3_Klochko_bronza.Qxd 04.09.2008 10:57 Page 144

стрічки), на якіх прикріплювали мідні

скроневі кільця –напівспіральні, виго"

товлені з круглого в перерізі стрижня

або з вузенької смужки.

Як основний, жінки, чоловіки й ді"

ти носили глухий рукавний одяг, який

дістав у костюмознавчій літературі

умовну назву “сорочка”. Знахідки на

території Данії засвідчили, що рукавне

вбрання шили із прямокутних полот"

нищ, з’єднуючи їх відповідно до фасо"

ну. Переважав т. зв. тунікоподібний

крій: стан одягу формували двома по"

лотнищами, зшитими посередині та по

боках, залишаючи вирізи для рукавів

(їх пришивали під прямим кутом).

Другий варіант – до центрального по"

лотнища пришивали рукави, а під ни"

ми вставляли боковини – вирізані

шматки тканини, щоб ширина одягу

відповідала розмірам стану 174

.

Найбільш архаїчний тип сорочки

складався з двох окремих, не зшитих

деталей. Такий одяг притаманний на"

селенню Галицького регіону (бойки,

лемки), яке називало його “жовте че"

рево”. Ця народна назва вказує на

своєрідність сорочки: рукави та верхня

частина стану становили одне ціле й

вільно звисали над короткою “спід"

ничкою” (мабуть, відкриваючи живіт).

Елемент у формі труби шили зі скла"

деного по основі (пружок до пружка)

відрізка тканини, довжина якого до"

рівнювала відстані між долонями ви"

тягнутих в одну лінію рук. Робили ви"

різ для голови, а знизу залишали неза"

шитою ділянку – для тулуба 175

. Вибір

того чи іншого крою був пов’язаний із

необхідністю раціонального викори"

стання тканини.

Ймовірно, жінки середньодніпров"

ських племен носили довгі сорочки,

оформлені вишивкою чи візерун"

частим ткацтвом, адже знімних при"

крас використовували небагато. У пе"

реліку нашийних, зокрема, – скромні

низки бурштину, зубів та кісток тва"

рин, які мали значення оберега 176

.

145

Вбрання чоловіків та жінок за археологічни

ми знахідками на території Європи

Прикраси з пам'яток середньодніпровської

культури. Могильник Стрелиця, Гомельська обл.,

Білорусь

3_Klochko_bronza.qxd 04.09.2008 10:57 Page 145

Ще один елемент вбрання – поясний одяг. Імо"

вірно, це була широка спідниця, зшита із прямокут"

них полотнищ. Її закріплювали на талії широким па"

сом чи шнуром. Пояси мали практичне призначення

(розділяли різні частини одягу, утримували спід"

ницю, штани), крім того, відігравали роль оберега 177

.

Важливим елементом костюма було взуття. Зо"

браження чобітків і напівчобітків, знайдені на тери"

торії Хорватії, дають уявлення про способи виготов"

лення (крій) та типи взуття. Як і в інших місцево"

стях Європи, тут шили просте взуття (постоли) й

більш складне – чобітки з підошвою та спеціально

вирізаними халявами.

Другий варіант жіночого костюма реконструйо"

вано за матеріалами з Київського скарбу 178

. До його

складу входили такі бронзові прикраси: вузенька

смужка з опуклим валиком посередині, яка нагадує

вербовий листок, масивна підвіска"лунниця, дротя"

ні кільцеподібні вироби, оформлені щитками у фор"

мі листочків. Аналогічні предмети є серед знахідок

підкарпатської та стжижовської культур, що вказує

на зв’язки між середньодніпровцями й племенами

шнурової кераміки на території Волині та Західного

Поділля 179

.

Декоративні вироби належали до ансамблю

вбрання представниці певної соціальної верстви.

