Тема ххіі розвиток освіти в приазов’ї в хіх – хх ст.

1. Відкриття початкових шкіл на півдні України.

2. Просвітницька діяльність приазовських німців.

3. Формування педагогічних кадрів на Мелітопольщині.

Література: [14, 15, 16]

Ключові слова: колонії, повіт, земські управи, жіноча гімназія, педагогічна школа.

1. Відкриття початкових шкіл на півдні України

На початку ХІХ ст. початкові школи почали відкривати на півдні України. Цьому сприяло укладення Ясського мирного договору (1719), згідно з яким до Росії були приєднані ці землі. Російське самодержавство вирішило заселити південь колоністами, аби запобігти вільному переселенню втікачів від кріпацької неволі. Серед колоністів були німці, болгари, поляки, гагаузи та представники інших народів. У цей період зростають міста: Одеса, Миколаїв, Херсон та ін. У 1805 р. було утворено Новоросійське генерал-губернаторство з центром в Одесі, до якого входили три губернії: Катеринославська, Херсонська, Таврійська [3, 15].

Певні досягнення в освітній справі мав Одеський повіт. В окремих селах відкривали початкові школи для переселенців – болгарів, німців, поляків. Наприклад, у Задунаївці було відкрито церковно-парафіяльну школу для болгар. Саме в цій школі деякий час працював болгарський революціонер Христо Ботєв. Згодом, у 1824 р., тут відкрито міністерське однокласне училище для українців. Існувало чимало початкових шкіл для іноземців а Ананьєві, Волинську (колишній Арциз), Ізмаїлі. Прагнучи заохотити колоністів до переїзду, уряд сприяв відкриттю шкіл у селах. Їм надавали різноманітні пільги. Слід зазначити, що переселенці з України пільг не мали. Початкових шкіл для українців майже не було. Діти вивчали Закон Божий, азбуку, дуже поширене було читання церковних книг і церковний спів.

Розвитку початкової освіти сприяло скасування кріпосного права. Так, у 1861 р. київський митрополит видав указ про відкриття церковнопарафіяльних шкіл у кожному приході. Такі ж розпорядження видали чернігівський та інші архієреї.

До системи освіти належали повітові училища з дворічним навчанням, які передбачалося створити замість малих народних училищ, – по одному в кожному губернському та повітовому місті. Учні училищ мали оволодіти 15 навчальними предметами, що було для них великим навантаженням.

2. Просвітницька діяльність приазовських німців

Приазов’я (Бердянський, Мелітопольський повіти Таврійської губернії та Олександрійський і Маріупольський повіти Катеринославської губернії) у визначений період – це простір концентрованого прояву етнонаціонального фактору, високого індексу етнічної мозаїчності населення. Тут були представлені основні соціокультурні типи – народи західно- і східноєвропейського типу, зокрема німці, які стали добровільними поселенцями ще з кінця XVIII століття.

Аналіз архівних матеріалів Бердянського повіту свідчить про те, що на його території було 63 німецькі колонії (Александраталь, Паргенау, Шараду, Штейнах та ін.). Наприклад, німецька колонія Руднервейде була заснована німцями-менонітами в 1823 році, в період масового їх переселення у приазовські степи, і належала до так званих “Молочних колоній”, які розташовувались уздовж річки Молочної та її численних приток. Селилися німці однією вулицею по лівому березі однієї з правих приток Юшанли. Характерною особливістю колоністських дворів була їх значно більша, ніж в українських поселеннях, площа та наявність усіх господарчих допоміжних споруд, побудованих з німецькою акуратністю та добротністю.

Кожна колонія мала одну або дві вулиці з рядом струнко розташованих будинків, які виходили на вулицю фасадами, парою вікон і третім вікном на горищі.

