1.Банківський кредит. Надається суб’єктам кредитування всіх форм влас­ності в тимчасове користування на умовах, визначених кредитним договором.

Загальна характеристика:

a) за терміном користування:

- короткострокові (до року);

- середньострокові (до трьох років);

- довгострокові (понад три роки);

b) за способом забезпечення:

- забезпечені заставою;

- гарантовані;

- за іншим забезпеченням;

- незабезпечені;

c) за ступенем ризику:

- стандартні;

- з підвищеним ризиком;

d) за методом надання:

- у разовому порядку;

- відповідно до відкритої кредитної лінії;

- гарантовані;

e) за терміном погашення:

- водночас;

- у розстрочку;

- достроково;

- з регресією платежів;

- після закінчення обумовленого періоду.

2.Комерційний кредит. Це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредит­ну угоду між двома суб’єктами господарської діяльності (за допомогою векселя).

3.Бланковий кредит. Надається комерційним банком тільки в межах наявних власних коштів із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

4.Консорціумний кредит. Надається позичальнику банківським консорціумом такими способами:

- акумулюванням кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності;

- гарантуванням загальної суми кредиту провідним банком (групою банків). Кредитування здійснюється незалежно від потреби у кредиті.

Консорціуми на постійній основі можуть створюватися для виконання опе­рацій на валютних ринках або для великомасштабних лізингових чи факторингових операцій на ринках позикових капіталів.

5.Лізинговий кредит. Це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

6.Іпотечний кредит. Це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Предмет іпотеки при наданні кредиту становлять житлові та виробничі будинки, квартири, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не є об’єктом застави за іншою угодою [1].

Одержання кредитів можливе не лише в національній, а й в іноземній валюті.

Однією з проблем кредитних зобов’язань є забезпечення повернення кредиту. При цьому необхідно використовувати встановлені законодавством засоби забезпечення виконання зобов’язань.

Крім банків кредиторами можуть бути й інші кредитно-фінансові заклади - фонди, асоціації, ломбарди та ін.

Маючи великі можливості позитивного впливу на розвиток економіки, кредитна система зазнає негативного впливу: неврегульованості окремих правових положень, недоліків кредитно-фінансових технологій, документообігу, зловживань з боку як працівників кредитно-фінансових закладів, так і суб’єктів кредитування, позичальників. Ці обставини загострюють обстанов­ку, що спричинює зростання злочинних посягань на кредитно-фінансові ре­сурси. Відповідальність за злочини, які певним способом пов’язані з посяган­нями на фінансові ресурси, регулюється нормами Кримінального кодексу України.

Залежно від мети злочину, яку реалізує злочинець, посягання на фінансові ресурси можуть кваліфікуватись або за ст. 222 «Шахрайство з фінансовими ресурсами», або за ст. 190 «Злочини в сфері відносин власності, зв’язані з шах­райством» Кримінального кодексу України.

Суб’єктом злочинів можуть бути як кредитори (банки, фонди, асоціації), так і позичальники (юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності). Способи злочинів у кредитно-фінансових відносинах класифікують за суб’єктами, що діють самостійно або у змові [3].

Першу групу становлять способи посягання позичальника на фінансові ре­сурси кредитно-фінансових закладів.

Спосіб 1. Підприємець (зареєстрований за місцем проживання і який має документ на здійснення підприємницької діяльності), власник, засновник, посадова особа підприємства-позичальника надають кредитно-фінансовому закладу помилкову інформацію з фіктивними структурами. Надається помилкова інформація для техніко-економічного обґрунтування кредиту з фаль­сифікацією даних балансу, наданням фіктивних документів на майно, що виставляється під заставу. Після одержання кредиту і його розкрадання вин­ні вдаються до фіктивного банкрутства, ліквідації тощо.

Спосіб 2. Позичальник (зареєстрований належним способом) надає кредит­но-фінансовим установам свідомо помилкову інформацію з метою одержання кредиту для його використання в підприємницькій діяльності: закупівлі ос­новних засобів, сировини, матеріалів тощо.

Спосіб 3. Посадові особи (як правило, державних підприємств), отримавши законний пільговий грошовий кредит, використовують його не за призначенням, а для передання під відсотки якійсь комерційній структурі або комер­ційна структура без жодних документів (за домовленістю) розраховується з посадовою особою, яка привласнює кошти.