Важливого значення надавали головному убору –

діадемі або налобному обручу, до якого прикріплю"

вали скроневі підвіски. Ймовірно, їх було три, тобто

непарне число: з одного боку – лунниця, з другого –

кільцеподібні прикраси зі щитком у вигляді оваль"

ного листочка. Одне кільце, очевидно, носили на ру"

ці як браслет.

Усі підвіски досить великих розмірів, що надавало своєрідності головному убо"

ру. Можливо, він складався з діадеми та покривала. Убори були універсальними –

їх використовували як у святковому, так і в повсякденному костюмі. У реконтруйо"

ваному вбранні покривало слугувало тлом для металевих прикрас, а весь убір – об"

рамленням жіночого обличчя.

Серед наплічних форм одягу вирізняється нарамник – безрукавна форма сороч"

ки. Яскравий приклад – єгипетський калазирис: туніка з вузького полотна, удвічі

складеного й перекинутого через плечі. У центрі полотнища зроблено виріз для

голови. З боків нарамники не зшивали, а скріплювали зав’язками. Ймовірно, такий

одяг існував у середньодніпровців. На цю думку наводить обрис та орнаментика

керамічного посуду 180

. Нарамник, накинутий зверху на сорочку і підперезаний

поясом"шнуром, набував антропоморфного силуету.

Чоловічий стрій. Костюми чоловіків можна реконструювати на підставі аналізу

вбрання населення Центральної та Північної Європи, а також археологічних знахі"

док у регіоні поширення середньодніпровської культури (могильник поблизу

146

Реконструкція жіночого костюма за

матеріалами з поховання 7 поблизу

с. Стрелиця Гомельської обл., Білорусь

(автори Л. Клочко, З. Васіна)

3_Klochko_bronza.qxd 04.09.2008 10:57 Page 146

с. Стрелиця Гомель"

ської обл. у Білорусі, по"

ховання № 43 і 53) 181

.

Чоловіки середньодні"

провскої культури но"

сили: головні убори; на"

плічний одяг – зшитий

рукавний і безрукавний,

а також драпірований

(плащі); поясний одяг –

штани; взуття.

Головні убори – про"

сті за формою шапки –

насамперед відповідали

вимогам практичної

необхідності: захищали

від холоду, виконували

протиударні функції.

Наплічний одяг – рукавний (сорочка) і безрукав"

ний (нарамник). Сорочки шили з тканини, а “безру"

кавки” – з повсті або шкіри. За способом вигото"

влення та розміщення декору вони нагадували жіно"

чі, але відрізнялись від останніх виглядом і функція"

ми: у чоловічому вбранні вони відігравали захисну

роль.

За доби бронзи у багатьох європейських племен

з’явилися такі вироби, як шпильки та фібули. Вони

демонструють новий спосіб скріплювання універ"

сального драпірованого наплічного одягу – плащів.

У регіоні середньодніпровської культури накидки,

вочевидь, також були у вжитку, хоча застібки на них

відсутні. Поширення одягу цього типу забезпечувала

зручність та простота виготовлення.

Поясний одяг – штани – зав’язували на талії

шнурком. Сорочку підперізували поясом, який мав

символічне значення: його сприймали як ознаку

соціального статусу. Про це свідчить декор пояса

з поховання № 53 в могильнику Стрелиця – довгі

мідні пронизки, закріплені на шкіряній основі у

шість рядів 182

.

Взуття мало відповідати насамперед вимогам

зручності, тому можна припустити, що чоловіки взу"

валися у високі шкіряні чоботи, аналогічні зображе"

ним на глиняній фігурці з м. Ново"Возокани (Словач"

чина), а також у постоли.

Важливу роль, як свідчать знахідки, у чоловічих

костюмах відігравали прикраси, які були різноманіт"

нішими, ніж жіночі. Це – мідні нагрудні пластини"

лунниці, гривни, підвіски у вигляді двох спіралей,

147

Прикраси з Київського скарбу: 1 – діадема; 2 – підвіска з розширеною

нижньою частиною; 3, 4, 5 – кільцеподібні вироби у вигляді листочка.

