Тема: Головні проблеми правової психології

1. Поняття правової психології

2. Правова соціалізація, правосвідомість і нормативна поведінка.

Правова психологія – це розділ юридичної психології, який вивчає психологічні особливості відображення людиною право значущих явищ.

До головних проблем правової психології відносять:

1. Психологічні аспекти ефективної правотворчості;

2. Психологія правової соціалізації

3. Психологія формування правосвідомості

4. Психологічний зміст права, його інститутів, принципів вини і відповідальності.

Психологічний зміст права полягає в тому, що воно, з одного боку, відображає рівень розвитку свідомості громадян( в іншому випадку, правові норми були б недієвими), з іншого боку, віддзеркалює у собі всі здобутки історичного минулого людства, його морально-духовні цінності і культурну спадщину( право виникло на основі норм моралі, на основі релігійних норм).

Виникнення права пов’язують з появою перших цивілізацій, а отже з розвитком виробничих відносин. ( Виписати відмінності між правом, мораллю, релігією).

ПРАВОТВОРЧІСТЬ – це є інструмент розвитку правової системи і одночасно показник її ефективності. Правотворчість передбачає розробку і впровадження нових правових норм.

ПРАВОВА СОЦІАЛІЗАЦІЯ – це процес, який передбачає включення в ціннісно-нормативну систему людини тих цінностей, які оберігаються правом.

Правова соціалізація є складовою частиною процесу соціалізації в цілому, тому їй властиві ті ж самі стадії, сфери та інститути.

Є три стадії:

- дотрудова

- трудова

- після трудова

Сфери: свідомість, діяльність, спілкування. Інститути: сім’я, школа, референтні групи.

ТРУДНОЩІ СУЧАСНОЇ ПРАВОВОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ( ПРОБЛЕМИ САМОСТІЙНО)

ПРАВОСВІДОМІСТЬ – це сукупність знань, оцінок і уявлень людини про правопорядок одного суспільства, або це суб’єктивне моделювання, об’єктивно існуючого правопорядку.

ВИДИ ПРАВОСВІДОМОСТІ:

• Суспільна правосвідомість – це сфера суспільної свідомості, яка відображає право значущі явища суспільного буття і взаємодія з правовою ідеологією, а отже визначає спрямованість правотворчості і механізми право регуляції.

• Групова правосвідомість – це більше стихійне утворення, яке залежить від вузькогрупових інтересів, які, в свою чергу, можуть суперечити і суспільним інтересам, тому групова самосвідомість буває часом асоціальною.

• Індивідуальна правосвідомість буває трьох рівнів розвитку: елементарний – конкретна право значуща діяльність людини узгоджується з уявленнями про правові норми. Середній рівень – людина частково усвідомлює смисл правових норм і частково може оцінити юридичну значущість тієї чи іншої ситуації. Найвищий, або концептуальний рівень, - рівень володіння правовою ідеологією.

ВИПИСАТИ СТОРОНИ ПРАВОСВІДОМОСТІ: ПІЗНАВАЛЬНА, РЕГУЛЯТИВНА, ОЦІНОЧНА; ВСЕ, ЩО СТОСУЄТЬСЯ НОРМАТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ. Види: право слухняна, право виконавча, законослухняна.

Кондратьєв

Тема: Психологія юридичної діяльності

1. Структура юридичної психології

2. Психологічні особливості юридичної діяльності

3. Психологічна оцінка готовності до юридичної діяльності

Юридична діяльність розрізняється за профілем та за її суб’єктом реалізації.

За профілем вона буває правоохоронна, правозастосовна, трудова.

За суб’єктами реалізації вона буває оперативно-пошукова, діяльність та здійснення правосуддя, пенітенціарна, прокурорська, нотаріальна.

Компоненти юридичної діяльності:

• Пізнавальний компонент юридичної діяльності орієнтований на безперервній побудові ймовірнісних моделей.

Особливості процесу пізнання в юр. Діяльності:

• Зачіпає не лише пізнавальні процеси, але й емоційно-вольову сферу;

• Надзвичайно великий обсяг інформації, яка надходить;

• Динамічність інформації

• Наявність і необхідність психологічного впливу;

• Високий ступінь невизначеності первісного вихідного мислительного завдання;

• Обмеженість можливості безпосереднього контакту з об’єктом пізнання;

• Спрямованість на події, явища минулого, теперішнього, майбутнього;

• Необхідність постійної перевірки правильності усієї моделі, окремих її деталей.

• Конструктивний компонент відображає планування дій юриста по досягненню мети і відбирання необхідної інформації серед усієї наявної;

Відбір матеріалу – це відновлення певної події за матеріальними та ідеальними( пам'ять людей) слідами.

