі,

за бажанням сторін або на вимогу однієї сторони він може бути посвідчений нотаріально.

Крім того ст.15 Закону України «Про оренду землі» встановлюються істотні умови такого договору.

Відсутність хоча б однієї з цих умов є підставою для визнання договору оренди земельної ділянки неукладеним.

Відповідно підчас укладання договору слід пам’ятати про всі істотні умови та обов’язково їх прописати, а саме:

А) об’єкт оренди. У договорі слід, конкретизувати об’єкт оренди, слід зазначити адресу,

за якою знаходиться земельна ділянка та її площу, вказати цільове призначення земельної ділянки.

Б) строк дії договору. Строк дії договору визначається сторонами договору, але не може бути більшим за 50 років.

В) орендна плата. Вона фіксується в договорі з обов’язковим зазначенням її розміру, індексації,

форми оплати, строків і порядку її сплати та її перегляду, а також відповідальності за її несплату.

Річна орендна плата за земельну ділянку, що є державною чи комунальною власністю, зараховується у відповідні бюджети і не може бути більше 10% від нормативної грошової оцінки землі. Орендна плата може встановлюється у грошовій або натуральній формі.

Г) умови використання та цільове призначення земельної ділянки, що надається в оренду.

Д) умови збереження стану об’єкту оренди.

Е) умови та строки передачі землі. Передача здійснюється шляхом підписання уповноваженими представниками сторін Акту прийому-передачі, який є невід’ємною частиною договору оренди.

Ж) умови повернення земельної ділянки орендодавцю.

З) обтяження на використання земельної ділянки. Тобто право земельного сервітуту,

тобто право третьої особи на обмежене платне чи безоплатне користування чужою земельною ділянкою.

И) визначення яка з сторін несе ризик випадкової загибелі або пошкодження об’єкту оренди в цілому або частково. Згідно Закону такий ризик несе орендодавець, якщо інше не встановлено договором оренди.

Проте у випадку, якщо орендар або орендодавець допускають прострочку при передачі об’єкту оренди, ризик його випадкового знищення або пошкодження несе сторона, вина у такому простроченні.

К) відповідальність сторін.

Але договір оренди земельної ділянки вступає в силу лише після його державної реєстрації. Реєстрація здійснюється структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельних ресурсах України за місцем розташування земельної ділянки.

Для реєстрації договору оренди зацікавлена особа подає наступні документи:

1. Заяву про державну реєстрацію договору оренди.

2. Договір оренди (3 екз.)

3. План (схему) земельної ділянки, що надається в оренду (3 екз.)

4. Рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання в оренду земельної ділянки, що знаходиться у державній чи комунальній власності.

5. Проект відведення земельної ділянки – у разі надання його в оренду зі зміною цільового призначення.Реєстрація здійснюється в 20-дений строк.

Договір оренди припиняє свою дію у наступних випадках: — закінчення строку, на який він був укладений; — викупу земельної ділянки для суспільних потреб і примусового відчуження земельної ділянки в порядку встановленому чинним законодавством;

14. Система органів управління у сфері земельних правовідносин.

Залежно від обсягу

компетенції виділяють органи загальної, міжгалузевої, галузевої компетенції, спеціально

уповноважений орган з питань земельних ресурсів. Крім цієї класифікації можна привести ще іншу щодо

системи органів управління. Систему органів управління в галузі земельних відносин можна поділити

на дві групи: органи загальної компетенції та органи спеціальної компетенції.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин. Функції

управління — це види (напрями) діяльності, яку здійснюють уповноважені органи щодо забезпечення

організації раціонального

й ефективного використання та охорони земель. На сучасному етапі розвитку земельного законодавства,

особливо з прийняттям нового Земельного кодексу України, функції управління землями набули нових

акцентів і змісту. Вони передбачають необхідність всілякої підтримки розвитку ринкових відносин в

агропромисловому комплексі України, побудови приватноправових засад використання земель країни

з безумовним та обов'язковим здійсненням

державного публічно-правового впливу на процес експлуатації земель та їхньої охорони. Повноваження

державних органів реалізуються і через певні функції, якими наділені відповідні державні органи.

Незалежно від видів та компетенції органів державного регулювання земельних правовідносин кожен із

них прямо чи опосередковано бере участь у виконанні наведених певних функцій. Ця функція є базовою

для всіх інших функцій державно-правового регулювання земельних правовідносин, оскільки від

точних даних про наявність і стан

земель залежать ефективність планування, розподіл і перерозподіл земель,

контроль та їхня охорона.

Основні повноваження Президента України, Верховної Ради України,

Кабінету Міністрів України, органів місцевого самоврядування.

15. Правове забезпечення планування використання земель.

Управління в галузі використання та охорони земель є різновидом у правління в галузі природокористування та охорони довкілля. Основним національним багатством є земля, яка перебуває під особливою охороною держави.

Управління в сфері використання та охорони земель – це організаційно-правова діяльність уповноважених органів із забезпечення раціональної та ефективної експлуатації земель усіма суб’єктами господарювання в межах, визначених земельним законодавством України.

Набули широкого застосування економічні методи управління у галузі використання та охорони земель.

