4.4. Концепції державної інформаційної політики
Підсумовуючи розгляд державної інформаційної політики, як приклад розглянемо основні положення Концепції Національної інформаційної політики України (проект, запропонований Державним комітетом телебачення і радіомовлення України, 2002 р.), Концепцію розвитку державної інформаційної інфраструктури України (проект, розроблений Державним комітетом зв'язку та інформатизації України, 2002 р.) і Концепцію державної інформаційної політики Росії. Насамперед слід зазначити, що вказані концепції не єдині у своєму роді. Є ще декілька варіантів подібних концепцій як в Україні, так і в Росії, і жодна з них ще не затверджена законодавчо. Проте, в них можна простежити спільні риси і спільні наголоси на важливих проблемах сучасної інформаційної політики.
Концепція національної інформаційної політики України
Концепція національної інформаційної політики України була розроблена у 2002 році Державним комітетом телебачення і радіомовлення України (на той час – Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України) згідно з Указом Президента "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2001 року "Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України" від 6 грудня 2001 року. Метою Концепції є створення правових, економічних і організаційних умов для формування в Україні розвинутого інформаційного суспільства. Принципи національної інформаційної політики не поширюються на інформаційні відносини, що виникають у процесі побутового спілкування, літературної, мистецької, наукової та іншої творчої діяльності, на інформацію, що є продуктом художньої творчості.
В Концепції визначаються основні напрями національної інформаційної політики:
забезпечення реалізації конституційних прав громадян на свободу слова та інформаційної діяльності;
створення розвиненої інформаційної інфраструктури та новітніх засобів зв'язку для збирання, зберігання, використання та поширення інформації;
збереження вітчизняної інформаційної продукції, культурних і духовних цінностей України, їх ідентифікація у світовому інформаційному просторі;
забезпечення державної підтримки розвитку і безперешкодної діяльності засобів масової інформації та соціального і правового захисту журналістів, інших творчих працівників, які провадять інформаційну діяльність;
створення умов для формування в Україні розвинутого інформаційного суспільства, посилення ролі масової інформації у розвитку українського суспільства;
збереження, розвиток та ефективне використання об'єктів національного інформаційного простору, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки України;
створення умов для розвитку та захисту об'єктів національного інформаційного простору всіх форм власності;
сприяння конкуренції, недопущення монополізації ринку інформаційних послуг, у тому числі рекламних;
сприяння розвитку національних інформаційних ресурсів, поліпшення умов для підприємницької діяльності в інформаційній сфері;
створення умов для своєчасного, якісного й ефективного інформаційного забезпечення фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
забезпечення всебічної підтримки і захисту вітчизняного виробника інформаційного продукту, сприяння розробленню і впровадженню новітніх інформаційних технологій;
дотримання принципів Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, міжнародних договорів про співробітництво в інформаційній сфері, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України;
інтеграція України в міжнародний інформаційний простір, сприяння створенню конкурентоспроможної інформаційної продукції;
послідовне здійснення заходів, спрямованих на підготовку кадрів в інформаційній сфері.
У Концепції зазначається, що державна політика у сфері засобів масової інформації має бути спрямована на:
удосконалення нормативно-правових актів з питань діяльності засобів масової інформації, у тому числі користування каналами мовлення, ретрансляції програм, використання частотного діапазону, стандартів діяльності телерадіокомпаній, збалансування інтересів вітчизняних телерадіокомпаній усіх форм власності, забезпечення прозорої процедури ліцензування їх діяльності;
унормування діяльності та розповсюдження продукції зарубіжних засобів масової інформації на території України;
дотримання норм щодо заборони цензури, у тому числі з боку засновників засобів масової інформації;
захист журналістів та інших працівників засобів масової інформації від дій, які перешкоджають виконанню ними службових обов'язків, а також громадян, підприємств, установ і організацій від зловживань працівників засобів масової інформації;
забезпечення прозорості у діяльності засобів масової інформації, законності збирання, зберігання, використання та поширення інформації, запобігання зловживанню правом на свободу діяльності засобів масової інформації;
пріоритетність підтримки вітчизняного виробника інформаційного продукту в цілому і впровадження системи заходів, спрямованих на розвиток україномовних засобів масової інформації;
запровадження механізму підтримки засобів масової інформації за системою грантів;