Планування складається з таких елементів:

• Планування змісту майбутньої діяльності;

• Планування організації перевірки версій

• Планування власних дій

• Планування дій інших учасників

Етапи планування:

1. Орієнтовне планування

2. Організаційне планування

3. Планування виконання

4. Планування самоконтролю, оцінювання, зіставлення одержаних результатів.

• Комунікативний

Елементи комунікації:

• Джерела інформації: мова, зовнішній вигляд, інтонація, міміка, жести тощо;

• Канали передачі інформації;

• Канали прийому інформації;

• Контроль за передачею інформації, зворотній зв'язок;

• Переробка інформації

Особливості комунікації в юридичній діяльності:

• Орієнтована на майбутнє;

• Необхідність вивчення взаємовідносин між слідчим та підозрюваним

• Необхідність забезпечення одностороннього впливу

• Примусовий характер спілкування

• Велика вірогідність конфліктного пілкування

• Організаторська діяльність передбачає планування та самоорганізацію своєї діяльності;

Особливості юридичної д-сті:

• Множинність та багатоплановість

• Пошуковий характер пізнання

• Висока інтенсивність розумового процесу

• Циклічність, різна ступінь напруженості та інтенсивності діяльності.

• Профілактична діяльність – правове виховання громадян для попередження порушень закону та вплив правопорушників із метою недопущення ними протиправних дій надалі.

Види профілактичного впливу:

• Вплив при проведені допиту, розслідувані;

• Вплив в установах виконання покарань;

• Вплив у трудових колективах, де перебуває особа після відбуття покарання

• Засвідчувальна діяльність:

• Для юриста необхідними є чистота мови, вміння правильно побудувати речення;

• Необхідно враховувати наявність сленгів, діалектів, звичаїв спілкування тощо;

• Дотримання наступних вимог: чітке, грамотне ведення аргументації ; збереження лексикону людини, запис її невербальних реакцій; небажаність одночасного слухання і запиування.

Психологічні особливості юридичної діяльності

Оскільки юридична діяльність відноситься до тих видів трудової діяльності, які передбачають роботу в екстремальних стресогенних і напружених умовах, то їй притаманні такі ж психологічні особливості, як і всім іншим критичним професіям, а саме …

• Дефіцит часу в юридичній діяльності зумовлюється такими чинниками:

1. Неможливість повного прогнозування змін оперативної обстановки і стану злочинності, що породжує нерівномірне навантаження фахівця;

2. Наявність правової регламентації термінів виконання певних дій;

3. Відволікання фахівців на виконання непритаманних їм функцій, або на участь у загальних заходах

• Проблеми кадрового забезпечення;

• Вплив на фахівців особливо сильних подразників, домінування негативних емоцій при нестачі позитивних;

• Підвищена відповідальність у прийнятті рішень та існування таких ситуацій, в яких рішення треба приймати невідкладно і заходи застосовувати треба застосовувати негайно.

Крім перелічених вище юридичній діяльності властиві ще й такі особливості: наявність владних повноважень, наявність права і обов’язку діяти від імені держави, наявність елементів небезпеки і ризику, багатоплановість службових ситуацій та неможливість чіткого планування і прогнозування результатів діяльності, високі вимоги до навичок професійного спілкування.

ПРОФЕСІЙНЕ ВИГОРАННЯ

При низькій самокритичності, при відсутності самоконтролю та саморегуляції у юристів може виникати професійна деформація, і професійне вигорання.

Професійна деформація – це зміна якостей особистості, яка відбувається під впливом професійної діяльності.

Оцінка придатності людини до юридичної діяльності. Критерії професійної придатності до юридичної діяльності( Романов):

Перша група – кваліфікаційні критерії відображаються у документах про здобуту освіти, перепідготовку, підвищення кваліфікації.

Друга група – об’єктивні критерії( відображають ефективність роботи юриста через такі показники як кількість і якість виконаних доручень розслідуваних справ як загальне ставлення до своєї роботи, як наявність стягнень, або заохочень.

Третя група - Психологічні критерії, які виявляються при психодіагностиці.

Фактори професійної придатності юристів:

• Високий рівень професійної, або соціальної адаптації( високий рівень правосвідомості, добросовісність, чесність, мужність, дисциплінованість)

• Нервово-психічна, або емоційна стійкість( високий самоконтроль, стресостійкість, адекватна реакція на фрустрацію)

• Високий рівень інтелектуального розвитку( прогресивні матриці Равена)

• Комунікативна компетенцІЯ

• Організаторські здібності( відповідальність, активність, ініціативність

Д.З.: психограма юридичної діяльності, методики з допомогою якої

Тема: Методи і прийоми психологічного впливу на об’єктів юридичної діяльності

1. Поняття і механізм психологічного впливу

2. Принципи застосування психологічного впливу

3. Методи нейтралізації психологічних бар’єрів

4. Класифікація та характеристика методів психологічного впливу на об’єктів правоохоронної діяльності

Психологічний вплив – це активна цілеспрямована діяльність, метою якої є зміна психіки, чи поведінки об’єкта.

