19.Гетьманщина як форма автономної української державності на Лівобережжі у складі Російської імперії (кінець XVII-XVIII ст.).

Гетьманщина 1667 року, в результаті громадянської війни та Андрусівського миру між Польщею та Росією, була розділена по Дніпру на Правобережну і Лівобережну Україну. Після остаточного скасування поляками козацького устрою на Правобережжі 1699 року, продовжила існування на теренах Лівобережжя. Виконувала роль заслону для Росії від Речі Посполитої, Османської імперії та Кримського ханства. 1709 року, під час Великої північної війни, невдало намагалася перейти під протекторат Швеції, після чого Петро І обмежив автономію Гетьманщини. Протягом 18 століття, зусиллями російського уряду, поступово втратила політичну і економічну автономію. 1764 року наказом російської імператриці Катерини ІІ була позбавлена інститу гетьмана, а 1786 року — козацького полкового устрою. 1765 року перетворена на Малоросійську губернію Російської імперії.

Саме до цих часів можна віднести оформлення української нації, бо до об'єднання з Московією мешканці Південної Русі вважали себе «руськими», але після об'єднання виявилося, що населення «Великої» та «Малої» Русі має дуже великі відмінності, щоб вважатися єдиним народом. І відтоді мешканці берегів Дніпра почали усвідомлювати себе спільністю, хоч і близькою до росіян (мова, релігія, історичне коріння), але все ж таки окремою, із своєю історією, культурою, мовою, традиціями. В подальшому імперський уряд всіляко намагався наявні розбіжності ліквідувати, позбавити населення українських (і білоруських) земель оригінальних рис, мови з метою влити його у склад титульної (російської) нації. «Малороси», «білоруси» і «великороси» вважались етнічними групами одного народу (росіян).

20. Остаточна ліквідація укр.. Державності

Початок ХVІІІ ст. став переломним у житті Гетьманщини. Зазнали краху спроби І.Мазепи і П.Орлика зберегти козацьку автономію і відновити українську державність. Офіційна російська політика в українському питанні щодо ліквідації української автономії та інкорпорації цих земель до складу імперії пройшла кілька етапів.

І етап – (1708 – 1728 рр.) – форсований наступ на українську автономію. Здійснюється обмежена влада гетьмана та контроль за нею; експлуатація демографічного потенціалу (1721р. будівництво Ладозького каналу – 10 тис. козаків, 30% загинуло, Дербентський похід); культурні обмеження (1720р. заборона друкування книг, які різнилися б наріччям.29 квітня 1722 р. створено Малоросійську колегію, що ставала вищим судовим, контролюючим та наглядаючим органом в Україні.

ІІ етап – (1728 – 1734 рр.) – повернення Україні частини її прав та вільностей. 1727 – 1734 рр. гетьмування Д.Апостола. 1727 р. – «Решительные пункты» (документ, що регулював відносини Гетьманщини з Росією).

ІІІ етап – (1734 – 1750 рр.) – посилення імперського тиску. Вся повнота влади на Україні передавалась «Правлінню гетьманського уряду» на чолі з кн. О. Шаховським. Терор «Таємної канцелярії».Україна стала основною базою для постачання російських військ матеріальними та людськими ресурсами під час російсько-турецької війни (1735 – 1739 рр.).

ІV етап – ( 1750 – 1764 рр.) – тимчасове уповільнення процесу рос. експансії. 1750 – 1764 рр. гетьманування К.Розумовського. 1754 р. ліквідовується митний кордон між Гетьманщиною та Росією. 1761 р. Київ назавжди переходить під пряме імперське правління.

V етап – (1764 – 1783 рр.) – остаточна ліквідація української автономії. Після ліквідації гетьманства 1764 р. Румянцевим, взято курс на жорстку централізацію та русифікацію: 1765 р. – знищення полкової системи на Слобожанщині. 1775 р. – ліквідація Запорізької Січі. 1781 р. – ліквідація полкової системи на Гетьманщині, утворено намісництво. 1783 р. – юридично оформлене кріпацтво. 1785 р. – видано «Жалувану грамоту дворянству». Внаслідок цих акцій було остаточно ліквідовано українську автономію.