Описуючи колонії, А.Клаус, наприклад, підкреслював, що вони впорядковувались за загальним зразком усіх менонітських колоній на рівнинних місцевостях, у два прямолінійні ряди будинків, які були віддалені один від одного на однакову відстань. Головним фасадом будинки були повернуті у двір, до вулиці ж бічною стороною в два вікна, із обов'язковим садочком перед кожним двором площею в 10 квадратних саженів. “Таким чином, – пояснював автор, – на всю довжину вулиці тягнуться з обох сторін безперервною стрічкою квітники й інші насадження, за листям і зеленню яких ховаються будинки жителів”.

Спеціальними правилами оговорювалась кількість населення німецького села, зазвичай воно становило 20-22 двори, хоча зустрічались і значно більші поселення – 30-40 дворів.

Численні документи земських управ Приазов'я свідчать про те, що німецькі колоністи не тільки створювали міцні господарства, будували свій побут раціонально, але й навчали так своїх дітей, щоб вони “научились позначать Бога из природы, чтобы умели отличать одну сторону от другой, знали как путешествовать, как измерять поле, как пользоваться календарем и т.д.”. Для цього в кожному селі була початкова, а в більших і середня школа, де викладання велося переважно німецькою мовою.

Відомий вітчизняний педагог німецького походження XIX століття М.Корф звернув увагу на той факт, що німецькі колоністи Бердянського повіту мали не тільки великий вплив на земські установи регіону, а головне, що вони принесли у Приазов'я звичку розводити сади, вести у зразковому порядку своє господарство, відкривати лікарні та національні школи.

Це можна підтвердити документами земської управи Бердянського повіту, аналіз яких засвідчив, що іноземні колоністи Приазов'я (болгари, греки, німці та інші) не тільки знали, що таке суспільна плантація, чисті та засаджені квітами вулиці, але й були обізнані з педагогічними потребами школи. І завдяки колоністам, зокрема німцям, які входили до складу земства, у багатьох українських, російських селах - протягом кількох десятиліть другої половини XIX століття відбулися становлення та розвиток реальної, практичної школи.

Наприклад, у 1897/98 роках сади, городи, виноградники були в 64 німецьких школах Бердянського повіту. Загальна площа землі, яка була зайнята шкільними садами, городами, склала 22 десятини. Усі сільськогосподарські роботи німецькі вчителі виконували з учнями старших класів у вільні від шкільних занять години. Знайдена в архівах література з раціонального садівництва свідчить про те, що рівень цих робіт був достатньо високим, бо розвинене шкільне садівництво приносило суттєву допомогу населенню, “начинало привлекать на свою сторону все больше и больше искренних доброжелателей”. Цей факт можна підтвердити великою просвітницькою роботою німецьких учителів, які знайомили населення з хворобами садових рослин та виноградної лози, з основами раціонального бджолярства та шовководства.

Зразкові сільськогосподарські училища були в колоніях Ландау, Фріденталь, Гнаденфельд, Гросвейде, Вормс та інших. З опублікованого звіту однієї з шкіл у колонії Шенфельд дізнаємося, що утримувалася вона на пожертвування колоністів, невеликі субсидії Бердянського земства та Таврійського земського банку.

З огляду на сказане, слід визначити, що значний внесок у розвиток освітнього простору Приазов'я зробила німецька педагогіка, яка склалася під впливом філософсько-педагогічних ідей, сформульованих видатними просвітителями XVIII - початку XX століття: Й.Песталоцці, Ф.Дістервега, Й.Гербарта, Г.Кершенштейнера та інших. Аналіз педагогічного доробку названих учених, які жили та працювали на різних етапах політичного, економічного, громадянського та правового розвитку германського суспільства дали підставу зробити загальний висновок щодо провідних тенденцій німецької педагогіки, яка стала значним корекційним фактором у становленні земської педагогіки Приазов'я.

Німецькі психологи та педагоги визнавали провідну роль навчання в розумовому розвитку, який включає в себе знання та вміння “застосування їх до справи”. Іншими словами, за визначенням Ф.Дістервега, вміння користуватися отриманими знаннями, застосовувати їх на практиці. Останнє ж вимагає розвинутого уміння спостерігати, бачити факти, порівнювати та аналізувати їх, доходити висновків та узагальнень (Й.Песталоцці). Основним принципом навчання й виховання дітей педагоги вважали принцип природовідповідності, широке застосування наочності навчання.

