Лабораторна робота №4

Тема: Наукова інформації і її джерела. Методологія науки. Наукова стаття

Мета: Ознайомитись основними поняттями теми, навчитись вибирати методи для наукового дослідження, набути навичок роботи з науковими джерелами

Теоретичні відомості

1. Наукова інформації і її джерела

1.1 Основні поняття наукової інформації

Наукова інформація - це отримувана в процесі пізнання логічна інформація, яка адекватно відображає закономірності об'єктивного світу і використовується в суспільно-історичній практиці. З визначення витікає, що науковою можна рахувати тільки ту інформацію, яка задовольняє декільком серйозним вимогам:

• нерозривно пов'язана з практичною, виробничою діяльністю людини;

• це логічна інформація, яка утворюється шляхом обробки інформації, що поставляється людині органами чуття, за допомогою абстрактно-логічного мислення. Інформація буде науковою у тому випадку, коли між даними буде встановлений зв'язок;

• повинна адекватно відображати об'єктивний світ;

• вона повинна неодмінно використовуватися в суспільно-історичній практиці.

Під «джерелом наукової інформації» розуміється документ, що містить якесь повідомлення, а зовсім не бібліотека або інформаційний орган, звідки він отриманий. Документальні джерела містять в собі основний об'єм відомостей, використовуваних в науковій, викладацькій і практичній діяльності, і тому в цьому розділі мова йде саме про них. До документів відносять різного роду видання, що є основним джерелом науковій інформації. Видання - це документ, призначений для розповсюдження інформації, що міститься в нім, що пройшов редакційно-видавничу обробку, отриманий друкуванням або тисненням, поліграфічно самостійно оформлений, такий, що має вихідні відомості.

1.2 Робота з джерелами інформації

Підготовленості в у пошуку інформації складається з наступних основних елементів:

• чіткого уявлення про загальну систему інформаційних ресурсів і тих можливостях, які дає використання інформаційних джерел своїй області;

• знання всіх можливих джерел інформації по своїй спеціальності;

• уміння вибрати найбільш раціональну схему пошуку відповідно до його завдань і умовами;

• наявність навиків у використанні допоміжних бібліографічних і інформаційних матеріалів.

Збір матеріалу може включати:

- вивчення теорії питання;

- вивчення законодавчої бази;

- вивчення архівних матеріалів;

- вивчення статистичних даних;

- проведення дослідження.

Приступаючи до пошуку необхідних відомостей, слід чітко уявляти, де їх можна знайти і які можливості в цьому відношенні мають ті організації, які існують для цій меті, - бібліотеки і органи наукової інформації.

Збирати слід лише наукові факти, а не будь-яку інформацію. Науковий факт — складова наукового знання, що відображає об'єктивні властивості речей та процесів, на основі яких визначають закономірності явищ, вибудовують теорії, формулюють закони. Добираючи факти, необхідно дотримуватися максимальної наукової об'єктивності. Не слід ігнорувати факти лише тому, що їх .важко пояснити або знайти їм практичне застосування. Насправді навіть досить масштабні наукові факти через недостатнє розкриття їх значення часто не були використані на практиці.

При опрацюванні інформації її можна поділити на дві групи. Первинна інформація - це вихідна інформація, яка є результатом безпосередніх соціологічних експериментальних досліджень, вивчення практичного досвіду (це фактичні дані, зібрані дослідником, їх аналіз і перевірка).

Вторинна інформація - це результат аналітичної обробки та публікації інформації з теми дослідження (це опубліковані документи, огляд інформації з теми). Це: інформаційні видання (сигнальна інформація, реферативні журнали, експрес-інформація, огляди);довідкова література (енциклопедії, словники); каталоги і картотеки; бібліографічні видання. Ця інформація служить теоретичним та експериментальним підґрунтям, основою проведення наукового дослідження, є доказом наукової обґрунтованості роботи її, достовірності та новизни.

Рисунок 1 – Загальна схема збору та аналізу наукової інформації.

У всіх випадках необхідно відбирати лише найсвіжіші дані, найавторитетніші джерела, обов'язково зазначаючи, звідки взяті матеріали. Дібрані з літературних джерел факти слід оцінювати критично, пам'ятаючи, що наука, техніка, культура постійно розвиваються, збагачуючись новими знаннями. Те, що донедавна вважалось абсолютною істиною, через деякий час може бути розцінено як абсурд.

