Питання 7. Структура соціологічного знання

Для чіткого уявлення про структуру соціологічного знання потрібно відштовхуватися від означення соціології, її об’єкту і предмету, а також враховувати рівні соціологічного аналізу. Соціологія – це наука про становлення та функціонування соціальних спільнот, з яких складається окреме суспільство і людство в цілому та між якими утворюються певні соціальні відносини і взаємодії, а також про соціальну людину – творця цих спільнот і головного суб’єкта історичного розвитку.

Об’єктом сучасної соціології виступає соціокультурна реальність, а предметом наукових зацікавлень соціологів залежно від їхніх уподобань, можуть бути особистість як істота соціальна; соціальна спільнота/група; суспільство в його національно-державних кордонах; людство в цілому.

Предметну сферу соціології утворюють також соціальні відносини та соціальні взаємодії між усіма переліченими складниками.

В такий спосіб можна дали відповідь на запитання: що саме вивчають соціологи. Наступне запитання торкається того, що ж є підсумком їхніх наукових пошуків – чи то в теоретичному плані, чи внаслідок проведених ними емпіричних досліджень. Узагальненою відповіддю на це запитання може бути наступна: соціологія продукує наукове знання про соціокультурну реальність в усій її різноманітності та на всіх рівнях її існування й розвитку. Цей соціологічний комплекс наукового знання є диференційованим і структурованим, як це відображено на Рис. 1.

Рисунок 1. Структура соціологічного знання

Загальна соціологічна теорія

Спеціальні соціологічні теорії, Спеціальні соціологічні теорії,

які вивчають суб»єктів які вивчають життєдіяльність

суспільного життя соціальних суб»єктів в окремих

сферах

- соціологія особистості - соціологія культури

- соціологія сім»ї - соціологія політики

- соціологія класу, стану, - економічна соціологія та

прошарку соціологія праці

- етносоціологія - соціологія дозвілля

- соціологія нації - соціологія освіти

Дані емпіричних соціологічних досліджень

Сучасна загальна соціологічна теорія дає уявлення про людство як глобальну мегасистему, що формується внаслідок процесів глобалізації, а також про суспільство як систему нижчого рівня. Ця теорія загального характеру відображає визначальні тенденції становлення й функціонування соціальних спільнот-суб’єктів суспільного розвитку на локальному та глобальному рівнях їхнього існування, місце у цих процесах людини як істоти соціальної.

Ця загальна соціологічна теорія має внутрішні відмінності залежно від тієї парадигми, в рамках якої вона створюється і розвивається. Поняття «парадигма» вводить у науковий обіг американський соціолог Т. Кун для позначення певної теоретичної моделі постановки проблеми та її розв’язання. Ця модель лежить в основі тієї чи іншої теорії, включає в себе сукупність основних положень і принципів, специфічний набір категорій і визнається певним колом вчених. Відповідно загальна соціологічна теорія представлена низкою парадигм та належних до неї напрямів і шкіл; головними з них є структурна та інтерпретативна. Структурна парадигма розглядає організацію, будову й розвиток суспільних систем різного рівня складності, виконувані ними функції, в той час як інтерпретативна зосереджує увагу на тлумаченні сенсу людської поведінки і взаємодій між людьми в процесі їхньої спільної життєдіяльності, внаслідок якої й твориться суспільство.

До загальної соціологічної теорії входить також історія соціології, знання про об’єкт і предмет соціологічної науки, її понятійно-категоріальний апарат, d в ній відображено тенденції розвитку як соціокультурної реальності, так і самої соціології, обгрунтовано місце соціології серед інших наук.

Спеціальні соціологічні теорії (або теорії середнього рівня) вивчають суб’єктів суспільного життя (людину як істоту соціальну і створювані нею спільноти різного рівня складності та організованості) та їхню життєдіяльність у різних сферах і галузях (культури, політики, економіки, науки, освіти, виховання, дозвілля тощо). Вони розкривають два основні типи соціальних зв’язків і відносин:

• між суспільством і певною сферою суспільного життя;

• внутрішніх взаємозв’язків і взаємозалежностей, які притаманні тій чи іншій сфері.

Спеціальні соціологічні теорії є методологією пізнання окремих соціальних процесів, спільнот та їхніх інститутів і водночас методологічною основою емпіричних досліджень.

Дані соціологічних досліджень – це виявлені соціологами соціальні факти, їхній аналіз і узагальнення. Вони стосуються як конкретних соціальних суб’єктів (дій, вчинків і мотивації людської поведінки, щоденних практик, конкретних продуктів людської діяльності), так і окремих соціальних процесів і відносин (конфліктних ситуацій, ступеня солідарності в тій чи іншій соціальній групі, проявів девіантної поведінки, такої як алкоголізм, наркоманія, Інтернет-залежність тощо).

