Тема XV

УКРАЇНСЬКА ШКОЛА Й ПЕДАГОГІКА початку XX століття

1. Система освіти в Україні на початку XX століття.

2. Освітньо-педагогічні погляди І. Франка.

3. Педагогічні ідеї Л. Українки.

4. Освітня й педагогічна діяльність Т. Лубенця.

Література: [1, 2, 5, 7, 14, 16, 22]

Ключові слова: мережа «Просвіт», часопис «Літературно-Науковий Вісник», підручник «Древня історія східних народів», «Общеполезный задачник», український «Буквар» Т. Лубенця.

1.Система освіти в Україні на початку хх століття

З історичних джерел відомо, що в 1905 р. на території України з'явилась мережа «Просвіт». Перше таке громадське культурно-освітнє товариство з'явилося у Львові ще у 1898 р. Вже за кілька років «Просвіти» були заснувані у Києві, Одесі, Катеринославі, Житомирі, Миколаєві та інших містах [1, 14, 16, 22, 23].

«Просвіти» ставили перед собою багато навчально-виховних завдань, серед яких головне — загальноосвітня діяльність серед населення.

Основними завданнями діяльності «Просвіт» були визначені:

а) розгортання мережі початкових шкіл;

б) післяпочаткова освіта для тих, хто закінчив українську школу, та тих, хто отримав початкову освіту в інших навчальних закладах;

в) загальноосвітня діяльність серед населення, а саме:

— ознайомлення з історією та культурою України;

— виховання патріотизму, формування українського виховного ідеалу;

— налагодження видавничої справи, опікування засобами масової інформації, бібліотеками; соціально-педагогічна, театрально-видовищна діяльність.

Для поширення своїх педагогічних ідей «Просвіти» провели у Києві курси народних вчителів (1906), де було прийнято резолюцію про українську школу.

Курс народної школи повинен бути розширений до шести років (до цього, як правило, народна школа проводила одно -, трирічний курс навчання). Навчання необхідно проводити рідною мовою. Державна мова (тобто російська) має вивчатися в старших класах як один з предметів навчання.

Товариства «Просвіта» проводили свою діяльність залежно від об'єктивних та суб'єктивних умов існування. Вони відрізнялися за структурою, формами роботи, типом управління; різними були навіть назви.

Діяльність «Просвіт» була нерозривно пов'язана з українознавчими процесами в середовищі духовенства, частина якого активно відстоювала право українського народу вивчати біблійні тексти та молитви українською мовою.

2. Освітньо-педагогічні ідеї і. Франка

Іван Франко боровся за дійсно народну, по-справжньому демократичну й гуманістичну, відповідну інтересам народу освіту. Основний недолік освітньо-виховної системи того часу він убачав у тому, що молодь, закінчуючи школу, нездатна до праці. Деяких він називав «слугами теперішнього несправедливого ладу, п'явками народними». Разом з гнівним осудом він неодноразово чітко формулював свої погляди на мету й завдання народної освіти: піднести народ на таку височінь, на яку підносить людину сучасна наука, озброїти широкі маси народу всіма здобутками людської думки.

Одне з основних завдань щодо спрямування освітньо-виховного процесу І. Франко вбачав у тому, щоб оволодіння науковими знаннями здійснювалось паралельно з розвитком тіла в процесі фізичної праці. Він вважав, що не треба поєднувати виховання з будь-якими релігійними, моральними чи суспільними забобонами. Виховання всебічно розвиненого покоління можливе лише завдяки боротьбі з реальними життєвими труднощами. Треба вчити дітей мислити, проявляти активність, боротись за кращу долю.

У творі «Чого хоче галицька робітнича громада?» І. Франко розкрив основні положення щодо напрямків робітничого руху в освітянських справах, а саме:

-громадський характер навчання і виховання підростаючого покоління;

-освіта для всього народу;

-всебічний розвиток усіх здібностей учнів;

-відокремлення школи від церкви.

Широка, всебічна, звільнена від усяких забобонів, глибоко народна, національна за формою і одночасно загальнолюдська гуманна школа — таким є освітній ідеал І. Франка.

У поглядах І. Франка на освіту значне місце займали його роздуми про початкову (народну) школу. Блискуче використовуючи статистичний матеріал, І. Франко показав мізерність кількості народних шкіл в Галичині. В своїх роботах він відмічав, що ці школи дають не справжні знання, а лише «хвостики», «обрізки» знань, а іноді й зовсім одне «лушпиння», перетворюючи учня в машину, яка «бубнить регулярно... задані уроки», тоді як насправді школи повинні давати учням широкі знання про навколишній світ, його природу, суспільство й саму людину, забезпечувати розумовий розвиток, навчати дітей мислити, прищеплювати їм високі моральні, естетичні і трудові якості.

Свої думки про середню й вищу освіту І. Франко висловив у деяких спеціальних статтях (напр., «Середні школи в Галичині»). Зокрема, він бачив призначення шкіл в підготовці інтелігенції: з цих шкіл мають виходити ті, «що згодом стануть духовними провідниками народу». Тому ці школи заслуговують значно більшої уваги, ніж їм приділяється. Також він виступав проти однобічного класицизму, формалізму й схоластики, закликав перебудувати ці заклади відповідно до сучасних потреб, щоб вони «не були позорищем цілого образованого світу» [5, 22].

У змісті середньої освіти великого значення І. Франко надавав рідній мові й літературі. Цьому питанню спеціально присвячена його велика змістовна стаття «Кінечність реформи навчання української літератури в наших середніх школах». Мету навчання рідної мови він визначає як ознайомлення учнів з живою народною мовою. Щодо літератури, то він вимагав від учителів критичного аналізу творів, уміння показати учням зв'язок їх з життям, їх суспільну вартість, прищепити інтерес до читання.

І. Франко наполягав на необхідності реформи середніх і вищих навчальних закладів, щоб, вони враховували дійсні умови народного життя. І. Франко глибоко усвідомлював вирішальну роль вчителя у початковій, середній та вищій школах і вимагав негайних змін у стані освіти.

Значне місце в просвітницькій та науковій діяльності І. Франка займала співпраця з М.С. Грушевським: у НТШ, у редакції часопису «Літературно-Науковий Вісник» ( І.Франко був фактичним редактором першого періоду існування ЛНВ), у лавах Національно-демократичної Партії. Спільна діяльність на теренах Західної України цих двох найвизначніших учених та ідеологів стала основою всеукраїнського єднання.