сприяння розвитку маркетингових стратегій у діяльності засобів масової інформації з метою підвищення якості і конкурентоспроможності вітчизняної інформаційної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринку;
недопущення рекламної діяльності, спроможної завдавати шкоди споживачам, створення сприятливих умов для рекламування у засобах масової інформації вітчизняної продукції;
проведення цінової політики, яка забезпечує доступність до засобів масової інформації слабозахищених верств населення, людей з обмеженими фізичними можливостями, жителів віддалених і важкодоступних районів;
створення сприятливих умов для залучення інвестицій, кредитів на придбання новітніх технологій та обладнання для підприємств, установ і організацій інформаційної сфери;
залучення коштів населення шляхом випуску облігацій, цінних паперів до інвестування перспективних проектів у сфері засобів масової інформації;
утворення аналітичних служб для моніторингу процесів і тенденцій в діяльності вітчизняних і зарубіжних засобів масової інформації;
створення розгалуженої мережі кореспондентських пунктів державних засобів масової інформації за кордоном;
забезпечення вільного доступу громадян до світових інформаційних ресурсів;
здійснення заходів, пов'язаних з матеріально-технічним, технологічним і кадровим забезпеченням розвитку місцевих засобів масової інформації;
розвиток електронних аналогів друкованих засобів масової інформації;
сприяння створенню єдиної комп'ютерної мережі для розповсюдження матеріалів вітчизняних інформаційних агентств;
захист авторських прав на інтелектуальну власність, що використовується в засобах масової інформації;
захист прав споживачів телерадіоінформаційної продукції шляхом сертифікації обладнання і послуг, контролю за їх якістю;
створення інтегрованої системи збирання, зберігання, використання та поширення інформації;
удосконалення засобів поширення інформації на базі новітніх технологій, зокрема впровадження волоконно-оптичних і супутникових каналів зв'язку;
створення сучасних магістральних каналів передачі даних з метою використання їх для розвитку індустрії мультимедійних послуг;
активне використання засобів масової інформації для обговорення соціально значущих проблем і проектів з метою підготовки населення до сприйняття нових явищ суспільного життя;
посилення ролі засобів масової інформації в утвердженні позитивного іміджу України на міжнародному рівні.
У Концепції окремими розділами подаються:
– державна політика щодо засобів масової інформації;
– державна політика щодо впровадження новітніх інформаційних технологій і розвитку телерадіоінформаційної структури;
державна політика у видавничій справі;
державна політика в музейній справі;
державна політика в архівній та бібліотечній справах;
державна політика в кінематографії;
державна політика щодо рекламної та виставково-ярмаркової діяльності;
державна політика щодо інформаційної діяльності науково-просвітницьких громадських організацій;
державна політика щодо етнокультури;
державна політика щодо інформаційної безпеки.
На нашу думку, деякі з зазначених напрямів Концепції потребують свого подальшого доопрацювання.
Концепція розвитку державної інформаційної інфраструктури. Як зазначається в цій Концепції, основною метою формування державної інформаційної інфраструктури України є:
максимально повне задоволення інформаційних потреб громадян, суспільства і держави у всіх сферах діяльності;
забезпечення систематичного поповнення, надійного збереження та захисту інформаційних ресурсів;
ефективне використання інформаційних ресурсів в діяльності органів державної влади та державних підприємств;
забезпечення інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки України.
Впровадження сучасних інформаційних технологій у різні сфери життя суспільства і держави супроводжується зміною форм інформаційних відносин між державою та суспільством, виробниками та споживачами інформації. Розвиток державної інформаційної інфраструктури надасть можливість більш повною мірою задовольняти інтереси українських споживачів до наукового та культурного надбання не тільки нашої держави, а й інших країн. Створення сучасної інформаційної інфраструктури є тривалим у часі процесом, який потребує суттєвих фінансових витрат і зумовлює необхідність забезпечення оптимального балансу між нагальними потребами та фінансовими можливостями держави з одночасним сприянням позитивним тенденціям формування ринку у цій сфері, підтримки приватної ініціативи та зменшення інвестиційного ризику.
У зв'язку з викладеним, у рамках цієї Концепції формування та розвиток державної інформаційної інфраструктури має здійснюватися на підставі узгоджених рішень та дій органів державної влади, організацій, посадових осіб щодо організації, формування, захисту усіх інформаційних ресурсів в державному секторі та їх використання в інтересах держави і суспільства в цілому.
Концепція розвитку державної інформаційної інфраструктури містить характеристику її сучасного стану, визначення засад державної політики щодо її формування і напрямів розвитку.
