Тема ххі початкова освіта в системі національної школи україни наприкінці хх ст.

1. Мережа загальноосвітніх закладів на рубежі ХХ – ХХІ ст.

2. Модернізація освіти та інтеграція до Європейського освітнього простору в контексті Болонського процесу.

3. Тенденції розвитку школи та представники початкової освіти від 60-х років до сьогодення.

Література: [1, 5, 14, 16, 18, 19, 20, 22, 23, 24]

Ключові слова: криза, мало комплектна школа, парадигма, Болонський процес.

1. Мережа загальноосвітніх закладів на рубежі хх – ххі ст.

Наприкінці XX ст. стан освіти визначали два основні чинники: перехідний період розвитку українського суспільства і системна криза в ньому. Перехідний період зумовив творення нових форм, методів і засобів навчання. Системна криза (соціальна, і особливо фінансова) гальмувала розвиток нововведень в освітній справі.

Залишковий принцип фінансування та нестабільність асигнувань на розвиток освіти призвели до звуження мережі навчальних закладів, вивільнення педагогів, значної заборгованості із виплати зарплатні.

Реформування загальної середньої освіти відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» (1999) передбачає реалізацію принципів гуманізації та демократизації, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня, формування його основних компетентностей.

Законом визначені типи загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти.

До загальноосвітніх навчальних закладів належать:

• середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад І – Ш ступенів (І ступінь — початкова школа, II ступінь — основна школа, III ступінь — старша школа, як правило, з профільним спрямуванням навчання);

• спеціалізована школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І – III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

• гімназія — загальноосвітній навчальний заклад II – III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів згідно з профілем;

• ліцей — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

• колегіум — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілів;

• загальноосвітня школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

• спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

• загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І – III ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

• школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат);

• вечірня (змінна) школа — загальноосвітній навчальний заклад II – III ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання.

Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно.

Інші навчальні заклади системи загальної середньої освіти:

• позашкільний навчально-виховний заклад — навчальний заклад для виховання дітей та задоволення їхніх потреб у додатковій освіті за інтересами (науковими, технічними, художньо-естетичними, спортивними тощо);

• міжшкільний навчально-виробничий комбінат — навчальний заклад для забезпечення потреб учнів загальноосвітніх навчальних закладів у профорієнтаційній, допрофесійній, професійній підготовці;

• професійно-технічний навчальний заклад — навчальний заклад для забезпечення потреб громадян у професійно-технічній і повній загальній середній освіті;

• вищий навчальний заклад І – II рівнів акредитації — навчальний заклад для задоволення потреб громадян за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста і бакалавра з одночасним завершенням здобуття повної загальної середньої освіти.

Міністерство освіти і науки України разом з органами влади на місцях вживають заходів щодо запобігання дитячій безоглядності, поліпшення умов життя дітей з особливими потребами у навчально-виховних закладах інтернатного й санаторно-лікувального типів.

Важливою є проблема малокомплектних шкіл, яких у кожній області, переважно у сільській місцевості, чимало. Клас у такій школі іноді складається з п’яти учнів двох-трьох вікових груп. З різних причин ці школи дуже часто закриваються.

За роки незалежності в країні сталися відчутні позитивні зрушення в утвердженні української мови як державної.

Розвиваються й функціонують мови національних меншин. Українські школярі мають змогу навчатися, крім української та російської, ще й угорською, румунською, молдавською, польською, кримськотатарською та іншими мовами. З 2002 р. досліджується практика вивчення іноземної мови з другого класу.

В Україні — єдиній з пострадянських держав — створено власну систему національних підручників та видавничу базу. Підручниковий фонд постійно вдосконалюється й поповнюється.

Особливо гострою є проблема кадрів у малокомплектних сільських школах. Для забезпечення малокомплектних шкіл кваліфікованими кадрами МОН України розробило і впроваджує в системі післядипломної освіти перелік поєднаних спеціальностей і спеціалізацій, що істотно розширює кваліфікацію педагогічних працівників та можливості їх працевлаштування.

Як зазначає академік АПН України Олександра Савченко, з 2000 р. відбуваються зміни в системі початкової освіти. Одна з них – утвердження варіативної освіти. За умови сталих стандартів варіативна освіта реалізується на рівні навчально-методичного забезпечення, у підручниках та інших навчальних матеріалах. Та до неї ще важливо підготувати вчителів, які вміють аналізувати та добирати підручники, методичне оснащення педагогічного процесу.

2. Модернізація освіти та інтеграція до Європейського освітнього простору в контексті Болонського процесу.

Указом президента «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні» визначено шляхи інтеграції української освіти до європейського освітнього простору в контексті Болонського процесу.

Започаткований 1999 р. з ініціативи Болонського університету процес інтеграції європейської науки й освіти має дві складові:

1) формування співдружності провідних європейських університетів під егідою Великої хартії університетів;

2) об'єднання до 2010 р. національних освітніх систем в європейський освітній та науковий простір з єдиними вимогами, критеріями і стандартами.

Головна мета Болонського процесу — об'єднання зусиль наукової та освітянської громадськості, урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки й вищої освіти в світовому вимірі, а також підвищення ролі цієї системи в суспільних перетвореннях.

Приєднання України до Болонського процесу вирішує два важливі завдання. По-перше, зобов'язує працювати на рівні європейських вимог, по-друге, у такий спосіб гарантується високий рівень якості освіти.

