2. Структура й особливості змісту діючої базової програми з фізичного виховання

У законах України "Про фізичну культуру і спорт" та "Про ос­віту" фізичне виховання студентів визначається як один із основоположних напрямів вищої гуманітарної освіти. Закон України "Про фізичну культуру і спорт", зокрема визначає

зміст фізичної культури студентів як самостійну сферу діяльності у соціокультурному просторі, виділяючи при цьому її ос­вітні пріоритети.

Сьогодні перед студентською молоддю, суспільством поставлене гло­бальне соціально-економічне завдання щодо інтегрування вітчизняного культурного потенціалу до світового товариства. Проте його реалізація під силу тільки фахівцям нової формації, які за своїми професійними і особистісними якостями відповідають сучасним вимогам. Окрім глибоких профе­сійних знань з обраної спеціальності, такий фахівець повинен володіти ви­сокими фізичними кондиціями і працездатністю, особистою фізичною культурою, духовністю, неформальними якостями лідера, тому під час пе­реходу ВНЗ України на багаторівневу систему освіти гостро постала проб­лема пошуку нових нетрадиційних підходів знань і дотримання основ здо­рового способу життя, які б дозволили підвищити її ефективність.

Основа державного стандарту фізичного виховання у системі освіти — навчальні програми з фізичного виховання. Вони розробляються на підста­ві затверджених державних стандартів освіти різних рівнів підготовки та нормативних документів, які регламентують організацію навчально-вихов­ного процесу у навчальних закладах, затверджуються Міністерством освіти і науки України як базові і визначають мінімальний рівень обов'язкової фіз­культурної освіти, вмінь, навичок і рухового режиму студентів, який держа­ва гарантує на усіх етапах навчання.

Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах (1993 р.) визначено, що навчальна програма нормативної дисцип­ліни — складова частина державного стандарту освіти. Базова програма з фізичного виховання для вищих навчальних закладів І—II, III—IV рівнів ак­редитації є нормативною.

Фізична культура — невід'ємна частина загальної і спеціальної культу­ри особистості сучасного фахівця, що становить фундамент його фізичного, духовного благополуччя й успіху у виробничій діяльності. Вона служить якісною динамічною характеристикою рівня розвитку і реалізації можли­востей людини, забезпечує біологічний потенціал її життєдіяльності, необ­хідний для гармонійного розвитку, прояву соціальної активності, творчої

праці. Усе це обумовлює соціальний попит на оволодіння особистісною фі­зичною культурою на усіх етапах формування фахівця. Особливе значення має оволодіння фізичною культурою у вищих навчальних закладах, де за­кладаються основи професійної підготовки.

Фізичне виховання — це соціально-педагогічний процес цілеспрямованої система­тичної дії на людину, що здійснюється за допомогою фізичних вправ, природних загартовуючих засобів з метою зміцнення здоров'я, розвитку рухових якостей, удо­сконалення морфологічних і функціональних спроможностей, формування і покра­щання основних життєво необхідних рухових умінь, навичок і пов'язаних з ними знань, забезпечення готовності людини до активного життя і професійної діяль­ності

Функції фізичної культури найповніше реалізуються через систему фі­зичного виховання.

Це обумовлює введення фізичного виховання до обов'язкових дисцип­лін вищих навчальних закладів, засвоєння яких проводиться за спеціальни­ми програмами у межах суворо організованого навчального процесу і тіль­ки під керівництвом викладачів-професіоналів.

Як навчальна дисципліна фізичне виховання забезпечує реалізацію ме­ти і завдань, передбачених програмою.

У методичному та інформаційному плані фізичне виховання студентів тісно взаємодіє з дисциплінами загальноосвітнього соціально-гуманітарно­го циклу.

Ефективність занять із фізичного виховання у вищому навчальному закла­ді значною мірою залежить від змісту програми, за якою вони здійснюються.

У відповідності з "Державними вимогами до навчальних програм з фі­зичного виховання у системі освіти", вищі навчальні заклади на підставі навчального плану та базової навчальної програми з фізичного виховання розробляють свої робочі навчальні програми з фізичного виховання. Вони конкретизують і доповнюють зміст базової фізкультурної освіти, враховую­чи регіональні, етнографічні, економічні та екологічні особливості, місцеві народні традиції, географічні умови, фізкультурні і спортивні інтереси сту­дентів, специфіку кадрового і матеріально-технічного забезпечення та вимо­ги стандартів вищої освіти відповідно до освітньо-кваліфікаційних характе­ристик профілю підготовки фахівців певного рівня ("молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст", "магістр").

