Питання 4. Типи соціальних спільнот

Якщо вважати соціологію наукою насамперед про соціальні спільноти, які утворені людьми і через які людина входить у суспільне життя та здійснює зв’язки й відносини зі ширшими соціальними інститутами (до прикладу, державою або політичними рухами), то слід з’ясувати, який сенс соціологи вкладають у це поняття і які зміни, зумовлені процесами глобалізації, характеризують розвиток сучасних спільнот.

Отже, соціальну спільноту в Короткому соціологічному словнику за ред. В. Воловича визначають як відносно сталу сукупність людей, об’єднаних спільними ознаками; це соціальне утворення, що виконує спільні економічні, політичні, культурні та інші завдання і має певну суспільну організацію. Суспільство складається з безлічі різноманітних спільнот, типи яких виділяють за різними критеріями.

1. Коли йдеться за найдавніші спільноти, то мають на увазі насамперед спільноти, засновані на родинних зв’язках: сім’ї, родини у більш широкому значенні слова.

2. За соціально-демографічним критерієм вирізняють такі утворення, як чоловіки, жінки, молодь, люди старшого віку тощо.

3. За принципом розселення і займаної території досліджують поселенські й територіально-регіональні спільноти: це може бути населення міста, села, певного регіону (наприклад, східної чи західної України).

4. Це також спільноти, засновані на грунті культурно-історичної та етнічної самобутності: народи, нації.

5. За критерієм розподілу праці та професійної діяльності виділяють певні класи, прошарки і стани.

6. Застосування критерію єдності цілеспрямованої діяльності дає можливість виокремити, до прикладу, прихильників певних політичних ідей, членів релігійних громад, творців мистецьких рухів і напрямів, різного роду неформальні угруповання тощо.

7. Макроспільнотою можна вважати й усе суспільство тієї чи іншої країни (наприклад, українське суспільство).

8. Мегаспільнота глобального характеру є, як вважає багато сучасних соціологів, людство.

Отже, кількість спільнот з часом дедалі збільшується, що засвідчує зростаючу активність людини у творенні різноманітних форм людського співжиття.

Соціологія фіксує певні відмінності між спільнотами; вони розрізняються:

• кількісним складом (найменша соціальна спільнота – сім»я – складається з двох осіб, а найбільша - людство - налічує 6.5 млрд. населення);

• часом існування (від кількох годин, як, приміром, спільнота уболівальників на футбольному матчі, і до тисячоліть, якщо йдеться про вік людства);

• принципами об»єднання (такими принципами може бути спільність інтересів та уподобань або спосіб і характер проведення дозвілля);

• рівнем згуртованості та організованості (від неформальних груп до об’єднань і партій зі своїми статутами і програмами);

• характером діяльності (скерованої на благо суспільства або антисуспільної, руйнівної стосовно нього; спонтанної чи цілеспрямованої; пасивно-споглядальної чи активно-перетворювальної тощо).

Людина з початку свого життя входить у ці спільноти, а згодом творить нові, відповідно до умов її розвитку та існування. При цьому індивід може входити до різних спільнот одночасно. Наприклад, студенти вищих навчальних закладів можуть бути водночас представниками певної родини, нації, поселенської чи регіональної спільноти, членами тієї чи іншої політичної партії чи прихильниками тої чи іншої політичної ідеї, входити до різних громадських (в тому числі й студентських) організацій, бути членами спортивної спільноти (брати участь у діяльності тієї чи іншої спортивної секції), фан-клубу, належати до різноманітних Інтернет-спільнот типу «Однокласники» чи «В контакті», до представників певних соціальних мереж і сіток тощо.

Розвиток процесів глобалізації також наклав свій відбиток на створення й функціонування соціальних спільнот наприкінці ХХ – на поч. ХХІ ст. Якісно нові характеристики соціальних спільнот доби глобалізації можна згрупувати наступним чином:

• якщо у попередні епохи існування людства соціальні спільноти були тісно прив’язані до певної території та існували в межах конкретної національної держави, то нові спільноти глобального світу є за суттю транснаціональними, тобто утворюються у глобальних соціальних просторах і об’єднують людей різних народів і країн світу. Ці нові глобальні спільноти можуть будуватися на грунті спільних релігійних вірувань, продукування знання, стилів життя, політичних симпатій чи антипатій тощо. Такою транснаціональною спільнотою можна вважати, наприклад, мігрантів, які не прив’язані до одного місця проживання і у пошуках праці чи політичного притулку здійснюють переміщення з країни до країни і яких об’єднують соціальні зв’язки нового типу. Нова якість цих спільнот полягає і в тому, що вони часто не передбачають прямих контактів між своїми членами, є уявленими або віртуальними (це, до прикладу, численні Інтернет-спільноти). Їхніми рисами є недовговічність існування, анонімність, гнучкість, здатність виникати і щезати залежно від мінливих потреб їхніх користувачів;

• якщо в минулому локальні соціальні спільноти, як правило, не виходили за межі національно-державних кордонів своєї країни, то в умовах глобалізації частина локальних спільнот починає глобалізуватися. Таке явище сучасного світу соціологи означують поняттям «глокалізація» і наводять приклад непоодиноких груп людей, які є користувачами «етнічних» (як-от китайських) супермаркетів по всьому світу; учасниками карнавалів по-бразильські поза межами Бразилії; членами ісламістських чи терористичних угруповань і навіть представниками студентських спільнот, що у визнаних центрах освіти тепер складаються з вихідців із різних країн світу. Інша частина локальних спільнот, навпаки, з часом демонструє тенденції до послаблення, розпорошеності, зменшення у розмірах і впливах. Тут найчастіше наводять приклад міських спільнот, де скорочуються зони соціальної взаємодії, а також існування зон гетто у найрозвинутіших містах світу, в яких мешкає найбідніше населення, що практично не має доступу до місць відпочинку, розповсюдження високої культури, осередків університетської освіти тощо.

Таким чином, людина творить і входить у різноманітні соціальні спільноти, з яких і складається певне суспільство або людство в цілому. З бігом історії характер спільнот змінюється, в них зростає елемент суб’єктності. Йдеться про те, що у минулому людина, як правило, була пасивним учасником тих чи інших спільнот, а вони самі – об’єктами впливу, маніпуляції чи політичного тиску, що найяскравіше знайшло прояв у радянському суспільстві, де панували єдина ідеологія, єдина партія і диктатура одного класу. Початок ХХІ ст. засвідчує зростання ролі спільнот, збільшення активності їхніх членів, ріст чинників їхньої самоорганізації, самоуправління й самовдосконалення.

Тому однією з прикмет сьогодення є підвищення ступені внутрішньої зорганізованості цих спільнот, формування в їхніх кордонів зародків, а згодом й частково чи повністю оформлених соціальних інститутів. Стосовно історії України це знаходить прояв у довготерміновому процесі становлення великої соціальної спільноти українців з подальшими прагненнями її представників утворити та розбудувати власну державу, сформувати багатопартійну систему тощо.