Друга група включає способи зазіхання працівників кредитно-фінансових установ на фінансові ресурси, що зберігаються на рахунках клієнтів.

Посадові особи кредитно-фінансової установи без відома клієнта знімають кредитні кошти з його розрахункового рахунка (якщо вони якийсь час не рухаються) і використовують їх у власних інтересах, в інтересах банку, у комерційному обороті шляхом надання кредиту іншим підприємствам, участі в угодах на валютній біржі тощо.

У разі потреби вживають заходів приховування зловживань: знімають необхідну кількість коштів з рахунка іншого клієнта або відкладають термін перерахування під різними приводами (неправильно оформлені документи).

Третя група способів зазіхань на кредитно-фінансові ресурси пов’язана зі злочинною змовою представників кредитора і позичальника.

Спосіб 1. Працівник кредитно-фінансової установи, що має відповідні пов­новаження, видає незаконний кредит позичальнику, з яким перебуває у змові. За допомогою позикодавця термін повернення кредиту відсувається (за допомогою підроблення документів, надання помилкової інформації).

Спосіб 2. Працівники кредитно-фінансових установ незаконно дають пільговий кредит позичальнику, після чого останній перелічує суму в розмірі різниці у відсотках між звичайним і пільговим кредитом на зазначений раху­нок, з якого позикодавець знімає гроші.

Спосіб 3. Працівники кредитно-фінансових установ у змові з позичальника­ми створюють підприємства з метою одержання кредиту. Отримані безготів­кові засоби за допомогою працівників перетворюються на наявні безпосеред­ньо у кредитно-фінансовій установі за допомогою фіктивного договору позички. Зазначені особи відсувають термін повернення кредиту. Після такої операції можлива зміна засновників, власника, посадових осіб позичальника [1].

Одним з найважливіших компонентів наслідків кредитно-фінансових злочинів є їх сліди - ознаки (утворюються при здійсненні розрахункових, орендних операцій, на стадіях видання і одержання кредиту, його використання і повернення), що відображаються в діях, які встановилися між учасниками цих операцій, зв’язках і особливо в документах.

Судово-бухгалтерська експертиза кредитно-фінансових операцій проводиться на підставі завдань експертної установи та постанови правоохоронних органів при виявленні зловживань. Такі зловживання, як правило, тісно пов’язані з організацією взаєморозрахунків з постачальниками чи підрядчи­ками, покупцями чи замовниками, особами і установами, працівниками господарства, найманими і залученими фізичними особами тощо.

Завдання експертизи кредитно-фінансових операцій полягає в такому:

· дослідженні суті та змісту розрахункових операцій, їх достовірності, законності та правильності відображення на відповідних рахунках і субрахунках бухгалтерського обліку;

· дослідженні, чи не приховується заборгованість на будь-яких інших рахунках;

· дослідженні дебіторської або кредиторської заборгованості, термін позову щодо якої минув, і перевірці правильності її відображення в аналітичному і синтетичному обліку, порядку списання;

· визначення поточної і очікуваної платоспроможності підприємства при перевірці дебіторської та кредиторської заборгованості за термінами її виникнення;

· дослідженні стану претензійної роботи на підприємстві;

· виявленні причин, з яких керівні працівники не бажають стягувати суму боргу у примусовому порядку;

· дослідженні дотримання нормативно-правового регулювання кредит­них операцій і стану розрахунково-платіжної дисципліни на основі знання економіки і наукового тлумачення юридичних норм національ­ного права;

· дослідженні правильності відображення в обліку короткострокових та довгострокових позик; перевірці відповідності інформації в реєстрах аналітичного та синтетичного обліку, головний книзі, оборотних відомостях і фінансовій звітності;

· дослідженні за нецільовим наданням чи використанням кредиту, ослаблення контрольних функцій банківських установ;

· дослідженні того, ким складаються і ведуться документи з контролю за використанням кредиту, де ці документи розміщуються і хто має право доступу до них;

· дослідженні правильності оформлення орендних відносин та відображення їх в обліку [6].

