III ст. До н. Е. Танаїс, розташований у гирлі Дону, а також фортеці Маслини, Бєля

ус, ДонУзлавське, городище Панське, фортеця “Чайка” останньої третини IV ст.

до н. е. площею близько 0,4 га. Остання мала внутрішній великий двір, по пери

метру оточений однимдвома рядами приміщень. У кутах фортеці й посередині її

довгих сторін містилися оборонні башти. На Боспорі з кінця III ст. до н. е. поши

рилися укріплені поселення й садиби, а на Фанталівському півострові – фортеці.

У районі Херсонеса з’явилися садиби з розвиненою господарською частиною й од

нією оборонною – зазвичай

однокамерною – баштою, що

містилася на розі, над входом 130

.

Основним фортифікацій

ним прийомом було чергуван

ня стін і башт. Система ступін

частих куртин, мабуть, не була

поширеною. Штучні рови або

вали відсутні, виняток стано

влять тільки Танаїс і деякі

городища Західного Криму.

Втім, відомі вали й рови страте

гічного призначення, розташо

вані далеко за межами міст.

Вони й виконували функцію

захисту цілого району. Такими

були вали Керченського пів

острова, що служили для за

хисту Боспорського царства 131

.

306

Узунларський вал (за А. Маслениковим)

Перибол, Херсонес

8_Krizitskiy.qxd 04.09.2008 11:28 Page 306

Були влаштовані три лінії обо

ронних споруд, з яких найбільш

відомі два паралельні вали –

один проходив від Тірітаки

повз Пантикапей на північ до

Азовського моря – т. зв. Тірі

такський вал, другий – від

Узунларського озера до Азова –

Аккосів вал. Обидві лінії укрі

плень складалися з валів і ро

вів, вали мали кам’яні крепіди й

башти. Вони виникли ще в до

грецький час, але пізніше були

оновлені – Тірітакський у V ст.

до н. е., Аккосів – у кінці V – на

початку IV ст. до н. е. Ці обо

ронні лінії були досить мону

ментальними спорудами. Так,

Тірітакський вал має нині висоту близько 3,5 м, рів – глибину близько 3,5 м; ши

рина валу і рову 34 м. Висота Узунларського валу сягає до 6,4 м. Цей вал мав про

їзд, фланкований баштами. Існує припущення, що в I cт. до н. е. для захисту Бос

порської держави було зведено ще один вал, проте місце його розташування поки

що не встановлено. Можливо, він містився на Перекопі для захисту Криму або

простягався від Феодосії до Азова.

У деяких містах роль оборонних ровів фактично виконували балки, що відділя

ли міську територію від навколишньої місцевості. Так, саме поєднання оборонних

стін і балок захищало Верхнє місто Ольвії. Аналогічний прийом було застосовано

на значному відрізку західної оборонної лінії Пантикапея, що складалася з подвій

ної лінії оборонних стін із баштами, розташованими на краю широкої балки, яка ви

конувала функцію рову 132

. Подібні функції мав і перибол Херсонеса, влаштований

перед воротами й куртинами південнозахідної частини ділянки. Зважаючи на

знаходження в протейхизмі периболу надгробків елліністичного часу і на глибину

її закладення нижче за рівень міських воріт можна припустити, що перибол було

побудовано в період пізнього еллінізму.

Товщина фортечних

стін була різною: 3 м – 6,5 м

у Пантикапеї, 3 м – 4,5 м у

Херсонесі й Ольвії, 1,5 м –

2,5 м у невеликих містах.

Довжина куртин залежала

від умов рельєфу і потре

би забезпечення фланко

ваного й фронтального

обстрілу нападників; в

одних випадках вона мо

гла сягати 10 м –15 м, в

інших, як у Херсонесі,

доходити до 90 м. Пізніше

херсонеська довга курти

307

Міська брама, Херсонес

Башта Зинона, Херсонес

8_Krizitskiy.qxd 04.09.2008 11:28 Page 307

на була поділена на дві частини

прибудованою до неї з боку поля

баштою.

Поширення метальних знарядь

спричинило появу касетованих

куртин – оборонних стін із прибу

дованими до них з боку міста при

міщеннями. Такі куртини відкри

то в Ольвії, Пантикапеї, Мірмекії,

у Східному Причорномор’ї – у Ва

ні й на Ешерському городищі. Їх

датовано часом воєн Мітрідата VI

Євпатора (кінець II – початок I ст.

до н. е.) 133

. Прийом касетування

(або казематування) стін відобра

жений і в рекомендаціях давніх ав

торів, зокрема Філона Візантійсь

кого. Відсіки призначалися для

розміщення воїнів і зберігання бойових запасів. Куртини завершували бойові май

данчики із захисними зубцями, про що свідчать дані, одержані в ході розкопок Пан

тикапея й Ольвії. Як бачимо на зображеннях монет Боспора (пізнішого часу), баш

ти також мали зубці.

Бойові башти містилися як у місцях повороту оборонних ліній, так і на прямих

відрізках, за їхньої значної протяжності. Ними фланкували також ворота. Башти

зазвичай були однокамерними, круглими, напівкруглими і прямокутними в плані.

Розміри башт становили від кількох до десяти й біль

ше метрів. Наприклад, Західні ворота Ольвії були

фланковані двома прямокутними баштами, з яких

південна мала розміри 14,5 м х 14 м, північна –

15,7 м х 16,6 м 134

. Їхня висота могла сягати 12 м –

15 м при двохтрьох ярусах.

В оборонних лініях було не менше двох воріт

(Ольвія, Херсонес). Біля воріт північної лінії оборо

ни акрополя Пантикапея і в Херсонесі відкрито та

кож хвіртки, що виходили у фланг передбрамної те

риторії. Тут під захистом зовнішньої куртини можна

було збирати значну кількість воїнів, яких не було

видно з боку ворога.

Ширина міських воріт могла сягати 3,8 м (Херсо

нес). Воріт із передбрамним двором, або камерою

“шлюзом”, у чистому вигляді в Північному Причор

номор’ї поки що не знайдено, подібні варіанти відомі

в Тірітаці, Патреї, на акрополі Пантикапея другого

періоду 135

, в Херсонесі. За плануванням останні на

ближаються до типу воріт, які розташовувалися на

внутрішньому кінці коридору. Довжина коридору

херсонеських воріт становить 5,8 м. Із зовнішньої

сторони коридор обмежувався катарактою – у стінах

коридору збереглися отвори для замочного бруса

308

Західна міська брама, Ольвія

(ескіз за реконструкцією С. Крижицького)

Північна міська брама, Ольвія (ескіз за

реконструкцією С. Крижицького)

8_Krizitskiy.qxd 04.09.2008 11:28 Page 308

полотнищ воріт і пази для проходження катаракти 136

. Передбачено наявність ката

ракти у брамі Патрея. У Пантикапеї для ефективнішої оборони акрополя біля воріт

були влаштовані бастіони 137

. Залишки воріт Херсонеса, що збереглися на всю висо

ту, дають підстави вважати, що подібні споруди навряд чи мали з напільної сторони

якенебудь декоративне оформлення.