В юридичній чи правоохоронній діяльності психологічний вплив здійснюється із застосуванням вербальних і невербальних засобів.

Існує певна група людей, які вчинивши злочин, намагаються уникнути покарання, перекручуючи, спотворюючи інформацію.

Під механізмом психологічного впливу розуміють процедуру вибору того, чи іншого методу і варіанту поведінки, а також процес проходження впливаючого стимулу від суб’єкта до об’єкта і зворотного зв’язку між ними.

Структура механізму психологічного впливу:

• Особливості, особистості суб’єкта впливу, тобто юриста;

• Специфіка об’єкта впливу;

• Особливості каналу проходження впливаючого стимулу; Перш ніж подавати певну інформацію, впливати на когось варто зняти психологічний бар’єр.

• Прогнозування можливих змін і наслідків застосування обраного методу та корекція подальших кроків це означає, що обираючи певний метод, варто враховувати, до чого це може призвести.

Принципи застосування психологічного впливу:

• Принцип відповідності вимогам законодавства, тобто оцінка обраного методу впливу за критерієм правомірності-неправомірності;

• Принцип системної детермінації передбачає необхідність врахування сукупності психологічних впливів, що діють на об’єкта в конкретний період часу

• Принцип єдності пізнання і впливу, тобто врахування змін об’єкта внаслідок впливу та корекція обраних методів впливу. Цей принцип говорить про те, що заздалегідь ми не можемо підібрати конкретний метод. В залежності від ситуації треба бути гнучким у виборі методів.

(Шепітько, Коновалова читати!!!)

Бар’єри спілкування:

• Мотиваційний бар’єр виникає внаслідок небажання людини в даний момент вести розмову відверто, що зумовлене або страхом помсти, або страхом розголосу;

• Інтелектуальний бар’єр виникає внаслідок розбіжностей в розумінні одних і тих самих обставин справи, що зумовлюється різним рівнем освіченості, чи обізнаності в питанні.

• Емоційний бар’єр з’являється внаслідок негативних почуттів, які вже були до моменту встановлення контакту з нею.

• Вольовий бар’єр проявляється як небажання підкорятися чужій волі, або як неможливість відмовитись від раніше обіцяного

Методи нейтралізації психологічних бар’єрів: !!!

В залежності від позиції, яку займає об’єкт на допиті, вибір методів психологічного впливу буде відрізнятися. Узагальнено позиція об’єкта на допиті буває двох видів: співробітництво і конфронтація. При співробітництві. Виписати методи впливу на мотиваційну, інтелектуальну та емоційно-вольову сфери при позиціях співробітництво і конфронтації( Кондратьєв)

Класифікація і характеристика методів впливу за Костицьким:

• Метод передачі інформації переслідує такі цілі: примусити людину говорити правду, допомогти їй щось пригадати, або відтворити в пам’яті. Метод реалізується через такі прийоми:

• Створення ілюзії у допитуваного про повну обізнаність у слідчій справі;Добитись можна цього з допомогою впевненого тону, використання другорядних фактів, інформації про життя людини.

• Створення ілюзії про повну необізнаність у слідчій справі. Може подіяти по відношенню до рецидивістів. Слідчий демонструє халатність, надмірну гуманність, достеменного незнання закону. В такому випадку людина розслабляється.

• Метод навіювання в юридичній практиці його застосовують через прийоми «хороший-поганий слідчий». Спочатку вступає «поганий слідчий» розказує, яке покарання очікує людину, слідчий лякає людину детально описуючи найгірше. Через певний час включається «хороший» слідчий

• Метод постановки і зміни мислиннєвих завдань реалізується через задавання серії продуманих, деталізуючи запитань. Якщо ми маємо справу з людиною, яка приховує щось від слідчих, то її свідомість зберігає дві моделі: модель реальності і уявна модель. Слідчий вислуховує злочинця, а потім починає задавати дріб’язкові запитання, вдаючись до деталей. Злочинцю важко давати вигадані відповіді на серію деталізованих запитань. Він заплутується, бере факти з реальної моделі. Але найбільше значення має те, що людина не здатна дати такі самі відповіді, якщо вони вигадані на ходу, повторно. Цим і викриває себе.

• Метод переконання полягає у впливі на моральну і правову свідомість об’єкта з метою переосмислення ним своєї позиції щодо злочину і щодо розслідування. Успіх методу залежить від наявності аргументів, фактів, логічної подачі і впевненості в тому, що говориш.