До джерел інформації для проведення експертизи кредитно-фінансових операцій належать такі:

Ø законодавче, нормативно-правове забезпечення розрахунків з бюдже­том, дебіторами і кредиторами, постачальниками і покупцями, розра­хунків за претензіями, відшкодуванням заподіяних збитків та здійснен­ня інших кредитно-фінансових операцій:

Ø висновки різних видів судових експертиз (криміналістичні, почерко­знавчі, специфічні тощо);

Ø матеріали перевірок, проведених установами Національного банку України, податкової адміністрації, контрольно-ревізійної служби (акти ревізій, експертиз, інвентаризації тощо);

Ø інформація правоохоронних органів, що міститься в матеріалах розслідуваних справ;

Ø наказ про облікову політику підприємства;

Ø первинні документи - виписки з банку; копії платіжних доручень; розпорядження керівництва; накладні, рахунки-фактури, договори, кре­дитні договори з банками, акти, розрахунково-платіжні документи;

Ø облікові реєстри - головна книга, журнали-ордери, реєстри аналітич­ного і синтетичного обліку за рахунками 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками», 37 «Розрахунки з різними дебіторами», 50 «Довгострокові позики», 60 «Короткострокові позики», 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», 68 «Розрахунки за іншими операціями»;

Ø документи для відкриття розрахункового рахунка в банку;

Ø документи позичальника, надані для одержання кредиту (характерис­тика угоди, розрахунок її економічної ефективності, договору (контрак­ту), для здійснення якого береться кредит, бухгалтерські та статистичні звіти, висновок аудиторської фірми);

Ø документи і зведення, що підтверджують забезпечення повернення кре­диту і платоспроможність позичальника;

Ø документи з використання та повернення кредиту;

Ø документи податкової звітності;

Ø звітні документи - баланс підприємства, звіти про фінансові результати, рух грошових коштів, власний капітал [1].

До методичних прийомів експертизи кредитно-фінансових операцій належать розрахунково-аналітичні, документальні, органолептичні, узагальнення та оцінювання результатів, а саме:

· інвентаризація, вибіркове і суцільне спостереження;

· службове розслідування;

· економічний, логічний і прогнозний аналізи;

· дослідження облікової інформації за суттю і змістом;

· зустрічна перевірка;

· порівняння документів з обліковими реєстрами;

· взаємний контроль операцій [2].

IV. Висновки. Судово-бухгалтерська експертиза досліджуючи кредитно-фінансові операції, сприяє попередженню порушень законодавства, що виникають між суб’єктами злочинів, ними можуть бути як кредитори (банки, фонди, асоціації), так і позичальники (юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності). Вона може призначатися слідчим, органом дізнання, прокурором або судом.

Для того, щоб повно та об’єктивно дати характеристику кредитно-фінансовим операціям, експерту-бухгалтеру необхідно дослідити нормативно-правову базу та фактографічну інформацію, використовуючи розрахунково-аналітичні, документальні прийоми та прийоми узагальнення і реалізації результатів експертизи.

Експертне дослідження здійснюється за певними етапами, які мають відповісти на всі питання та завдання, які ставляться перед початком судово-бухгалтерської експертизи кредитно-фінансових операцій.

Таким чином, ефективність боротьби з корисливими правопорушеннями, у тому числі з правопорушеннями, пов’язаними з кредитно-фінансовими операціями, залежить від професіоналізму кадрів правоохоронних органів, а також експертів-бухгалтерів, від опанування ними бухгалтерського обліку, контролю, економічного аналізу, фінансового та господарського права, зокрема тактичних і методичних аспектів використання документів під час виявлення та розслідування таких злочинів.

Список використаних джерел

1. Базаль М. Ф. Теоретико-методологічні засади судово-бухгалтерської експертизи: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: МАУП, 2007. – 488 с.

2. Завора Т.М, Тополь І.С. Методичне забезпечення судово-бухгалтерської експертизи // Економіка і регіони: Науковий вісник Полтавського національного технічного університету ім. Юрія Кондратюка. – 2008. - № 4. – С. 149-151

3. Рудницький В.С., Бруханський Р. Ф., Хомин П. Я. Судово-бухгалтерська експертиза економічних правпорушень: Навчальний посібник. – К. : ВД «Професіонал», 2004. – 304 с.