У час еллінізму сталися деякі зміни в техніці кладок оборонних споруд. Напри

клад, в Ольвії, на відміну від попереднього часу, стіни вже мали міцні фундаменти

або штучні шарові підвалини, доведені до материка. Крім того, в ході будівництва

оборонних споруд, як це було в Ольвії, почали зводити кам’яні стіни, а не сирцеві.

У Пантикапеї поширилося підтесування скель. З’явився новий тип кладки – дво

рядна складна орфостатна (“кордон на ребро – плита на образок”), що, безперечно,

мала естетичну цінність, але за міцністю поступалася іншим системам у разі вико

ристання супротивником стінобитних знарядь. Однак у своєму класичному вигляді

цю систему, зважаючи на дані Ольвії й Херсонеса, застосовували тільки для кладки

внутрішніх міських фасадів стін. І лише, починаючи з перших століть нової ери, в

Херсонесі стали в такий спосіб викладати й зовнішні фасади куртин. В елліністич

ну добу зовнішні й внутріш

ні фасади викладали за різ

ними системами: напільні –

за постелистою, міські – ча

сто за орфостатною. Із по

чатком застосування масив

них плит і блоків виникла

необхідність використовува

ти підйомні механізми. Пли

ти кладки внутрішнього

фасаду ольвійської оборон

ної стіни мали довжину

1,6 м і товщину – близько

0,4 м. Камені в кладках щіль

но притесували на місці,

часто вони мали русти.

Кладку робили виключно на

309

Кругла вежа, Тіра

Загальний вигляд захисного комплексу, Тіра (ескіз за реконструкцією С. Крижицького)

8_Krizitskiy.qxd 04.09.2008 11:28 Page 309

глиняному розчині. У кінці

досліджуваного періоду в ході

ремонтів і зведення стін навіть

у зовнішніх фасадах часто за

стосовували необроблені плити

й блоки, а також вторинний ма

теріал. Яскравий приклад за

стосування такого вторинного

матеріалу – постаменти для

статуй та архітектурні деталі

для будівництва пізньоеллінсь

кої оборонної стіни – знайдено,

зокрема, в Ольвії 138

.

Як свідчить конструкція

хвіртки в куртині № 19 у Хер

сонесі, будівничі елліністично

го часу вже вміли зводити роз

пірні перекриття, зокрема, ро

бити клинчасті й лучкові пере

мички, а також напівциліндричні склепіння, що перекривали проходи до них. Клин

часті камені, що належали до перемичок або склепінь невеликого радіуса, було

знайдено і в Ольвії під час розкопок Західних воріт.

Складніше питання щодо конструкцій перекриття воріт. В умовах Північного

Причорномор’я, де відсутні міцні кам’яні породи, архітравне кам’яне перекриття

отвору з шириною декілька метрів без застосування проміжних опор або дерев’яних

балок вельми проблематичне. Звідси випливає, що для перекриття комірних отво

рів могли використовувати два варіанти перекриття: архітравне з несучою кон

струкцією у вигляді дерев’яних балок або розпірне кам’яне лучкової чи напівцир

кульної форми. Застосування другого варіанта знаходить опосередковане підтвер

дження в інших джерелах – на зображеннях боспорських монет перших століть но

вої ери часів Рескупоріда I (68–91 рр.) і Савромата I (93–123 рр.) 139

, на малюнках

оборонних стін Херсонеса та на стіні пізньоантичного херсонеського склепу 140

.

На них зображено на півциркульні клинчасті перекриття воріт.

Укріплення елліністичного часу найповніше досліджені в Пантикапеї, Херсонесі

й Ольвії.

Система захисту акрополя Пантикапея полягала у створенні “тактично само

стійних вузлів оборони, свого роду фортів, зведених на командних висотах гори,

на спеціально підтесаних підвалинах” 141

. Ця система відсутня в інших північнопри

чорноморських містах. І в Херсонесі, і в Ольвії структура укріплень була більш тра

диційною. Оборонні системи та їхні елементи в інших північнопричорноморських

містах хоч і простіші, ніж розглянуті вище, але вони є модифікаціями в плануваль

ному і конструктивному сенсі.

Розкопані залишки та рекомендації давніх авторів допомагають уявити можливі

висотні параметри оборонних споруд. Висоту куртин, що сягала 7 м – 10 м, і башт –

12 м – 15 м, реконструйовано для боспорських споруд 142

. Враховуючи товщину ша

рових фундаментів комплексу Західних воріт Ольвії та рекомендації Філона Візан

тійського, згідно з якими висота куртин має дорівнювати їх подвійній товщині, мо

жемо припустити, що висота стін сягала 8 м –10 м, а башт – на 1,5 м – 2 м більше 143

.

У Херсонесі висота куртин південносхідного комплексу оборонних споруд, що збе

310

Вилазна хвіртка, Херсонес (фото В. Чубаря)

8_Krizitskiy.qxd 04.09.2008 11:28 Page 310

реглися, становить 8 м – 10 м, башт – 10 м – 12 м 144

. В останньому випадку, втім, слід

взяти до уваги, що ми наводимо сумарну висоту укріплень, яка зростала протягом

тривалого часу, включаючи й пізнє середньовіччя, коли піднімався й рівень денної

поверхні. Однак ці величини є коректними, оскільки вони мають аналогії в Греції.

Якщо зіставити висотні показники пересічної, здебільшого одноповерхової, жит

лової забудови та оборонних укріплень, то стає очевидним значне домінування фор

тифікаційних споруд. Це домінування підкреслювалося нерозчленованістю вели

ких масивів куртин та відносною роздрібленістю об’ємів пересічної забудови й гро

мадськоадміністративних комплексів.

