2.3. Колізії між матеріальними та процесуальними нормами

Розподіл права на матеріальне та процесуальне має умовний і досить відносний характер. «Процесуальність» і «матеріальність» відбивають суть функціональної характеристики правових приписів. За допомогою цих понять розкривається юридичне призначення правових норм, підкреслюється їх генетична взаємозумовленість.

О.А. Коваль зазначає, що матеріально-правові норми утворюють, так би мовити, перший шар права, правові підвалини суспільства та держави. Процесуально-правові норми, що утворюють другий шар, визначають юридичні способи й засоби здійснення, охорони, захисту та відновлення першого шару права й тягнуть на собі основний тягар забезпечення режиму законності в суспільстві та державі. Значення процесуальних норм полягає в тому, що ними визначається порядок і процедура втілення в життя правових норм, що закріплюють права й обов’язки суб’єктів правовідносин.¹ Процесуальні норми мають похідне, підпорядковане значення по лінії їх зв’язку з матеріальними нормами у тому сенсі, в якому форма будь-якого явища залежить від змісту.

Якщо взяти для прикладу кримінальне та кримінальне процесуальне право, то норми кримінально-процесуального права не можуть суперечити нормам кримінального права, оскільки основне їх призначення полягає в сприянні забезпеченню реалізації кримінального права. Якби не було кримінального права, кримінально-процесуальне право було б безпредметним. Допоміжна, «службова» роль кримінального процесу полягає в тому, що кримінально-правові відносини встановлюються та реалізуються через кримінально-процесуальні, а останні виникають, існують та отримують свій розвиток лише у зв’язку з першими.

Переважно через застарілість чинного КПК України не виключеною є ситуація, коли норми кримінального права вступають з відповідними процесуальними нормами у колізію, за якої, з огляду на сказане вище, мають отримувати пріоритет саме кримінально-правові норми.¹ Тобто при виникненні колізій між матеріальним та процесуальним правом перевага має надаватися матеріальному праву, так як має первісний характер по відношенню до процесуального.

Але можуть виникати ще два види колізій між матеріальним та процесуальним правом.

Перший випадок, це коли процесуальна норма деталізує норму матеріального права, наприклад, в ч.2 ст.375 КПК України встановлено певні обмеження при призначенні покарання порівняно з порядком, передбаченим кримінальним законом. Тобто в даному випадку виникає так звана позитивна колізія і в цій ситуацій процесуальна норма прямо не суперечить матеріальній, а тільки доповнює її. Тому в такому випадку правозастосовник має керуватися деталізуючою нормою.

Другий випадок, це коли матеріальним правом передбачені якісь правовідносини, а процесуальне право не має норми щодо регулювання цього питання. Так, наприклад, ст.124 Конституції України передбачено, що «Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів та присяжних»², а у процесуальному праві України не передбачено існування суду присяжних. Такі колізії можна лише усунути шляхом нормотворчості, тобто прийняттям нових нормативно-правових актів процесуального права.

Підсумовуючи викладене, можна дійти таких висновків, що матеріальне та процесуальне право є взаємозумовленими та взаємозалежними, співвідносячись відповідно як зміст і форма. Процесуальне право виконує забезпечувальну функцію щодо дії матеріального права. Через це у разі колізій між їх нормами перевагу слід віддавати матеріальному праву. Слід також зауважити переважна більшість проблем у взаємовідносинах матеріального і процесуального права зумовлена частковою застарілістю чинного процесуального законодавства, безсистемним підходом у вдосконаленні окремих його положень, відсутності синхронної (навіть сумісної) роботи( наприклад, з розроблення КК і КПК України), тому задля ефективної дії норм та інститутів матеріального та процесуального права у майбутньому є необхідним їх узгодження та якнайшвидша гармонізація.