4. Сирота А. Генезис категорії «кредит», її співвідношення з категорією «позика» // Фінансове право. – 2008. - № 12. – С. 106-109

5. Сторожук Н. Судово-бухгалтерська експертиза: критичний огляд нормативно-правового регулювання, методології та організації // Бухгалтерський облік і аудит. – 2009. - № 6. – С. 43-49

6. Сук Л., Сук П. Судово-бухгалтерська експертиза // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2008. - № 22 (223). – С. 48-52

3. Виправлення помилок у фінансовій звітност

Необхідною умовою складання фінансової звітності є повне висвітлення інформації про операції та події, що можуть вплинути на прийняття фінансових рішень користувачами інформації, а також достовірна оцінка минулих, поточних й майбутніх подій.

Принцип повного висвітлення передбачено ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", де записано, що фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Між звітною датою (31.12) та датою затвердження фінансової звітності є проміжок часу, протягом якого в діяльності підприємства можуть відбуватися події, які вплинуть на облікові оцінки і облікову політику, може виникнути потреба у виправленні помилок, допущених у попередніх звітних періодах.

Внаслідок зазначених причин інформація не повинна втратити якісної характеристики, а тому Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах", затвердженим Нака30м Міністерства фінансів України від 28.05.99р. №137, встановлено порядок коригування фінансової звітності або розкриття інформації в проміжках.

Норми цього стандарту застосовуються для юридичних осіб усіх форм власності (крім бюджетних установ).

Дата балансу - дата, на яку складено баланс підприємства. Звичайною датою балансу є кінець останнього дня звітного періоду (31.03; 30.06; 30.09; 31.12). '

Облікова оцінка - попередня оцінка, яка використовується підприємством з метою розподілу витрат і доходів між відповідними звітними періодами.

Поділ після дати балансу - подія, яка відбувається між датою балансу і датою затвердження керівництвом фінансової звітності, підготовленої до оприлюднення, що вплинула або може вплинути на фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства. Нижче наводиться орієнтовний перелік подій після дати балансу.

1. Події, які надають додаткову інформацію про обставини, що існували на дату балансу:

- оголошення банкрутом дебітора підприємства, заборгованість якого раніше була визнана сумнівною;

- переоцінка активів після звітної дати, яка свідчить про стійке зниження їх вартості, визначеної на дату балансу;

- продаж запасів, який свідчить про необґрунтованість оцінки чистої вартості їх реалізації на дату балансу;

- отримання від страхової організації матеріалів про уточнення розміру страхового відшкодування, переговори щодо якого велись на звітну дату.

2. Події, які вказують на обставини, що виникли після дати балансу:

- прийняття рішення щодо реорганізації підприємства;

- придбання цілісного майнового комплексу:

- рішення про припинення операцій, які становлять значну частину основної діяльності підприємства;

- знищення активів підприємства внаслідок пожежі, аварії, стихійного лиха або іншої надзвичайної події;

- непрогно30вані зміни індексу цін і валютних курсів;

- прийняття законодавчих актів, які впливають на діяльність підприємства;

- дивіденди за звітний період, які оголошені підприємством після дати балансу.

Як здійснюється виправлення помилок, допущених при складанні фінансових звітів у попередніх періодах?

Виправлення помилок, допущених при складанні фінансових звітів у попередніх періодах, здійснюється коригуванням сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного періоду.

Помилки виникають внаслідок арифметичних розрахунків, неправильного застосування принципів обліку або навмисно.

При виправленні помилок важливо простежити вплив допущеної помилки на фінансові результати і похідні розрахунки, а саме податок на прибуток, нарахованих дивідендів, формування резервного капіталу, розрахунку показника прибутковості акцій.

Для виправлення помилок необхідно:

1. Визначити суму помилки, допущеної в попередні звітні періоди, що призводить до коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного періоду.

2. Відобразити суму коригування нерозподіленого прибутку за попередній звітний період у Балансі.

3. Відобразити суму коригування нерозподіленого прибутку за попередній звітний період у Звіті про власний капітал.

4. Розкрити інформацію про вплив помилки і коригування в Примітках до річної фінансової звітності.