У народній школі, на думку Ф.Дістервега, учні повинні не лише вивчати мову, історію, географію, фізику, законодавство, але і предмети прикладного характеру: рахівництво, ґрунтознавство, садівництво, економіку ведення домашнього господарства, друкування, креслення тощо.

Крім того, Ф.Дістервег, Й.Гербарт та інші німецькі педагоги наполегливо відстоювали думку про необхідність керування дітьми у процесі навчання та виховання. Зокрема, система керування дітьми, що її запропонував Й.Гербарт, широко застосовувалася в царській Росії, отже, і у Приазов'ї. А це - суворий нагляд, штрафні книги, тілесні покарання, погрози. Щоб моральне виховання дало бажані наслідки, на думку Й.Гербарта, потрібно стримувати дітей, встановлювати межі їх поведінки; поставити дітей у такі умови життя, навчання, поведінки, щоб вони завжди розуміли, що "неслухняність призведе до тяжких наслідків"; встановити чіткі правила поведінки; підтримувати у душах дітей "спокій і ясність", не давати приводу для того, щоб у них виникли сумніви щодо справедливості вимог до них; "хвилювати" душі дітей схваленням або засудженням їх поведінки; завжди вказувати на хиби в поведінці дітей і виправляти їх тощо.

Як відомо, Й.Гербарт розробив цікаву теорію видів навчання: описового, аналітичного і синтетичного. Описове навчання ставить своїм завданням виявити досвід учнів, доповнити і розширити його живою й образною розповіддю вчителя про різні явища природи та події в суспільстві, застосування наочності в навчанні, заучування навчального матеріалу напам'ять. Аналітичне навчання має здійснюватися через розподіл навчального матеріалу на окремі його складові частини й ознаки, надавання уяві учнів певної системи; аналітичне навчання, на думку Й.Гербарта, має велике значення в розвитку різних видів багатостороннього інтересу учнів.

Синтетичне навчання - це узагальнення й синтезування учнями вже відомого їм навчального матеріалу, зведення його до певної системи; такий вид навчання застосовується переважно в старших класах школи.

Ще в дошкільному віці, зазначав Й.Гербарт, у дітей утворюється багато уявлень, які потім допомагають їм у навчанні. Ці уявлення необхідно розвивати в процесі навчання учнів у школах за допомогою бесід, наочності, ілюстрацій і демонстрацій, заучування деяких матеріалів напам'ять, різними практичними вправами та ін.

У спадщині німецьких педагогів особливе місце належить трудовому вихованню, адже всі вони були переконані, що тільки в трудовій діяльності формується й розвивається особистість людини. Цю думку підтримував вітчизняний педагог К.Ушинський, у роботах якого знаходимо багато посилань на постулати німецької педагогіки. Наприклад, відстоюючи думку про необхідність відпочинку вихованця після розумової праці, К.Ушинський наводить приклад із практики шкіл Німеччини, “де вихованці у вільний час від навчання з великим бажанням займаються навмисне для того продуманими роботами: господарськими справами, прибиранням класних кімнат, обробітком саду або городу, столярним і токарним майстерством, оправленням книжок та іншим”.

Крім того, К.Ушинський відзначав той факт, що німці мали довершену національну педагогіку, систему реальної елементарної освіти”.

У Запорізькому обласному архіві зберігається два примірники німецького журналу “Педагогічна варта” за 1876 рік. Редактором цього часопису був видатний просвітитель К. Вандер, автор підручників з німецької мови для учнів, кількох хрестоматій, а також методичних посібників для вчителів. На формування педагогічних поглядів К. Вандера великий вплив мали твори Й. Песталоцці, Й. Гербарта, а особливо педагогічна діяльність Ф. Дістервега. Аналіз його статті “Народні школи як державні установи” свідчить про те, що головна мета німецької школи полягає у вихованні майбутніх громадян вітчизни, школа повинна готувати дітей до життя і практичної, корисної для суспільства діяльності.