• Метод рефлексії полягає у тому, що юрист подумки ставить себе на місце правопорушника, або іншої особи, аналізує їх дії, прогнозує поведінку і робить певні висновки. Якщо слідчій знає, що зі складу винесено такі-то цінності. Знайшовся підозрюваний. Але нема головного доказу – викрадені цінності. Можна припустити, що заховані вони у родичів, друзів. Слідчій вивчає списки найближчого оточення, а потім просить перерахувати знайомих-родичів підозрюваного. Кого пропустив – там заховані.

• Метод психологічної пастки реалізується через задавання допитуваному контрольних запитань, або через задавання непрямих запитань. Слідчий припускає, що є зв'язок між підозрюваним і свідком, або підозрюваним і потерпілим. Можна запитати: чи був Підозрюваний на момент скоєння злочину у стані алкогольного сп’яніння.

Методи впливу на мотиваційну сферу( за Кондратьєвим):

• Раціональний вплив, формування установки на необхідність спілкування. Це здійснюється з допомогою оперування простими фактами та аргументами, залучати гумор і не директивний тон голосу;

• Розвінчання видимості контакту: натяк у тактовній формі на те, що ви сумніваєтесь у щирості співбесідника;

• Подолання мотивів «стороннього спостерігача, тобто пояснення можливих наслідків ситуації;

Методи впливу на інтелектуальну сферу:

• Проговорення незвичних, невідомих аспектів уже відомої проблеми( Ви не погоджуєтесь зі мною, бо не звернули увагу на такий важливий момент як…). Це контраргументація.

• Спонукання до деталізації з допомогою роздумів вголос про ситуацію, яка склалась;

• Вибір прийнятої для співрозмовника форми спілкування( темп, дистанція, мова).

Методи впливу на емоційно-вольову сферу:

1. Починати розмову з нейтрального, чи з цікавої теми для співбесідника;

2. Уникнення суперечностей на початку розмови. Ми ставимо запитання, на які людина може дати виключно позитивну відповідь(«Так»);

3. Переключення уваги на об’єкт згоди. Можна поговорити з людиною про спільного знайомого, спортивні новини тощо.

4. «Психологічне прогладжування» - підкреслення позитивного ставлення до співрозмовника, поваги до нього;

5. Підкреслення «сильних» і «слабких сторін» особи в професійному, статусному аспектах;

6. Створення сприятливих, комфортних умов для бесіди: оптимальний вибір часу, місця зустрічі, естетичне оформлення кабінету;

Методи впливу при позиції співробітництва:

1. Метод стимулювання, підсилення наявних позитивних тенденцій( я добре ставлюсь до вас, але. Якщо ви…, то ставлення буде ще кращим…)

2. Метод коректування уявлень про наслідки ситуації, яка склалась, у позитивному спрямуванні.

3. Метод надання допомоги в побудові системи уявлень і переконань з допомогою конкретних запитань. Наприклад, можна запитати людину, що вона робила ще до того, чи коли пішла з певного місця, якщо вона не може пригадати час;

4. Методи навчання – формування необхідних ЗУН, які можуть допомогти подолати проблему.

5. Схвалення вольових зусиль у подоланні своїх емоційних станів;

6. Навіювання необхідного стану. Якщо, припустимо, підлеглі знервовані через певну ситуацію, керівник повинен впевненим тоном запевнити їх, що усе впорядку, під контролем.

Методи впливу при позиції конфронтації:

1. Метод критики реалізується з допомогою прийомів, вираження співпереживання, жалю, негативного узагальнення, об’єктивну оцінку діяльності, обурення, докір, нерозуміння.

2. Метод коректування уявлень про розвиток подій у негативному напряму;

3. Метод дезорганізації системи наявних уявлень і переконань, , дезорганізація інтелектуальних зусиль з допомогою за складних завдань, створення ситуації невизначеності, створення умов, що спотворюють уявлення про ситуацію;

4. Метод конкретизації уявлень індивіда про ситуацію. Це може бути сократівський діалог. Якщо людина відмовляється допомогти міліції через боязнь засудження з боку сусідів, то можна підвести її до висновків, що думка сусідів для неї не важлива, або ж що лише деякі сусіди можуть висловити негативне ставлення до такої поведінки.

5. Дезорганізація волі особистості з допомогою демонстрації переваги сил, збудження жалості до себе( ви всміхаєтесь, але цьому прийде кінець, коли ми пред’явимо докази проти вас. Мені жаль вас. Я бачу за вашою усмішкою тривогу)

6. Метод психологічного примусу ( я вимагаю. Щоб ви негайно)

7. Психологічний пресинг: слідкування за підозріванням, обривання його зв’язків, ліквідація схованого.

Тема: Психологія карного судочинства

1. Психологічні особливості діяльності;

2. Використання психологічних знань в процесі розкриття злочину;

Діяльність оперативників і слідчих має ті самі особливості, що й інші юридичні професії, проте є ще специфічні особливості:

• Конспіративний характер діяльності, зокрема це стосується оперативників;

• Засудження співпраці із суб’єктами оперативно-розшукової діяльності з позиції побутової моралі. Інформатор може бути людина, яка прагне отримати певну користь, яка скоїла незначний злочин і стаючи інформатором рятує себе від покарання, також є інформатори-добровольці.