Споруди громадського, адміністративного й культового призначення. Про

існування в Північному Причорномор’ї цих споруд свідчать написи, літературні

джерела, аналогічні будівлі, відкриті в Греції. Так, із написів і літературних творів

відомо про існування театрів в Ольвії та Пантикапеї. Утім, залишки театру in situ

відкрито лише в Херсонесі. Не викликає сумнівів також існування в полісних мі

стах пританейонів, еклесіастеріїв, булевтеріїв, будинків симпосій, будівель різних

колегій, гімнасіїв, стадіонів та ін. Однак розкопані в Північному Причорномор’ї бу

дівельні залишки, які вдається ідентифікувати з перерахованими спорудами, пооди

нокі. Це головна стоя агори, скарбниця на Східному теменосі, гімнасій, торговельні

ряди, будівлі колегій і суду в Ольвії, монетний двір, казарма в Херсонесі, палац і

пританейон (?) у Пантикапеї.

Численнішими є рештки споруд, пов’язаних із культом. Частину з них знайдено

in situ. Це передусім унікальний для Північного Причорномор’я комплекс Тамансь

кого толоса, антові або простильні споруди, відкриті на Майській горі на околицях

Фанагорії та в Кепах, храми й вівтарі Східного й Західного теменосів Ольвії, храм

Партенос у Херсонесі. Крім того, є свід

чення очевидців про залишки ще двох

круглих храмів на Боспорі – у Фанаго

рії й Гермонассі 145

. Судячи зі знайденої

в Ольвії увігнутої плити антаблемента,

що зберігається в Одеському археоло

гічному музеї, там теж був круглий

храм 146

.

Як випливає зі сказаного, загальна

кількість ордерних храмових споруд у

Північному Причорномор’ї, відкритих

in situ, невелика. Проте їхні залишки

дозволяють сформувати уявлення про

планування й типи цих будівель, а ве

лика кількість архітектурних деталей,

знайдених у всіх великих античних пів

нічнопричорноморських містах, дає

підстави для реконструкції їхніх фаса

дів або ордерів. Зрозуміло, не всі ці де

талі належали культовим спорудам, зо

крема, навряд чи деталі аттичного ор

дера були використані в храмовому бу

дівництві. Однак, враховуючи велику

кількість храмів, згадуваних у написах,

311

База аттикового ордера та постамент для статуї,

Ольвія (фото С. Крижицького)

8_Krizitskiy.qxd 04.09.2008 11:28 Page 311

можна припустити, що значна частина цих деталей могла бути пов’язана саме з

такими спорудами.

У Північному Причорномор’ї за будівельними залишками, знайденими in situ,

встановлено наявність тільки антових (або простильних) і толосоподібних типів

храмів (або скарбниць). Перші представлено рештками шарових підвалин храму

Зевса на Східному теменосі Ольвії, фундаментів храмів Афродіти в Кепах і на

Майській горі біля Фанагорії, храму або скарбниці на Мітрідатовій горі в Пантика

пеї. Ці храми, судячи із ширини їхніх фасадів, могли мати дво(в антах) або чоти

риколонні портики. Подібними були й розміри цих споруд. Так, ширина їхніх го

ловних фасадів сягала 7,5 м – 9,3 м, довжина – 10 м – 15,3 м. Усі вони мали квадрат

ні в плані наоси.

У зв’язку з необхідністю визначення кількості колон на головному фасаді цих

споруд виникає питання, чи можливою була їхня непарна кількість. Річ у тім, що

для головних фасадів (зроблених у вигляді фронтонних портиків) грецьких храмів

класичного й еллінського часу типовою була лише парна кількість колон. Але у Пів

нічному Причорномор’ї відомі зображення таких фронтонних портиків, які мали

непарну кількість колон. Вони представлені трьома категоріями джерел: знахідками

в Ольвії у шарах V–IV ст. до н. е. трьох форм для відливання підвісок із зображен

нями п’ятиколонних фасадів; боспорським надгробком II ст. до н. е. із зображенням

п’ятиколонного фронтонного портика; зображеннями на Пантикапейських монетах

I ст. Котіса І та Євніки 147

. Це дозволяє припустити, що в Північному Причорномор’ї

справді міг існувати храм із непарною кількістю колон головного фасаду. Саме чи

сленні джерела з подібними зображеннями, їхнє походження з різних місць і нез

вичність такого типу дають підстави вважати, що це була непересічна споруда, ша

нована мешканцями різних полісів усього Північного Причорномор’я. Тому припу

скати можливість облаштування портиків з непарною кількістю колон у згаданих

невеликих спорудах, залишки яких збереглися in situ, достатніх підстав немає.

Згідно з традиційними поглядами, в Північному Причорномор’ї були буцімто

поширені периптеріальні храми. Проте досі решток in situ, які б впевнено можна бу

ло віднести до цього типу споруд, не знайдено. Одним із доказів існування таких

312

Фуст мармурової колони іонічного ордера, Ольвія (фото С. Крижицького)

8_Krizitskiy.qxd 04.09.2008 11:28 Page 312

споруд є знахідки великих архітектурних деталей. Однак розміри навіть найбіль

ших із них недостатні для однозначного вирішення питання про можливу прина

лежність цих деталей саме до периптерів, хоча не виключена й така можливість.

До периптерів дослідники відносять, зокрема, храми Аполлона в Ольвії та Гор

гіппії. Проте і в першому, і в другому випадках це зовсім не безсумнівно.

Підставою для такого припущення щодо горгіппійського храму є лише єдина

знахідка кутового блока антаблемента доричного ордера 148

. Утім, судячи з його нез

начної висоти (90,5 см), він міг належати, радше, невеликій споруді антового або

простильного типу з висотою колон не більше 3,1 м – 3,2 м.

Відповідно храму Аполлона в Ольвії, то виникають сумніви не тільки щодо його

планувального типу, але й стосовно визначення цієї споруди як храму. Проти остан

нього свідчать, поперше, нерівномірність прогонів імовірних східного і західного

бічних портиків. Судячи з опублікованих креслень залишків шарових фундаментів,

різниця між прогонами становить 0,8 м – 0,9 м. Подруге, за найімовірнішого шести

колонного варіанта головного портика поздовжні стіни наоса не стикувалися з його

колонами, те саме стосується й п’ятиколонного варіанта портика. Подібний прийом

незбігу поєднань стін і колон відомий у грецьких храмах (наприклад, храм Аполло

на в Басах, храм в Сегесті, храм Афіни Алеї в Тегеї та ін.). Але в усіх цих випадках

відзначаємо дотримання симетрії щодо головної поздовжньої осі, чого немає в за

пропонованій реконструкції ольвійського храму. Потретє, якщо припустити, що

цей храм був периптером, то не зрозуміло, з якою метою шарові підвалини півден

ної стіни наоса доведено до шарових підвалин бічних колонад. Це можна логічно по

яснити тільки в тому разі, якщо припустити, що така стіна належала не до наоса, а

до тильної сторони портика. Крім то

го, in situ залишки шарових підвалин

поздовжніх стін наоса, що зберегли

ся, виключають можливість рекон

струкції пронаоса, оскільки не про

довжуються на південь від південної

стіни ймовірного наоса. Не рекон

струює його й сам автор 149

, хоча на

схемі реконструкції меж теменоса

він подає відновлення периптера з

пронаосом, типове для периптерів.