Державна інформаційна інфраструктура (Дії) – інтегрована сукупність телекомунікаційних та інформаційних об'єктів інформаційного простору України, що характеризуються:
можливістю доступу до Дії в будь-який момент і в будь-якій точці географічного простору України;
технічною простотою доступу до Дії шляхом використання спеціалізованих інформаційних засобів (приладів, терміналів) введення/виведення;
загальною доступністю об'єктів Дії, що дає змогу потенг ційно кожній людині мати необхідний доступ до інформаційних і телекомунікаційних об'єктів Дії;
гарантованістю забезпечення необхідної якості обслуговування і захисту інформації при використанні об'єктів Дії;
широким вибором послуг, що надаються, які охоплюють всі види інформації: аудіо, відео, графічні, дані, документи гіпермультимедіа;
функціонуванням на основі єдиних стандартів за загальними принципами управління доступом до ресурсів Глобальної та Європейської інформаційних інфраструктур.
Важливими та першочерговими завданнями щодо формування та розвитку державної інформаційної інфраструктури є:
вдосконалення нормативно-правової бази щодо врегулювання суспільних відносин в процесі формування та використання інформаційних ресурсів, зокрема питань доступу до інформаційних ресурсів, захисту прав громадян у сфері створення та використання інформаційних ресурсів, розмежування прав володіння і розпорядження інформаційними ресурсами, міжнародного інформаційного обміну і забезпечення інформаційної безпеки тощо;
визначення найбільш важливих складових державної інформаційної інфраструктури;
створення комплексної системи формування та розвитку державної інформаційної інфраструктури з урахуванням питань стандартизації щодо термінології, архітектури, функціональної структуризації, інформаційного обладнання, мережевої інфраструктури, програмного забезпечення;
системно-технічна інтеграція державної інформаційної інфраструктури з європейською та глобальною інформаційними інфраструктурами із забезпеченням вимог щодо інформаційної безпеки держави;
організація державної реєстрації державних інформаційних ресурсів;
розподіл функцій між центральними та місцевими органами виконавчої влади;
залучення виробників інформаційних ресурсів різних форм власності до участі в формуванні державних інформаційних ресурсів;
інвентаризація державних інформаційних ресурсів та їх облік як державного майна;
організація служб державного нагляду у сфері створення та використання державної інформаційної інфраструктури;
забезпечення інформаційної безпеки державних інформаційних ресурсів.
У концепції також розглядаються питання забезпечення захисту авторського права та інтелектуальної власності, а також забезпечення збереження і розвитку культурного надбання України.
Концепція державної інформаційної політики Росії. Розробляється з 1997 року за дорученням Державного комітету Російської Федерації зв'язку й інформатизації разом з Комітетом з інформаційної політики і зв'язку Державної Думи та іншими провідними науково-дослідними інститутами Росії. Наприкінці 1998 р. Постійна палата з державної інформаційної політики Політичної консультативної ради при Президентові Російської Федерації ухвалила Концепцію державної інформаційної політики. Трохи раніше ця Концепція була прийнята Комітетом Державної Думи з інформаційної політики і зв'язку.
Мета Концепції, полягає у визначенні цілей, завдань і об'єктів державної інформаційної політики, розробці та аналізі основних напрямків і механізмів її реалізації, аналізі результатів її впливу на соціально-економічний, політичний і культурний розвиток Росії наприкінці XX і на початку XXI століття.
Об'єктами державної інформаційної політики є:
інформаційні ресурси;
інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура;
інформаційні, телекомунікаційні технології, системи і засоби їх реалізації;
виробництво і споживання засобів інформатизації, інформаційних продуктів і послуг;
науково-технічний і виробничий потенціал інформатизації, телекомунікацій і зв'язку;
ринок інформації, інформаційних технологій, засобів, продуктів і послуг;
домашня комп'ютеризація;
політика у сфері масової інформації;
інформаційне право;
системи забезпечення інформаційної безпеки;
взаємодія інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури Росії з глобальними інформаційними мережами.
Окрім того в Концепції розглядається вплив державної інформаційної політики на різні сфери громадського життя, а також актуальні проблеми побудови в Росії інформаційного суспільства.
Сфера застосування Концепції – конкретизація й уточнення основних напрямків діяльності органів державної влади щодо становленню інформаційного суспільства в Росії, формування Єдиного інформаційного простору Росії та її входження у світове інформаційне співтовариство. Вихідні дані для розробки Концепції – Конституція РФ, "Декларація прав і свобод людини і громадянина", Федеральні закони "Про інформацію, інформатизацію і захист інформації", "Про засоби масової інформації", "Про участь у міжнародному інформаційному обміні", "Про зв'язок", "Про державну підтримку засобів масової інформації і книговидання в Російській Федерації", "Про державну таємницю", "Про інформаційне забезпечення органів державної влади російської Федерації", Цивільний кодекс Російської Федерації, а також інші законодавчі акти, що регулюють відносини суб'єктів в інформаційній сфері, праці вітчизняних і закордонних учених з проблем побудови інформаційного суспільства і формування інформаційно-телекомунікаційного простору, результати аналітичних і прогностичних досліджень процесів інформатизації в Росії.