Уміння працювати з джерелом - це уміння правильно оцінити твір, швидко розібратися в його структурі, узяти і зафіксувати в зручній формі все, що в нім опинилося цінним і потрібним. Однією з особливостей читання спеціальної літератури є те, що воно протікає в певній послідовності: спочатку попереднє ознайомлення з текстом і лише після цього її ретельне опрацьовування.

Попереднє ознайомлення з джерелом. Цінність кожного наукового твору коливається у вельми широких межах. Далеко не будь-який науковий текст слід читати повністю, у ряді випадків можуть бути потрібні лише окремі його частини. Тому для економії часу і з тим, щоб визначити цілі і підходи до читання тексту рекомендується починати з попереднього ознайомлення з ним в цілях загального уявлення про твір і його структуру. При цьому необхідно взяти до уваги все ті елементи, які дають можливість оцінити його належним чином. Робити це краще всього в наступній послідовності:

• заголовок;

• автор;

• видавництво (або установа);

• час видання;

• анотація;

• зміст (якщо є);

• авторська або видавнича передмова (якщо є);

• довідково-бібліографічний апарат (покажчики, додатки, перелік скорочень і т. п.).

Попереднє ознайомлення покликане дати чітку відповідь на питання про доцільність подальшого читання, в яких відносинах джерело представляє інтерес і якими повинні бути способи його опрацьовування, включаючи сюди найбільш відповідну для даного випадку форму записів.

Читання джерела. Існують два підходи до читання науково-літературного твору: побіжний перегляд його змісту і ретельне опрацьовування твору в цілому або окремих його частин.

Побіжний перегляд змісту необхідний в тих випадках, коли попереднє ознайомлення з джерелом не дає можливості визначити, наскільки воно представляє інтерес, і для того, щоб бути в курсі наявної літератури з питання, що цікавить. Побіжний перегляд книги - по суті «пошукове» читання.

Ретельне опрацьовування тексту (іноді його називають «суцільним читанням») - це засвоєння його в такому ступені, в якій необхідно по характеру виконуваної роботи. Слід зазначити що прочитати текст - ще не означає засвоїти його. Текст треба обов'язково зрозуміти, розшифрувати осмислити.

Методика вивчення наукової, навчальної, навчально-методичної літератури

Досить складною роботою при виконанні наукового дослідження є огляд літератури з проблем. Щоб уникнути примітивності і помилок в аналізі літератури слід уважно систематизувати погляди вчених в такому порядку:

- сутність даного явища, процесу (позиція декількох авторів збігається в такому то аспекті);

- що становить зміст даного процесу чи явища (його компоненти, ланцюги, стадії, етапи розвитку);

- погляди вчених з приводу шляхів вирішення даної проблеми на практиці (хто і що пропонує);

- які труднощі, виявлені в попередніх дослідженнях, трапляються в практиці;

- які чинники, умови ефективного розвитку процесу чи явища в даній галузі виділені вченими.

Огляд джерел дає змогу визначити новий напрям наукового дослідження, його значення для розвитку науки і практики, актуальність теми.

Читання наукової і спеціальної літератури, як правило, повинне супроводжуватися веденням записів. Це неодмінна умова, а не питання смаку або звички. Необхідність ведення записів в процесі читання невід’ємне від самого використання джерела в роботі. Не випадково завжди мовиться про необхідність читання «з олівцем в руці». Ведення записів сприяє кращому засвоєнню прочитаного, дає можливість зберегти потрібні матеріали зручному для використання вигляді, допомагає закріпити їх в пам'яті, дозволяє скоротити час пошук при повторному зверненні до даного джерела.

Полегшує роботу не кожен запис. Нерідко можна спостерігати, як виписування тих або інших даних з книг перетворюється на абсолютно безглузде заняття, що віднімає час. Раціональними запису можуть бути лише в тому випадку, якщо дотримані деякі загальні вимоги до їх ведення і правильно вибрана їх форма.

Потрібно узяти за правило вести записи при читанні будь-якої спеціальної літератури. Слід виробляти в собі уміння читати і вести записи в будь-яких умовах. Особливо важливо бути дисциплінованим відносно негайного і обов'язкового запису оригінальних думок, що з'являються в процесі читання. Треба пам'ятати, що вони є результатом асоціацій, які в інших умовах не виникнуть.