Усі ці компоненти соціологічного знання тісно пов’язані між собою: без науково обгрунтованої теорії емпіричні соціологічні дослідження не в змозі дати достовірної картини соціальних процесів і явищ, узагальнити їх, забезпечити прирощення наукового знання, а сама теорія без цих досліджень може відстати від життя і перетворитися на догму, якщо вона не живиться первинною соціологічною інформацією про зміни і нові тенденції у розвитку людини, суспільства і людства в цілому.

8. Функції соціології та її місце в житті суспільства

Соціологія безпосередньо впливає на життя суспільства через виконання нею багатьох соціальних функцій (від лат. functio – виконання, звершення). До найголовніших з них належать наступні.

1. Теоретико-пізнавальна (соціологія на всіх своїх рівнях і в усіх своїх складових компонентах забезпечує прирощення нового знання про різні сфери соціального життя, розкриває перспективи соціального розвитку, виявляє у суспільстві те, що вимагає радикальних перетворень і змін тощо. У цьому плані великого значення набуває взаємозв’язок соціології і влади, постачання соціологією для органів державного управління наукових висновків, отриманих внаслідок проведення емпіричних соціологічних досліджень. Ці знання про нові процеси і явища допоможуть виявити так звані «точки напруги» в суспільстві, з яких з часом може розвинутися соціальний конфлікт, а то і некерований стихійний вибух. Мистецтвом державного управління якраз і є недопущення переходу від напруги до соціального вибуху, здатність за допомогою даних соціології здійснювати реформи і суспільні перетворення без нанесення шкоди соціальному організмові і кожній конкретній людині. Ця функція дає відповіді на питання: «Яким є суспільство, що ми в ньому живемо? Що саме зазнає змін в цьому суспільстві? Які є напрямки цих змін?»).

2. Описово-інформативна (соціологи проводять систематичний опис і накопичення матеріалу, на основі яких політики і управлінці згодом можуть робити практичні висновки, ухвалювати управлінські рішення, законодавчі акти, здійснювати контроль над соціальними процесами чи їхню корекцію. Цей опис соціальних феноменів скерований на їхнє всебічне теоретичне відтворення, коли різні форми соціального буття постають в усій своїй природній суперечливості й складності, без ідеологічних нашарувань. І в цьому випадку бажаним є діалог науковців-соціологів із представниками влади та громадського самоврядування, коли б одержана інформація сприяла покращенню стану суспільства, спільнот, з якого воно складається, та кожної окремої людини. Ця функція допомагає знаходити відповіді на питання: «Чим характеризується сучасний розвиток суспільства та його головних сфер? В якому напрямку відбувається цей розвиток? Чи відповідає діяльність державних і громадських структур цьому розвиткові?»).

3. Функція соціального планування (соціологи надають результати своїх досліджень для планування розвитку різноманітних сфер суспільного життя, завдяки чому соціальне планування здійснюється в усіх країнах світу незалежно від типу соціальних чи політичних систем; воно охоплює різні галузі – від процесів життєдіяльності світового співтовариства, окремих регіонів і країн і до соціального планування життя міст і сіл, окремих підприємств, товариств тощо. На основі одержаних соціологами даних будують короткострокові та середньострокові, а також довготермінові, на далеку перспективу, плани. Ці плани згодом, після виявлення нових даних, одержаних соціологами, мають коректуватися з тим, аби максимально відображати як досягнутий стан суспільства, так і тенденції соціальних змін і трансформацій. Зазначена функція допоможе знайти відповіді на питання: «Якими є стратегія і тактика розвитку суспільства на короткий час і довгострокову перспективу? Що треба змінити у запланованому, аби соціальні зрушення відповідали бажаним для суспільства цілям?»).

4. Прогностична функція (соціологія здатна виробляти науково обгрунтовані прогнози про тенденції розвитку соціальних процесів і спільнот у майбутньому; особливо важливо мати такі прогнози у перехідні, як нині, епохи розвитку суспільства і людства в цілому. У цьому аспекті соціологія може визначати діапазон можливостей і вірогідностей; подати декілька можливих сценаріїв розгортання процесів, пов»язаних із кожним з обраних сценаріїв; розраховувати ймовірні втрати стосовно кожного з обраних варіантів, визначати ризики та побічні ефекти, а також довготермінові наслідки. Ця увага до майбутнього вимагає здатності соціології дати відповіді на питання: «Чого варто очікувати? До чого слід готуватися? На що можна сподіватися? В чому можна бути певним, а чого слід остерігатися? Як можна уникнути небажаних наслідків?»).