НМІУ

Реконструкція жіночого костюма

за матеріалами Київського скарбу

(автори Л. Клочко, З. Васіна)

1

2

3

4

5

3_Klochko_bronza.qxd 04.09.2008 10:57 Page 147

з’єднаних петлеподібним “містком”, намисто з бурштину, браслети, бурштинові пі"

двіски до пояса. Оздоби були ознакою високого рангу власника 183

.

Завдяки археологічним дослідженням науковці одержали матеріали для рекон"

струкції костюмів давнього населення, що мешкало між Південним Бугом та Дні"

пром. У ІІ тис. до н. е. на цій території проживали племена тшинецько"комарівської

спільноти. Декоративні засоби оформлення вбрання, знайдені тут, схожі на ті, що

носили мешканці Карпато"Дунайського регіону. Цей факт вказує на ймовірність

зв’язків між двома великими масивами населення – тшинецько"комарівською

спільнотою та тією, що збережена в таких археологічних культурах, як унетицька,

отомань, монтеору.

Прикраси населення тшинецької культури вирізняються спіралеподібними фор"

мами та мотивами; такі риси притаманні підвіскам, браслетам, фібулам, шпилькам.

Художні властивості виробів, поширених на значній території Центральної Європи,

передавали етнографічну своєрідність убрання. Так, у ході розкопок могильника

поблизу с. Гордіївка Вінницької обл. у жіночих похованнях знайдено прикраси із

золота, бронзи, бурштину 184

. Комплект прикрас із кургану № 6 містив підвіски,

бурштинове намисто, наручні браслети, шпильку 185

. Спіралеподібні підвіски на 2–3

витки, скручені із золотої дротинки, представлені в чотирьох екземплярах, а одна

має 9 витків і закінчується ма"

ленькою петелькою. Очевидно,

описані скроневі оздоби прикрі"

плювали до стрічки так: три з од"

ного боку, одну – з протилежно"

го. Кількість підвісок ліворуч та

праворуч, можливо, вказувала

на статус жінки (заміжня чи ні)

або її належність до певної віко"

вої групи.

Велика кількість бурштино"

вих намистин різної форми – ве"

ликих та маленьких, дископодіб"

них та біконічних – утворювала

ланцюжок, завдовжки приблиз"

но 80 см. Нагрудне намисто, роз"

поділяли на два разки, які потім

закріплювали на плечах. Від"

стань між плечима дорівнює

приблизно 30 см, але щоб нами"

сто гарно лежало на грудях, низ"

ки робили довшими.

Два бронзові спіральні бра"

слети на сім витків (із діаметром

55 мм), виготовлені з круглого

стрижня, вкритого короткими

заглибленими насічками, носили

на зап’ястках, на рукавах, тобто,

прикраси не ховали під одягом.

Ще одна деталь – бронзова

шпилька, орнаментована візе"

148

Реконструкція чоловічих костюмів за матеріалами з поховань

43, 53 поблизу с. Стрелиця Гомельської обл., Білорусь

(автори Л. Клочко, З. Васіна)

3_Klochko_bronza.qxd 04.09.2008 10:57 Page 148

рунком “ялиночка”, із кулястим на"

вершям (довжина – 124 мм). За цими

прикрасами можна уявити вигляд ко"

стюма їх власниці. Загалом стрій

складався з головного стрічкоподіб"

ного убору, на який прикріплювали

підвіски; плечового одягу – довгої со"

рочки та накидки; поясного – спідни"

ці з двох полотнищ, підперезаних

шнуром. Одяг реконструйовано на

підставі відомостей про костюми цьо"

го часу в Центральній та Північній

Європі.

Характерно, що в жіночому ко"

стюмі, особливо в землеробів, перева"

жали довгі рукавні форми. Вони від"

повідали вимогам практичної необ"

хідності: забезпечували зручність під

час роботи, захист від несприятливої

погоди тощо. Масивні декоративні

елементи гармонійно поєднувалися з

великими текстильними площинами,

з яких виготовляли одяг.

