§ 4. Відповідальність за порушення валютного законодавства

Published by Консультант on Втр, 10/11/2011 - 20:19

§ 4. Відповідальність за порушення валютного законодавства Порушення встановлених правил проведення валютних операцій є підставою притягнення до відповідальності за порушення валютно­го законодавства. Санкції за порушення валютного законодавства пе­редбачені: - п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»; ст. 2 Указу Президента України від 27 червня 1999 р. «Про врегу­лювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за пору­шення валютного законодавства»;

• розділом 2 Положення про валютний контроль, затверджене по­становою Правління Національного банку України від 8 лютого 2000 р. № 19.

Залежно від особливостей порушень валютного законодавства їх суб'єктів слід умовно розділити на дві групи: перша — банки та інші фінансові установи, друга — резиденти і нерезиденти, що здійснюють валютні операції. Банки та інші фінансові установи несуть відповідальність у таких випадках порушення валютного законодавства:

• у разі порушення встановленого порядку ліцензування валютних операцій до банків та інших фінансових установ застосовуються санк­ції у вигляді: а) штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) валютних цінностей, що були предметом незаконних валютних операцій; б) ви­ключенням банку з реєстру банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансових установ;

• у разі невиконання уповноваженими банками зобов'язань щодо купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку Укра­їни за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення ви­конання зобов'язань резидентів до банків застосовуються санкції у вигляді позбавлення генеральної ліцензії Національного банку Украї­ни або штрафу;

• у разі нездійснення уповноваженими банками функцій агента ва­лютного контролю до банків застосовуються санкції у вигляді позбав­лення генеральної ліцензії Національного банку України або штрафу.

Відповідальність резидентів і нерезидентів за порушення правил проведення валютних операцій настає у таких випадках:

• у разі здійснення резидентами і нерезидентами валютних операцій без одержання індивідуальної ліцензій Національного банку України, до них застосовується штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) валютних цінностей, що були предметом незаконних валютних операцій;

• у разі здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту без участі уповноваженого банку або здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України на резидента накладається штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що вико­ристовувалися при розрахунках;

• у разі невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна вони несуть від­повідальність у вигляді штрафу в розмірі: а) 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період; б) 20 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян за порушення порядку декла­рування;

• несвоєчасне подання, приховування або перекручення встанов­леної Національним банком України звітності про валютні операції тягне за собою накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

• у разі одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валю­ті від нерезидентів без реєстрації в Національному банку договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за запозиченими в них кредитами, позиками в інозем­ній валюті, за винятком тих випадків, за яких законодавство України дозволяє здійснення таких операцій без реєстрації договорів, тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній 1 % від суми одержа­ного кредиту чи позики в іноземній валюті, що перерахована в націо­нальну валюту України за офіційним курсом гривні до іноземних валют та банківських металів, установленим Національним банком на день одержання кредиту, позики, з подальшою обов'язковою реєстрацією зазначених договорів.

Указані санкції застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансових установ, органами державної податкової служби — до інших резидентів і нерезидентів. Порядок застосування Національним банком України санкцій до банків та інших фінансово-кредитних установ регламентується розді­лом 3 Положення про валютний контроль. Відповідно до п. 3. 2 цього Положення у разі виявлення порушень валютного законодавства з боку банків, інших фінансових установ або національного оператора поштового зв'язку складають протокол, який вручається керівникові (посадовій особі, яка виконує його обов'язки) банку, іншої фінансової установи або національного оператора поштово­го зв'язку чи їх відокремленого структурного підрозділу, що перевірявся (перевірялася). За кожним випадком порушення складається окремий протокол, до якого можуть додаватись інші документи, які свідчать про факти порушень. Допускається складання одного протоколу за умови, що загальна сума штрафу від цього не зміниться, якщо під час реалізації одно­го договору було здійснено кілька однотипних порушень валютного за­конодавства. Уповноважені працівники Національного банку після скла­дання протоколу зобов'язані запропонувати особі, якій вручено цей протокол, надати пояснення за кожним фактом порушення. Підставою для застосування Національним банком України і його територіальними управліннями санкцій можуть бути: матеріали перевірок, що здійснюються уповноваженими працівни­ками центрального апарату та територіальних управлінь Національно­го банку України;

• матеріали перевірок, що здійснюються уповноваженими праців­никами центрального апарату та територіальних управлінь Національ­ного банку;

• матеріали перевірок, що здійснюються уповноваженими праців­никами державних органів валютного контролю;

• матеріали перевірок, що здійснюються уповноваженими праців­никами державних контрольних і правоохоронних органів, які не на­лежать до органів валютного контролю;

• інші матеріали, які свідчать про факти порушення банками, ін­шими фінансовими установами або національним оператором пошто­вого зв'язку валютного законодавства і щодо яких здійснюється пере­вірка цих фактів.