Відрізняються від звичних і пропор

ції плану. Названі особливості не ха

рактерні для храмів звичних “кла

сичних” схем. Водночас ці особливо

сті цілком можливі для споруди ін

шого призначення з портиком на го

ловному фасаді, наприклад будівлі

для сисітій, яка могла бути на свя

щенній ділянці.

У зв’язку з цим слід підкреслити,

що великі храми, такі, як Парфенон,

не кажучи вже про монументальні

малоазійські диптери, в Північному

Причорномор’ї в елліністичну добу,

очевидно, не будували. Про це свід

313

Карниз та тригліф, Ольвія (фото С. Крижицького)

8_Krizitskiy.qxd 04.09.2008 11:28 Page 313

чить, зокрема, незначна кількість знайдених донині архітектурних деталей великих

розмірів. Слід враховувати, що частина з них могла бути пов’язана з вотивними спо

рудами. Скажімо, такою є трибічна капітель коринфського ордера з Ольвії 150

. З ве

ликих архітектурних деталей елліністичного часу відзначимо метопу з Ольвії (ви

сота 71 см, ширина 81,5 см) із зображенням щита й базу іонічного ордера аттичного

типу, нижній діаметр фуста колони якої становить 82 см 151

. У Херсонесі 152

було

знайдено метопу заввишки 82 см, шириною 75 см і канелюрований барабан дорич

ного ордера з нижнім діаметром 100 см.

Пропорційні розрахунки за модульними співвідношеннями 153

на підставі розмі

рів згаданих архітектурних деталей дозволяють припустити існування досить знач

них висот доричних колонад і споруд. Так, якщо враховувати ширину тригліфа, роз

раховану за шириною ольвійської метопи, що дорівнює 0,54 м, то, використовуючи

співвідношення, вказані Б. Федоровим, отримаємо висоту колони близько 7,2 м –

7,56 м, антаблемента – 1,8 м. Загалом висо

та портика від стилобата до верху карниза

становить в цьому випадку 9 м – 9,36 м.

Варто підкреслити, що це максимальні по

казники. Отримані цифри значно менші

ніж відповідні, скажімо, у таких спорудах,

як Парфенон. Так, висота колони Парфе

нону – близько 10,5 м, портика до верху

карниза – близько 14 м; а відповідних дета

лей у храмі Аполлона в Дельфах – відпо

відно 10,7 м і 13,5 м; Афіни Алеї в Тегеї –

9,5 м і 12 м; пропілеї Акрополя – 8,8 м і

11,5 м. Подібний масштаб храму дає і згада

на вище база іонічної колони з Ольвії.

Ці цифри показують, що найбільші пів

нічнопричорноморські доричні храми зай

мали за висотними показниками середнє

місце між Парфеноном і Афінським Гефе

стейоном. Останній мав висоту колон

близько 5,6 м і ордера до краю карниза –

7,6 м. У Північному Причорномор’ї могло

бути дватри таких храми, не більше. Судя

чи з масштабів згаданих деталей і аналогій,

північнопричорноморські периптери, швидше за все, були шестиколонними по го

ловному фасаду.

Не заперечуючи можливості будівництва в Північному Причорномор’ї в елліні

стичний час периптерів, маємо зазначити, що реальних даних для такого тверджен

ня бракує. Ордерні споруди в Північному Причорномор’ї були значно скромніші.

Висота їхніх колон, судячи зі знахідок архітектурних деталей, навряд перевищува

ла 4 м в доричному і 5 м в іонічному ордері. Так, висота колон, визначена за дорич

ними капітелями, знайденими в Херсонесі, в більшості випадків становить 2,01 м –

4,16 м; в Ольвії висота колон, розрахована за двома доричними капітелями, сягає

4,16 м; не перевищує 4,7 м висота доричних колон, визначена за метопнотригліф

ними фризами й антаблементами, знайденими в Ольвії і Горгіппії 154

. Утім, за фраг

ментами фризів із Ольвії можна визначити висоту колон – 3,08 м – 3,64 м. Приблиз

но висота – 3,96 м – визначена за базами колон Таманського толоса 155

.

314

Ескіз реконструкції фасаду скарбниці (?), Ольвія

(за С. Крижицьким та А. Буйських)

8_Krizitskiy.qxd 04.09.2008 11:29 Page 314

Закінчуючи аналіз розмірів

ордерних північнопричорно

морських споруд, зупинимося

на рідкісному для Північного

Причорномор’я комплексі кар

низних плит іонічного ордера з

дентикулами, знайденому на

центральній височині Верхньо

го міста в Ольвії в розвалі

пізньоеллінської оборонної сті

ни. Висота цих плит – 25 см –

32 см, дентикул – 8 см – 9 см.

Профілювання й розміри вино

сів карнизів із капельником у

всіх семи карнизах майже одна

кові. Карнизи відрізняються

тільки наявністю або відсутні

стю невеликої полички під дентикулами заввишки 4 см, що дає невелику різницю

карнизних плит по висоті 156

. Важливо підкреслити, що дентикули всіх плит із фаса

ду однакові – різниця не перевищує 1 см, причому іноді це – відмінності між денти

кулами тієї самої плити. Усе це дозволяє зробити припущення, що це плити з однієї

будівлі. Висота іонічної колони, як засвідчують розміри цих карнизів, може бути в

межах 4,84 м – 5,22 м 157

. Проте не виключено, що ці карнизи могли належати будів

лі доричного ордера. Річ у тім, що в тому самому розвалі оборонної стіни було знай

дено карнизи й близько десятка

тригліфів, частина яких як за мате

ріалом, так і за пропорціями ціл

ком відповідає згаданим карнизам.

Подібний прийом поєднання до

ричного ордера з іонічним карни

зом у елліністичний час відомий в

архітектурі Греції, наприклад, дру

гий ярус колонади бібліотеки у

святилищі Афіни в Пергамі або

священна стоя на агорі в Прієні 158

.