Записи повинні бути гранично повними. Це, як правило, займає значно менше часу, чим повторне звернення до книги. Необхідно передбачати і майбутню потребу в матеріалі, наявному в книзі, і в межах розумного узяти з неї все, що тільки можливе.

Існує ряд практичних прийомів, направлених на те, щоб записи в процесі читання займали б якомога менше часу, і на те, щоб ними надалі можна було легко користуватися. Для цього перш за все потрібно прагнути до лаконізму у викладі і до використання всякого роду скорочень. Велику економію часу дає також застосування умовних знаків-символів (наприклад, математичних: рівно, більше, менше і т. д.). Прагнення до лаконізму винне, зрозуміло, мати певну міру. Потрібно пам'ятати що всякого роду гачки і карлючки, так само як і «телеграфна мова», стають з часом так же важко читаними. Іноді буває легшим другий раз прочитати книгу, чим розібратися в недбалих записах.

Важливими вимогами є також наочність і осяжність записів і таке їх розташування, яке б допомагало з'ясувати логічні зв'язки і ієрархію понять. Зробити це можливо за допомогою системи заголовків, підзаголовків і ключових слів, а також шляхом розчленовування тексту за рахунок абзацних відступів, підкреслень, нумерації окремих понять і так далі

До загальних моментів техніки записів відноситься також питання про форму. Вибір тут йде між так званою «книжковою» формою (використанням матеріалів в зброшурованому вигляді) і «картковою» формою. Часом можна почути, що це справа смаку. Насправді це зовсім не так. Безперечні переваги має карткова форма як кращий спосіб систематизації будь-яких матеріалів.

Нерідко під час вивчення наукових публікацій застосовують прийом, за яким сторінку зошита поділяють навпіл вертикальною рискою. З лівого боку від неї занотовують прочитане, з правого — свої міркування, підкреслюючи особливо важливі фрагменти текстів.

Вивчення першоджерел не передбачає прямого їх копіювання. Передусім воно повинно конкретизувати напрям наукового пошуку науковця, стимулювати його власні думки, послужити основою отримання нового знання. Безперечно, у процесі дослідження проблеми буде використано не всю інформацію, що міститься в першоджерелах, а лише ту, яка безпосередньо стосуватиметься теми наукової роботи.

Будь-яке наукове дослідження є довгою і копіткою роботою, що вимагає неабиякого терпіння виконавця. До важливих елементів особистісної культури дослідника належить ретельне застосування прочитаного під час роботи з матеріалами. Залежно від мети використовують відповідні форми запису:

1. Бібліографічна довідка (у ній зазначають автора тексту, заголовок, видавництво, рік видання, загальну кількість сторінок).

2. План викладених у статті, монографії основних тем, питань.

3. Тези (стислий виклад прочитаного).

4. Конспект (послідовний виклад змісту книги, статті). Завдання конспектування полягає у глибокому осягненні прочитаного й викладенні його своїми словами.

5. Виписки (дослівні цитати з тексту джерела). Особливо зручні під час роботи в архіві.

6. Анотація (короткий виклад основних положень джерела, який розкриває його зміст).

Особливо ретельно слід виписувати цінні для роботи фрагменти літературних джерел, дбаючи про абсолютну їх ідентичність з оригіналом і правильне бібліографічне оформлення.

Виписки — фрагменти з книжкового тексту, журналів, газет. Вони потрібні для того, щоб вибрати з прочитаного найсуттєвіше, що допомагає глибше зрозуміти текст. До їх переваг належать точність відтворення авторського тексту, накопичення фактичного матеріалу, зручність користування. Вони можуть бути дослівними (цитати) і довільними, коли думка автора викладається словами того, хто з нею ознайомлюється. При цьому важливо вміти стисло і не на шкоду змісту формулювати свої думки. Вправність дається не відразу, її досягають у процесі роботи над собою. Експериментальне доведено, що самостійно сформульована фраза запам'ятовується в 7 разів швидше, ніж переписана. Тому за необхідності активізувати свою пам'ять студенту слід самому формулювати те, що потрібно добре запам'ятати, а не пасивно фіксувати в пам'яті чужі рядки. Виписки найкраще робити на картках, оскільки їх легко підібрати за темами навчального курсу, групувати за окремими проблемами, доповнювати чи звільнятися від застарілих.

