Тема XIV ідеї національної освіти й виховання в україні (друга половина XIX століття)

1. Ідея національної школи М. Драгоманова.

2. Освітня діяльність Наукового товариства імені Т. Шевченка.

3. Ідея національного шкільництва М. Грушевського.

4. Загальна характеристика освіти на західноукраїнських землях.

5. Педагогічні погляди Ю. Федьковича.

Література: [1, 2, 5, 6, 7, 14, 16, 22]

Ключові слова: «Емський указ», Наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка, Українське Наукове Товариство, «Киевская Старина», Український соціологічний інститут; «руська трійця», товариство «Просвіта», Українська Академія Наук.

1. Ідея національної школи м. Драгоманова

М.П. Драгоманов народився 18 вересня 1841 року в м. Гадячі на Полтавщині. Раннім і різнобічним розвитком він передовсім зобов'язаний своїм батькам та оточенню. З 1849 по 1853 рік юнак навчався в Галицькому повітовому училищі, пізніше — в Полтавській гімназії. Восени 1859 року Драгоманов стає студентом історико-філологічного факультету Київського університету.

Займаючись просвітницькою діяльністю, М. Драгоманов мріяв про той час, коли у вихованні будуть враховуватись кращі народні традиції; він прагнув створити українську енциклопедію; (розробив план до неї).

Особливо його хвилювало становище сільських учителів. М. Драгоманов вважав, що вчителі повинні чітко усвідомлювати мету педагогічної діяльності — виховання нової людини. Це завдання ставили перед собою різні педагоги, вони і розуміли його по-різному, залежно від соціально-політичних ідеалів. У М.Драгоманова цей ідеал спирався на демократичну, гуманістичну й патріотичну основу національної свідомості, яка поєднувалась з толерантністю у взаєминах між людьми, з правдою і справедливістю [14, 16, 23].

М.Драгоманов надавав великого значення вихованню дитини в сім'ї, тобто саме батьківському вихованню. Дбаючи про виховання тогочасної української молоді, М.Драгоманов орієнтує її на найвищі людські взірці духу і праці, нагадуючи ще й про неодмінну високу моральну якість самовіддано служити рідному народу, а не бути його «провінційним родичем, прихвоснем чужого».

2. Освітня діяльність Наукового товариства імені Тараса Шевченка

В 1873 р. з ініціативи Олександра Кониського у Львові виникло Товариство імені Т. Шевченка. За його ж пропозицією в 1892 р. це товариство було перейменовано на Наукове товариство ім. Т. Шевченка. З 1894 року обов’язки голови НТШ виконував Михайло Грушевський [3].

Товариство стало провідним українським центром на зразок європейських академій наук. В його рамках діяло три наукових секції: історико-філософська, філологічна, математично-природничо-лікарська, а також цілий ряд комісій, в тому числі археографічна, бібліографічна, етнографічна, правова, статистична та ін. В НТШ працювали М. Грушевський, І. Франко, В. Гнатюк, І. Горбачевський, І. Пудюй, І. Раковський. Товариство заснувало власне видавництво, силами якого науковці І. Франко, К. Студинський, О. Колесса, Ф. Вовк, В. Гнатюк, І. Верхратський та інші започаткували кілька серійних видань, таких як «Записки НТШ» (120 томів), «Пам'ятки українсько-руської мови», «Етнографічний збірник» (38 томів), «Матеріали до української етнології» (26 томів), «Збірник філологічної секції» (23 томи), «Українсько-руський Архів». Ці видання збагатили українську науку вагомими працями переважно в галузі українознавства, стали потужним засобом піднесення рівня національної культури.

Під впливом Товариства в Галичині стали виходити різні літературні часописи. Слідом за «Правдою» з'явився літературний часопис «3оря» (1880), потім «Життя і слово» (1894), а з 1898 р. — «Літературно-Науковий Вісник». Двотижневий часопис «Зоря» (редактор О. Партицький, а потім В. Лукач та О. Барковський) виходив у Львові з 1880 р. до 1897 року.

Заходами діячів Товариства головний на Західній Україні Львівський університет, хоча і повільно, через перешкоди з боку поляків, поступово робив кроки на шляху до українізації: збільшувалася кількість українських кафедр, української професури.