Основним принципом навчання й виховання дітей К. Вандер вважав принцип природовідповідності, широке застосування наочності навчання, розвиток допитливості у дітей. У народній школі, на думку К. Вандера, учні повинні вивчати мову, історію, географію, природознавство, фізику, законодавство та інші предмети, що забезпечать їхній фізичний, розумовий і моральний розвиток. Велику увагу педагог приділяв підготовці вчителів для роботи в народних початкових школах, поліпшенню їх матеріального і правового становища. Учительські семінарії, на його думку, повинні бути справжніми професійними педагогічними навчальними закладами; майбутні вчителі мають вивчати там анатомію і фізіологію людини, психологію, педагогіку, історію педагогіки, школознавство, методику навчання, літературу тощо. В університетах слід створювати педагогічні факультети.

В учительських семінаріях, які готують педагогів для міських шкіл, необхідно, на його думку, вивчати німецьку та іноземну мови, природознавство, математику, географію, історію, ремесла, а для сільських шкіл - музику, ґрунтознавство, садівництво, бджільництво та інше. Після закінчення вчительських семінарій випускники їх повинні відбувати два роки педагогічного стажування. Учителі повсякчас повинні дбати про поглиблення своїх знань: систематично й багато читати художню літературу, періодичну пресу, твори класиків педагогіки, проводити педагогічні експерименти, займатися садівництвом тощо.

З огляду на визначені особливості можна зробити висновок, що німецькі вчителі Приазовського регіону користувалися порадами видатних вітчизняних педагогів щодо вдосконалення навчально-виховного процесу.

У Запорізькому обласному архіві зберігається книга “Експериментальна педагогіка” (1905 рік) відомого німецького педагога В.Лая. На його думку засобами відображення у процесі навчання повинні бути малювання, ліплення, моделювання, креслення, співи, музика, догляд за рослинами, тваринами тощо. Можна стверджувати, що теорію "ілюстративної дії" В. Лая, головним аспектом якої виступає спостережно-речовий матеріал у навчальній роботі, вміло використовували вчителі в німецьких школах приазовського регіону.

Це дозволяє зробити припущення, що комбінація всіх або частини вказаних тенденцій німецької педагогіки розглянутого часового періоду породжувала поліетнічні варіанти виховання та навчання дітей у російських та українських селищах Приазов'я.

Це припущення можна підтвердити особливостями східно-північного регіону, що межував із Маріупольським повітом. На північ від Бердянська, уздовж поштового Ростовського тракту, мирно співіснували вірмени (село Ново-Василівка – колишній Кенгес – 2900 жителів, виключно вірмено-григоріанського віросповідання); німці (колонія Нейгофнунг – 1000 душ); козаки двох поселень – Ново-Спасівки, яка була у минулому станицею азовського козачого війська, з населенням біля 9000 душ, та козачої станиці Петрівка – 3000 душ; греки – Гурзуф з населенням більш ніж 2300 мешканців. Архівні документи свідчать, що у ст. Ново-Спасівці були православна церква, дві земські школи, поштова станція, постійно відбувалися торгові ярмарки.

Звісно, що постійними відвідувачами цих ярмарок були німці з колонії Нейгофнунг, яка була недалеко від Ново-Спасівки. Ця колонія належала до тих переселень, які заснували німці-пієтисти, що були вихідцями з Вюртемберга і оселилися тут ще в першій чверті XIX століття. Документи засвідчують, що німецька школа в цій колонії відзначалася предметно-практичною спрямованістю [15]. Мовою сучасної психолого-педагогічної науки це означає, що учні цієї школи вже в найпростіших елементарних операціях задовольняли свої потреби й завдяки цьому встановлювали “істинні контакти” (Ж.Піаже) з речами й навколишнім світом; пізнавали "процес реального життя" (Б. Ананьев). Характер і особливості предметно-практичної (трудової) діяльності багато в чому визначили формування соціально-активної дитини.