Плащ або накидка – той відрізок

тканини, яким покривали голову та

плечі – були найпростішою формою

плечового одягу. Про те, що цей одяг

носила жінка, свідчить шпилька: ко"

ротка, проте досить товста (діаметр

голки – 4 мм) (матеріали з поховання

№ 6). Покривало було невеликим і

легким через нещільну структуру

тканини.

Поясний одяг був характерним

елементом жіночого костюма. Най"

простіший спосіб його виготовлен"

ня – з’єднання двох чи більше (за"

лежно від ширини полотнищ) пря"

мих відрізків тканини. Їх могли

зшивати, але зазвичай залишали

незшитими й закріплювали поясом,

наприклад, шнуром.

Ще один набір прикрас, за якими

було відтворено костюм, походить

із кургану № 16 186

. Він містить шість

золотих спіралеподібних підвісок

(5 екземплярів – 1,5 витка, 1 екзем"

пляр – 9 витків); два бронзові наруч"

ні браслети (спіральні, 8 витків); два

149

Бурштинове намисто з кургану 6

Гордіївського могильника, Вінницька обл.

Реконструкція костюма за матеріалами з курга

ну 16 Гордіївського могильника, Вінницька обл.

(автори Л. Клочко, З. Васіна)

3_Klochko_bronza.qxd 04.09.2008 10:57 Page 149

браслети для ніг (бронзові, із

круглого в перерізі стрижня,

закінчення згорнуті у спі"

ральні щитки); дві бронзові

шпильки з кільцеподібним

навершям; бурштинове на"

мисто, яке було розсипане на

дні могили. За припущен"

ням, намистини не тільки на"

низували в разки й викори"

стовували як нагрудну при"

красу, але й нашивали на

одяг: на манжети, поли та по"

доли. Щоправда, чітка фікса"

ція такого декору відсутня.

Реконструкція за матері"

алами з кургану № 16 свід"

чить про можливі відмінно"

сті від попередньої в деяких

деталях. Так, плечовий

одяг – плащ – закріплювали

двома шпильками, тому що

він був важчий, виготовле"

ний із більшого відрізка тка"

нини щільнішого перепле"

тіння. Його могли носити та"

кож як накидку на голові.

У цьому кургані знайдено

й незвичні бронзові шпиль"

ки в дерев’яних футлярах.

Вони вирізняються розміра"

ми (довжина – 44 см і 46 см) та оформленням голівок. Такі предмети, швидше за

все, мали символічне наповнення: можливо, імітували веретено, бо верхня частина

виробу нагадує за абрисом прясельце. Схожі речі знайшли в могильнику на терито"

рії Німеччини: шпильки завдовжки понад 30 см (які називають гіпердовгими) нав"

ряд чи були призначені для скріплювання одягу; на них покладали тільки знакові

функції. Можливо, вони імітували знаряддя праці, пов’язані з прядінням та плетін"

ням, і були відображенням уявлень про сакральну роль жінки, яка тримала “нитку

життя”. Так, за міфами Греції Мойри (за римською міфологією – Парки) – богині

людської долі – були прялями. Одна з них (Клото) пряла нитку життя, друга (Ла"

хесис) вела її крізь перешкоди, а третя (Атропос) перерізала (тобто обривала жит"

тя). Прикладом сакралізації предметів, пов’язаних із прядінням, є веретено зі скіф"

ського кургану Куль"Оба, яке нагадує довгу шпильку з навершям у вигляді фігурки

качки. Визначений спочатку як скіпетр цариці, згодом цей предмет був атрибутова"

ний як веретено.

