45. Сучасний погляд на проблеми тлумачення норм права.

Тлумачення правової норми - це діяльність із з'ясування (усвідомлення) або роз'яснення (інтерпретації') її змісту з метою правильного її застосування і реалізації всіма суб'єктами права.

Розрізняють такі тлумачення правових норм як тлумачення-з'ясування та тлумачення-роз'яснення, які, в свою чергу, діляться на окремі види та способи тлумачення залежно від тих або інших критеріїв.

За суб'єктами тлумачення норм права поділяється на офіційне та неофіційне. Офіційне тлумачення - це тлумачення правової норми уповноваженим органом, сформульоване у спеціальному акті роз'яснення змісту та мети правових норм і є загальнообов'язковим для всіх суб'єктів її застосування і реалізації. Офіційне тлумачення, в свою чергу, поділяється на нормативне і казуальне. Існують два різновиди нормативного тлумачення: аутентичне (власне, "авторське") та легальне (делеговане). Аутентичне - норма тлумачиться тим самим органом, який її встановив (суб'єктами такого тлумачення можуть бути всі правотворчі органи).

Легальне -коли загальнообов'язкове тлумачення змісту правової норми дає орган, який дану норму не встановлював, але спеціально уповноважений законом давати її обов'язкове роз'яснення. Казуальне (казус - випадок), або індивідуальне тлумачення правової норми - роз'яснення, обов'язкове тільки для конкретного випадку, конкретної справи й обов'язкове лише для осіб, щодо яких воно провадиться.

Казуальне тлумачення буває судове і адміністративне. Судове - дається судовими органами при розгляді конкретних справ, і знаходить свій вираз у вироках чи рішеннях з цих справ. Адміністративне - здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією (напр., наказ міністра у зв'язку з розглядом конкретної скарги). Найчастіше акт казуального тлумачення є складовою частиною правозастосовчого акта, яким вирішують конкретну юридичну справу.

Неофіційне тлумачення норми права - це тлумачення, що здійснюється будь-яким суб'єктом і не володіє юридичною силою. Поділяється неофіційне тлумачення на доктринальне, компетентне (професійне) і повсякденне (буденне). Доктринальне тлумачення - це науково обгрунтоване тлумачення вчених, науково-дослідних закладів у статтях, монографіях, наукових коментарях, усних або письмових обговореннях проектів нормативних актів; воно не має обов'язкової сили, але суттєво впливає на правотворчу та правозастосовчу діяльність. Професійне тлумачення - тлумачення юристів-практиків, адвокатів, роз'яснення в юридичних консультаціях, консультації в газетах з окремих питань права, вечори запитань і відповідей на правові теми - все це відноситься до неофіційного компетентного тлумачення норм права. Повсякденне (буденне) тлумачення - тлумачення не юристів, тобто всіх суб'єктів права на основі життєвого досвіду. Його значення для правозастосовчої діяльності пов'язане з виявленням правової свідомості широкого кола суб'єктів правовідносин.

Тлумачення за обсягом — це з'ясування співвідношення буквального тексту і дійсного змісту юридичних норм. Розрізняють три способи тлумачення за обсягом. Буквальне (адекватне) тлумачення — це роз'яснення, при якому дійсний зміст (значення) норми права відповідає буквальному тексту, тобто «літері» закону. «Дух» і «літера» закону збігаються. Поширювальне (розширювальне) тлумачення — це роз'яснення, при якому дійсний зміст (значення) норми права ширше за її буквальний текст; «дух» закону ширше за його «літери». Наприклад, дійсне значення поняття «втрата», яке міститься в Законі України «Про заставу», треба розуміти ширше, ніж буквальне значення цього слова: це і загибель, і саморуйнування, і всі інші випадки припинення існування даного предмета. Або інший приклад: «Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону» — це нормативне розпорядження не вказує на народних засідателів, однак на них, як і на суддів, поширюється принцип незалежності. Обмежувальне тлумачення — це роз'яснення, при якому дійсний зміст (значення) норми права вужче за її текстуальний вираз; «дух» закону вужче за його «літери*. Наприклад, відповідно до Закону України про шлюб і сім'ю «повнолітні діти зобов'язані утримувати непрацездатних батьків, які потребують допомоги, і піклуватися про них», однак цей обов'язок не може поширюватися на дітей, хоча і повнолітніх, але непрацездатних.