II. На подальшому етапі опрацювання тексту значна увага має приділятися логічній та емоційно-образпій виразності усного мовлення та читання.

До засобів мовленнєвої виразності відносимо інтонацію, логічний наголос, паузи, темп, силу та висоту голосу.

Логічна виразність мовлення та читання досягається використанням її основних засобів: 1) логічних пауз, 2) логічних наголосів, 3) мелодики голосу (пониження та підвищення). Навчання виразного читання молодших школярів потребує ознайомлення їх з цими засобами виразності.

Для з'ясування логічних пауз треба розібратися в смислових зв'язках між словами речення, щоб найбільш близькі слова з речення за смислом були в одній мовленнєвій ланці.

За першою партою | у першому класі | сидів молодший син відважного льотчика-випробувача Андрійко Рудаков. ||

(Є. Перм 'як. «Надійний товариш»).

У цьому реченні позначені паузи на синтагмах (єдине інтонаційно-смислове ціле в структурі речення). Виділення таких пауз полегшує читання великих речень. Найчастіше логічні паузи збігаються із розділовими знаками. Це граматичні паузи (|, ||). Розділові знаки допомагають зрозуміти логіку мовлення (читання), смисл речення, вказують на завершеність думки, на перехід від однієї до іншої. Крапка, крапка з комою, двокрапка, тире, крапки, знак питання і знак оклику завжди збігаються з кінцем мовного такту і вимагають зупинки, паузи.

Логічні паузи мають різну тривалість. Крапка свідчить про кінець думки; двокрапка — виконує функцію пояснення, переліку, уточнення; три крапки — вказують на незавершеність її і т.п. Тому під час постановки логічних пауз потрібно враховувати розділові знаки: після крапки, знаків питання і оклику має бути довга пауза (завершеність думки) — позначаємо двома вертикальними лініями; після крапки з комою, двокрапки дотримуємося менш трипалої паузи (частково закінчена думка); після коми робимо коротку паузу (тісний зв'язок між мовними тактами) — позначаємо однією вертикальною лінією.

Недодержання логічних пауз під час читання ускладнює сприймання тексту, може спотворювати думку автора.

Визначення логічних пауз школярами засвоюється за вчителем.

У методичній літературі виділяють ще психологічні та фізіологічні паузи. Перші зумовлені сприйняттям особливостей змісту тексту — настороженість, умовчування, роздум, напруження та ін.; фізіологічні — фізичним станом людини — переляк, відчай, радість тощо. Означені паузи вчитель лише відтворює у своєму виразному читанні (мовленні) і не зупиняється на їх вивченні.

Розстановка логічних пауз школярами засвоюється за зразком вчителя.

Логічний наголос — це знаходження в реченні (тексті) найголовніших (ключових) слів, найбільш важливих для передачі висловленої думки. Логічний наголос відтворюється різними способами: з уповільненою вимовою слова, підвищенням чи пониженням голосу, вимовленням його пошепки і т. п.

Є наголос для всього тексту — це логічний центр (найголовніші, ключові слова у тексті). Він визначається залежно від головної думки тексту. Може вміщувати одне слово, одне речення, кілька слів, що розкривають задум автора. Вони можуть позначатися пунктиром (слабкіші), однією лінією та двома (найважливіші слова). Визначення логічних наголосів у реченні відбувається через аналіз (смисловий) змісту. Нерідко логічний центр для тексту збігається з логічним наголосом у реченні, в синтагмі (збігаються слова).

У віршах діти завжди роблять наголос на останньому слові рядка. При цьому губиться головна думка. Треба вчити робити наголос залежно від головної думки вірша.

Відсутність належної уваги до логічного наголосу призводить до того, що головна думка вірша залишається незрозумілою для дітей.

Вчитель має добре володіти логічним читанням. Якщо перший раз текст читає він сам, то за допомогою голосу показує логічний центр в тексті, логічні наголоси в реченні. Однак потрібно вчити школярів знаходити такі слова через смисловий аналіз.

У методиці виразного читання відомі різні способи знаходження логічних наголосів. Так, учитель бере речення з навчального тексту: Над ставком стоїть плакуча верба (В. Сухомлинський. «Верба — мов дівчина золотокоса»). Ставить можливі запитання до нього. — Що стоїть над ставком? Де стоїть плакуча верба? За цими питаннями можна визначити головні за смислом слова в даному реченні. Щоб впевнитись у правильності висновку, звертаємо увагу на наступне в тексті речення: Вона схилила свої зелені віти.

Формуванню навичок виділяти логічний наголос в реченні сприяє читання одного і того ж речення з наголосом на різних словах:

Бабусині руки почали ліпити голуба.

Бабусині руки почали ліпити голуба.

Бабусині руки почали ліпити голуба.

Бабусині руки почали ліпити голуба.

(В. Сухомлинський. «Чорні руки»).

Корисні також вправи у читанні питальних речень в залежності з відповіддю: Дзюрчить струмок попід сніжок. — Так, дзюрчить. Дзюрчить струмок попід сніжок. — Так, попід сніжок.

(М. Підгірянка. «Гай взимку»).

Розстановка логічних наголосів потребує вдумливого аналізу тексту. Однак відомий і ряд правил постановки логічного наголосу: завжди виділяється підмет у простому реченні; іменник у родовому відмінку в поєднанні з іншими іменниками — Це наказ мами. Це мами наказ; іменник, що стоїть після прикметника — Повертаються з далекого вирію стомлені птахи; прикметник (або кілька прикметників), що стоїть після іменника — На мені кора та біленька, на мені листя та широке, на мені гілля та високе. Логічно виділяється слово, в якому виражена суть питання (А ти хто?). Перелік у всіх випадках вимагає на кожному слові самостійного наголосу (Запахли в рідному саду ряст, рум'янок, п'ятиперстень). Логічний наголос найчастіше ставиться на іменниках та інколи на дієсловах, коли вони несуть основне смислове навантаження: Сердега в клітці рветься, б'ється... Логічно виділяються слова, якими позначено порівняння: як море, біле поле снігом покотилось... Займенники та прикметники найчастіше не виділяються, за винятком випадків зіставлення: Осіннє небо не таке блакитне, як влітку, а сірувате. При об'єднанні авторських слів з прямою мовою логічний наголос зберігається на головному слові прямої мови: Ну, спасибі вам, — подякувала мати.

Всі ці правила постановки логічного наголосу відносяться як до прози, так і до віршів. Учитель керується ними під час розробки партитури логічного читання тексту, деякі з них може повідомляти дітям.

Мелодика — це рух голосу — пониження, підвищення. Вона робить мовлення яскравим, що сприяє кращому засвоєнню змісту тексту. Встановити мелодику допомагає логічний наголос. Щоб чітко позначити рух голосу в реченні, необхідно враховувати місце логічного наголосу. Якщо логічний наголос знаходиться на початку мовного такту, відбувається мелодичне пониження голосу, яке графічно прийнято позначати стрілкою вниз — ↘; логічний наголос у кінці мовного такту вимагає підвищення голосу ↗. Якщо ж логічний наголос знаходиться в середині, рух голосу характеризує висхідно-спадна мелодика — ↗↘. Усі засоби логічної виразності (паузи, наголос, мелодика) знаходяться у взаємозв'язку. Вдумливе використання їх допомагає правильно і яскраво відтворити текст і робить читання виразним.