За Болонською декларацією, в країнах-учасницях діятимуть єдині для всіх вимоги щодо визнання дипломів про освіту, працевлаштування та мобільності громадян. Власне, цим документом проголошене прийняття загальної системи порівнюваних освітньо-кваліфікаційних рівнів. Зокрема, через затвердження додатка до диплома, запровадження в усіх країнах двох циклів навчання — бакалаврського та магістерського (за формулою 3 + 2 роки), створення систем кредитів відповідно до європейської системи трансферу оцінок, з постійним навчанням включно.

Процес ґрунтується на цінностях європейської освіти й культури — багатоваріантності, гнучкості, відкритості і водночас не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи.

Усі документи Болонського процесу визнають, що завдяки підписаним міжнародним угодам полегшено доступ мешканцям кожної держави Європи й студентам навчальних закладів до освітніх ресурсів та ринків праці інших країн.

Реформа вищої освіти в Україні вже має деякі ознаки Болонського процесу: створено (але ще не втілено в життя) законодавчу базу забезпечення автономії університетів; розпочато запровадження дворівневої системи вищої освіти; понад 60 українських ВНЗ запровадили систему взаємозаліків результатів навчання з європейськими вищими навчальними закладами; досягнуто згоди щодо питань, пов'язаних із визнанням освітньо-кваліфікаційних ступенів (рівнів). Нині, у перехідний період, в Україні згідно з Законом «Про вищу освіту» діє чотириступенева система вищої освіти.

Модернізації підлягає і навчальний процес, в якому відбуваються суттєві зміни. Перший досвід вже напрацьовано в окремих ВНЗ. Наприклад, Києво-Могилянська академія від дня започаткування намагалася наблизити свою освітню систему до європейської. Уже давно з її стін виходять магістри і бакалаври. Студенти академії, крім обов'язкових курсів, мають право обирати додаткові (відбирають за назвою, тематикою чи намагаються потрапити до того чи іншого викладача).

Поступово впроваджується в Україні кредитно-модульна система. Суть її полягає в тому, що за кожен курс студент може отримати певну кількість кредитів (найчастіше — від одного до трьох). Кредити — це своєрідний набір балів, які показують, що студент склав іспит із певного предмета. Кількість кредитів є своєрідним показником «вагомості курсу». Для того, щоб отримати диплом бакалавра, треба набрати не менше 120 кредитів, або залікових балів, як їх називають у Києво-Могилянській академії.

Після запровадження норм Болонського договору студенти матимуть змогу навчатися то в одному, то в іншому ВНЗ. І при цьому отримати повноцінний диплом того закладу, в якому вони складатимуть іспити. Таким чином, українська молодь зможе повчитися і в закордонних ВНЗ. А щоб прослухані і зараховані курси «не пропали» і потрапили до диплома, і запроваджено унормовану для всіх вищих навчальних закладів Європи кредитно-модульну систему.

Сьогодні випускники українських ВНЗ отримують диплом державного зразка та відповідний додаток до нього. Проте цей додаток своєю структурою та змістом не відповідає вимогам Європейської кредитної трансферної системи (ECTS), що ускладнює можливість продовження навчання в закордонному вищому навчальному закладі, оскільки не містить даних про кількість залікових кредитів, даних про успішність відповідно до шкали ECTS тощо. Проте вже тепер в українських вищих навчальних закладах проводиться робота із впровадження додатка до диплома європейського зразка. Тобто формально вже тепер можна вести мову про продовження навчання в інших вузах, реально ж цей процес почне діяти з 2010 року.

Нововведенням має стати зовнішнє тестування (переважно електронне), за допомогою якого оцінюватимуть рівень знань майбутніх абітурієнтів — випускників українських шкіл. Зовнішнє стандартизоване сертифікаційне тестування має замінити підсумкову державну атестацію в школі тих учнів, які продовжуватимуть навчання у ВНЗ.

Шкільні випускні тести водночас можуть бути вступними до вищого навчального закладу. Школяр, як це прийнято за кордоном, відсилає результати своїх тестів до різних вищих навчальних закладів, які в такий спосіб можуть набирати абітурієнтів. Зовнішнім тестуванням оцінюватимуть знання випускників учителі іншої школи чи викладачі вищого навчального закладу. Таким чином, буде забезпечено об'єктивність отримання оцінок та покладено край головним джерелам корупції в освіті.

Створено єдину базу тестових завдань, доступ до якої має кожен зацікавлений школяр. Передбачене використання однакових завдань для оцінювання знань випускників. Повсюдне запровадження зовнішнього тестування розпочнеться з 2009 р.

Триває створення центрів зовнішнього тестування, які безпосередньо оцінюватимуть знання випускників-абітурієнтів. До вирішення організаційних питань залучені як наукові установи, так і громадські організації. Таким чином, ВНЗ будуть позбавлені функцій добору молоді і зможуть зосередитися на навчальному процесі та підготовці фахівців.

Для успішного досягнення цілей Болонського процесу Україні потрібно докорінно реформувати систему вищої освіти.

Завдяки впровадженню цілого комплексу реформ українські студенти не відрізнятимуться від європейських. Утім, зважаючи на історію та традиції вітчизняної педагогічної школи, не виключено, що наші студенти й перевершуватимуть за якістю знань своїх західних однолітків.

Незважаючи на складні соціально-економічні умови, вітчизняна система вищої освіти зберегла основні свої параметри, вона модернізується, оновлюється, збагачується новими ідеями, утверджує демократичні засади.

Зміст і спрямування фахових дисциплін визначають пріоритетні відкриття й розробки українських вчених.

Зміст і спрямування фахових дисциплін визначають пріоритетні відкриття й розробки українських вчених.