Набір прикрас із кургану № 24 містив п’ять золотих спіралеподібних підвісок

(4 екземпляри – скручені в 2,5–3 витки; 1 екземпляр має 11 витків, вирізняється

маленькою петелькою, утвореною на кінці дротинки); двісті бурштинових намис"

тин (дископодібні та біконічні); два наручні браслети (широкі, пластинчасті, із ре"

150

Золоті прикраси з поховань Гордіївського могильника,

Вінницька обл. XIV–XIII ст. до н. е. (за: Золото степу…, 1991)

3_Klochko_bronza.qxd 04.09.2008 10:57 Page 150

льєфними борозенками на по"

верхні); дві бронзові шпильки

(завдовжки 27 см) із голівкою у

формі кульки, вкриті візерунками

з косих ліній та зиґзаґів 187

. Окрім

того, на дні могили збереглася

вузенька золота смужка, скручена

у спіраль (із діаметром 5 мм –

7 мм). Подекуди вона розгорнута,

але за тими ділянками, що зберег"

лися, можна відновити довжину

декорованої поверхні – приблиз"

но 40 см. Це, ймовірно, фрагменти

прикраси головного убору (а са"

ме – пружка), що зверху та знизу

облямовував налобну стрічку.

Він зроблений зі жмутка ниток,

який обмотали золотою смужкою.

До пов’язки прикріплювали під"

віски: з одного боку – чотири,

з іншого – одну.

Похована в кургані жінка була

одягнена в довгу сорочку, рукави

якої на зап’ястках прикрашали

манжетоподібні браслети. Обов’яз"

ковою деталлю костюма був пояс,

який міг доповнювати фартух

(відомий від часів палеоліту).

Костюми зазначеного часу ви"

різнялися простотою способів ви"

готовлення плечового та поясного

одягу. Його форми відповідали вимогам практичного застосування в конкретній

природній зоні. Прикраси свідчать про те, що вбрання було святковим.

151

Реконструкція костюма за матеріалами з кургана 24

Гордіївського могильника, Вінницька обл.

3_Klochko_bronza.qxd 04.09.2008 10:57 Page 151

Smuts.qxd 04.09.2008 14:05 Page 22

МИСТЕЦТВО

РАННЬО

ІСТОРИЧНОЇ

ЕПОХИ

КІМЕРІЙСЬКИЙ

ЧАС

СКІФИ

САРМАТИ

АНТИЧНИЙ СВІТ

ПІВНІЧНОГО ПРИ

ЧОРНОМОР’Я

КЕЛЬТИ ТА ЛАТЕНІ

ЗОВАНІ КУЛЬТУРИ

ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД:

ВІД АНТИЧНОСТІ

ДО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Золота пектораль із Товстої Могили

(фрагмент). ІV ст. до н. е.

Smuts.qxd 04.09.2008 14:05 Page 23

154

МИСТЕЦТВО КІМЕРІЙСЬКОГО ЧАСУ

КІМЕРІЙСЬКІ ПЛЕМЕНА

Початкова фаза доби раннього заліза на території ПівденноСхідної Європи,

Балкан та прилеглих регіонів Середземномор’я, що відома в історії як “темні віки”,

обіймала приблизно ХІІ–ІХ ст. до н. е.1

й характеризувалася жорстокими міжусоб

ними війнами між тогочасними наддержавами. Дві найзначніші з них – Хетське

царство та фараонівський Єгипет – у тривалому двобої поступово втратили свою

могутність. У нищівних військових пожежах була зруйнована витончена “палацова”

культура критомікенських міст Егеїди – Пілоса, Тірінфа, Фів. Безперервні війсь

кові чвари підточували владу й Передньоазійських деспотій – Ассирії, Вавилона,

сирохетських князівств. Як результат, на значному обширі від Південного Каспію

до західної межі Середземного моря запанував військовополітичний вакуум, де

лише Ассирії вдалося ненадовго відновити свою могутність у часи приходу до

царювання Тиглатпаласара ІІІ (745–727 рр. до н. е.) до часів Ашшурбаніпала

(668–631 рр. до н. е.) .