У нашому випадку на користь та

кого поєднання опосередковано

свідчить знахідка в Ольвії дорич

них архітектурних деталей елліні

стичної доби, які за своїми пропор

ціями відповідають згаданим кар

низам, а не іонічним. Оскільки і

тригліфи, і карнизи знайдено в то

му самому розвалі, то логічно при

пустити, що деталі взято для ре

монту оборонної стіни з однієї, а не

з кількох споруд, очевидно, зі Схід

ного теменоса. У доричному варі

анті висота колони складатиме

315

Трибічна капітель коринфського ордера, Ольвія

Архітектурні деталі доричного ордера,

внутрішній антаблемент толоса, Ольвія

(за А. Буйських)

8_Krizitskiy.qxd 04.09.2008 11:29 Page 315

2,3 м – 2,5 м, а портика загалом –

3,46 м – 3,70 м.

Потрібно підкреслити, що мону

ментальні споруди в містах Північного Причорномор’я в елліністичний час зводи

ли тільки в доричному або іонічному (аттичного й малоазійського різновиду) орде

рах. З монументальних архітектурних деталей елліністичної доби, які можна було б

чітко ідентифікувати з коринфським ордером, нині відомо лише одну трифасадну

капітель. Остання особливість виразно свідчить про її вотивне призначення. На від

міну від монументальних споруд, проникнення коринфського ордера в архітектуру

малих форм почалося в елліністичний час. У цьому ордері спостерігаємо неповний

набір декоративних елементів, характерних для монументальних споруд, а також

елементи, типові для іоніки 159

. Відзначимо такі особливості північнопричорномор

ських ордерів монументальних споруд. У капітелях доричного ордера це, як прави

ло, відсутність полички на

верхній площині абака для роз

вантаження нависань капіте

лей. У деяких випадках, на

приклад, у Таманському толо

сі, замість полички верхня

площина абака від його зов

нішнього краю похило підно

ситься до несучої площини,

або абак додатково завершу

ється невисокими валиками,

скоцією, прямим викружен

ням і профілями з невеликим

виносом щодо нього. Аналогіч

не завершення мають і три

пантикапейські доричні капі

телі II ст. до н. е. На відміну від

316

Обломи доричного ордера, Ольвія

Архітектурні деталі доричного ордера,

Херсонес (за А. Буйських)

Архітектурні деталі доричного ордера, Тіра: 1–3 – капітелі;

4–7 – бази (за А. Буйських)

8_Krizitskiy.qxd 04.09.2008 11:29 Page 316

капітелей Таманського толоса, відомі нам

доричні капітелі Ольвії та Херсонеса подіб

них додаткових завершень абака не мали.

Характерною особливістю частини та

манських і херсонеських, а також однієї зі

згаданих пантикапейських капітелей, є не

велика опуклість ехіна в його верхній ча

стині. У цей період твірна ехіна становить

пряму лінію, як, скажімо, на деяких та

манських, херсонеських і ольвійських капі

телях 160

. Специфічною особливістю північ

нопричорноморських капітелей є форма і

кількість ремінців ехіна: зазвичай їх два, ча

стіше три, у Греції здебільшого чотири. Од

нак найважливішими відмінностями від

грецьких зразків є форма зламів ремінців,

кут і величина їхніх виносів. Водночас у Пів

нічному Причорномор’ї трапляються капі

телі з ремінцями, форма яких наближається

до грецьких зразків 161

. Іноді досить істотні

відхилення трапляються і в метопнотри

гліфних фризах. Так, у Мірмекії знайдено

два фрагменти метопнотригліфних фризів,

виконаних в одному блоці з архітравом, у

них відсутні тенії та регули, а тригліфи й

метопи є звичайними заглибленнями 162

.

Значно менше даних для зіставлення

щодо іонічного ордера. Капітелі елліністич

ного часу, як і частини антаблемента, збере

женість яких була б достатньою для їх на

дійної реконструкції, поодинокі. Винятком

є, мабуть, тільки комплекс деталей іонічно

го ордера з Херсонеса, проаналізований

І. Пічикяном. Недостатньо надійні для пев

них висновків і бази, вони хронологічно мо

гли належати до перших століть нової ери, а

щодо стилю – до коринфського ордера.

Останньому, щоправда, суперечить значно

менша кількість коринфських капітелей,

ніж баз, які можна було б впевнено пов’яза

ти з добою еллінізму. Відомі нам бази іоніч

ного ордера елліністичного часу предста

влені аттичним типом. Найбільш “класич

ними” зразками є бази Таманського толоса і

Херсонеса 163

. Вони складалися з двох напів

валів різного діаметра з розташованою між

ними скоцією, обмеженою поличками при

близно однакової висоти. Інший характер,

за одним винятком, мають бази, знайдені в

317

Архітектурні деталі доричного ордера, Боспор

Архітектурні деталі іонічного ордера, Ольвія

(за А. Буйських)

8_Krizitskiy.qxd 04.09.2008 11:29 Page 317

Ольвії 164

. Їх відмінності полягають в

ускладненні профілю, що завершує

скоцію (до полички додається викру

ження), висота нижньої полички у

два й більше разів перевищує висоту

верхньої, відсутній нижній напіввал

(принаймні в моноліті з іншими об

ломами).

Зазначені вище архітектурні дета

лі двох ордерів, за винятком вотивної

коринфської капітелі з Ольвії, були

виконані, як і деталі аттичного орде

ра, з місцевих північнопричорномор

ських порід вапняку.

Основним матеріалом для стін

храмів у елліністичну добу був вап

няк. Кладки робили на глині. Їхні си

стеми, однак, не відомі, оскільки

жодного фрагмента наземних частин

храмових стін заввишки більше од

ного ряду кладки досі не знайдено.

Знайдені антаблементи свідчать, що

за необхідності застосовували залізні

пірони, які заливали свинцем. Пор

тики, судячи з кам’яних баз, капіте

лей і антаблементів, а також бараба

318

Обломи іонічного ордера, Ольвія (за А. Буйських)

Капітель та база іонічного ордера, Херсонес

(за А. Буйських)

Архітектурні деталі аттикового ордера, Ольвія

(за С. Крижицьким)

0

0

5

5

1 2 34 5 6

7

10

10

12 13 14 15 16 17 18

22

21

2019

9

8

8_Krizitskiy.qxd 04.09.2008 11:29 Page 318

нів фустів колон, у мо

нументальних спорудах

виконували повністю з

каменю. Ольвійські

храми мали шарові під

валини, що проходили

через усю товщу куль

турних нашарувань до

материка.

