- •Львівський державний медичний університет ім. Данила Галицького обмін вуглеводів: біохімічні та клінічні аспекти
- •Література
- •1. Загальні шляхи обміну вуглеводів
- •2.Травлення вуглеводів.
- •3. Роль печінки в обміні вуглеводів
- •4. Роль гормонів в регуляції глюкози
- •4.1. Біосинтез інсуліну
- •4.2. Секреція інсуліну та транспорт його кров’ю.
- •4.3. Механізм дії інсуліну
- •4.4. Глюкагон та його дія.
- •5. Механізми регуляції обміну вуглеводів, білків та ліпідів.
- •Аденілатциклазна месенджерна система.
- •6. Порушення регуляторних механізмів вуглеводного обміну
- •7. Причини, що призводять до виникнення діабету.
- •8. Порушення вуглеводного, білкового, жирового обмінів при дефіциті інсуліну.
- •9. Біохімічні порушення при нестачі інсуліну.
- •Методи біохімічної діагностики цукрового діабету.
- •Критерiї дiагностики цукрового дiабету.
- •11. Експериментальний цукровий діабет
- •12. Класифікація цукрового діабету
- •4.Порушення толерантності до глюкози:
- •2.Діабет, поєднаний із гормональними порушеннями:
- •12.1 Діабет, поєднаний із захворюваннями підшлункової залози.
- •12.2. Діабет, поєднаний із гормональними порушеннями.
- •12.3. Діабет, пов’язаний із генетичними синдромами.
- •12.4. Діабет, зумовлений токсичними речовинами та фармакологічними агентами.
- •12.5. Порушення толерантності до глюкози.
- •13. Спадкові порушення вуглеводного обміну
- •Література
- •Дедов и.И., Сунцов ю.И., Курякова с.В., Рыжкова с.Г. Эпидемиология инсулинзависимого сахарного диабета.// Проблемы эндокринологии, 1998, №2 с.47-51
- •Микаелян н.П, Князев ю.А. Инсулинсвязывающая активность мононуклеарных клеток беременных с сахарным диабетом // Клин. Лад. Диагностика. - 1999. - №9. - с. 23.
9. Біохімічні порушення при нестачі інсуліну.
1.Гіперглікемія при цукровому діабеті виникає за рахунок:
-підвищення надходження глюкози з печінки (розпад глікогену);
-порушення поглинання глюкози тканинами;
-активації глюконеогенезу внаслідок зняття інгібуючої дії інсуліну на синтез ключових ензимів глюконеогенезу;
-посилення секреції глюкокортикоїдів, які стимулюють активність ферментів глюконеогенезу в печінці та нирках.
2. Глюкозурія та поліурія пов’язані з порушенням здатності ниркових канальців до реабсорбції глюкози.
3. Кетонемія та кетонурія пов’язані з тим, що дефіцит глюкози у клітинах призводить до більш інтенсивного використання як джерела енергії ліпідів. Зростає ліполіз і ацетил- КоА не повністю розщеплюється у циклі трикарбонових кислот, частина його йде на синтез кетонових тіл (b-оксимасляна, ацетооцтова кислоти, ацетон). Внаслідок чого в плазмі з’являються кетосполуки (кетонемія) та в сечі (кетонурія).
4. Кетосполуки викликають метаболічний ацидоз. На початку процес компенсований за рахунок повної нейтралізації кислих основ буферними системами крові. Лактоацидоз пов’язаний з нагромадженням у м’язах молочної кислоти. Яка дальше не перетворюється до глюкози. Смертність серед хворих з діагнозом змішаного метаболічного ацидозу (кетоново-лактатний) при цукровому діабеті перевищує 50%. За рахунок глюкозурії та кетонурії виникає осмотичний діурез. Пацієнт з кетоацидозом має прискорене та поверхневе дихання (дихання Куссмауля).
5. Від’ємний азотний баланс. Посилення глюконеогенезу з глюкогенних амінокислот (аланін, серин, цистеїн, гліцин - через піруват; аспарагін, тирозин, фенілаланін, треонін, валін - через фумарат) призводить до зменшення кількості амінокислот та порушення синтезу білків і збільшення утворення сечовини.
6. Розвиток гіперосмотичної дегідратації у зв’язку з виділенням з сечею великої кількості осмотично-активних речовин - глюкози, кетонових тіл, азотовмісних сполук, натрію. Клітинна дегідратація проявляється ураженням функцій мозку, а це, в свою чергу, призводить до розвитку діабетичної коми. Клінічно дегідратація проявляється: спрагою, зменшенням маси тіла, нейроміопатією, пошкодженням чутливих нервів, гіпотонією шлунку, жовчного міхура, проносом, атонією сечового міхура, імпотенцією; мікроангіопатіями - коронаросклерозом, периферійними тромбозами, ретинопатією (одна з причин сліпоти через 20 років після встановлення діагнозу у 75-80% хворих), нефропатією (протеїнурія 0,5 г/добу), 50% смертності при ЦД зумовлені нирковою недостатністю, гіпертонією, катарактою.
Рис.9. Хроматограма глікозильованого гемоглобіну хворого ІЗЦД. 1- пік гемоглобіну А1+В, 2 - (штриховка) - пік глікозильованого гемоглобіну (гемоглобін А1с), 3 - пік гемоглобіну А0.
У патогенезі діабетичних мікроангіопатій мають значення і внутрішньосудинні фактори. Серед них особливе значення має глікозильований гемоглобін. На (рис.9.) представлена хроматограма глікозильованого гемоглобіну хворого цукровим діабетом. Клінічні спостереження показали, що вміст гемоглобіну А1с в еритроцитах є інтегрованим показником компенсації цукрового діабету за попередні 2-3 місяці. У здорових, залежно від методів визначення він становить 4-6% від загального вмісту гемоглобіну і відноситься до мінорних фракцій, які у хворих на діабет підвищуються в 2-3 рази, що залежить від ступеня декомпенсації цього процесу.