У Концепції зазначається, що протягом багатьох років державна інформаційна політика охоплювала, переважно, проблеми, пов'язані з діяльністю засобів масової інформації. В останні 2-3 роки зміст державної інформаційної політики був трохи розширений і в нього було включено окремі елементи захисту прав громадян і організацій на загальнодоступну інформацію, гарантованих Конституцією країни, а також деякі аспекти інформаційної безпеки. Починаючи з початку 90-х років паралельно формулюються і розвиваються принципи і положення державної політики інформатизації. Основний зміст цієї політики зводився з невеликими варіаціями до забезпечення науково-технічних, виробничо-технологічних і організаційно-економічних умов створення і розвитку інформаційних технологій, інформаційної інфраструктури і системи формування інформаційних ресурсів. При цьому політика інформатизації практично була цілком відділена від політики, що проводиться державою в області засобів масової інформації, зв'язку і тел екомунікацій.
Новий імпульс державна політика інформатизації одержала лише останнім часом у зв'язку з усвідомленням необхідності побудови інформаційного суспільства в Росії як головної умови її політичного і соціально-економічного розвитку і збереження статусу світової держави. Вирішення цього масштабного завдання сприяло переходу від політики інформатизації до інформаційної політики, що включає в себе геополітичні, зовнішньоекономічні, соціально-економічні, науково-техйічні і культурні аспекти розвитку країни.
У межах державної інформаційної політики має бути закладено основи для вирішення таких великих завдань, як формування єдиного інформаційного простору Росії та її входження у світовий інформаційний простір, забезпечення інформаційної безпеки особистості, суспільства і держави, формування демократично орієнтованої масової свідомості, становлення галузі інформаційних послуг, розширення правового поля регулювання суспільних відносин, у тому числі пов'язаних з одержанням, поширенням і використанням інформації. Державна інформаційна політика має бути інструментом зміцнення зв'язку центра і регіонів, який забезпечує проведення єдиної політики держави на всій території країни. Необхідність розв'язання таких масштабних завдань потребує управління всіма видами інформаційних ресурсів, елементами інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури, державної підтримки вітчизняного інформаційного виробництва, ринку інформаційних технологій, засобів, продуктів і послуг, регулювання діяльності державних електронних і друкованих засобів масової інформації.
Виняткове значення для вироблення адекватних часу уявлень про інформатизацію, політику інформатизації і державну інформаційну політику в цілому мають процеси формування і розвитку світового інформаційного співтовариства і поступальний рух розвинених країн від індустріального до постінду-стріального (інформаційного) суспільства. Цей рух спирається на новітні інформаційні, телекомунікаційні технології і технології зв'язку. Саме нові технології зумовили бурхливе поширення глобальних інформаційних мереж, насамперед Інтернету, що відкриває принципово нові можливості міжнародного інформаційного обміну. Перспективні інформаційні і телекомунікаційні технології багаторазово підсилюють вплив електронних засобів масової інформації на соціально-політичне і культурне життя мільйонів людей на всіх континентах. Цей рух концептуально і практично визначає формування світового інформаційного простору. При цьому, зазначається в Концепції, Росія як суб'єкт геополітики, держава, що володіє розвиненою інформаційно-телекомунікаційною інфраструктурою на всьому Євроазіатському просторі Росії і СНД, могла б стати природним мостом між Європою і країнами Азіатсько-Тихо-океанського регіону. Це дало б їй змогу стати ключовою ланкою світового інформаційного простору.
Однак на механізми реалізації і вибір першочергових практичних заходів державної інформаційної політики нині накладається відбиток глибокої кризи реального сектору економіки Росії, його серцевини – високотехнологічних галузей промисловості. Виробництво інформації, засобів інформатизації, телекомунікації і зв'язку є провідним її елементом. Як і для всіх галузей високих технологій, що мають серйозні науково-технічні напрацювання, для інформатизації надзвичайно важливим виявляється посилення ролі державного регулювання.
Державна інформаційна політика має стимулювати зростання виробництва засобів інформатизації, телекомунікації, інформаційних продуктів і послуг і одночасно платоспроможний попит на них. Разом з тим, практична реалізація державної інформаційної політики у сучасних російських умовах потребує проведення широкої психологічної кампанії з підтримки її основних положень суспільною думкою, роз'яснень її соціальної спрямованості, доказу її обґрунтованості.