У Східній Україні німецькі школи перебували під керівництвом Міністерства внутрішніх справ та Міністерства державного майна, а з 1880 року були передані до Міністерства народної освіти. Кількісно переважали початкові школи та училища (у середині XIX столітті їх було близько 1000). Аналіз програм цих навчальних закладів дозволяє стверджувати, що у згаданих школах викладалися Закон Божий, біблійна історія, співи, малювання, російська мова, історія Росії. Усі предмети викладалися німецькою мовою. Якщо головним завданням навчальних закладів “іногородцев” було “распространять между ними знания русского языка и сближать их с русским народом на почве любви к общему отечеству”, то слід зауважити, що німецькі школи тривалий час були у привілейованому становищі, і освіта в них не була зрусифікована так, як в інших.

Практичну спрямованість мав предмет “Рахунок та наука про геометричні форми”, основною метою якого було навчити учнів усно й письмово розв'язувати задачі. Для цього вони послідовно опановували чотири головні математичні дії, поняття про міри, вагу, площу, об'єм, вивчали дроби, постійно тренувалися у розв'язування різних задач. Цикл “реальних наук” складався з історії природи, фізики, географії та історії. Історія природи детально ознайомлювала школярів з флорою та фауною планети, причому вивчалися навіть такі екзотичні для Приазов'я їх представники, як кавове дерево, бавовник, лев, кит, верблюд, слон, орангутанг тощо. Учитель давав учням й основи природоохоронних знань, учив спостерігати за навколишнім світом, разом з учнями вирощував овочі та фрукти. Спеціальну частину курсу становила інформація про корисні копалини, особливо зверталася увага на місцеві родовища. Навчальний план, насамперед для малокласних шкіл, забороняв використання спеціальних підручників для реальних наук. Тому основним навчальним посібником були читанки, в яких містилися розповіді з природознавства.

Фізика, а також початки хімії вивчалися з четвертого року навчання і мали на меті ознайомити учнів з найважливішими законами природи з огляду на потреби практичного життя. Зміст курсу становили відомості про явища природи: дощ, сніг, град, росу, іній: властивості фізичних тіл: теплопровідність, вагу, тиск, магнетизм, а також світла. Учні вивчали основні хімічні елементи: азот, вуглекислий газ, сірку, фосфор, кисень. Цей предмет особливо потребував унаочнення, адже вчитель повинен був продемонструвати дітям процеси згорання, гниття, кипіння, розширення тіл унаслідок тепла тощо. І хоча німецькі школи були досить добре забезпечені різним приладдям, наочністю, все ж таки багато вчителів разом з учнями виготовляли їх самі.

Вибіркові знання про Європу, планету загалом давав курс географії. Розпочинався він із ознайомлення з місцевістю, де знаходилась школа. Вчитель розповідав про особливості ландшафту, природи, навіть про склад тутешнього населення, логічно підводячи учнів до більш широких понять: материк, сторони й частини світу, Земля як небесне тіло тощо. Найбільша увага приділялася вивченню географічного положення, кордонів, клімату, ландшафту Приазов'я.

Серед усіх описаних нами навчальних закладів досліджуваного регіону особливо виділяється школа пієтистів у Нейгофнунзі завдяки викладанню циклу “реальних наук” який, як було сказано, складався з історії природи, фізики, географії та тісно пов'язувався з наукою про геометричні форми і малюнки. На таких уроках німецькі діти насамперед училися креслити ламані лінії, кути, геометричні фігури, тренували окомір, засвоювали поняття про перспективу. Цікавими за змістом були уроки історії природи. На них учні знайомилися з флорою та фауною планети. Учитель давав учням й основи природоохоронних знань, учив вирощувати овочі та фрукти.