Покрівлі храмів бу

ли з черепиці, головним

чином, коринфського

типу. Фронтальні щит

ки керамід зазвичай де

корували меандром,

іноді з буквами, що поз

начали ім’я архітектора

або якогонебудь магістрата. Знайдені в Ольвії щитки зберегли для нас ім’я Мосх,

це саме ім’я трапляється також на черепичних клеймах. На щитках бачимо зобра

ження божеств (Афіни, Аполлона), солярних знаків, рослинних мотивів, зокрема

пальмет 165

. Сими робили як з каменю, так і теракотові, вони мали отвори для водо

відведення, декоровані левовими масками. Фронтони храмів завершували акроте

ріями. Не виключено, що покрівлі круглих у плані споруд були самановими, оскіль

ки жодна із систем черепичної покрівлі, які застосовували в Північному Причорно

мор’ї (коринфська, лаконська, сицилійська), за формою черепиці для перекриття

круглих покрівель не підходить.

Фасади портиків іонічного ордера прикрашали різним рельєфним різьбленням.

Скажімо, херсонеський храм, графічно реконструйований І. Пічикяном на підставі

ордерних деталей, мав плетіння на нижніх напіввалах баз, іонічний – кіматій на

абаку капітелей, під поличкою, що завершувала архітрав, і фронтонними карниза

ми, рослинний орнамент на подушці капітелі і фризі, перлинники під фасціями ар

хітрава й біля завершення фриза. Метопи доричного внутрішнього фриза ольвійсь

кого толоса були прикрашені шестипелюстковими розетами й масками, ймовірно,

букраніїв.

Як зазначалося, уявлення про зовнішній вигляд і планування конкретних хра

мів Північного Причорномор’я отримуємо на підставі здійснених графічних рекон

струкцій. Розглянемо наявні реконструкції ордерних культових споруд Північно

го Причорномор’я щодо ступеня достовірності. В Ольвії – це храм Зевса і храм (?)

Аполлона; у Херсонесі – два храми іонічного ордера, на Боспорі – доричні храми

в Пантикапеї і Мірмекії, Таманський толос, два храми в Горгіппії, храм Афродіти

в Кепах і храм на Майській горі біля Фанагорії. Реконструкцію планування

можливо було здійснити лише для шести із названих об’єктів, оскільки від них

збереглися залишки in situ. А ось храми Херсонеса, Мірмекія та Горгіппії рекон

струйовано на підставі знахідок деяких архітектурних деталей без конкретної

прив’язки щодо місця.

Характеристику реконструкцій почнемо зі святинь Азійського Боспору – храму

Афродіти в Кепах, скарбниці або храму на Майській горі на околицях Фанагорії,

а також Таманського толоса. Маємо планувальні реконструкції перших двох об’єктів 166

.

Реконструкцій об’ємів храму Афродіти і споруди на Майській горі не здійснено.

319

Плани храму на Майській горі (1) та храму Афродіти в Кепах (2)

1

2

8_Krizitskiy.qxd 04.09.2008 11:29 Page 319

Жодних архітектурних деталей, які можна було б використати для визначення

ордера і висотних розмірів, не знайдено. Обидві споруди невеликі: Храм Афродіти,

згідно з реконструкцією в плані, мав розміри 10 м х 7,5 м, споруда на Майській го

рі – 12 м х 9,3 м (розміри наведено за фундаментами). Наоси – квадратні в плані.

Збережені іn situ залишки фундаментів стін і підлоги дозволяють припустити, що

будівля на Майській горі мала пронаос, який у першому будівельному періоді за

вершувався антовим портиком, а в другому, мабуть, закривався стіною з дверним

отвором. Коефіцієнт ступеня достовірності визначення типу споруди у даному ви

падку становить близько 0,9 167

, а планування – на одну десяту менше.

Щодо храму Афродіти, то виступ, хоча й незначний, північного фундаменту

поздовжньої стіни за лінію зімкнення зі східним фасадом східної стіни наоса вказує

на можливість наявності пронаоса. Запропонована реконструкція антового двоко

лонного портика гіпотетична, однак, судячи з розмірів споруди й аналогій, цілком

вірогідна. Коефіцієнт ступеня достовірності встановлення типу споруди і його пла

нування тут істотно менший і складає не набагато більше 0,5.

Відсутність знахідок архітектурних деталей не дає можливості визначити ордер

і висотні параметри цих споруд. Тому можливе тільки приблизне визначення висо

ти цих об’єктів, зважаючи на планувальні дані. За висотою і загальним характером

вони могли бути подібні до храму Зевса на Східному теменосі в Ольвії.

Викликають інтерес особливості декору і конструкцій цих споруд. Будівля на

Майській горі мала могутні тришарові фундаменти товщиною до 1,5 м, сирцеві сті

ни, коринфську систему покрівлі (хоча трапляються кераміди й лаконського типу).

Стіни всередині були покриті розписами з використанням червоного і чорного

кольору, підлога – вапняна.

У храмі Афродіти ширина фундаментів становила 0,9 м; вони складалися з шару

щільно укладеного на глині щебеню й вапняної крошки. Стіни, очевидно, були

кам’яні, система покрівлі – коринфська, підґрунтя під підлогою – глиботне.

Якщо храмове призначення споруди в

Кепах за супровідним матеріалом і за схід

ною орієнтацією сумнівів не викликає, то

стосовно споруди на Майській горі є пи

тання. Ця споруда має рідкісну – практич

но північну орієнтацію. І хоча подібні варі

анти орієнтації відомі, але вона досить не

звичайна. Тому вважаємо більш обґрунто

ваною пропозицію розглядати споруду як

скарбницю 168

.

Таманський толос, за реконструкцією

М. Сокольського, був круглим у плані хра

мом із зовнішньою колонадою доричного ор

дера і внутрішньою колонадою іонічного ор

дера та підвищеним центральним об’ємом.

Імовірне використання дерев’яних фустів

колон у внутрішній колонаді і наявність че

репичної покрівлі 169

.

У реконструкції планування на підставі

залишків, знайдених in situ, надійно встано

влено наявність стіни цели, внутрішньої ко

лонади й зовнішньої “платформи”. Існування

320

План Таманського толоса

8_Krizitskiy.qxd 04.09.2008 11:29 Page 320

зовнішньої колонади в давнину прогно

зується на підставі непрямих ознак –

наявності архітектурних деталей до

ричного (капітель) та іонічного (база)

ордерів. Головним аргументом слугує

відкриття паралельних до стін толоса

фрагментів кладки, яку дослідник трак

тує як стилобат – в одному місці з дво

ма плінтами й одним барабаном коло

ни, розташованим in situ. Така аргумен

тація цілком слушна, втім, вона має і

вразливі місця. Це, поперше, змінна

ширина кладки, що обмежує зовнішню

“платформу” (птерон) за аж ніяк не рів

номірного розташування каменів під ві

рогідні плінти – південнозахідний

фрагмент напроти південного входу то

лоса. Плінти мали б бути розставлені

рівномірно або стилобат мав би бути по

всій протяжності однакової ширини.