• Відсутність колективної праці та відсутність делегування повноважень.

• Активна протидія злочинного середовища

• Неповний або усічений характер діяльності;

Перелічені особливості стають причинами наявності в оперативників стану психологічного напруження:

• Оптимального рівня

• Надмірного рівня

• Недостатнього напруження

Психологічне напруження зумовлюється дією таких чинників: постійно діючі чинники, періодичні чинники, короткочасні чинники(за Кондратьєвим):

• Постійнодіючі:

• Стресогенний характер – у оперативників почуття завершенності, відчуття спаду напруженості ніколи не відбувається сповна.

• Необхідності дотримання вимог конспірації;

• Спілкування з людьми, що викликають негативні емоції;

• Діючі періодично:

• Зміни оперативної обстановки;

• Зростання рівня злочинності;

• Недостатня нормативна урегульованість;

• Короткочасно діючі чинники:

• Циклічний характер діяльності

Рівні напруженості психіки:

1. Оптимальна напруженість

2. Надмірна напруженість

3. Недостатня напруженість

Форми використання психологічних знань в юридичній практиці: психологічна консультація, залучення штатного фахівця-психолога

Тема: Психологія професійних дій слідчого

1. Психологія огляду місця події

2. Психологія проведення обшуку

3. Психологія впізнавального процесу

4. Психологія проведення слідчих експериментів

Все починається зі спостережливості. Якщо слідчий є високопрофесійним, у нього є інтуїція він зможе лише при огляді місця злочину вималювати психологічний портрет злочинця.

Складання психологічного портрету злочинця відбувається за оцінкою таких параметрів: сліди його дій, знаряддя і способи скоєння злочину, наслідки, бо результати його дій, сукупність об’єктів, залучених в ситуацію злочину, особисті речі злочинця. Наприклад, про вік і стать злочинця свідчить характер скоєного злочину, про мотиви і потреби злочинця свідчать зниклі цінності, про психічний стан та властивості злочинця свідчить обстановка, залишена ним на місці події,

Пограбування, зґвалтування – це традиційно чоловічі злочини, за деякими винятками. Традиційно жіночі злочини – дітовбивство.

Неповнолітні дуже рідко йдуть на пограбування з метою збагачення. Якщо вкрали велосипед, двд-програвачі тощо, але при цьому на стінах залишились картини видатних художників, слідчий може зробити висновок про вік людини, яка вчинила пограбування.

Якщо маємо справу із вбивством, можна зробити припущення, що це була випадковість, помста. Але в будь-якому випадку варто розуміти мотивацію людини, яка скоює злочин.

Якщо у квартирі безлад після пограбування – це говорить про певний психічний стан злочинця.

Ідеального злочину в реальності не буває. Злочинець не може передбачити усі об’єктивні обставини, перешкоди. Це може бути пов’язано з дефіцитом часу, неочікуваним опором потерпілого.

Інша справа, що з моменту скоєння злочину може пройти великий відрізок часу, або ж …

Узагальнено сліди злочину поділяються на дві групи:

1. Матеріальні – це об’єктивна інформація про злочин і про злочинця. Бувають двох видів:

• Сліди злочину – сам об’єкт злочинних посягань;

• Сліди злочинця – одяг, сліди взуття, волося;

2. Ідеальні сліди – інформація про злочин та особу злочинця, яку отримують при бесідах чи на допиті;

Інша класифікація:

• Сліди на місці злочину – всі можливі сліди на місці події

• Сліди на потерпілому – сліди від злочинця і від навколишньої обстановки;

• Сліди на злочинці – сліди від потерпілого і від навколишньої обстановки

• Психічні сліди – пам'ять про скоєний злочин( Лурія Асоціативний експеримент)

Типові способи приховування злочину:

• Створення видимості одного злочину для приховання іншого;

• Маскування злочину під незлочинну подію( вбивство замасковане під самогубство, розкраданні під пожежу). Енікєєв описує приклад: посварились двоє. Один вбив другого. Потім закопав на кладовищі у свіжу могилу

• Фальсифікація окремих доказів; 4 молодиків повертались додому і водій легкового автомобілю, в якому вони їхали, врізався у грузовик. 4 молодиків померли…Водій вижив, пересів на місце одного з померлих і поклав того на місце водія.

Особливості психічної діяльності слідчого при огляді місця події:

1. Слідчий, оглядаючи місце події повинен володіти криміналістичною спостережливістю, яка дозволяє виявляти, оцінювати, розпізнавати та інтерпретувати криміналістично значущі інформаційні сигнали.