У разі виявлення державними органами валютного контролю та державними контрольними і правоохоронними органами порушення банками, іншими фінансовими установами або національним опера­тором поштового зв'язку валютного законодавства складається акт чи довідка про перевірку, які разом з копіями документів, що підтверджу­ють факт порушення, надсилаються до територіальних управлінь На­ціонального банку за місцем проведення зазначених перевірок. Уповно­важені працівники територіальних управлінь Національного банку здійснюють аналіз отриманих матеріалів та в разі наявності складу правопорушення здійснюють необхідні дії. Матеріали про порушення валютного законодавства залежно від суми штрафу розглядають та приймають рішення про застосування санкцій:

• до 10 тис. доларів США — начальники територіальних управлінь Національного банку України;

• до 50 тис. доларів США — директор Департаменту валютного контролю та ліцензування Національного банку України;

• до 100 тис. доларів США — Голова Національного банку Украї­ни та його заступники.

Санкції у вигляді позбавлення ліцензії, виключення з Реєстру бан­ків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ, застосування штрафу, що перевищує суму, еквівалентну 100 тис. доларів США, застосовуються виключно на підставі постано­ви Правління Національного банку України. Така Постанова надсилається поштою з повідомленням про вру­чення порушнику, який протягом п'яти робочих днів після її отриман­ня повинен перерахувати суму штрафу до Державного бюджету Укра­їни. Органи державної податкової служби застосовують штрафні санк­ції до резидентів і нерезидентів відповідно до процедури, визначеної в Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміні­страції України від 4 жовтня 1999 р. № 542. Факти порушень валютного законодавства службова особа держав­ної податкової служби оформляє актом документальної перевірки. Керівники та головні бухгалтери юридичних осіб, фізичні особи під час перевірки, що проводиться органами державної податкової служби, зобов'язані давати письмові роз'яснення з усіх питань, що виникають, підписати акт про проведення перевірки й виконувати вимоги органів державної податкової служби щодо усунення виявлених порушень податкового законодавства. У разі відмови керівника чи головного бухгалтера юридичної особи або фізичної особи від підписання акта перевірки службові особи органу державної податкової служби скла­дають акт довільної форми, що засвідчує факт такої відмови. Рішення про застосування штрафних санкцій за наслідками роз­гляду матеріалів перевірки приймає керівник (заступник) державної податкової інспекції у місті (районі), який розглядав матеріали пере­вірки, не пізніше десяти днів від дня складання акта перевірки. Якщо сума штрафу перевищує 100 тис. доларів США, рішення приймається за згодою:

• від 100 тис. доларів США до 1 млн доларів США — голови (за­ступника) державної податкової адміністрації України в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі;

• від 1 млн доларів США — голови (заступника) Державної по­даткової адміністрації України.

Нараховані за результатами документальних перевірок штрафні санкції підлягають зарахуванню до Державного бюджету України не пізніше п'яти днів від вручення резиденту або нерезиденту рішення про накладення штрафу. Контрольні питання

1. Поняття валюти і валютних цінностей.

2. Розкрийте зміст валютного регулювання.

3. У чому полягає сутність валютного контролю?

4. Яка відповідальність встановлена за порушення валютного законодавства?

       