Подруге, судячи з глибини закладки,

не можна виключати можливості появи

двох згаданих плінтів із барабаном ко

лони в пізніший час, коли тут було здій

снено кардинальну перебудову. Адже

ніякої необхідності встановлювати додаткові плінти для кам’яних доричних колон не

було, оскільки для доричного стилю це не притаманно. Потретє, не можна не зверну

ти увагу на те, що згаданий барабан колони мав діаметр 0,46 м, тоді як знайдені капі

телі дають верхні діаметри колон 0,29 м – 0,32 м, а бази – 0,32 м – 0,34 м 170

. Усе це зни

жує коефіціент ступеня достовірності відновлення типу споруди та її планування

приблизно до 0,8. Необхідно

підкреслити, що в умовах Пів

нічного Причорномор’я це до

сить високий показник.

Розглянемо ступінь досто

вірності реконструкції основ

них об’ємних елементів толоса.

Однією з істотних проблем ре

конструкції є наявність або від

сутність зовнішньої колонади.

Про її наявність свідчить відно

сно велика кількість доричних

капітелей, яких більше, ніж

опор внутрішньої колонади, і

для використання яких іншого

місця в Таманському комплексі

не знайти. Коефіцієнт ступеня

достовірності тут наближаєть

ся до 0,7.

321

Архітектурні деталі Таманського толоса

Комплекс Таманського толоса (за М. Сокольським)

0 10 см

0 10 см

0 10 см

0 10 см

0 10 см

0 5см

0 5см

8_Krizitskiy.qxd 04.09.2008 11:29 Page 321

Істотне питання виникає у зв’язку з облаштуванням двосвітної зали, для якої

аналогії мало що дають. Опосередковано про більший об’єм зали (вищі дахи над

зовнішньою колонадою) може свідчити відносно велика товщина фундаменту стін

цели (0,9 м) і наявність пазів, очевидно, для фахверка (за М. Сокольським – “про

духів”). Вона могла бути зумовлена і конструкцією купольного перекриття над вну

трішньою колонадою, аналогічно до подібної у Фимелі в Епідаврі. Таким чином, ко

ефіцієнт ступеня достовірності реконструкції двосвітної зали в кращому разі аль

тернативний, тобто становить не більше 0,5.

Подібні питання постають щодо об’єму цели: чи був він збільшений тільки над

внутрішньою колонадою чи загалом, і чи мав перекриття центральний простір?

У всіх випадках можливі лише альтернативні вирішення, тобто коефіцієнт ступеня

достовірності кожного – не більше 0,5.

Точніші розрахунки висоти за розмірами архітектурних деталей. Тут можливі

відхилення не такі значні й принципові. Верхній діаметр доричних колон, зважаю

чи на капітелі, що збереглися, був у межах 29 см – 32 см; нижній діаметр іонічних

фустів, як свідчать знайдені бази, становив 32 см – 34 см. Отже, висота доричних

колон могла сягати 2,03 м – 2,43 м, іонічних – 2,88 м – 3,06 м 171

. Якщо толос мав дві

колонади, то внутрішня іонічна колонада могла бути приблизно на 0,5 м – 1,0 м

вищою, ніж зовнішня дорична. Таким чином, коефіцієнт ступеня достовірності

визначення висоти колон наближається до 0,8.

Вірогідність реконструкції системи перекриття зали навряд складає більше 0,3,

оскільки однаково можливі купольні, кроквяні або гіпефральні вирішення.

Покрівлю, ймовірно, робили із саману. Відсутність хоча б окремих знахідок спе

цифічних форм черепиці дозволяє, на нашу думку, заперечити запропоноване авто

рами реконструкції черепичне покриття. У даному разі коефіцієнт ступеня досто

вірності дещо вищий і становить близько 0,7.

Підсумовуючи отримані показники за окремими найважливішими компонента

ми об’ємного і конструктивного вирішення і розділивши одержану суму на кіль

кість цих компонентів, ми одержимо коефіцієнт ступеня достовірності реконструк

ції об’ємів – 0,57.

На Європейському

боці Боспору в централь

ному розкопі Пантикапея

збереглися in situ залиш

ки кам’яного фундаменту

невеликого храму, розмі

ри якого становлять

7,4 м х 10,5 м. Тут же

знайдено плиту карниза

доричного ордера 172

. За

пропонована В. Толсти

ковим реконструкція ан

тового двоколонного хра

му і за плануванням, і

за об’ємним вирішенням

має високий коефіцієнт

ступеня достовірності

близько 0,8. Цей об’єкт

викликає значний інте

322

Антовий храм доричного ордера на акрополі Пантикапея

(за В. Толстиковим)

8_Krizitskiy.qxd 04.09.2008 11:29 Page 322

рес щодо конструктивного

вирішення. У фундаменті йо

го західної стіни витесано па

зи для укладання дерев’яних

брусів з метою встановлення

фахверкової конструкції для

підвищення антисейсмічно

сті споруди.

Від малого храму іонічно

го ордера на північносхідно

му теменосі в Херсонесі збе

реглися нижній ряд стилоба

та й підтес в материковій ске

лі, що дозволили встановити

розміри споруди в плані –

4,8 м х 10,5 м. Крім того, не

подалік було знайдено чоти

ри бази іонічного ордера, які

за своїми розмірами пропор

ційно відповідають залиш

кам, відкритим in situ. Усе це

послужило підставою для ре

конструкції простильного

або амфіпростильного чотириколонно

го храму 173

. Коефіцієнт ступеня досто

вірності реконструкції типу будівлі –

0,56, плану – близько 0,6.

З реконструкцій двох ольвійських

храмів елліністичного часу, що розта

шовувалися на Східному теменосі,

більш аргументованою є реконструк

ція планування храму Зевса. Від нього

збереглися in situ фрагменти шарових

підвалин, які засвідчують наявність на

оса і пронаоса. Розміри храму – 7,8 м х

15,3 м 174

– близькі до розмірів пізньо

архаїчного храму Аполлона Ієтроса.

Храм міг бути антовим або простиль

ним. Для обох варіантів не бракує ана

логій. Одна з найближчих, у тому числі

й за розмірами, – храм Зевса в Прієні.