За умови виконання соціологією цих найважливіших функцій вона здатна посісти важливе місце у житті суспільства і кожної людини. Стосовно останньої це проявляється у наступному:

- соціологія сприяє формуванню в індивіда знань про соціальну дійсність і зміни в ній, пояснює логіку процесів соціального розвитку;

- допомагає людині визначити своє місце у суспільстві, обрати життєвий шлях і з’ясувати життєві перспективи, сконцентрувати особисті зусилля на вирішення соціальних суперечностей;

- виявити соціальні групи і спільноти однодумців, людей, що поділяють однакові переконання і бачення оточуючого світу, прагнуть спільними зусиллями змінити соціальну реальність, та об’єднати зусилля з метою досягнення своєї мети.

Значення соціології надзвичайно зросло наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття, після розпаду радянського блоку й утворення з колишніх радянських республік нових незалежних держав. Ми живемо в умовах глобальних трансформацій, коли здійснюється перехід від тоталітарного чи авторитарного «закритого» суспільства до ліберально-демократичного суспільного устрою та «відкритого» суспільства. Це час, коли зруйновано підвалини старого суспільного ладу й у важких муках народжується новий. В Україні до цих кардинальних змін додаються процеси побудови держави і консолідації нації. Ситуацію ускладнює те, що і дотепер зберігаються залишки тоталітарної системи та відповідної їй ментальності «радянської людини», колишні економічні відносини; немає стратегії перехідного періоду, чітко не окреслені шляхи та напрями розвитку на майбутнє. Все це потрібно якнайшвидше перебороти для успішного становлення громадянського суспільства в Україні та її повноправного входження до світового співтовариства. Саме тому нині й зростає роль соціології, оскільки вона спроможна дати знання про реальний стан сучасного українського суспільства, зміни в ньому, виникнення нових процесів і явищ, з якими ми не зустрічалися раніше. Соціологія допоможе з’ясувати тенденції розвитку країни на майбутнє, виробити науково обгрунтований прогноз на найближчі роки і віддаленішу перспективу. Нарешті, соціологія також здатна накреслити обрії нової, глобальної за характером мегасистеми людства, яка нині формується у світі, та визначити, яким чином українське суспільство долучається до процесів її формування, встановити, як воно реагує на виклики глобалізації.

Особливо важливе значення соціологія має у підготовці молодих спеціалістів, будучи складовою частиною їхньої загальної і професійної освіти. Яким є суспільство, в якому ми живемо, які перспективи його розвитку, чи зможемо ми брати участь і впливати на суспільні процеси, опанувати науку розумного управління і регулювання цими процесами в сучасному житті – на всі ці питання допоможе знайти відповідь соціологія.

9. Місце соціології в системі наук

Окрім соціології, існують й інші науки про людство, суспільство, спільноти, людину, їхній взаємозв’язок і співіснування як в минулому, так і в сучасному світі. Тому слід визначити, чим соціологія відрізняється від них, чому саме вона нині має пріоритетне становище серед суспільствознавчих наук, як вона вписується у загальну систему наукових знань.

Відомий американський соціолог П. Сорокін вважає, що соціологія відрізняється від інших суспільствознавчих наук за трьома головними характеристиками.

1. Основною її рисою є те, що вона становить собою генералізуючу (від лат. generalis – загальний) науку. Історія, на відміну від неї, є індивідуалізуюча (від фр. individuel – особистий, притаманний лише одному) наука, бо концентрує свою увагу на вивченні унікальних і неповторних явищ (наприклад, християнства, як певної релігії, у житті України; Авраама Лінкольна як певного президента в історії США; перебігу І або ІІ Світової воєн тощо). Соціологія ж досліджує властивості, спільні для всіх релігій світу, усіх держав, усіх націй, всіх війн, для виникнення інституту президентства як такого тощо.

2. Але існують й інші генералізуючі соціальні науки, такі як економіка, політологія, право. Чим же соціологія відрізняється від них? Справа в тому, що кожна з перелічених наук має справу лише з однією сферою соціокультурного простору: економіка – з економічними відносинами, досліджуючи господарську структуру; політологія – з політичними відносинами, аналізуючи державу та інші політичні інститути; правові науки – з правовими відносинами, з’ясовуючи систему встановлених державою загальнообов’язкових правил і норм поведінки. Специфіка соціології та її докорінна відмінність від інших генералізуючих суспільствознавчих наук полягає в тому, що вона:

- досліджує усі соціальні процеси, незалежно від того, якими вони є: економічними, політичними, правовими, творчими, релігійними, філософськими, етичними тощо;

- аналізує суспільство в єдності всіх його сторін, галузей і сфер, весь соціокультурний простір, а також (в умовах розповсюдження глобалізації) ще й людство загалом;

- більше того, соціологія вивчає й взаємозв’язки між явищами, що стосуються предмету дослідження різних суспільствознавчих наук. До прикладу, це може бути з’ясування зв’язку між виробничими циклами (предмет вивчення економіки) і циклами розвитку злочинності (предмет правових наук), чого кожна з них по окремості не робить. Соціологів же може цікавити, чи впливають економічні кризи на зростання правопорушень, а економічне процвітання – на їхнє зменшення.

