I. Теоретична частина

1.1 Статистика охорони здоров’я в Україні

Поняття «здоров’я» прийнято розглядати як складне методологічне, філософське і водночас практичне, яке може і повинно використовуватися в повсякденній діяльності медичних працівників. Офіційне визначення поняття «здоров’я» Всесвітньої організації охорони здоров’я, яке міститься в її статуті (1946 р.): «Здоров’я — це стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороби чи фізичних дефектів».

Населенням прийнято називати сукупність людей, які проживають на певній території і здатні до самовідновлення чисельності. В спеціальній літературі використовуються також більш детальні категорії поняття «населення»: наявне, постійне, юридич­не, розрахункове наявне.

— медичними (захворюваність і частота окремих преморбідних станів, смертність загальна та повікова, фізичний розвиток, інвалідність);

— соціального благополуччя (демографічна ситуація, санітарно-гігієнічні показники факторів навколишнього середовища, спосіб життя, рівень медичної допомоги, соціально-гігієнічні показники);

— психічного благополуччя (захворюваність на психічні хвороби, частота виникнення невротичних станів і психопатій, психологічний мікроклімат).

Із наведених показників здоров’я найчастіше користуються медичними, хоча більшість окремих показників відтворюють не власне рівень здоров’я, а поширеність хвороб — захворюваність, інвалідність, смертність, тобто є більше показниками «нездоров’я», а не суто здоров’я. Отже, чим вони вищі, тим рівень здоров’я від­повідної групи населення нижчий.

Всесвітня організація охорони здоров’я розробила перелік критеріїв соціального благополуччя, до якого входять:

— процент валового національного продукту, який витрачається на потреби охорони здоров’я;

— доступність первинної медико-санітарної допомоги;

— охоплення населення безпечним водопостачанням;

— процент осіб, яким робили імунізацію проти шести особливо поширених серед населення країн, що розвиваються, інфекцій­них хвороб (дифтерії, коклюшу, правця, кору, поліомієліту і туберкульозу);

— процент обслуговування жінок кваліфікованим персоналом у період вагітності та в пологах;

— процент дітей, що народилися з невеликою масою тіла (менше 2500 г);

— середня тривалість майбутнього життя;

— рівень грамотності населення.

У зв’язку з тим, що більшість медичних показників здоров’я населення (захворюваність, смертність тощо) має негативний характер, є спроби дати позитивні показники громадського здоров’я. Тим, хто зацікавився, радимо звернутися, зокрема, до праці. Тут лише зазначимо, що «позитивні» показники дійсно мають цінність, але, на жаль, в основному теоретичну, оскільки їх важко використати на практиці через відсутність одиниць кількісного їх вимірювання.

Медичні кадри

 

	Кількість лікарів усіх спеціальностей		Кількість середнього медичного персоналу
	всього, тис.	на 10 000 населення	всього, тис.	на 10 000 населення
2001	226	46,8	530	110,1
2002	224	46,9	526	110,0
2003	223	47,1	523	110,3
2004	223	47,4	522	110,9
2005	224	47,9	496	106,2
2006	225	48,4	493	106,1
2007	223	48,3	488	105,5
2008	222	48,3	465	101,1
2009	225	49,1	467	102,0
2010	225	49,3	467	102,4

Проводячи аналіз даної таблиці слід відмітити, що кількість лікарів усіх спеціальностей у 2001р. становила 226тис., а з 2002р. почала спадати і до 2010р. знову зросла. Кількість середнього медичного персоналу у 2001р. становила 530тис. і до 2010р. значно знизилась.

Джерелами інформації про захворюваність, смертність, інвалідність, фізичний розвиток населення в основному є:

1. Офіційні звіти медичних закладів та органів охорони здоров’я, соціального забезпечення, державної статистики.

2. Спеціально організований облік випадків захворювань і смертей у лікувально-профілактичних закладах виділених зон спостереження — так звані проспективні дослідження.

3. Ретроспективна інформація облікових документів лікувально-профілактичних закладів за минулі періоди.

4. Дані лікарських оглядів населення.

5. Дані клінічних, лабораторних та інструментальних обстежень.

6. Результати медико-соціологічних досліджень (опитування, анкетування) населення.

На основі отриманих показників дають інтегральну оцінку рівня здоров’я. Для цього проводять розподіл населення на групи здоров’я, визначають узагальнений індекс здоров’я кожної групи людей. Далі встановлюють кількісну залежність між факторами середовища та групами або індексами здоров’я.

В Україні останнім часом користуються класифікацією населення за групами здоров’я, наведеною у табл. 1. Дані цієї таблиці дають змогу однозначно оцінювати зміни у здоров’ї популяції за допомогою аналізу переходів людей з однієї групи до іншої.

Таблиця 1

КЛАСИФІКАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ ЗА ГРУПАМИ ЗДОРОВ’Я

Група здоров’я	Критерії віднесення до певної групи здоров’я
І	Здорові
ІІ	Особи, що мають фактори ризику, а також з патофізіологічними та біохімічними відхиленнями від норми — преморбідні стани; особи, які епізодично хворіють на гострі респіраторні вірусні інфекції
ІІІ	Особи, що часто хворіють на гострі респіраторні вірусні інфекції; хворі з хронічним перебігом захворювань без загострень протягом року
ІV	Хворі з хронічним перебігом захворювань та із загостреннями протягом року
V	Інваліди за хворобою

Розподіл населення на групи здоров’я може бути і таким, який наведено в табл. 4. В ній крім критеріїв, які належать до тієї чи іншої групи здоров’я, наведені дані про структуру населення, отримані на великих популяціях за виділеними групами здоров’я. Ці дані можна використовувати як своєрідний еталон для порівняння в гігієнічних дослідженнях, вважаючи їх відносно популяційною нормою.