2. В ситуаціях, де існує інформаційна дефіцитність слідчий повинен вміти застосовувати евристику – здатність розв’язувати складні мислиннєві завдання.

3. Слідчий повинен вміти правильно застосовувати алгоритми дій при розслідувані різних видів злочинів.

Фактори, які негативно позначають на огляді місця події:

• Ригідне стереотипне мислення слідчого, наявність когнітивного дисонансу. Це може проявлятись , коли одну подію можна пояснити по-різному, або є кілька підозрюваних і всі вони рівнозначно могли скоїти злочин дисонансу у

• Застосування каузальної атрибуції( причинної інтерпретації). Ти ще не вивчив усі докази, а вже будуєш уявлення на основі минулого досвіду.

• Негативні емоції, які можуть виникати у слідчого при огляді місця події( відраза, бридота). Це відбувається, коли слідчий ще не досвідчений

• Культура стосунків в межах оперативно слідчої групи

Закономірним результатом огляду місця події є висунення версій слідства.

Види версій:

• Загальні і часткові версії, загальні стосуються події в цілому, часткові…

• Первинні(з’являються на початку розслідування) і наступні версії9 у процесі)

• Специфічні і типові( версія, яка відтворює найбільшу імовірну можливість причинної обумовленості злочину, згідно статистики)

Версії, механізм події,,

Версії про суб’єкта злочину: пошукові суб’єктні версії, перевірочні суб’єктні версії

Етапи моделювання версій:

1. Висунути всі можливі версії

2. Чітке визначення обставин. Які обґрунтовують кожну версію

3. Відкинути необґрунтовані версії

4. Зробити рангування ваги доказів стосовно кожної прийнятої версії

5. Визначити всі можливі наслідки по кожній версії і намітити систему першочергових дій для перевірки висунутих версій.

Психологія проведення обшуку( психологія шукаючого та психологія того, хто ховає)

Обшук завжди проводиться в присутності підозрюваної особи.

На вибір місця схованки впливають характерологічні особливості людини, її культурно-освітній рівень( і рівень інтелектуального розвитку), вік, життєвий досвід, професія. Наприклад, недовірлива та жадібна людина речові докази буде ховати поближче до місця свого перебування.

Фізично сильні люди обирають схованку у важкодоступних місцях – це місця, потрапити в які важко потрапити без спеціального зарядження тощо.

Боягузи ховають докази у віддалених для себе місцях, але мають властивість при цьому час від часу змінювати місце схованки.

Рецидивісти ніколи не ховають докази у місцях свого постійного перебування, але тут спрацьовує не страх( як у боягуза), а знання про те, що слідство буде шукати докази саме у нього.

В якості місць схованок можуть обирати об’єкти, що викликають різкі негативні емоції( вигрібна яма тощо), з так званим «відштовхуючим ефектом»( різні електроприлади, клітки з живими хижаками).

Є місця схованки, які пов’язані з певним морально-етичним навантаженням – культові ікони, свічки, алтарі, ліжко тяжкохворої людини, дитини).

Розумні люди найчастіше залишають на видному місці. Наприклад, шукали вогнепальну зброю у квартирі. Слідчі перерили усю квартиру, а зброя у розкладеному вигляді була захована у гітарі, яка висіла на стіні.

Прийнято вважати, що педагоги, вихователі, викладачі місце схованки обирають серед книжок; столяри можуть заховати доказ у віконну раму, дверну раму.

СГ працівники ховають у землю тощо.

Сам по собі обшук може проводитись у двох ситуаціях: - очікуваний обшук – людина продумує як вона буде

• неочікуваний обшук може за кілька хвилин дати інформативно значущу інформацію

Тактики поведінки обшукуваної особи:

• Демонстрація неправдивого співробітництва зі слідчим( Чи бажаєте ви чаю? А може ще тут подивитесь?)

• Навмисне відволікання уваги слідчого на сторонні розмови, предмети чи події;

• Дезорієнтація слідчого стосовно об’єктів, які підлягають огляду; Прямий обман( наприклад, слідчий питає чи придбав підозрюваний певне майно…)

• Скоєння провокаційних дій, висловлювання погроз з метою вивести слідчого зі стану психічної рівноваги.

Умови ефективного обшуку:

• Установка, бажання знайти;

• Обшук необхідно проводити послідовно на всій території( для цього всю обшукувань територію, треба подумки розбити на окремі частки і ділянки)

• Необхідно робити перерви для перепочинку, оскільки концентрація уваги має межі;

• Необхідно створити сприятливі умови для обшуку( освітлення, звукоізоляція)

• Варто слідкувати за власним емоційним станом і завжди мати при собі спеціальні засоби – рукавички…

• Обшук можна припиняти лише тоді, коли є безумовна впевненість у тому, що було зроблено все, щоб знайти докази;

• Ефективність обшуку прямо залежить від пізнавальної активності слідчого, від його інтелекту, гнучкого мислення і високої саморегуляції;

• Слідчий не повинен приступати до обшуку у втомленому стані;

• Він не повинен вступати у конфлікт з обшукуваним, не повинен підтримувати з обшукуваним надмірних контактів за винятком випадку, коли це є тактичний прийом.

