Питання 5. Соціальні інститути та їхні функції

Зростання масштабів та ускладнення структури соціальних спільнот приводить до потреби формування низки соціальних інститутів. Соціальні інститути в соціології розглядають як сталі форми організації та регулювання спільної діяльності людей, що складаються історично; завдяки їм відбувається функціонування спільнот і всього суспільного організму, здійснюється соціалізація індивідів, тобто їхнє входження у життя суспільства і виконання ними певних соціальних функцій і ролей. Соціальні інститути – це механізми самоорганізації спільного життя і соціальної взаємодії різноманітних спільнот людей. Один із засновників соціології як самостійної науки британський вчений Г. Спенсер вперше запроваджує це поняття у соціологію і вирізняє п’ять головних соціальних інститутів, які творяться спільнотами для кращої організації їхнього внутрішнього життя, а також для стосунків з іншими інститутами та спільнотами:

• домашні або сімейні інститути, які створюють найменші соціальні спільноти – родини – з метою упорядкування сімейного життя, виховання дітей, їхньої підготовки до дорослого життя;

• обрядові чи церемоніальні інститути, які регулюють повсякденну поведінку людей, встановлюють звичаї, обряди, стандарти поведінки тощо;

• політичні інститути (держава, партії, органи судочинства, армія), що є носіями існуючих у певному суспільстві політичних інтересів і відносин;

• церковні інститути, котрі забезпечують згуртування суспільства, встановлюють моральні норми і принципи людського співжиття;

• професійні й промислові інститути (гільдії, цехи, профспілки), які виникають на основі розподілу праці.

Соціальні інститути складаються, як правило, з:

• сукупності норм, соціальних ролей, статусів, приписів, розпоряджень;

• взірців поведінки, яких варто дотримуватися;

• системи контролю за їхнім додержанням;

• спеціальних установ, що займаються цією діяльністю.

З розвитком суспільства одні соціальні інститути втрачають своє значення чи починають відігравати у житті соціуму дедалі меншу роль (як це відбувається, наприклад, з обрядово-церемоніальним інститутом) і перетворюються, за висловом сучасного британського соціолога Е. Гідденса, на «інститути-пустушки». Інші соціальні інститути, навпаки, зміцнюють свої суспільні позиції. Також із часом відбувається поява нових інститутів, і цей процес триває інколи десятиліттями, оскільки люди як істоти соціальні шукають відповідних форм самоорганізації свого співжиття. Але в сучасному світі тривалість процесу створення нових соціальних інститутів значно скорочується. У багатьох країнах світу включно з Україною одночасно і паралельно існують залишки старих соціальних інститутів, старих зразків поведінки, норм і законів, що залишилися у спадок від часів існування СРСР, і паростки нових. Крім того, у сучасному світі часто зустрічається ситуація, коли суспільне життя народжує нові соціальні групи, рухи та ініціативи, а соціальних інститутів, які б їх упорядковували, ще не створено. У цих випадках соціальна ефективність не організованих інституційно новоутворень залишається недостатньою і вони нездатні досягнути вагомих для їхніх учасників результатів.

Виділення типів соціальних інститутів здійснюють за певними критеріями. Перша типологія будується за критерієм цілей та сфери діяльності і відображена у Табл. № 1.

Таблиця 1. Соціальні інститути і сфери їхньої діяльності

№	Назва інституту	Види соціальних інститутів і типи дій	Сфери діяльності
1.	Економічні	Власність, гроші, банки, господарські об’єднання тощо	Забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг
2.	Політичні	Держава, парламент, суд, прокуратура тощо	Пов’язані із встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей
3.	Культурно-виховні	Наука, освіта, сім’я, релігія, творчі (мистецькі) установи	Сприяють засвоєнню і відтворенню культурних. соціальних цінностей, соціалізації індивіда, його входженню у суспільне життя
4.	Соціальні	Громадські рухи та об’єднання, соціальні фонди, благодійні, доброчинні, волонтерські фонди, клуби за інтересами і т. ін.	Організовують добровільні об’єднання людей, регулюють повсякденну соціальну поведінку та міжособистісні стосунки

За критерієм способу регулювання поведінки людей вирізняють також формальні й неформальні соціальні інститути. Формальні інститути засновують свою діяльність на чітких принципах (законах, указах, інструкціях), здійснюють управлінські й контролюючі функції на підставі певних санкцій, пов’язаних із заохоченням і покаранням. До таких інститутів належать держава, армія, школа тощо. Неформальні інститути не мають чіткої нормативної бази; соціальний контроль встановлюється за допомогою норм, закріплених у громадській думці, традиціях, звичаях. До них належать різні культурні й соціальні фонди, об’єднання за інтересами і т. ін.

Усі соціальні інститути виконують певні соціальні функції, тобто відіграють певну роль у життєдіяльності людини, спільноти, суспільства в цілому, які у зведеному вигляді подано у Табл. № 2.

Таблиця 2. Функції соціальних інститутів

№	Назва функції	Зміст функції
1.	Функція закріплення і відтворення суспільних відносин	Забезпечення сталості й стабільності соціальної структури суспільства через систему правил і норм поведінки членів тих чи інших спільнот за допомогою відповідного соціального контролю
2.	Регулятивна функція	регулювання взаємовідносин між членами суспільства загалом та окремих соціальних спільнот зокрема шляхом вироблення шаблонів поведінки через виконання людиною ролевих вимог-сподівань
3.	Інтегративна функція	Процеси згуртування, взаємозалежності й взаємної відповідальності членів соціальних спільнот і суспільства загалом, які відбуваються під впливом інституціональних норм, правил, санкція та систем соціальних ролей
4.	Транслююча функція	Передавання соціального досвіду новим поколінням тих чи інших спільнот і суспільства загалом через механізм соціалізації та засвоєння цінностей, норм і соціальних ролей
5.	Комунікативна функція	Поширення інформації та різноманітних форм спілкування (а) всередині того чи іншого інституту з метою управління й контролю за дотриманням норм та (б) поза інститутом у його взаємодії з іншими соціальними інститутами

Соціальні інститути не повинні підміняти у своїй діяльності один одного; якщо ж таке трапляється і один із соціальних інститутів перебере на себе невластиві йому функції інших інститутів – тоді руйнується природний розподіл функцій між ними і порушується стан соціальної рівноваги, який може навіть спричинити руйнацію існуючого соціального ладу. Таке трапилося, наприклад, за часів існування СРСР, коли радянська держава і комуністична партія (як політичний інститут) привласнили собі чи не всі функції інших соціальних інститутів, брутально втручаючись у життя кожної людини, сім»ї, нав»язуючи радянські обряди і придушуючи церковне життя, будуючи соціалістичну економіку, скеровану не на задоволення потреб людей, а на зміцнення військово-промислового комплексу, перетворюючи профспілки в «школу комунізму» і відбираючи в них право соціального захисту трудящих. Унаслідок цього страждала не лише людина, життя котрої було цілком регламентоване і залежне від держави, а й суспільство загалом. Лише тепер із великими труднощами відбувається процес його повернення до нормального стану – відкритого, громадянського суспільства з розгалуженою мережею соціальних спільнот та інститутів, із зростанням їхніх самоуправлінських і самоврядних функцій.

В цілому для сучасних суспільств найпомітнішою є діяльність політичних, економічних, соціальних, освітніх, наукових та релігійних інститутів (три останніх соціологи зазвичай об’єднують в одну групу інститутів культури).