На соціальні зрушення кінця ІІ – по

чатку І тис. до н. е., що відбувалися на

просторах євразійських степів, заселених

прадавніми індоєвропейськими етноса

ми, істотно вплинули глобальні екологіч

ні зміни, викликані значним похолодан

ням та різкою аридизацією клімату. Ці

зміни спонукали до масового переходу

напівосілих скотарських племен до по

стійного кочового способу життя 2

. Рух

ливі й агресивні, прадавні кочові народи

хвиля за хвилею накочувались від дале

кого Забайкалля й Центральної Азії на

західні периферійні землі степового про

стору, де довше зберігався сприятливий

вологий клімат. Володарі незчисленних

табунів коней, знавці різноманітних при

йомів ведення кінного бою, вояки цих

племен створювали непереможні загони

вершників, досконало озброєні й вишко

лені самим кочовим життям. Особливої

могутності кіннотним формуванням ко

чівників надавало швидке впровадження

Кинджали з орнаментованим руків’ям

4_Bilozor.qxd 04.09.2008 10:58 Page 154

155

сталевої зброї, що надходила

з ремісничих центрів цир

кумпонтійської зони, почи

наючи з ХІІІ–ХІІ ст. до н. е.

Епізодичні міжусобні су

тички кочових племен, що

мали на меті захист табунів і

отар та подекуди грабіжниць

кі наскоки на сусідні племе

на, невдовзі перетворилися

на специфічний вид життє

діяльності номадів, де війна

стала базовим, постійним

елементом соціальноеконо

мічного життя. Вправні вер

шники, досконало озброєні,

поварварськи жорстокі, ви

ховані на засадах становока

стового презирства до будь

яких форм виробничої трудо

вої діяльності – такими по

стають воїникочівники за

матеріалами історичних дже

рел та археології.

Саме вони створювали

постійну невідворотну загрозу ослабленим Передньоазійським деспотіям у часи

їх історичного занепаду. Це знайшло відображення в алюзіях біблійних пророків

Ісайї та Єремії про “гомін” незчисленних північних народів, чий сагайдак, немов

“відкрита домовина”. Уже в VІІІ–VІІ ст. до н. е. ці пророцтва справдилися: нава

ла кімерійців та скіфів нестримним потоком прокотилась від Кавказьких гір до

порога Єгипту 3

і примусила великого царя Асархаддона допитуватися з лякли

вим нетерпінням про підступні та зловорожі замисли щодо Ассирії в оракула бо

га Шамаша 4

.

Перші згадки про кімерійців зберігає гомерівський епос. В “Одіссеї” Гомер

змальовує “похмуру північну землю” кімерійців, до якої потрапив еллінський

герой Одіссей під час подорожі в царство тіней: “Корабель наш дістався межі глибо

кого Океану. Там народ і місто людей кімерійських, оповиті імлою та хмарами; й ні

коли сяюче сонце не пестить їх своїми променями – ні тоді, коли сходить на зоряне

небо, ні тоді, коли з неба схиляється до землі, але непроглядний морок огортає жа

люгідних смертних” 5

. Можливо, про кімерійців ішлося і в “Іліаді” – на далекій пів

ночі по сусідству з фракійцями мешкали якісь “дивні гіпомологи, що споживають

лише молоко, бідні та щонайсправедливіші зі смертних”.

Поряд із напівлегендарними гомерівськими згадками про кімерійців у клино

писних табличках з ассирійських архівів містяться цілком достовірні свідчення.

Перше з них, датоване 714 р. до н. е., фіксує перебування кімерійських племен на те

ренах Передньої Азії в “країні Гамір”, поблизу якої отримав військову поразку цар

Урарту Руса І 6

. Натомість писемні джерела всього регіону свідчать про кімерійську

присутність, певного роду їх гегемонію в Передній Азії до середини VІІ ст. до н. е. 7

Імовірно, про кімерійців ідеться й у давньоєврейській “таблиці народів”, де перелі

155

Комплекс кінського спорядження з кургану біля Сімферополя.