Іншою формою занотовування при читанні книги, журналу є план — коротка форма запису основних питань, які розглядаються в книзі чи журнальній статті. Його можна складати під час читання чи після ознайомлення з прочитаним, що дає змогу підсумувати здійснену роботу. Складання плану після ознайомлення з прочитаним ефективніше, оскільки забезпечує його стислість, послідовність. Труднощі складання полягають у необхідності заздалегідь з'ясувати побудову тексту, розвиток думок автора, а потім ясно і стисло це викласти. План не виключає цитування окремих місць і узагальнюючих положень. Його складання привчає студента до чіткого логічного мислення, допомагає виробити вміння коротко і послідовно викладати суть питання, організувати самоконтроль, стимулює його розумову працю.

Повнішою і досконалішою формою запису є тези — стислий виклад прочитаного. Вони не повторюють дослівно текст, але часто можуть бути близькими до нього, відтворюють деякі важливі для розуміння його змісту характерні вирази. Тези особливо сприяють узагальненню матеріалу, викладу його суті в коротких формулюваннях. Як правило, у тезах не наводять обґрунтовуючих фактів, прикладів. Іноді в остаточному варіанті тези нумерують по порядку. Раціональна послідовність дає змогу зробити їх короткими, уникнути повторень.

В академічному навчальному процесі конспект вважають найдоцільнішою формою запису при вивченні наукової, навчальної, навчально-методичної літератури. Адже конспектування є процесом розумового переосмислення і письмової фіксації прочитаного тексту. Внаслідок конспектування з'являється запис, який допомагає його автору негайно чи через деякий час із необхідною швидкістю відтворити отриману раніше інформацію. Конспектування дає змогу вичерпно викласти головний зміст творів, документів, з'ясувати внутрішній зв'язок і логічну послідовність обґрунтованих у них теоретичних положень.

До конспектування слід приступати лите після загального ознайомлення з його змістом, засвоєння зв'язку між основними думками, положеннями, головною ідеєю твору. Конспекти, складені без попереднього прочитання першоджерела, перенасичені другорядними відомостями. При цьому необхідно пам'ятати головні вимоги до конспектування. Вони зводяться до того, що конспект — не самоціль, а результат глибокої самостійної роботи студента над твором, а конспектування є творчим процесом. За змістом і формою конспект повинен бути складений так, щоб допомагати засвоєнню головних положень праці в їх логічній послідовності, швидкому, глибокому запам'ятовуванню і відтворенню прочитаного. Важливою вимогою до конспектування і головною його перевагою називають висловлювання студентом свого ставлення до прочитаного.

Осмислення матеріалу. Коли накопичений достатній матеріал можна приступати до його осмислення і систематизації. Якщо записи зроблені на листках паперу, то їх розкладають і групують по сенсу, прагнучи відшукати змістовні і логічні зв'язки. Трохи складніше це зробити на екрані комп'ютера, тому що одночасно не вивести в полі зору всі підготовлені тексти, доводиться спиратися на пам'ять. Осмислення - це пошуки відповідей на питання, нас що цікавлять. Отже, у автора роботи повинен бути свій інтерес до даної теми, що відображає його потреби. Тоді виникнуть питання, і у відповідь на них з'явиться сенс.

Виходячи з поставлених завдань, в ході осмислення матеріалу відшукуються відповіді на питання: «що? де? коли? чому? навіщо і для якої мети?» Відповіді повинні бути обгрунтованими, тобто представлені аргументи, що доводять справедливість виводів. Відповіді повинні бути несуперечливими, за винятком випадків ірраціонально-складних феноменів, де можливі ситуації додаткової і діалектичної суперечності.

Істотне питання - це формування методологічних підходів. Методи визначаються метою і завданнями дослідження і залежать від зібраного матеріалу. Якщо зібраний статистичний матеріал, то слід використовувати методи аналізу і узагальнення. Студентові таке питання самостійно вирішити важко, швидше за все, потрібно звертатися до керівника, який підкаже, які методи найбільш адекватні для вивчення зібраного матеріалу.