Міністерства, котрі у своєму підпорядкуванні мають вищі навчальні заклади, що готують працівників, професійна діяльність яких здійснюється у спеціальних або екстремальних умовах і вимагає спеціальної фізкультур­ної освіти і фізичної підготовки, розробляють і затверджують навчальні програми з фізичного виховання з урахуванням особливостей таких спеціа­лістів на основі базової програми.

Система вищої освіти, що реалізується в Україні, за своєю структурою найбільш близька до англо-американської вищої школи. Рівні молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста і магістра передбачають навчання на масових ступенях вищої освіти, а більш високий рівень відповідає навчанню в аспірантурі. Кваліфікація "бакалавр" передбачає оволодіння професійними навичками самостійної діяльності на базі широкої і систематизованої фун­даментальної підготовки. В обов'язковому мінімумі змісту курсу "Соціаль­но-гуманітарні та економічні дисципліни" на рівні підготовки бакалавра визначено ряд положень. Зокрема, бакалавр повинен розуміти роль фізич­ної культури і здорового способу життя, а також володіти системою прак­тичних умінь і навичок, які забезпечують зміцнення здоров'я, розвиток пси­хофізичних здатностей та якостей.

Наступний, більш високий ступінь професійного навчання — набуття ступеня "магістр" — передбачає поглиблене професійно-теоретичне на­вчання, значною мірою орієнтоване на здібних студентів. У галузі знань з фізичної культури магістр повинен мати глибокі професійні знання з тео­рії, методики і практики оздоровчих систем, професійно-прикладної фі­зичної підготовки.

Подальше підвищення кваліфікації у галузі наукової діяльності в аспі­рантурі здійснюється на основі ступеня "магістр" і передбачає вищий духов­но-творчий рівень осмислення знань, накопичених людством у сфері фізич­ної культури.

Рекомендації Базової навчальної програми з фізичного виховання для вищих навчальних закладів України (незалежно від форми власності) мають законодавчий характер і визначають загальну стратегію формування високої особистої фізичної культури студента. Її зміст орієнтує педагогічний процес на усередненого студента і дозволяє диференційовано підходити до вихо­вання кожної конкретної особистості. На усіх чотирьох ступенях вищої ос­віти пріоритетною є концепція здоров'я студентів, їхньої оптимальної рухо­вої активності. Здоров'я студентів розглядається як абсолютна життєва цінність, основа їх духовної зрілості. Програмою виділяються три основні форми фізкультурної діяльності студентів.

Перша форма, що реалізується на академічних заняттях у навчальний час, передбачає комплексне вирішення трьох груп педагогічних завдань: ос­вітніх, виховних і оздоровчих із переважною освітньою спрямованістю.

Друга форма передбачає активні заняття спортом у позанавчальний час. Максимальний розвиток рухових здатностей, що забезпечують досягнення високих рівнів спортивно-технічної майстерності студентів, є пріоритетним напрямом спільної реалізації виховних і освітніх завдань.

Третя форма — активне дозвілля студентів — передбачає організацію самостійних занять у позанавчальний час (у тому числі й у комерційних оз­доровчих групах із пріоритетною оздоровчою спрямованістю), використан­ня різних форм і засобів фізичної культури.

Потенціал фізичної культури кожного студента, що формується, визна­чається не тільки ступенем розвитку фізичних здатностей, але, головним чином, мірою їх комплексної реалізації у навчальній діяльності у сукупнос­ті з інтелектуальними, моральними, психологічними якостями.

Активні процеси лібералізації і гуманізації вищої освіти дозволяють з урахуванням особливостей матеріальної бази, історично складених традицій, компетентності професорсько-викладацького складу, разом із базовою програмою реалізувати авторські програми з фізичного виховання.

Авторські (експериментальні) програми з фізичного виховання розроб­ляються досвідченими фахівцями відповідних навчальних закладів на осно­ві базової та відомчої програм.