АМ НАНУ

4_Bilozor.qxd 04.09.2008 10:58 Page 155

156

чені “Сини Яфета: Гомер, Магог, Мадай, Іаван, Ту

бал, Мешех, Тірас. Сини Гомера: Ашкеназ, Ріфат,

Тогарма” 8

.

Строката історія військовополітичного без

ладу в Закавказзі та Передній Азії цього часу та

кож пов’язує войовничих кімерійців зі скіфами,

які об’єднувалися в союзи з тією чи іншою азійсь

кою деспотією або, навпаки, тероризували її насе

лення.

Уже через два століття барвисту, але непевну

“кімерійську епопею” переповів “батько історії”

Геродот 9

. В оповіді, яку він нібито чув в однаково

му викладі від греків та варварів, ідеться про те, що

“краї на північ від Чорного та Азовського морів

здавна належали кімерійцям”. Скіфи, які прийшли

з глибин Азії, під тиском сусідніх ворожих племен

вдерлися на землю кімерійців, а ті, відчуваючи

своє безсилля перед скіфською навалою, змушені

були полишити рідні краї. Оскільки кімерійці доб

ре орієнтувалися на узбережжі Чорного моря, во

ни легко відірвались від ворожого переслідування,

і, просуваючись уздовж моря, досягли земель, при

леглих до протоки Босфор. Скіфи, шукаючи їх, за

блукали, а посунувши вздовж Каспійського узбе

режжя на південний схід, опинилися на території

Північного Ірану.

Ця оповідь досі є предметом суперечок дослід

ників, однак історична топоніміка Причорномор’я

не залишає сумнівів щодо реалій, коли на території

сучасної України та в Північному Прикавказзі

мешкало кімерійське етнічне об’єднання. Зокрема,

Геродот свідчив, що у V ст. до н. е. сучасна Кер

ченська протока мала назву Боспор Кімерійський 10

.

Отже, хоча загалом в уявленні дослідників

думка про існування кімерійців як попередників

могутніх скіфів у Причорноморських степах

утвердилася здавна 11

, пошуки відповідних реш

ток матеріальної культури до середини ХХ ст. на

ражалися на труднощі, пов’язані з малою кількі

стю та низькою якістю історикоархеологічних

матеріалів.

Річ у тім, що бурхливий та відносно короткий

період переходу безлічі етносів, які мешкали на гі

гантському обширі євразійських степів, до кочово

го скотарства викликав до життя досить уніфіко

вані форми матеріальної культури, а рухливість

великих етнічних об’єднань спричинила інтенсив

ний обмін культурними здобутками між племенами ранніх номадів. Зброя, кінське

спорядження, домашнє начиння в цю добу мали в різних кочових народів степової

Кімерійська стела з хутора Зубівський

на Кубані, РФ (прорисовка та світлина)

4_Bilozor.qxd 04.09.2008 10:58 Page 156

157

зони Євразії більше спільного, аніж відмінностей,

за якими можна було б чітко розрізнити етнічні

особливості того чи іншого народу. Тому трива

лий час кімерійські пам’ятки були приховані для

дослідників, загубившись серед старожитностей,

які залишили після себе скіфи. Як підтверджують

писемні джерела, скіфський етнічний масив був

значно могутнішим та чисельнішим, ніж племена

кімерійського кореня. Поряд із тисячами скіфсь

ких старожитностей 12

пам’яток кімерійців налічу

ють усього близько трьох сотень, навіть з ураху

ванням випадково знайдених речей.

Із середини ХХ ст. виразна низка своєрідних за

формою археологічних матеріалів, відзначених

спільним часом існування, остаточно засвідчила

наявність на цих теренах кімерійського субстрату 13

.

Знайдені старожитності відповідали часу навали

скіфів, яка відбулася, за історичними джерелами,

на межі VІІІ–VІІ ст. до н. е. Від класичних

скіфських форм кімерійські старожитності чітко

відрізнялися речами з комплексів, датованих