Питання 6. Об’єкт і предмет соціології

Розуміння соціології як науки про становлення та функціонування соціальних спільнот, з яких складається суспільство та між якими утворюються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину – творця цих спільнот і головного суб’єкта історичного розвитку - дозволяє підійти до визначення її об’єкта і предмета. Об’єкт будь-якої науки – це те, на що спрямований процес дослідження, а предметна її галузь – ті сторони, зв’язки, відносини, складові об’єкта, які безпосередньо підлягають аналізу і вивченню. Вживаючи мову філософії, об’єкт і предмет співвідносяться як ціле і його частина.

Об’єктом соціології вважають всю соціальну реальність у багатогранності її якісних характеристик. Але одні соціологи притримуються думки, що ця соціальна реальність протягом останнього часу зменшується у своїх масштабах за рахунок розширення зони приватного, не-соціального життя людини, а інші, навпаки, розсувають її кордони за рахунок введення до неї стрімко зростаючої зони культурних складових (такий об’єкт соціології сьогодні дедалі більше означують як соціокультурну реальність). А отже, мінливість кордонів і вмісту традиційного об’єкта соціології зумовлює й рухомість предмету соціології, його перебування у постійному русі, розвитку і становленні. Змінюються епохи розвитку людства, один тип суспільства замінюється іншим, на перший план виходить та чи інша сторона життя соціуму, змінюються також потреби і соціальні запити тощо. Відповідно в соціології в різні часи її існування змінювалися уявлення про її предметну галузь, про те, що саме вона вивчає.

На початках існування соціології (30-40-і рр. ХІХ ст.) переважає уявлення про соціологію як науку, предметом якої є суспільство в його органічній цілісності, а також такі його характеристики, як соціальна структура, соціальні інститути, соціальні зміни тощо. При цьому на передній план висувається все те, що властиве суспільству в цілому, а не окремим індивідам, з яких воно складається. Наприкінці ХІХ - на поч. ХХ ст. на противагу цьому уявленню формується розуміння соціології як такої науки, де домінуючим предметом вивчення є людина – соціальна істота, її повсякденне життя, взаємозв’язки та взаємодії з іншими людьми. Тут на першому плані поняття соціальної поведінки індивіда, мотивації його діяльності, міжособистісна взаємодія людей.

Для новітнього суспільства (тобто суспільства 2 пол. ХХ) характерними є наступні процеси:

• прогресуючий розклад колишніх органічних форм людського співжиття на кшталт сім’ї, ремісничої спілки, сільської та міської громад тощо;

• переважання надіндивідуальних утворень, як-от соціальні інститути;

• зростаюча самотність людини, втрата нею почуттів улаштованості в світі, безпеки і стабільності існування.

Саме тому в цей час і в теоретичному, і в практичному плані погляди звернено до соціальних спільнот, які вдало поєднують індивідуальне та суспільне, раціональне і емоційне, і тому дедалі частіше стають предметом соціологічних досліджень новітньої доби. На користь розгляду саме соціальної спільноти як ядра предметної галузі новітньої соціології висувають низку наступних аргументів.

1. Поняття соціальної спільноти містить у собі вирішальну якість саморуху, саморозвитку соціального цілого, а також стану стабільності й сталості соціальних систем. А отже, у цьому випадку немає потреби шукати джерело соціального розвитку поза межами соціуму; його можна вивести з внутрішніх потреб та інтересів соціальних спільнот і груп та людей, які їх утворюють.

2. Соціальні спільноти охоплюють усі можливі стани і форми буття людських індивідів у їхній соціальності. У соціології особу розглядають не так із позиції її унікальних здібностей та неповторних рис, як у системі соціальних зв’язків, як представника певного суспільства, як соціальну істоту. Людина завжди включена у складну систему соціально-класових, поселенських, родинних, професійних, демографічних та інших груп, поділяє та висловлює їхні інтереси та орієнтації, опановує їхній соціальний досвід.

3. Соціальні спільноти дедалі частіше виступають колективними суб’єктами суспільних перетворень і головними акторами суспільного життя. Увесь поступ суспільного розвитку нині залежить від дій соціальних суб’єктів та їхньої активності. Тому соціальні спільноти як суб’єкти, тобто живі, страждаючі, діяльні, творчі, свідомі своєї сили, які вдало поєднують інтереси суспільства і кожної окремої особистості, у новітню епоху найчастіше розглядалися в якості предметного ядра соціології.

Сьогодні, із зростанням темпів і ваги глобалізаційних процесів, рамки предметного поля сучасної соціології розширюються до поняття людства як світової мегасистеми, що формується. Одні соціологи вважають, що це людство набере характеристик і ознак світової спільноти, де будуть переважати такі ознаки, як творення локальних чи наднаціональних спільнот із неформальними зв’язками приязні, товаришування, взаємопідтримки, спілкування за інтересами та уподобаннями, способами проведення вільного часу, специфічними стилями життя тощо. Прикладом такого гатунку утворень часто стає Інтернет-спільнота з її численними чатами, блогами, просторами комунікацій. Для інших соціологів, навпаки, людство бачиться як таке мегасуспільство, в якому існуватимуть транснаціональні держави, уніфіковане міжнародне право для регуляції процесів глобалізації, світовий ринок і світова економіка, космополітичні ідентичності і т. ін., тобто таке глобальне утворення, де пануватимуть принципи раціональності, формалізації соціальних зв’язків і соціальних відносин, інституціоналізації глобальних форм соціального життя.

Відтак для професійних соціологів нині існує багато можливостей для обрання предмету свого дослідження, а соціологія як наука володіє множинністю свого предметного поля. Ним можуть бути людина - соціальна істота; локальна соціальна спільнота або соціальна група, що діють в межах певного суспільства; саме це суспільство в його національно-державних кордонах; людство в цілому. Крім цього, предметну сферу соціології утворюють соціальні відносини та соціальні взаємодії між усіма переліченими складниками.

Соціологія сучасності включає в себе й різноманітні уявлення стосовно об’єкту своїх досліджень в його традиційному (соціальна реальність) або розширеному та оновленому (соціокультурна реальність) варіанті.