Психологічні прийоми, які використовує слідчий при обшуку:

1. Метод бесіди, або вербальна розвідка; Якщо слідчий зненацька

2. Метод випробування, чисто психологічний. Якщо повторно оглядати територію, де схованку ще не було знайдено, то у підозрюваного відбудеться зміна поведінки: або вона втратить свідомість, чи почне кричати, нервуватися;

3. Метод порівняння спрямований на увагу слідчого. Виявляються розбіжності двох об’єктів. Наприклад, дивляться на підлогу, де фарба свіжа, або навпаки відклеєна тощо. У підозрюваної особи були статуетки і кожну з них оглядали окремо. Потім кожну статуетку порівнювали за зростом і вагою…

4. Метод спонукання обшукуваного до дій – прийом, коли слідчий власними діями спонукає обшукуваного до дій. Наприклад, слідчий поспішно починає перевіряти шафи, перевертає простирадла, подушки, при цьому особливо не вдивляючись до того, що він обшукує. Якщо слідчий випадково натрапив на місце схованки, підозрюваний піде до того місця, буде намагатися докласти речей до того місця, закрити шафу тощо…

Пізнавальний процес

Той, хто впізнає перебуває у надмірному напружені, оскільки від його дій багато чого залежить.

Впізнавати можна речі, людей…

Етапи впізнавального процесу:

• Етап запам’ятовування( попереднє сприймання об’єкта майбутнім суб’єктом впізнання). На засвоєння перцептивного образу об’єкта впливають такі чинники:

- фізичні умови сприймання;

- освітлюваність;

- відстань до об’єкта;

- тривалість і часто сприймання об’єкта;

- стан і поріг чутливості аналізаторів;

- Психофізіологічний стан людини, яка сприймає об’єкт;

- рівень мотивації сприймання об’єкта

Від моменту сприймання найкраще інформація зберігається протягом першого тижня.

• Етап безпосереднього впізнання( співставлення запропонованих об’єктів з образом закріпленим у пам’яті людини).

Види впізнань:

• Симультанне, або синтетичне. Це одномоментне впізнання, коли об’єкт пізнається в цілому

• Сукцесивне

• , або аналітичне впізнання – впізнання за окремими інформаційними ознаками( родима пляма, відсутність певної частини тіла, щось нестандартне)

• Оцінка результатів впізнання слідчим, або судом. В якості доказу приймається тільки те впізнання, в якому людина більшою мірою впевнена. Рекомендують пред’являти не більше трьох об’єктів для ефективнішого впізнання. Також, якщо підбирають

Слідчий експеримент

Види:

• Експеримент для перевірки можливості сприймання і збереження в пам’яті людини певних фактів

• Експеримент на дослідження можливості здійснення певних дій людини, на наявність у неї наявних рухових навичок

• Експеримент на виявлення об’єктивної можливості існування певного явища, чи закономірності

• Експеримент на встановлення механізму події, що сталася і на виявлення її динамічних характеристик

• Перевірка показань на місці події

• Виписати характеристику експериментів, підстави для проведення перевірки показань на місці події9 Васільєв і Кондратьєв)

Перевірка показань на місці події є необхідною, оскільки людина, перебуваючи на місці скоєння злочину може пригадати і в результаті надати більше інформації. На місці покращується асоціативна пам'ять.

Разом з тим, слідчий може поставити перед собою завдання перевірки достовірність показань.

Варто враховувати, що перевірка показань на місці події відбувається лише у разі згоди допитуваної особи. Саме тому тут важливим є комунікативні здібності слідчого. Щоб стимулювати підозрюваного, чи людину, яку звинувачують, на перевірку показань на місці злочину, варто наголосити, що роз’яснення усіх деталей не має на меті погіршення становища підозрюваного, чи звинувачуваного. Чим більше деталей буде відомо слідству, чим більше реальних доказів буде, тим легше буде усунути хибні звинувачення.

Чинники, які зумовлюють необхідність проведення перевірки показань на місці:

1. Необхідність знаходження місця події(наприклад, жінка стверджує, що знайшла труп у лісі. Як пройти туди – вона не може пояснити, але стверджує, що зможе знайти знову це місце)

2. Необхідність встановлення шляху слідування( Троє чоловіків вкрали фрукти та продавали їх прямо з машини. Водій зізнався у скоєні злочину. Але, щоб знайти свідків, варто знову проїхати по тому маршруту, по тих місцях, де були продані фрукти.)

