66. Правопорядок та його сучасне розуміння.

Правопорядок — це певний стан урегульованості суспільних відносин, що виник унаслідок суворого і неухильного вико­нання і дотримання норм права.

Якщо законність як режим правомірності означає вимогу дотримання, виконання правових норм і сам процес їх реаліза­ції, то правопорядок - це фактичний стан упорядкованості сус­пільних відносин.

Правопорядок встановлюється точним виконанням і до­триманням законів. Він є кінцевим результатом реалізації правових вимог і розпоряджень, результатом дотримання і ви­конання правових норм, тобто законності. Саме правопорядок стає метою правового регулювання, саме задля його досягнен­ня застосовуються заходи для зміцнення законності, удоско­налюється законодавство, видаються закони й інші норматив­но-правові акти.

Правопорядок є частиною суспільного порядку, але йому при­таманні свої, досить специфічні ознаки.

Ознаки правопорядку:

- правопорядок є станом упорядкованості суспільних відносин, що передбачаються нормами права;

правопорядок є результатом реалізації правових норм, про­ведення в життя принципу законності;

змістом правопорядку є така упорядкованість суспільних від­носин, яка виражається лише в правомірній поведінці їх учас­ників, що здійснюється в межах правових відносин;

межі правопорядку обумовлені змістом конкретного виду правовідносин;

правопорядок забезпечується державою.

Існує кілька класифікацій правопорядку.

Так, за масштабністю можна виділити правопорядок краї­ни, федерації, суб'єкта федерації, інших структур - регіону, міста, організації тощо.

За обсягом та значущістю - загальний, галузевий і спеці­альний правопорядок.

За характером відносин - конституційний, судовий, фінан­совий тощо.

За складністю - складний, спрощений, елементарний.

За ступенем оформленості - оформлений та неоформлений (втілення в життя правових звичаїв, моральних цінностей тощо).

Принципи правопорядку - це основні ідеї та засади, на яких засновано правопорядок.

Принципами правопорядку є конституційність, державна га-рантованість, стійкість, організованість, формальна визначеність та системність.

Принцип конституційності означає, що правопорядок від­повідає конституції, забезпечує її реалізацію, а всі вимоги кон­ституції знаходять у ньому конкретне вираження, у зв'язку з цим звичайно говорять про конституційний державний поря­док. Конституційні настанови визначають основні параметри форми та змісту взаємодії держави, суспільства і громадян, в основі яких лежить верховенство прав і свобод особистості. Вищий прояв даної вимоги відбувається тоді, коли фактична і юридична конституція країни збігаються у встановленому по­рядку життя.

Принцип державної гарантованості стабільності та упоряд­кованості суспільних відносин полягає в тому, що існуючий пра­вопорядок забезпечується державою, охороняється нею від пра­вопорушень.

Принцип стійкості означає стабільність суспільних відно­син, форм соціальних зв'язків, у межах яких здійснюється пра­вомірна поведінка індивідів і груп. Спроби порушити цю стій­кість припиняються державою та її органами.

Принцип організованості передбачає, що правопорядок ви­никає лише в разі організуючій ролі держави. Навіть незважаю­чи на високий рівень культури конкретного суспільства, право­порядок не виникає стихійно, оскільки розбіжності в інтересах та в матеріальному становищі людей породжує різні уявлення про розумну організацію життя суспільства. Усі ці уявлення держава узгоджує шляхом прийняття правових норм.

Принцип формальної визначеності означає, що правопоря­док пов'язаний з правом і виникає на основі чітких правових приписів, формально закріплених у законах та підзаконних ак­тах держави. Ці приписи є обов'язковими для всіх громадян, посадових осіб і державних органів.

Принцип системності передбачає, що реальні правовідноси­ни, які склалися в суспільстві, не є одиничними та розрізненими діями суб'єктів права, а являють собою систему відносин. Ця система характеризується ієрархічністю, несуперечливістю і вза­ємозалежністю її складових елементів. Цілісність правовим від­носинам надають правові принципи, зафіксовані в конституції; економічні відносини, що склалися в суспільстві; рівень право­вої культури і, звичайно ж, єдність державної влади на території держави, що є гарантом цієї цілісності.