Комплексна програма з фізичного виховання — це цільовий алгоритм освіти і виховання студентів із використанням широкого спектра засобів фі­зичної культури. Її зміст поєднує сучасні принципи фізичного виховання і спортивного тренування: науковості, свідомості й активності, доступності та індивідуалізації, наочності, безперервності поступовості. Оригінальні мето­дичні підходи дозволяють ефективно вирішувати дидактичні завдання на новій організаційній основі: шляхом цілеспрямованого вдосконалення як безпосередньо змісту навчальної програми, так і механізмів забезпечення, що сприяють її реалізації (науково-методичного, організаційного, матері­ально-технічного постачання та фінансування).

Макроструктурний підхід, який використовується у комплексній про­грамі, забезпечує на практичних заняттях всебічний і гармонійний розвиток особистості студента, максимальну оздоровчу ефективність вправ та вира­жену професійно-прикладну спрямованість педагогічного процесу.

Досягнення генеральної мети детерміновано, головним чином, техно­логією фізкультурної освіти студентів. Пріоритет освітнього аспекту обумов­лений жорстким лімітом часу, котрий відводиться у навчальному плані ВНЗ на дисципліну "Фізичне виховання", а також вираженою дискретністю пе­дагогічного процесу.

Структура Базової навчальної програми з фізичного виховання перед­бачає поетапне (протягом чотирьох років навчання на рівні бакалавра) до­сягнення генеральної мети шляхом реалізації:

• комплексу головних цілей (підцілей першого рівня);

• педагогічних програм і програм забезпечення (підцілей другого рівня);

• ряду конкретних педагогічних завдань і завдань забезпечення (підці­лей третього рівня).

Головна мета занять студентів першого курсу — адаптація до інтенсив­ної інтелектуальної діяльності засобами фізичної культури. Поточні педаго­гічні завдання:

1. виховання у студентів стійкого інтересу і потреби до занять фізични­ми вправами;

2. розвиток резервних можливостей організму студентів;

3. формування і вдосконалення знань з організації самостійних занять у формі активного дозвілля.

Головне завдання занять на другому курсі навчання — всебічний роз­виток організму.

Поточні педагогічні завдання:

1. виховання у студентів соціально значущих якостей;

2. засвоєння оздоровчих програм із використанням різних форм фізич­ної культури;

3. формування поглиблених знань у галузі технології фізичної культури.

Головне завдання занять студентів третього і четвертого курсів — фор­мування потреби у здоровому способі життя.

1. гармонійний розвиток організму студентів і суттєве підвищення їх­ньої фізичної працездатності;

2. виховання у студентів стійкої потреби у фізичному самовдосконален­ні, самопізнанні та самооцінці;

3. виховання дисциплінованості і працьовитості у досягненні фізичної досконалості.

Теоретичний розділ програми (теоретична підготовка) з фізичного ви­ховання реалізується у формі лекцій, консультацій та індивідуальних за­нять.

В основі реалізації теоретичного розділу програми лежить формування потреби студентів в освоюванні системи знань у сфері фізичної культури.

Процес освоєння інформації має три аспекти: концептуальний (ос­мислення суттєвості фізичної культури, її структури і функцій); категорі­альний (оволодіння понятійним апаратом і визначеннями /дефініціями/ основних категорій) та гносеологічний (освоєння принципів і методів пі­знання). У технології навчально-пізнавальної діяльності використовують­ся різні форми абстрактного мислення: поняття (виділення ознак), суд­ження (ствердження або заперечення властивостей предмета) та висновок (узагальнення суджень). У процесі формування понять у сфері фізичної культури проводиться аналіз (мислене розчленування предметів на скла­дові частини, виділення в них ознак) і синтез (інтеграція частин дефініції, що вивчається).

Отримані теоретичні знання стають основою для трансформації свідо­мості особистості студентів і визначають рівень їхніх потреб до рухової ак­тивності. Системний підхід до пізнання фізичної культури стимулює сту­дентів до аналізу фактів, їх узагальнення та висновків, що, безумовно, актуалізує їхню здатність до ретроспективного пошуку інформації, її систе­матизації, аналізу і синтезу, накопиченню індивідуального інформаційного банку. Для пізнавального процесу мета постає як ідеальна модель діяльності. Як обов'язковий мінімум теоретичної частини програми визначено навчаль­ний матеріал за такими розділами: роль, функції та основні цілі фізичної культури у системі загальнолюдських цінностей і професійної підготовки фахівців, соціально-біологічні основи фізичної культури; технологія фізич­ної освіти студентів; принципи спортивного тренування; зміст професійно- прикладної фізичної підготовки студентів.