3. Соціологія відрізняється від інших суспільствознавчих наук також способом бачення людини. Так, в економічних науках центральною діючою особою є людина як передусім істота економічна, що бере участь у процесі виробництва; в політичних науках – це людина як політична істота, що має певні ідеологічні переконання, проявляє свою активність у політичних акціях тощо; в юридичних науках – людина як істота, що діє у правовому чи протиправному просторі і здійснює правопорушення; релігієзнавство вивчає людину релігійну в її стосунках із Богом. Соціологія ж розглядає людину не з одного якогось її боку чи властивості, а людину як істоту соціальну, істоту нероздільну, котра є одночасно людиною і економічною, і політичною, і релігійною, і моральною, і раціональною, і почасти ірраціональною, яка взаємодіє в усіх цих аспектах, іпостасях та різноманітностях, як це зазвичай є у повсякденному житті.

Для прикладу можна взяти одну з найболючіших проблем людства – проблему самогубства (або суїциду, від лат. sui - себе + caedere – вбивати). Французький соціолог Е. Дюркгайм, аналізуючи цю проблему ще у 1898 р., констатує, що її вивчають різні науки. Історія подає відомості про конкретних історичних осіб, які добровільно пішли з життя (Сократ випив чашу з отрутою-цикутою, Сенека перерізав собі вени у ванні з теплою водою). Біологія, медицина і психіатрія шукають причини самогубств у поганому здоров’ї чи в розладах психічних станів, географія – у кліматичних умовах тієї чи іншої частини території (наприклад, гарячий вітер у суміші з піском), економіка – в економічних факторах, таких як злиденність, банкрутство, депресії. Тобто всі ці науки намагаються пояснити явище самогубства за допомогою окремих, не пов’язаних між собою чинників. Усі вони не приділяють уваги певному суспільству і культурі в цілому, ігнорують соціальну організацію і культурні феномени.

На думку ж Дюркгайма, вирішення проблеми самогубства лежить на шляху цілісного розгляду суспільства та його культури. У суспільстві, де:

- усі соціальні відносини добре збалансовані і взаємопов’язані, де існує високий ступінь «соціального зчеплення» людей, де людина відчуває себе важливою часткою суспільства чи спільноти, потрібною, не забутою, не самотньою;

- цінності культури є сталими і незаперечними, їх поділяють усі громадяни -

у такому суспільстві відсоток самогубств зазвичай є досить невисоким.

І навпаки, суспільство з низьким ступенем «зчепленості», члени якого слабо пов’язані один з одним і зі спільнотами, відчувають себе незахищеними, непотрібними і забутими; суспільство, де культурні цінності й норми є зруйнованими або відносними, часто змінюваними, не визнаються усіма його членами, - таке суспільство є могутнім генератором і спонукальним чинником скоєння самогубств, незалежно від кліматичних чи економічних умов і стану психічного та фізичного здоров’я людей. Такий «хворобливий» стан суспільства Е. Дюркгайм називає «аномією» (від фр. anomie і грец. a-nomos – беззаконня) - тобто станом, що характеризується розпадом системи традиційних цінностей і норм, дезорієнтацією суспільства і особи, браком чіткої моральної регуляції поведінки індивідів. І хоча ця праця Е. Дюркгайма була написана на межі ХІХ-ХХ століть, соціологи визнають чинність аргументації цього соціолога й для сучасних суспільств, у тому числі й для українського, в якому спостерігаються всі ознаки аномії, а також де відсоток самогубств серед причин смертності є високим.

Отже, на відміну від інших наук, соціологія є генералізуючою наукою, яка досліджує людство, суспільство, спільноти й людину, як істоту соціальну, в їхній єдності і взаємопов’язаності усіх сфер соціального життя. Соціологія сьогодні активно співпрацює з іншими галузями наукових знань, спираючись на досягнення статистики, демографії, психології, філософії, культурології, економічних і політичних наук та дисциплін. Нині соціологія дедалі успішніше кооперує свою діяльність і здійснює «обмін сенсами» також і з природничими і технічними науками, утворюючи спеціальні відгалуження знань на пограниччі наук. Так, зокрема, пояснення стану сучасних суспільств деякі соціологи шукають за допомогою теоретичних положень синергетики і розглядають суспільства, залежно від їхнього типу, як прості соціальні (традиційне), складні соціальні (індустріальне) та складні соціокультурні (постіндустріальне) системи. Відбувається й своєрідна «соціологізація» наук, з’являються такі напрями, як біосоціологія, соціологія епідемій, соціологія інфаркту, соціологія злочинності, соціологія маскулінності (від лат. masculinus – чоловічий), соціологія простору, соціологія гумору, соціологія міжнародних відносин тощо.