Тема 1. Соціологія як наука

Питання 1. Поняття соціології

Термін «соціологія» є похідним від двох слів: латинського соцієтас – суспільство та грецького льогос – вчення, наука. Отже, соціологія за своєю назвою означає науку про суспільство. Виникає ця наука досить пізно: лише у 30-40 рр. ХІХ ст. вона оформлюється як самостійна галузь наукового знання. Не можна сказати, що в історії людського мислення дослідники не зверталися до проблем суспільства, його соціальних груп, проблематики людини, але ці звернення носили несистематизований фрагментарний характер і були умоглядними, тобто не підкріпленими спеціальними емпіричними дослідженнями.

Формування і накопичення знань про суспільство, його складники та місце людини в його житті почалося з давніх-давен, спираючись на уявлення первісних людей, відображених у міфах, легендах та героїчних епосах. З часом, приблизно два з половиною тисячоліть тому, на основі первісної міфології виникла філософія, яка на перших етапах свого існування була сукупним знанням про світ і містила в собі елементи математичних, астрономічних та інших знань, а відтак мала назву «матері усіх наук».

Окремою галуззю філософії поступово стає соціальна філософія, вбираючи в себе численні спроби пояснення суспільних явищ, суті та призначення людини. Крім філософії, суспільні процеси і явища вивчала також історія. У стародавньому світі розвиток філософії та історії здійснювався паралельно, поля їхніх досліджень не перетиналися. Філософія з її абстрактно-умоглядним розумінням соціальної дійсності була далекою від реального суспільного життя в його неповторно-індивідуальних проявах, а історія уникала філософсько-теоретичних узагальнень, будучи скерованою якраз на дослідження й опис унікальних і неповторних явищ та життя історичних осіб. До того ж історію завжди вважали наукою про минуле, тоді як соціальна філософія більше тяжіла до спроб розуміння сучасного їй соціуму. Тим не менше саме соціальну філософію можна вважати попередницею соціології, оскільки її представники робили предметом свого аналізу ті чи інші сторони суспільного життя та місця в ньому людини.

Однак філософи давнини не розглядали суспільство як окреме і самостійне утворення, що має свою специфіку розвитку з властивими йому механізмами та рушійними силами. Для них суспільство і суспільне життя було складовою частиною загального космічного буття, незалежного від людини та її волі. Відтак і суспільство філософи стародавнього світу розглядали не як автономну цілісну соціальну систему із здатностями саморозвитку й самовдосконалення, а як простий чи складний предмет вивчення за аналогією з іншими природними об’єктами. До того ж стародавні філософські уявлення про суспільство і людину мали абстрактний, позадослідний характер.

Вже в добу античності оформлюється дві тенденції у розумінні виникнення суспільства і суті людини. Перша полягала в поширенні уявлень, що суспільство є природним утворенням; відтак людина органічно належить до цього природного світу і є за своєю суттю істотою соціальною. Вона від народження входить до суспільства та не може без нього існувати; співжиття людей у суспільстві також є природним, добровільним і взаємопов’язаним з іншими людьми. Держава у такому випадку виконує функції мудрого господаря, що допомагає забезпечити справедливий розподіл благ і організувати захист від зовнішнього ворога.

Інші мислителі древності, навпаки, вважали суспільство штучним утворенням, потрібним для того, аби виробити з людини-напівтварини людину-члена суспільства і приборкати такі її інстинктивні риси, як агресивність, егоїзм, ворожість один до одного. Людину розуміли як частку природи, підвладну природним законам, таким як боротьба за виживання та природний добір. Тут держава вже мусить спиратися на силу і примус з метою запобігти ворожнечі та розхитуванню суспільного порядку, зупинити «війну всіх проти всіх».

Таким чином, обидві ці тенденції відображали загальне переконання в тому, що людина є вищим продуктом розвитку природи (згідно першої тенденції, з усіма її вродженими соціальними характеристиками та прагненням до співжиття із собі подібними; згідно другої – з переважанням тваринних інстинктів, від яких її слід було позбавити). Відмінності стосувалися трактування суспільства: в першому випадку воно також було вищим органічним щаблем природного розвитку і базувалося на узгодженій волі людей до спільного життя, в другому – штучно створеним механізмом чи засобом соціалізації за допомогою насильства і примусу.

Між цими двома тенденціями існувало безліч проміжних точок зору. Також не можна не згадати епоху середньовіччя, коли панівним було переконання, що і людину, і середовище її існування було створено Богом. Але тоді ідея соціальності та проблема походження суспільства і людини втрачала сенс, оскільки все на землі існувало з Божої волі і відповідно мало лише одне всеохопне універсальне пояснення. Таке розуміння походження людини і суспільства міститься в релігійній соціології, яка є однією із складових богословських наук (теології).

Світську ж за характером соціологію цікавить головне питання: як можливе суспільство? Адже, якщо воно не створене Богом, воно створене людьми. Але як і в який спосіб? І чому це суспільство знаходиться у постійних конфліктах і війнах? Що треба зробити, аби мирним шляхом здійснювати суспільний поступ, забезпечити гідне життя людини? Це вимагало наукового пояснення, а оскільки на поч. ХІХ ст. найбільших успіхів досягли природознавчі науки, то власне й соціальну реальність прагнули досліджувати за аналогією до природознавства, з використанням відповідних наукових методів. Тому перша назва, яку вжили до означення науки про суспільство, була «соціальна фізика»; стани, які вона досліджувала, називали «соціальною статикою» і «соціальною динамікою»; структуру суспільства запозичали чи з механізму та його частин, чи з організму з його складною будовою. Сам же термін «соціологія» був запроваджений до наукового обігу лише у 1839 р. для означення науки про суспільство, головні теоретичні положення якої мали базуватися на дослідних даних. Вона стала першою з-поміж соціогуманітарних наук, теоретичні принципи і побудови якої були позбавлені абстрактно-умоглядного характеру.

Отже, соціологію у самому загальному вигляді можна визначити як науку про суспільство, створене людьми для спільної життєдіяльності.