3. Визначення місцезнаходження предметів, які мають важливе значення для слідства.( Звинувачуваний погодився показати місце, де він сховав ніж після нанесення ним тілесних ушкоджень)

4. Визначення невідомих для слідства осіб.

5. Уточнення та встановлення певних обставин події.( Якщо ми хочемо співставити розповідь підозрюваного, свідків з об’єктивними обставинами стосовно місцевості скоєння злочину тощо.)

6. Визначення обставин, що сприяли скоєнню злочину.

7. Визначення обізнаності особи щодо місця події, відносно окремих об’єктів.( Два чоловіки стверджують, що дали хабара охоронцю на куті вулиці Н. Слідчий пропонує показати цей кут, але чоловіки мають зробити це окремо одне від одного. Якщо вказують різні місця – це доказ їх брехні.)

Тема: психологія допиту

1. Загальні психологічні умови проведення допиту;

2. Психологічні особливості допиту в безконфліктній ситуації;

3. Психологічні особливості допиту в конфліктній ситуації;

4. Психологія очної ставки, або допит віч-на-віч;

5. Психологічні особливості допиту неповнолітніх;

Центральними психологічними моментами на допиті виступають:

• Встановлення психологічного контакту з допитуваним;

• Оцінка його показань;

• Підбір прийомів правомірного психологічного впливу на допитуваного з метою отримання правдивих показань;

• Використання психологічного впливу з метою викриття лжесвідчень.

В залежності від комунікативної ситуації розрізняють конфліктний і безконфліктний допит. Виходячи з цього усіх допитуваних умовно можна поділити на три групи:

• Зацікавленні у розслідувані справи;(жертва злочину)

• Незацікавлені у розслідувані;( деякі потерпілі і злочинці, деякі свідки)

• Допитувані, які байдуже ставляться до розслідування( свідки)

Процедура допиту поділяється на три етапи:

• Підготовчий: величезну роль відіграє зібрана слідчим інформація, тобто головним завданням підготовки до допиту є створення інформаційної бази допиту стосовно самого допитуваного слідчий повинен володіти такими даними:

• Спрямованість особистості допитуваного, система його ціннісних орієнтацій. Знання цього допоможе краще прогнозувати поведінку. Необхідні для застосування методи.

• Темперамент і характер допитуваного;Слідчий зможе краще сформулювати блок запитань і розуміти інформацію, яку подає підозрюваний.

• Особливості статусно-рольової поведінки допитуваного.

• Власне допит:

1. початкова стадія; Ідентифікація особи, попередження людини про небезпеку подачі хибних показань, пояснення людині, в якості кого її викликали.

2. стадія вільного розпиту про обставини справи; Вільна розповідь про обставини певної справи, фіксуються усі відповіді людини фіксуються у протоколі.

3. деталізуючи стадія;Тут слідчий вже може ставити питання.

4. завершальна стаді; врешті-решт усе протоколюється, ставляться підписи.

У психологічному плані на другому етапі допиту важливого значення набувають такі моменти: проксеміка( простір і час організованої комунікативної взаємодії), форма задавання запитань. В залежності від того, як організований простір спілкування, можна по-різному впливати на людину. Якщо людина «важка», то варто посадити її на «відкрите» місце. Сам слідчий сидить за столом, а підозрюваний сідає на відстані від стола на стільчику без ручок. Другий варіант: сидіти навпроти одне одного. Третій варіант: стілець допитуваного стоїть з боку стола – ліворуч чи праворуч. Цей варіант використовують при довірливому спілкуванні, при психологічному погладжувані.

Класифікація питань на допиті:

• питання поділяються на основні( спрямовані на з’ясування головних відомостей у справі) і доповнюючі( спрямовані на з’ясування деталей, або фактів. Які допитуваний пропустив у вільній розповіді)

• за цільовим призначенням: уточнюючі спрямовані на найточніше з’ясування питань, що мають значення для справи; нагадуючи спрямовані на активізацію пам’яті допитуваного через виникнення асоціацій; контрольні питання спрямовані на перевірку даних, або з’ясування джерел інформації.

• Заключний: тут роблять підсумок допиту, оцінюють достовірність чи недостовірність показань, оцінюють повноту зібраної інформації. Роблять висновок про необхідність повторних процесуальних дій.

Методи збору інформації про допитуваного:

• Аналіз результатів діяльності

• Бесіди з тим, хто добре знає допитуваного( сусіди, родичі, друзі тощо)

• Методи узагальнення незалежних характеристик, коли про допитувану особу збирається інформація з різних місць: «характеристика від участкового», « зі школи» тощо. Від бесіди цей метод відрізняється лише формою подачі( усна)

• Співставлення результатів спостереження з іншою інформацією про допитуваного( важливо дізнатись, чи помічені зміни ситуативні, чи глибші особистісні);