Процес прилучення студентів до цінностей фізичної культури через теорію і практику суттєво активізує культурний потенціал особистості сту­дента, розширює його світогляд, підвищує духовність, сприяє формуванню активної життєвої позиції.

Методична підготовка реалізується в основному на практичних заняттях, а також на індивідуальних. За окремими темами надаються роз'яснення на консультаціях.

Основне завдання методичної підготовки студентів з фізичного вихо­вання — освоїти методику визначення та індивідуального дозування рівня

фізичних навантажень під час занятть фізичними вправами, набути досвіду використання фізкультурно-спортивної діяльності для досягнення життєвих і професійних навичок.

Розділ методичної підготовки тісно пов'язаний із теоретичним і прак­тичним розділами програми. Це дає можливість набути певних знань і на­вичок у виконанні тих або інших видів фізичних вправ і фізкультурно-спор- тивної діяльності.

У практичному розділі програми (фізична підготовка) традиційно реалі­зується стратегія диференційованого підходу на трьох відділеннях: основно­му навчальному, спеціальному медичному і спортивного вдосконалення.

Для проведення практичних занять з фізичного виховання у вищих навчальних закладах студенти розподіляються по основному, спеціальному і спортивному навчальних відділеннях. Розподіл проводиться на початку навчального року з урахуванням статі, стану здоров'я, фізичного розвитку, фізичної і спортивної підготовленості.

Розподіл студентів по навчальних відділеннях здійснюється на почат­ку кожного навчального року за результатами педагогічної діагностики та медичного обстеження, де визначається стан їхнього фізичного здоров'я, фізичного розвитку та рівня фізичної і спортивно-технічної підготовле­ності.

До основного навчального відділення зараховуються студенти, віднесені до ос­новної і підготовчої медичних груп, які розподіляються до навчальних груп загаль­ної фізичної підготовки (ЗФП), професійно-прикладної фізичної підготовки (ППФП) і до груп з видів спорту. Студентів підготовчої медичної групи рекомендується об'єднувати в окремі групи ЗФП і ППФП

До спеціального навчального відділення зараховуються студенти, віднесені, за даними медичного обстеження, до спеціальної медичної групи

Навчальні групи комплектуються за нозологічними ознаками. Студен­ти, звільнені за станом здоров'я від практичних занять, виконують розділи навчальної програми з теоретичної і методичної підготовки.

Навчальний процес у спеціальних медичних групах спрямований на:

• зміцнення в цілому здоров'я студентів, усунення функціональних від­хилень, вад фізичного розвитку;

• формування знань для самостійного складання і виконання комплек­сів загальнорозвиваючих і спеціальних вправ, спрямованих на профілакти­ку захворювань;

• засвоєння студентами знань з основ теорії, методики й організації фізичного виховання.

Заняття в таких групах носять виражену компенсаторну (профілактич­ну й реабілітаційно-оздоровчу) специфіку, пов'язану з підвищенням рези­стентності (збільшенням психофізичних резервів) до дії стрес-факторів навчальної діяльності, створенням умов для підвищення їхньої рухової ак­тивності та розширенням комунікативної сфери. Підвищення ефективності

роботи спеціального відділення пов'язане з розробкою нових теоретико-ме- тодологічних підходів, які визначають: по-перше, специфіку використання спеціальних засобів, методів та організаційних форм занять фізичними вправами реабілітаційно-розвиваючого спрямування з урахуванням індиві­дуального характеру рухових порушень; по-друге, систему науково обгрун­тованих критеріїв функціонального контролю, що дозволяє здійснювати пе­дагогічний моніторинг і прогнозування динаміки стану студентів з урахуванням характеру їхнього захворювання, і по-третє, уточнення дифе­ренційованих цілей з урахуванням динаміки досягнутої якісної ремісії і нор­мативних вимог державного освітнього стандарту.

Студенти, звільнені за станом здоров'я від практичних занять, викону­ють розділи навчальної програми з теоретичної й методичної підготовки.