Суб’єктом управління є система уповноважених органів, які відповідно до земельного законодавства здійснюють організаційно-правову діяльність щодо забезпечення раціонального використання земельних ресурсів та їх охорони. До їх числа належать:ВРУ;ВР АРК;Обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районів у містах, міські, селищні та сільські ради;КМУ;Центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів;Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів;Рада міністрів АРК;Місцеві державні адміністрації.Органи загальної компетенції:

ВРУ: 1) прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин; 2) визначення засад державної політики; 3) затвердження державних програм; 4) затвердження та зміна меж районів і міст;

ВР АРК: 1) розпорядження землями що перебувають у спільній власності територіальних громад; 2) підготовка висновків щодо викупу земельних ділянок; 3) координація та здійснення контролю за використанням земель;

КМУ: ст. 13 ЗК України, ЗУ «Про КМУ» 1) п. 2 ст. 84 ЗК здійснює повноваження власника щодо земель державної власності; 2) п. 1 ст. 129 ЗК має повноваження на продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави іноземним державам та ЮО; 3) ст. 149, 150 ЗК передавати у власність або користування земельні ділянки із земель державної власності 4) приймати рішення щодо вилучення земельних ділянок, що перебувають у державній власності для суспільних та інших потреб; 5) ст. 20 ЗК визначає порядок встановлення та зміни цільового призначення земель; 6) п. 3 ст. 97 ЗК надає дозвіл на проведення розвідувальних робіт на «природоохоронних землях»;

Рада міністрів АРК: п. 2 ст. 38 Конституції АРК 1) землеустрій; 2) зрошувальне землеробство; 3) архітектура та містобудування; ст. 16 ЗК України 4) розпорядження землями державної власності; 5) участь у розробці та запровадження загальнодержавних програм; 6) координація та здійснення контролю за використанням земель; 7) підготовка висновків;

Органи місцевого самоврядування:виконують управлінські функції у сфері використання та охорони земель відповідно до ст. 8, 9 ,1 ,12 ЗК України, ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», повноваження Київської міськради також визначені ЗУ «Про столицю України – місто-герой Київ» 1) розпорядження землями територіальних громад (у комунальній власності); 2) підготовка висновків щодо вилучення або викупу земельних ділянок; 3) встановлення та зміна меж відповідних адміністративно-територіальних одиниць; 4) землеустрій; 5) забезпечення державної політики.

Місцеві органи виконавчої влади (місцеві державні адміністрації): ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» 1) розпоряджаються землями державної власності у межах; 2) беруть участь у розробці та забезпечують виконання державних програм; 3) здійснюють державний контроль щодо охорони земель; 4) надають висновки та здійснюють викуп земельних ділянок для суспільних потреб; 5) готують висновки щодо змін меж адміністративно-територіальних одиниць.

Органи спеціальної компетенції:

Центральний орган виконавчої влади в галузі екології та природних ресурсів (Міністерство охорони навколишнього природного середовища України): 1) участь у розробці загальнодержавних та регіональних програм; 2) моніторинг земель; 3) державна екологічна експертиза 4) пропозиції щодо державної політики з питань охорони земель;

Центральний орган виконавчої влади в галузі земельних ресурсів (Державний комітет України по земельних ресурсах): Положення про Держкомзем (Постанова КМУ від 12.03.2008 року) 1) вносить пропозиції щодо формування державної політики у сфері земельних відносин; 2) ведення земельного кадастру; 3) управління та міжгалузеву координацію;4) координація робіт з питань проведення земельної реформи; 5) розробка економічного та правого механізму регулювання земельних відносин.

16. Система речових прав на земельні ділянки.

Обмеженим речовим правом є визначене законом право володіння, користування, а в деяких випадках, і розпоряджання чужим майном у своїх інтересах незалежно від волі власника.

Ознаки обмежених речових прав:

1. похідний характер від права власності (встановлюються лише на речі, які є об’єктом права власності; відсутність або припинення права власності на річ робить неможливим виникнення обмеженого речового права);

2. обтяження права власності (перехід права власності на майно від власника до іншої особи не є підставою для припинення обженого речового права, за винятками, встановленими законом);

3. обмежений характер цих прав (обмежені речові права за змістом є вужчими ніж право власності, суб’єкт обмеженого речового права не наділени йв повній мірі тим ж правомочностями, що власник);

4. визначеність виключно законом (характер і зміст обмежених речових прав визначаються виключно законом і не можуть бути визначені договором, рішенням суду, заповітом чи іншим правочином; тому закон містить вичерпний перелік обмежених речових прав);

5. здійснення їх незалежно від волі власника (їх здійснення не потребує згоди власника);

6. абсолютний характер їх захисту (захищають від усіх осіб, в тім числі, і від власника).

Види обмежених речових прав :

1) право володіння;

2) право користування (сервітут);

3) емфітевзис;

4) суперфіцій;

5) довірча власність;

Особливими формами користування чужими земельними ділянками є емфітевзис та суперфіцій.

- Емфітевзис – це тривале, відчужуване і таке, що успадковується, право користування чужою земельною ділянкю для сільськогосподарських потреб.

- Суперфіцій – це тривале, відчужуване і таке, що успадковується, право користування чужою земельною ділянкою для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель.

Підстави виникнення емфітевзису та суперфіцію :

1. договір між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб чи для будівництва;

2. суперфіцій також на підставі заповіту.

3. Сервітут – це право обмеженого користування чужими речами (майном).