- •Правовий статус держави.
- •Сутність державного інтересу.
- •Співвідношення понять «суспільний інтерес», «публічний інтерес», «національний інтерес».
- •Законодавче закріплення категорії «законні інтереси».
- •Правотворчість: співвідношення теорії та практики
- •Сучасний погляд на проблеми тлумачення норм права.
- •Прогалини в праві: умови виникнення та шляхи подолання.
- •2. Шляхи усунення і подолання прогалин у праві
- •Джерела права: поняття, ознаки, види.
- •Правовий звичай та правовий прецедент: теоретико-правовий аналіз та значення для України.
- •Нормативно-правові акти як основні джерела права.
- •Основні концепції взаємодії міжнародного та національного права.
- •Вплив міжнародного права на правову систему України.
- •Юридична практика: поняття, ознаки, види.
- •Процесуальні правовідносини: поняття, склад, види.
- •Форми та способи реалізації норм права.
- •Застосування права: поняття, ознаки, види.
- •Дія права: теорія та практика.
- •Поняття ефективності права. Сучасний погляд на проблеми ефективності права.
- •Застосування права: поняття, ознаки, види.
- •Підстави та форми застосування права.
- •Юридичний процес: поняття, ознаки, структура та види
- •Загальнотеоретична характеристика категорії «зловживання правом».
- •Законодавче закріплення категорії зловживання правом.
- •Загальна теоретико-правова характеристика законності.
- •Правопорядок та його сучасне розуміння.
- •Правова поведінка: проблеми забезпечення.
- •Зловживання владою та зловживання правом: проблеми розмежування.
- •Передумови виникнення і поширення зловживання правом.
- •Законність та дисципліна. Способи забезпечення законності в державному управлінні.
- •Роль прокуратури в забезпеченні законності та правопорядку.
- •Неправомірна поведінка.
- •Правопорушення: причини та ознаки
- •Поняття та ознаки юридичної відповідальності.
- •Принципи юридичної відповідальності.
- •Види юридичної відповідальності.
- •Стадії юридичної відповідальності
- •Поняття, ознаки та функції юридичної відповідальності.
- •Підстави притягнення до юридичної відповідальності.
- •Позитивна юридична відповідальність.
Правовий звичай та правовий прецедент: теоретико-правовий аналіз та значення для України.
Правовий звичай - це санкціоноване державою, історично сформоване правило поведінки, що міститься у свідомості людей і ввійшло до звички в результаті багаторазового повторення тих самих дій і вчинків, які приводять до правових наслідків.
Зібрання звичаїв та їх подальше державне санкціонування є одним з перших способів утворення правових звичаїв. Проте це
- не єдиний спосіб. Так, на сьогодні існує ще два способи держав ного санкціонування звичаїв:
Відсилання до звичаю - шляхом вказівки на звичай у нормативно-правовому акті.
Використанням звичаю як нормативної основи судового рішення.
В українській правовій системі роль правового звичаю як джерела права незначна. Проте вони існують. Так, після розлучення батьків, у яких є неповнолітні діти, останні залишаються з матір'ю: саме такі рішення, як правило, виносять суди з цивільних справ. Це - звичай, який ніколи не фіксувався в законодавстві, проте його досить широко використовують українські судові органи.
Через 10 років, у 1990 році, була прийнята остання редакція Міжнародних торгових термінів - ІНКОТЕРМС, де були закріплені базиси постачання, що були нічим іншим, як правовими звичаями.
Французький правознавець Р. Давид залежно від ролі звичаїв у правовій системі виділяв три їх види:
звичаї на «доповнення до закону» - їх призначення полягає в уточненні значення оцінних понять, що використовуються в законі (розумна ціна, зловживання правом тощо);
звичаї «крім закону» - використовуються, коли існують прогалини в законодавстві;
звичаї «проти закону» - коли закон і звичай регулюють ті ж самі суспільні відносини різним чином. Як правило, у випадку такої колізії використовуються норми закону.
На відміну від звичаїв, що являли собою багаторазове повторення однакової поведінки в аналогічних ситуаціях, не передбачених раніше нормами права, прецедент - це однакове рішення будь-якого питання в окремому випадку, що служить зразком для наступного рішення аналогічних справ. І якщо звичай складався більшою мірою стихійно, без навмисної свідомої творчості окремих людей, спрямованої на його утворення, то прецедент виникає як результат обміркованого навмисного ставлення індивідів до своїх дій.
У сучасних умовах юридичний прецедент - це виражене зовні рішення органу держави в конкретній справі, обов'язкове при розв'язанні всіх наступних аналогічних справ.
На сьогодні розрізняються такі види юридичних прецедентів, як адміністративний, що виступає джерелом права у сфері управлінської діяльності, та судовий, що є джерелом права, яке означає визнання правотворчої функції суду.
Юридичний прецедент поширений переважно в країнах загального права - Великобританії, СІЛА, Канаді, Австралії, Новій Зеландії та ін.
Судовий прецедент - це рішення суду, що виноситься з конкретної справи і стає правилом, обов'язковим для всіх судів тієї ж або нижчої інстанції при вирішенні аналогічних справ.
При цьому, використовуючи прецедент, не обов'язково запозичувати все попереднє рішення: досить лише суті правової позиції суду, що виніс попередній вирок чи рішення.
При цьому може існувати два типи судових прецедентів:
декларативний - якщо судді лише посилаються на вже існуюче судове рішення;
креативний - якщо судді створюють нову норму права або усувають прогалини в праві.
Крім того, англійське право розрізняє такі прецеденти:
обов'язкові — судді обмежені у своєму рішенні необхідністю неухильно відповідати вимогам прецеденту;
доказові - рішення нижчих судів стає прецедентом унаслідок своєї доказовості (див. рис. 18.1).
Перевага судових прецедентів очевидна: саме в їх рамках можна більш предметно підійти до вирішення конкретної справи, адже судовий прецедент набагато точніше, ніж загальна норма, зможе відобразити суть будь-якої справи.
Адміністративний прецедент - рішення, прийняте адміністративним органом або адміністративним судом з конкретної справи, що розглядається як зразок при розгляді аналогічних справ.
