2.1 Виробничий потенціал та обмеженість ресурсів

На основі виробничих ресурсів обчислюється виробничий потенціал суспільства, галузі чи окремого підприємства.

Виробничий потенціал суспільства являє собою сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуванням їх обсягу, структури, технічного рівня та якості. Він характеризує максимально можливий обсяг виробництва продукції за умови повного використання робочої сили, підприємницького ресурсу, капіталу і землі.

Виробничі можливості економічної системи обмежені рідкістю ресурсів виробництва, їх рідкісність з розвитком суспільства, як правило, зростає. Це зумовлено тим, що вичерпуються не відтворювані ресурси, водночас розширюються і зростають економічні потреби.

Розвиток виробництва має межі. Вони спричинені тим, ще у кожний момент часу суспільство володіє лише певним обсягом виробничих ресурсів, миттєве збільшення яких є не реальним.

Нині особливе місце у виробничому потенціалі суспільства посідають природні ресурси — розвідані та освоєні природні багатства (сільськогосподарські угіддя, корисні копалини, вода тощо).

У самій серцевині виробничого потенціалу лежить факт обмеженості ресурсів.

Ресурси - це певні потенційні можливості, які можуть бути використані під час виробництва. Суспільною формою різних видів ресурсів є певний тип власності на них.

Фундаментальним принципом політичної економії є безперечна істина, яку називають законом обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, що блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання.

Оскільки ресурси обмежені, то необхідно дослідити:

- як суспільство вибирає для виробництва набір матеріальних благ і послуг;

- як різні продукти виробляються;

- хто має споживати продукти, які суспільство виробляє.

Деякі ресурси дані нам природою і тому обмежені: земля, корисні копалини, вода і т.д. Інші ресурси обмежені через обмеженість нашого власного розвитку: праця, знання, уміння, кваліфікація, вид використовуваної енергії і т.д. [2, c. 37-38]

Отже, коли ми говоримо про людський ресурс, матеріальний, фінансовий чи якийсь інший, то маємо на увазі потенційні можливості означеного ресурсу, який ще не задіяний у безпосередньому виробництві. Найчастіше виділяють три загальні ресурси, які беруть участь у суспільному виробництві: працю, землю і капітал.

Праця є функцією робочої сили, і вона невіддільна від людини. Як ресурс виробництва праця являє собою ту загальну сукупність працездатного населення, що може бути задіяне у виробництві. Цей ресурс знаходить своє відображення в понятті трудові ресурси.

Земля - це загальний засіб виробництва, який забезпечує просторове розміщення будь-якого виробництва. У сільському господарстві земля виступає основним засобом праці. Цей ресурс характеризується різними показниками, як то площа, якість грунту, кліматичні умови, в яких вона розташована і т.ін.

Капітал - це ті ресурси виробництва, які є результатом людської праці і представлені машинами, інструментами, технологіями тощо. До капіталу відносять і вже накопичені і, як правило, зафіксовані на матеріальних, речових носіях людські знання. З позиції самого виробництва дійсним капіталом виступають засоби праці. Але з огляду на виробництво як складний процес, що включає певні фази, як капітал можуть виступати і товар, і гроші. Це його конкретні форми, які цей ресурс набуває на різних стадіях відтворювального процесу і поза його межами.

Виробничі ресурси обмежені, одні - відносно, інші - абсолютно.

Відносна обмеженість існує тому, що потреби виперед­жають можливості виробництва, а останні обмежені наявними ресурсами. Обмеживши потреби, можна відносно зменшити й обмеженість ресурсів. Проте таке пояснення причин об­меженості ресурсів стосується лише одного боку проблеми. Необхідно також зазначити, що окремі види ресурсів, і насамперед невідтворювані, обмежені самою природою, отже, раніше чи пізніше настане час їх вичерпання. Вчені вже підрахували загальні розміри запасів нафти, газу, вугілля й інших корисних копалин та строки їх вичерпання. Обмеженими є площі чорноземів, лісів, водойм, басейнів річок. Щодо цих ресурсів можемо говорити про їх абсолютну обмеженість.

Для характеристики стану використання ресурсів вживають поняття «повна зайнятість» і «повний обсяг виробництва».

Повна зайнятість ресурсів означає, що всі придатні ресурси використовуються у виробництві. Придатність же ресурсів до використання визначається їх фізичним станом і соціальними обставинами. Якщо йдеться про трудові ре­сурси, тобто про працівників, то придатними до роботи є особи в працездатному віці. Його тривалість, продовження або зменшення залежать і від суспільства: добробуту, системи охорони здоров'я, державного законодавства.

Суспільство також визначає придатність до використання таких ресурсів, як земля, виробничі фонди. Так, частина орних земель свідомо вилучається із сівозміни під пар. Може виникнути потреба в зупинці цеху з метою його технічної реконструкції або на період економічних криз.[26, c. 87-88]

Повний обсяг виробництва означає, що виробничі ре­сурси суспільства використовуються в такій комбінації і на такій технічній основі, що забезпечують найбільший економічний результат.

Ресурси виробництва певним чином класифікують. Так, ті ресурси, які мають матеріально-речову форму, об'єднують під назвою об'єктивних ресурсів.

Що стосується людини і, взагалі, трудових ресурсів країни, то їх визначають як суб'єктивні. Але з огляду на те, що суспільне виробництво в будь-якій країні розвивається в умовах обмеженості ресурсів, найбільш важливою є класифікація ресурсів по можливості їх відновлення.

Виробничі ресурси поділяються на відтворювані і не відтворювані.

До відтворюваних виробничих ресурсів належать ті, що створюються і відновлюються природою (грунт, вода, повітря, ліс) і суспільством (засоби виробництва). До відтворюваних одночасно і природою, і суспільством належать трудові ресурси: людина з'являється на світ як біологічна істота і набуває у суспільстві знань та навичок, необхідних для виробничої діяльності.

До не відтворюваних виробничих ресурсів належать корисні копалини, що споживаються як сировина. Крім того, час відтворення деяких ресурсів є таким тривалим, що їх можна віднести до не відтворюваних. Йдеться, зокрема, про знищені чорноземи, вирубані ліси, забруднені водойми.

У повсякденному житті постійно доводиться вибирати, вирішувати, як використати обмежені час і доходи.[15, с. 123]