Для студентів, які перенесли гострі захворювання, при кафедрі фізич­ного виховання або у студентській поліклініці створюються групи фізичної реабілітації та лікувальної фізичної культури.

Залікові вимоги для студентів, віднесених за станом здоров'я до спеці­альної медичної групи, розробляються з урахуванням медичних показників і протипоказань.

До спортивного навчального відділення зараховуються студенти основної медич­ної групи, котрі мають відповідний рівень фізичного розвитку і фізичної підготов­леності та бажають поглиблено займатися одним (або кількома) із видів спорту, за якими проводяться навчально-тренувальні заняття у даному вищому навчаль­ному закладі

Кількість і профіль навчальних груп визначаються кафедрою фізично­го виховання з урахуванням матеріальних і штатних можливостей.

Студентам основного і спортивного відділень надається право вільного вибору виду спорту і навчальної групи з урахуванням їхніх інтересів.

Студенти спортивного відділення, які підвищують свою майстерність за межами вищого навчального закладу, можуть бути звільнені від практичних занять з фізичного виховання за умови виконання залікових вимог у термі­ни, встановлені кафедрою.

Із одного навчального відділення (групи) до іншого студенти можуть бути переведені після закінчення навчального року або семестру. Переве­дення студентів до спеціального навчального відділення у зв'язку з хворо­бою може здійснюватися у будь-який час навчального року.

Навчальний процес на даному відділенні спрямований переважно на підвищення спортивно-технічної майстерності на основі всебічної психофі­зичної підготовки. Підвищення ефективності роботи відділення спортивно­го вдосконалення пов'язане з оптимізацією управління процесом функціо­нальної адаптації (формуванням специфічних функціональних систем) організму з урахуванням усіх складових суб'єктивної діяльності студентів. Це передбачає:

1) персоніфікацію програм спортивного тренування шляхом безперер­вної корекції поточних цілей, уточнення педагогічних завдань, засобів, які

використовуються з урахуванням стану та психосоматичних особливостей студентів:

2. інформацію навчально-тренувального процесу шляхом використан­ня комп'ютерних технологій під час здійснення педагогічного моніторингу;

3. подолання дискретності та екстенсивного характеру навчально-тре­нувального процесу шляхом підвищення обсягу засобів спеціалізованої під­готовки та змагальної практики.

Відповідно до вказаних напрямів уточнюється зміст комплексу педаго­гічних завдань, які вирішуються та забезпечують структурну цілісність нав­чально-виховного процесу, підсилення конвергентності міждисциплінарних зв'язків і засвоєння достатнього, в межах навчального курсу, обсягу інфор­мації.

Академічні заняття регламентуються навчальним планом ВНЗ і перед­бачають проведення обов'язкових аудиторних занять обсягом не менше 4 год на тиждень протягом усього періоду навчання за винятком останньо­го випускного семестру. При цьому необхідна кількість годин повинна виділятися, насамперед для оволодіння базовим компонентом фізичного виховання.

Зміст роботи спортивного відділення визначається робочими програма­ми з видів спорту. Обсяг навчальних годин для груп спортсменів молодших розрядів не перевищує 6 год на тиждень (240 год на 1 рік); для підготовки кваліфікованих спортсменів: 8—10 год на тиждень у міжвузівських групах спортивного вдосконалення обсяг зростає до 16—20 год на тиждень.

Окремі підготовлені студенти всіх навчальних відділень за дозволом ка­федри фізичного виховання можуть засвоювати програму фізичного вихо­вання за індивідуальним графіком із використанням навчальних і позана- вчальних форм занять, у тому числі й на комерційній основі. В цьому випадку на початку навчального року або семестру студент повинен подати індивідуальний графік і програму своїх занять, узгодити їх з куратором на­вчальної групи, до якої він зарахований, та в установлений термін викона­ти всі залікові вимоги навчальної програми.

Обсяг навчальних занять навчальних відділень може бути збільшено з урахуванням фізичної, спортивної, функціональної підготовленості і бажан­ня студентів за рахунок факультативних форм занять, зокрема оплачуваних самими студентами.