Розділ 15 . Публічно-правова природа ціноутворення в Україні

Published by Консультант on Втр, 10/11/2011 - 20:19

• § 1. Зміст державного регулювання цін і тарифів

• § 2. Функції та елементи ціни

• § 3. Система цін

• § 4. Органи ціноутворення

§ 1. Зміст державного регулювання цін і тарифів

Published by Консультант on Втр, 10/11/2011 - 20:21

§ 1. Зміст державного регулювання цін і тарифів Регулювання ціноутворення здійснюється комплексом правових норм. Значна частина їх представлена цивільно-правовими нормами, що регулюють договірні ціни, здійснюючи це диспозитивними мето­дами. Активну роль у формуванні цін відіграє також адміністративно - правове регулювання, що становить вже сферу публічно-правового впливу на ціни. У цьому разі йдеться про наділення компетентних державних органів повноваженнями по встановленню цін, тарифів, граничних коефіцієнтів їх росту, що реалізується як управлінська ді­яльність у фінансовій сфері. Важливо звернути увагу і на фінансово- правовий аспект у сфері ціноутворення. Крім особистої участі в опо­середкуванні процесу руху публічних грошових фондів, необхідно враховувати, що структура ціни формується насамперед за рахунок фінансово-правових інструментів. такі елементи ціни, як собівартість (валові витрати), прибуток, податок на додану вартість є предметом фінансово-правового регулювання. Саме в цьому аспекті і важливо розглянути фінансово-правові основи ціноутворення. об'єктивною основою існування ціни, організації ціноутворення, меж державно-правового регулювання цих аспектів є відображення вартості товарів, робіт, послуг, включених у процеси обміну. Ціни ви­ступають як загальний вимірник вартості конкретних предметів. У тій чи іншій формі ціни існують історично довгий час і використовуються з виникнення товарно-грошових відносин. Відіграючи певною мірою обслуговуючу роль, ціна відображала зміст пануючих відносин, ієрар­хію класів, характер участі держави в ціновому регулюванні, закрі­пленні певних правових режимів ціноутворення, гарантування і забез­печеності цін. Найчастіше ціна аналізується як атрибут договірних відносин, умова будь-якого відплатного договору, індивідуалізації відносин об­міну. У цьому аспекті ціна конкретизує обов'язки контрагентів; пред­ставляє кошти додаткового узгодження умов про кількість відчужува­ного майна; виражає ступінь виконання умов договору, змінює або припиняє право вимог кредитора і юридичних обов'язків боржника, таким чином, визначаючи відносини обміну і беручи участь у ньому, ціна сама стає предметом правового регулювання. Участь цін в опосередкуванні руху грошових фондів відображає і деякі особливості цього процесу: по-перше, за допомогою цін установ­люється певна еквівалентність у русі грошей і пов'язаних з ними мате­ріальних цінностей, гарантується адекватний облік вартості; по-друге, через цінові інструменти реалізуються функції фінансів (розподільча і контролююча); по-третє, за допомогою раціональної структури цін забезпечуються стимули для розвитку окремих сторін суспільного ви­робництва або, навпаки, його згортання. Політика ціноутворення, що є складовою частиною загальної економічної і соціальної політики України здійснюється відповідно до ст. 3 Закону України від 3 грудня 1990 р. «Про ціни і ціноутворення» і спрямована на забезпечення:

• рівних економічних умов і стимулів для розвитку усіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів;

• збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

• протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

• об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогос­подарську продукцію, що забезпечують еквівалентність обміну;

• розширення сфери застосування вільних цін;

• підвищення якості продукції;

• соціальних гарантій, у першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку із зростанням цін і тарифів;

• формування необхідних економічних гарантій для виробників;

• орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

 

Необхідність державного впливу на ціноутворення пов'язана з пу­блічними інтересами, що визначаються формуванням порівнюваних частин бюджетів, фінансовим забезпеченням державних завдань і функ­цій, охороною навколишнього природного середовища, гарантіями со­ціально незахищеним верствам населення. Останнє особливо важливе положення знайшло відображення в ст. 5 Закону України «Про ціни і ціноутворення», що регулює забезпечення соціального захисту населен­ня від підвищення цін і тарифів. Так, відповідно до неї органи державної влади і управління України послідовно проводять у життя заходи для підтримки життєвого рівня населення, у першу чергу низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, шляхом введення компенсації збитків у зв'язку з підвищенням цін і тарифів, а також шляхом індексації доходів щодо соціально-економічних груп населення. У випадку утворення за­боргованості по виплаті заробітної плати, стипендій, пенсій та інших соціальних виплат забороняється до погашення такої заборгованості підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги і послуги суспільного транспорту, що надаються громадянам України. У цих умовах необхідно розмежовувати державне регулювання цін як форму втручання держави у вільні ринкові відносини і як форму забезпечення раціонального і збалансованого руху публічних грошових фондів. Державно-правове регулювання цін здійснюється через меха­нізми фіксованих цін і тарифів, встановлення їх граничних розмірів, граничних коефіцієнтів зміни цін і рівня рентабельності. Через подат­ки, інші види обов'язкових платежів податкового характеру, нормати­ви й інші елементи ціни відбувається державний вплив на процес формування ціни, обслуговування нею господарського обороту. державне регулювання цін не можна розглядати як форму довіль­ного втручання держави в організацію ринкових відносин. Воно здій­снюється через реалізацію механізмів, закріплених і урегульованих законодавством і націлене на забезпечення і дотримання об'єктивних нормативів формування ціни, співвідношення цін різного виду. Відпо­відно до ст. 1 Закону України «Про ціни і ціноутворення» законодавство України складається з цього Закону та інших актів законодавства Укра­їни, що видаються відповідно до нього і поширюються на всі підпри­ємства й організації незалежно від форм власності, підпорядкованості і методів організації праці і виробництва. Державне регулювання цін чи тарифів передбачає застосування декількох методів: а) установлення фіксованих цін на товари, роботи, послуги; б) установлення граничного рівня цін і граничних надбавок;  

в) установлення граничного рівня рентабельності і розмірів торго­вих надбавок і націнок; г) узгодження цін і тарифів при формуванні вільних цін і тарифів підприємствами-монополістами.