2. Прийомна сім′я – одна з форм влаштування дітей.

Вона одержала своє законодавче оформлення лише в 1998-99 роках.

Світовий досвід створення прийомних сімей - фостерінау (від англ.foster carsng) переконав громадськість у тому, що прийомна сім'я є найефективнішою формою виховання дітей, які потребують опіки держави. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1713 від 15 вересня 1999р. у місті Києві в 4-х регіонах України (Запорізькій, Одеській, Харківській та в АР ) було розгорнуто експеримент створення приймальних сімей, започаткований постановою Кабінету Міністрів України № 241 від 2 березня 1998р. «Про проведення й створення приймальних сімей в Запорізькій області та затвердження положення про прийомну сім'ю". В Україні вже сім роки як ведеться кропітка й цілеспрямована робота щодо створення нової форми опіки - інституту приймальної комісії, що дає можливість дітям-сиротам виховуватися в сім'ях. У вересні 2001р. в Україні функціонує 38 прийомних сімей, у яких виховується 49 прийомних дітей.

У результаті експерименту, започаткованого 1998р. Українським інститутом соціальних досліджень, поняття "прийомна сім'я" отримало юридичне визначення (постанова Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998р. №241 і проведення експерименту з утворення прийомних сімей у Запорізькій області та затвердження Положення про прийомну сім'ю"), і зараз ця форма піклування поширюється. Так, якщо 2000р. у 31 прийомній сім'ї виховувалося 38 дітей, то у 2001р. кількість прийомних сімей збільшилася до 38, дітей в них – до 49. Прийомні сім'ї створені й функціонують в АР Крим, Запорізькій, Київській Одеській, Харківській областях [11] 2001р. в них виховувалося 5 дітей-сиріт з функціональними обмеженнями.

Альтернативою державним виховним установам стає прийомна сім'я.

У той же час сім'я, що вирішила усиновити або взяти під опіку дитину-сироту, зіштовхується з труднощами, обумовленими як малою поінформованістю прийомних батьків, так і специфікою розвитку дитини, що виховується в установах інтернатного типу (у будинку дитини, дитячому будинку, школі-інтернаті).

Біологічна сім'я має дітей "генетично рідних", зрозумілих, схожих на маму або тата, знайомих матері від народження своїми манерами, звичками, поведінкою та ін.

Діти в опікунській сім'ї різновікові й різностатеві, з різними біологічно обумовленими задатками, рівнем інтелектуальних здібностей, особистісними особливостями, різноманітними історіями життя та історіями хвороби, про які приймальній матері нічого невідомо. Це викликає значні труднощі при вихованні в групі. Люди, що взяли на себе благородну місію виховати в сім' ї осиротілу з тих чи інших причин дитину, досить часто виявляються не готові прийняти її з усіма властивими їй особливостями й недоліками, не оцінюють її проблеми як психіатричні, дефектологічні, тобто ті, що вимагають втручання й допомоги спеціаліста.

Необхідність основних знань про психічні порушення в дитячо-підлітковому віці пояснюються тут не лише крайньою інформативністю будь-якого непрофесіонала (у тому числі, до речі, й педагога) у цій області, але й надзвичайно високою поширеністю психічної патології серед дітей-сиріт. При дослідженні як приймальних і опікунських сімей, так і будинків-інтернатів психічна патологія виявляється практично в усіх дітей (від 90 до 100 %), що обумовлюється трьома факторами:

1. генетичним (успадкуванням патологічних особистісних якостей або психічних захворювань, якими страждають їхні батьки);

2. екзогенно-органічним фактором (несприятливою вагітністю, що протікає на фоні інтенсивної емоціональної напруги, тяжкої праці, недостатнього харчування, а частіше всього - зловживання алкоголем, наркотиками, токсичними речовинами; недоношеністю; гіпертрофією плоду; патологічними пологами; тяжкими захворюваннями в ранньому віці);

3. соціальним (так або інакше майже всі діти, що потрапили в сім′ю, до цього мають досвід сирітства або відчувають усю важкість спотвореної сімейної ситуації, що не може не відбитися на особливостях їхнього розвитку).

У результаті в прийомних батьків часто виникають думки про необдуманість їхнього вчинку, про недоладність проблем, що виникли. Порушується контакт з прийомною дитиною, яка викликає почуття роздратування або розчарування.

У крайніх випадках такої дитини намагаються позбутися, повертають у ту установу, з якої вона була взята. Відомі випадки, коли прийомних дітей не забирають із психоневрологічного відділення дитячої лікарні, куди вони були призначені на лікування. Це крайні приклади, але вони є. Більшість прийомних батьків з гідністю виконують добровільно взятий на себе обов'язок, але це не означає, що їх обійдуть описані вище труднощі.

Для того, щоб допомогти прийомній матері розібратися в особливостях дитини й цілеспрямовано добиватися оптимального ефекту — його позитивної соціалізації, - необхідні не лише базові знання в області психології, психіатрії, дефектології, наркології та ін., але й постійна підтримка спеціалістів широкого профілю, які здійснюють комплексний міждисциплінарний патронаж.