Навчальні відділення — самостійні структурні підрозділи у складі кафедри фізич­ного виховання. Кожне відділення має керівника, викладачів, робочу програму, гра­фік проходження навчального матеріалу, контрольних занять, екзаменів тощо

Для програми фізичної підготовки студентів, віднесених за станом здо­ров'я до спеціального медичного відділення, характер засобів, які використо­вуються, визначення обсягу та інтенсивності фізичних навантажень здійсню­ються за результатами медико-біологічної діагностики характеру захворювання та експертної оцінки поточного стану здоров'я студентів. У ре­абілітаційно-оздоровчій програмі фізичної підготовки студентів, які мають відхилення в діяльності серцево-судинної і дихальної систем, використовуються базові варіанти комплексів загальнорозвиваючих фізичних вправ, диференці­йоване використання вправ аеробної спрямованості, дихальних вправ.

Для групи студентів із захворюваннями органів травлення, порушенням обміну речовин і зору пріоритетною буде цілеспрямована робота з форму­вання різнобічного рухового потенціалу з використанням помірних наван­тажень аеробної дії. У групі студентів із відхиленнями у роботі опорно-рухового апарату використовуються загальнорозвиваючі фізичні вправи локальної та регіональної дії, а також засоби професійно-прикладної фізич­ної підготовки.

Практичний розділ програми основного навчального відділення будується з ураху­ванням підвищення інтересу студентів до спорту і передбачає впровадження пе­редових спортивних технологій у практику фізичного виховання

Спортивна спрямованість фізичного виховання забезпечує вирішення завдань з формування різнобічного рухового потенціалу студентів, освоєн­ня ними сучасної техніки рухових дій, розвиток механізмів біоенергозабез- печення, формування індивідуального стилю змагальної діяльності та обов'язкова участь у змаганнях на першість навчальних груп, відділення, факультету, навчального закладу, району, міста, області, країни.

Важливе місце у розділі посідає професійно-прикладна фізична підго­товка студентів.

Для програмного розділу відділення спортивного вдосконалення харак­терним є використання комплексу сучасних засобів, методів та умов, за до­помогою яких забезпечуються висока готовність спортсменів та її реалізація

у змаганнях. Серед найважливіших методологічних підходів програми доціль­но виділити поетапне освоєння спеціальних фізичних навантажень, характер­них для підготовки спортсменів високої кваліфікації з урахуванням специфі­ки навчального процесу у ВНЗ, моделювання змагальної діяльності з техніко-тактичних та біоенергетичних компонентів, післязмагальну підготов­ку спортсменів. На перший план висуваються концепція індивідуального під­ходу до програмування спортивного вдосконалення, раціональна побудова навчально-тренувального процесу, інтеграція сторін спеціальної підготовки.

До основи стратегії диференційованого визначення міри індивідуально допустимих фізичних навантажень за обсягом та інтенсивністю у трьох на­вчальних відділеннях закладено концепцію гуманного ставлення до здоров'я студентів, що, безумовно, сприяє реалізації їхньої біогенетичної програми розвитку, забезпечує гармонію духовного і фізичного вдосконалення кож­ного студента. В даній схемі зміст комплексу педагогічних завдань (підцілей третього рівня) виступає базовою формою цільової структури планування навчально-тренувального процесу.

У Базовій програмі з фізичного виховання для вищих навчальних за­кладів І—II, III—IV рівнів акредитації передбачено створення каталогів на­вчально-тренувальних завдань, що дозволяє алгоритмізувати процес досяг­нення педагогічних цілей II і III рівнів.

Академічні заняття регламентуються навчальним планом ВНЗ в обсязі 4 год на тиждень на першому і другому курсах, а також 2—4 год на тиждень — на третьому і четвертому роках навчання. Це становить на першому та другому курсах по 140 год на рік. Заняття містять практичний (116 год), ме­тодичний (20 год) та теоретичний (4 год) розділи. На третьому році навчан­ня (підготовка бакалавра) обсяг навантаження не перевищує 70 год (в дея­ких ВНЗ 140 год). Із них на теоретичний розділ відводиться 4 год, на методичний — 6 год.

На підготовку спортсменів молодших розрядів у відділенні спортивно­го вдосконалення відводиться 6 год на тиждень, спортсменів високої квалі­фікації — 8—10 год на тиждень, у міжвузівських групах спортивного вдос­коналення обсяг зростає до 16—20 год на тиждень.