4.4. Конституційні засади духовного життя суспільства

Вочевидь, що у різних країнах існують різні принципи духовного життя. Це, насамперед, залежить від чинної політичної системи кожної окремої держави, а також від історичних, культурних, релігійних та інших традицій. В умовах демократичних режимів конституції проголошують політичний плюралізм (наприклад, так зроблено в конституціях Німеччини, Італії, Японії). Згідно з міжнародними актами про права людини 1966 р., закон забороняє заклики до насилля, расової або національної ворожнечі. Деякі заборони пов’язані з моральними цінностями суспільства (обмеження або повна заборона порнографічних видань у деяких країнах), з необхідністю оберігати здоров’я населення (заборона або обмеження реклами алкоголю та тютюнових виробів). У деяких постсоціалістичних країнах (Болгарія, Литва, Польща, Чехія та ін. і) діють спеціальні закони або конституційні норми, які засуджують або навіть фактично забороняють комуністичну ідеологію.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні групи партійних систем у зарубіжних країнах. У чому сутність кожної з них?

2 Які основні види політичних партій?

4. Які функції політичних партій?

5. Які основні риси організаційно оформлених партій?

6. Що являє собою інституалізація політичних партій?

Питання для самостійного вивчення

1. Чим політичні партії відрізняються від так званих «груп тиску»?

2. Наведіть приклади організаційно неоформлених партій. Визначте їх основні риси?

3. У чому сутність внутрішнього методу регулювання правового статусу політичних партій?

4. Охарактеризуйте особливості фінансової бази політичних партій у зарубіжних країнах.

Змістовий модуль 2 Гілки влади в зарубіжних країнах

Тема 5. Законодавча влада: парламент

5.1. Поняття та соціальні функції парламенту

Термін “парламент” походить від англійського “рarliament”, що є похідним від французького дієслова parler – говорити.

Сучасний парламент – це загальнодержавний представницький орган, головною функцією якого в системі розподілу влади є здійснення законодавчої влади. Він також здійснює і верховне порядкування державною скарбницею: ухвалює державний бюджет та контролює його виконання. У той чи інший спосіб, залежно від форми правління, парламент здійснює контроль за виконавчою владою.

Парламент має представницький характер, оскільки вважається виразником інтересів та волі народу (нації), тобто свого загалу громадян певної держави, тому до нього застосовуються такі терміни, як „національне” або „народне представництво”.

Концепція національного або народного представництва має такі основні положення:

1. національне (народне) представництво визначається конституцією;

2. нація (народ) як носій суверенітету уповноважує парламент здійснювати від його імені законодавчу владу;

3. з цією метою нація (народ) обирає до парламенту своїх представників – депутатів, сенаторів.

При цьому варто мати на увазі, що представницькі відносини, виходячи з цього, мають місце між нацією взагалі та парламентом; загалом, кожен член парламенту захищає інтереси всієї нації, а парламент, з свого боку, захищає інтереси кожного окремого громадянина. Вважається, таким чином, що парламент сам знає, чого бажає нація (народ), та виражає його волю в законах та інших актах. Воля парламенту й є волею нації (народу). У цьому і полягає сама ідея представницького правління.

Проте, у наш час парламентські вибори у розвинених демократичних країнах, зазвичай, монополізовані політичними партіями. Тож, така демократизація виборчого права вивела політичні партії на панівні позиції в демократичному процесі формування громадської думки та вираження волі народу за умов парламентаризму.

Незважаючи на те, що юридичними засобами нагляду за діяльністю своїх депутатів пересічні громадяни, зазвичай, не володіють, проте фактично такий контроль існує: оскільки без народної підтримки жодна особа практично не має змоги стати депутатом, а ставши депутатом ефективно діяти у палаті. Партії, у свою чергу, повинні враховувати інтереси свого електорату задля посилення свого впливу та збільшення числа прихильників. Тож, у силу цих обставин парламентське врядування набуває необхідних представницьких рис.