7. Інфузорія туфелька. Будова, основні процеси життєдіяльності. Подразливість.

Інфузорія туфелька відноситься до типу інфузорії, підцарства одноклітинні тварини. Середовищем існування є різні типи водойм. Живе в забруднених водоймах. Має розміри приблизно 0,1-0,3 мм.

Тіло інфузорії подібне до підошви туфлі. Ця тварина має сталу форму тіла, оскілька мембрана ущільнена пелікулою. Тіло інфузорії вкрите чисельним рядом війок. Під мембраною міститься цитоплазма, яка складається з ектоплазми (утв. пелікулу) – більш щільного поверхневого шару та ендоплазми – внутрішнього рідкого шару. В цитоплазмі містяться: велике ядро (макронуклеус-6п) – відповідає за процеси життєдіяльності та мале ядро (мікро нуклеус- 2п) - відповідає за процес розмноження, ЕПС, апарат Гольджі, мітохондрії, лізосоми, мікротрубочки та мікрониточки, які утворюють цитоскелет, травна та скоротлива (пульсуюча) вакуолі.

В ектоплазмі є утвори, які утворюють захисну функцію – трихоцисти.

Дихання. Дихає киснем розчиненим у воді, шляхом дифузії всією поверхнею тіла.

Травлення. Органами живлення в інфузорії є: передротова заглибина, клітинний рот і клітинна глотка. Бактерії та інші організми заганяються навкологлотковими війками через рот у глотку і потрапляють у травну вакуолю, що формуються утворюючи 2-нні лізосоми.. Досягнувши певного розміру, вакуоля відривається від глотки захоплюється коловим рухом цитоплазми. При цьому їжа в ній перетравлюється під дією ферментів і всмоктується в цитоплазму. Далі травна вакуоля підходить до і неперетравлені рештки викидає назовні через отвори в пелікулі-порошицю.

Органом осморегуляції та виділень є дві скоротливі вакуолі з привідними (родіальними) канальцями розташованими на передньому та задньому кінцях тіла. Вода з продуктами метаболізму з протоплазми в радіальні канальці а з них у вакуолю, яка скорочуючись викидає свій вміст назовні.

Розмноження. Для інфузорій характерні два види розмноження: нестатеве та статеве (шляхом кон’югації).

В сприятливий період інфузорія розмножується безстатево, шляхом поділу материнської клітини на дві дочірні (мітотично).

При несприятливих умовах інфузорія розмножується статево, шляхом кон’югації.

При цьому дві інфузоруї з’єднуються своїми черевними сторонами і в місці їх з’єднання утворюється цитоплазматичний місток. В кожній із кон’югантів макронуклеус розщеплюється, а мікронуклеус ділиться шляхом мейозу утворюючи 4- гаплоїдних ядра. Три з них розщеплюються. Те, що залишилося, ділитьс мітозом, утворюючи в кожній з кон’югантів стаціонарне (жіноче) і мігруюче (чоловіче) ядро. Мігруючими ядрами інфузорії через цитоплазматичний мостик обмінюються (обмін генетичною інформацією). Далі інформація розходиться, і в кожній з ексконь’югантів мігруюче і стаціонарне ядро зливаються, утворюючи одне диплоїдне ядро, яке тричі ділиться мітотично. З восьми ядер, які утворилися, одне є мікронуклеусом, 3 зливаючись утворюють макронуклеус, решта розпадаються.

8. Морські одноклітинні: форамініфери і радіолярії. Одноклітинні грунту.

Багато видів найпростіших поширено у морях та грунті. Типові представники морської фауни є форамініфери і радіолярії (пролиняки).

Форамініфери входять до складу бентосу. Характерною ознакою представників форамініферів є наявність захисної черепашки, яка може мати складну будову. Черепашка утворюється або з вуглекислого кальцію або з піщинок (кремнезему), що вкривають клітину тварини (зовнішня черепашка).

Черепашка пронизана чисельними дрібними порами і має великий отвір – устя. Через пори й устя виходять тоненькі псевдоніжки, які галузяться і в певних місцях зливаються між собою. Внаслідок цього виникає ловильна сітка, діаметр якої може перевищувати діаметр самої черепашки. За її допомогою з води виловлюються поживні речовини. Ці ж псевдоніжки виконують функцію травлення і руху. У клітина форамініфер міститься одне або кілька ядер. Розмножуються як нестатевим, так і статевим способами. Спостерігається явище чергування статевого і нестатевого поколінь.

Форамініфери й інші організми (зокрема, молюски), чиї рештки добре зберігаються у геологічному літописі, мають значення “викопних речовин”. Останніми називають організми, залишки яких використовують при визначенні геологічного віку порід.

На відміну від форамініфер, радіолярії входять до складу планктону. Більшість з них має внутрішній мінеральний (переважно з кремнезему) скелет складної будови. Він може мати вигляд радіально розсташованих променів, які сполучаються в центрі клітини. Форамініфери мають вигляд дірчастих куль, вставлених одна в одну, із довгими відростками, циліндрів, пірамід тощо. Цей скелет виконує складну функцію і сприяє ширенню цих органів у товщі води.

Як і у форамініфер, у радіолярій тоненькі псевдоніжки утворюють навколо клітини уловлювальну сітку, за допомогою якої уловлюється здобич. Радіолярії протягом сотень мільйонів років беруть участь в утворенні осадочних порід. З них також утворюються родовища таких мінералів як опали, яшма тощо.

У грунтах усіх типів є представники амеб, джгутикових, інфузорій тощо. Вони живуть у капілярах грунту, заповнених водою. Базою живлення для них є грунтові бактерії, водорості, гриби або рештки живих організмів. Засухи вони можуть переносити у вигляді цист.

Особливостями найпростіших грунту є їх дрібні розміри. Вони можуть бути у 10-15 разів менші, ніж розміри близьких до них форм, які населяють прісні водойми або моря, їхня чисельність може сягати кількох сотень тисяч клітин в одному грамі грунту, а біомаса – 30-40 г/м². Розкладаючи органічні речовини, найпростіші грунту, разом з іншими організмами, що живуть у ньому, беруть участь у процесах грунтоутворення.