Два варіанти реконструкції плану, що

мають однакові коефіцієнти ступеня

достовірності встановлення типу і пла

нування (0,85), запропонував сам ав

тор розкопок, віддаючи перевагу анто

вому типу. О. Карасьов припускав, що

храм мав доричний ордер. Підставою

для такого висновку послужили знай

323

Малий храм іонічного ордера, Херсонес

(за М. Золотарьовим та А. Буйських)

План храму Зевса на Східному теменосі

Ольвії (за О. Карасьовим)

8_Krizitskiy.qxd 04.09.2008 11:29 Page 323

дені два уламки від барабана доричної колони з пласкими канелюрами, а також при

пущення про присвячення цього храму Зевсові. На нашу думку, цієї аргументації

недостатньо для подібних висновків, оскільки належність уламків саме до цього

об’єкта нічим не доведено. Крім того, аналогічні частини доричних фустів знайдено

й на інших розкопках ольвійського городища.

Не дала позитивного результату й наша з А. Буйських спроба реконструкції

фасаду й ордера цього храму, що базується на зіставленні знайдених в Ольвії архі

тектурних деталей елліністичного часу з планом споруди, тобто на основі пропор

ційного аналізу й відповідності розмірів плану й деталей. Деталі (метопнотригліф

ні фризи, карнизи з дентикулами, доричні капітелі), які за характером обробки, ма

теріалу, стильовими особливостями й розмірами могли походити з тієї самої спору

ди і належали, швидше за все, зовнішній колонаді великої стої, що відділяла теме

нос від агори, або до скарбниці – т. зв. “квадратної” будівлі, що розташовувалася по

ряд із головним вівтарем Східного теменоса 175

.

Таким чином, фасад храму Зевса поки не вдалося реконструювати з належною

достовірністю. Можна лише припустити, що він міг бути двоколонним в антах або

чотириколонним простильним зі сходами перед портиком.

Друга споруда Східного теменоса Ольвії, яку вважали храмом Аполлона 176

, за

своїм плануванням виключає можливість периптеріального або якогось іншого (але

типово храмового) вирішення. Храм, особливо якщо він був присвячений кільком

божествам, міг мати й абсолютно нетипове планування, як наприклад, Ерехтейон в

Афінах. Однак для такого

висновку бракує підстав, а

варіант відновлення перип

теріального типу має низь

кий коефіцієнт ступеня до

стовірності (у кращому разі

0,32). Отже, можна говори

ти про відновлення не хра

му, а лише портика якоїсь

нежитлової споруди, мо

жливо, будинку сисітій. Це

дозволяє припустити, що

портик навряд міг бути мо

нументальним, тому бази іо

нічного ордера великого діа

метра (нижній діаметр фу

ста колони – близько 80 см),

знайдені в Ольвії, очевидно,

належали іншій споруді, мо

жливо, центральному ряду

колон великої стої. У тако

му разі цей портик мав не

шість, а радше вісімдев’ять

колон доричного або іоніч

ного ордера. Коефіцієнт

ступеня достовірності від

новлення такого портика

суттєво нижчий, ніж альтер

324

Фасад храму іонічного ордера, Херсонес

(за І. Пічикяном)

8_Krizitskiy.qxd 04.09.2008 11:29 Page 324

нативний варіант. Графічну реконструкцію портика варто здійснювати за наявними

даними лише з метою створення тла архітектурного середовища.

Реконструкції решти ордерних культових споруд – храмів іонічного й дорично

го ордерів у Херсонесі, доричної споруди в Мірмекії, будівель доричного й іонічно

го ордерів у Горгіппії – здійснено лише за знахідками ордерних архітектурних дета

лей без жодної прив’язки до місця.

Серед реконструкцій цих споруд однією з найаргументованіших є відновлення

фасаду херсонеського храму. Цінність цієї реконструкції полягає передусім у тому,

що вона базується на комплексі архітектурних деталей із місцевого вапняку, належ

ність яких до однієї будівлі за стильовими особливостями й розмірами сумнівів не

викликає, а їхній набір (бази, фусти, капітелі, архітрави, фризи, карнизи, зокрема

фронтону, фрагмент сими) дозволяє достатньо точно реконструювати ордер. Ця ре

конструкція, однак, вразлива щодо визначення типу храму. Зважаючи на незначні

розміри діаметрів колон і аналогій, автор приходить до висновку, що херсонеський

храм не міг бути периптером. Це цілком вірогідно, але необхідно врахувати, як уже

зазначалося, що масштабність північнопричорноморських монументальних споруд

була значно нижчою, ніж у Греції або Малій Азії. Отже, немає підстав виключати

можливість існування в північнопричорноморських містах таких самих перипте

ріальних храмів, але менших за масштабом. Таким чином, припущення про тип хер

сонеської споруди має альтернативний характер. Альтернативним є й припущення

щодо простильної (можливий також амфіпростильний варіант), а не антової компо

зиції фасаду, яка базується на розташу

ванні пазів на кутових архітравах для

кріплення з капітелями. І в антовому, і

в простильному варіантах поєднання

капітелей з архітравом може здійсню

ватися аналогічно. Тому коефіцієнт

ступеня достовірності визначення типу

плану становить близько 0,36. Щодо

показника ступеня достовірності ре

конструкції фасаду, то він істотно ви

щий, оскільки досить точно відновлено

й ордер, і наявність фронтону. Коефіці

єнт ступеня достовірності реконструк

ції фасаду 0,81, ордера – 0,94.

Інакше вирішується питання з до

ричним храмом, що, ймовірно, містився

на території ПівнічноСхідного теме

носа Херсонеса і був реконструйований

на підставі антової доричної капітелі й

лівої половини перемички двірного

отвору 177

. Запропонована реконструк

ція за всіма параметрами гіпотетична.

Коефіцієнт ступеня її достовірності

знизився до нуля.

Реконструкцію ордерної споруди в

Мірмекії здійснено на підставі дослі

дження трьох архітектурних деталей зі

щільного вапняку: дві з них – це метоп

325

Ордерна споруда в Мірмекії

(1 – за Л. Ковалевською; 2 – за І. Пічикяном)

1

2

8_Krizitskiy.qxd 04.09.2008 11:29 Page 325

нотригліфні фризи, ви

тесані в одному блоці з ар

хітравом, і одна – карниз

із мутулами. Особливості

знайдених деталей допо

могли довести їх належ

ність до завершення стіни,

а не до колон звичайного

портика. Звідси випливає,

що споруда, якій належа

ли ці деталі (в тому випад

ку, якщо це був храм або

скарбниця), могла бути за

типом антовою, простиль

ною або амфіпростиль

ною. Коефіцієнт ступеня достовірності встановлення типу, якщо це був храм, стано

вить 0,3. Через брак будьяких підстав для реконструкції фронтону не виключено,

що знайдені деталі могли бути складовою звичайної стої. Значно нижчим, ніж для

херсонеського храму, є коефіцієнт ступеня достовірності реконструкції фасаду мір

мекійської споруди – 0,69, тоді як цей показник для відновлення ордера дорівнює