3. Педагогіка о. Духновича

Визначним представником культурно-освітнього руху на Закарпатті був Олександр Васильович Духнович. Він народився в селі Тополя на Пряшівщині в сім’ї священника. Після закінчення Ужгородської гімназії і духовної семінарії працював домашнім вчителем, викладав російську мову в семінарії.

Олександр Васильович став автором першого на Закарпатті Народного букваря — «Книжниці читальної для початківців» (1847), підручників для початкової школи з географії та історії (1831), російської мови (1853), а також «Народної педагогії на користь училищ та вчителів сільських» (1857), яка була першим систематизованим підручником педагогіки для народних вчителів не лише Закарпаття, а й інших регіонів Західної України.

Виходячи з реальних умов, О. Духнович пропонував в кожному селі обирати «шкільного куратора», який би збирав кошти на шкільний будинок, оплату роботи вчителів та створення шкільного фонду для забезпечення сиріт і дітей незаможних батьків навчальними посібниками і приладдям.

В 30—40-х роках О. Духнович розпочав на Закарпатті свою діяльність — літературну та педагогічну. Виступав за народність навчання, за навчання на рідній мові, відіграв велику роль у відкритті більше 70 шкіл. Науку і просвіту розглядав як «єдиний засіб і шлях до майбутнього щастя народу». О. Духнович показав, що праця — найважливіший фактор становлення особистості, сформулював ідею поєднання навчання з сільськогосподарською працею. Діяльність О. Духновича сприяла потягу українського населення до освіти і знань.

На принципі природовідповідності ґрунтувались думки педагога про рівномірний розвиток фізичних та інтелектуальних сил дитини. Цьому принципу підпорядковувався і зміст розумового, морального, фізичного та трудового виховання. Велику увагу Олександр Васильович Духнович приділяв розробці дидактичних проблем. На перше місце він поставив наочність, потреба в якій, на його думку, випливає з конкретності мислення дитини. Для того, щоб дитина не зневірилась у власних силах, щоб не гальмувався її розвиток, треба, на його думку, дотримуватись принципу доступності у навчанні.

Одне з провідних місць у процесі виховання О. В. Духнович відводив праці, а також заохоченню і покаранню, до яких радив вдаватися дуже обережно.

Вирішальну роль у формуванні людської особистості відводив вчителеві. Сімейне виховання О. Духнович розглядав як обов'язок батьків. Діяльність О. Духновича була спрямована на те, щоб не тільки діти міста, а й сільські діти, незалежно від свого матеріального становища, мали змогу вчитися.

4. Просвітницька діяльність Кирило-Мефодіївського товариства (т. Шевченка, п. Куліша, м. Костомарова)

Згідно з реформою 1864 року встановлювались три типи загальноосвітніх закладів: народні училища, класичні і реальні прогімназії, класичні і реальні гімназії. За період з 1859 року в Україні було організовано 111 безплатних недільних шкіл. Для забезпечення їх роботи створювались відповідні підручники. В цей час були видані «Граматка» П. Куліша (1857, 1861), «Букварь Южнорусский» та ін.

Педагогічна думка України кінця XIX ст. визначена відомими громадсько-педагогічними діячами, такими, як: Т.Г. Шевченко, П.О. Куліш, Л. Українка, М.О. Корф, Т.Г. Лубенець, Х.Д. Алчевська та ін.

Таємна політична організація «Слов'янське товариство Св. Кирила і Мефодія» (така первинна назва) Кирило-Мефодіївського товариства, заснована в 1845 р., складалася з відомих прогресивних діячів України: М.Л. Костомарова (1817—1888), М.Л. Гулака (1822—1899), В.М. Білозерського (1825—1899). Потім крім Т.Г. Шевченка кирило-мефодіївцями стали О.В. Маркевич (1822— 1867), П.О. Куліш (1819-1897), О.О. Навроцький (1823-1892) та ін.

Незважаючи на короткочасне існування (грудень 1845 р. — березень 1847 р.) товариства, його учасниками був вироблений і прийнятий « Статут слов'янського товариства Св. Кирила і Мефодія», а також програма — «Книги буття українського народу» (відомі під назвою «Закон Божий» та «Головні правила товариства». Крім цього, були підготовлені звернення до «Братів українців» та до «Братів Великоросіян і Поляків».

Члени Товариства пропагували свої ідеї в навчальних закладах: М.Костомаров у своїх лекціях у Київському університеті; І. Білозерський і М.Пильчиков серед вихованців Полтавського Петровського кадетського корпусу. Члени Товариства дбали про створення й видання книг, доступних простому народові. Для кирило-мефодіївців була чужою національна замкнутість та ненависть до інших народів.

Тарас Григорович Шевченко (1814—1861) — геніальний український поет, художник, мислитель. Він народився у с. Моринцях у маєтку пана Енгельгардта, з яким у 1831 році переїхав у Петербург. У 1838 році К. Брюллов та В. Жуковський викупили його з кріпацтва. У 1845 році Т. Шевченко закінчив академію мистецтв. Через рік вступив до таємної політичної організації Кирило-Мефодіївського товариства. У 1847 році був заарештований і висланий у оренбурзькі степи солдатом. Помер у Петербурзі. За заповітом похований у Каневі.

Т.Г. Шевченко не був вчителем і не писав педагогічних творів, крім «Букваря Южноруського», однак у багатьох його віршах, повістях і драмах, у щоденнику і листуванні з близькими є багато цінних думок про освіту і виховання, які не втратили актуальності і сьогодні. Т. Шевченко завжди з великою любов'ю ставився до дітей. Піддаючи різкій критиці тогочасну систему виховання, Т. Шевченко водночас пристрасно мріяв про справжню народну школу, яка давала б учням міцні, глибокі знання і виховувала в дусі любові до рідної мови. Виходець з народу, Т.Г. Шевченко відстоював масову народну освіту, керуючись своїм знаменитим принципом: «І чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь».

Разом з цим на сторінках творів Тараса Григоровича зображені і сім'ї, у яких виховувались нероби, егоїсти. У гостро сатиричному плані показані батьки — представники середніх верств суспільства, які будь-якими засобами намагалися ввести своїх дітей у «вищий» світ. Гнівно писав Т. Шевченко і про тих матерів-аристократок, які безвідповідально ставились до виховання своїх дітей.

Надзвичайно велику увагу Т.Г. Шевченко надав трудовому вихованню. Тільки в праці людина може знайти справжнє задоволення, і тому вона повинна бути основою в житті кожної людини. Однак він розрізняв працю, яка задовольняє потреби трудящих, і працю, що виснажує і від якої стогнуть мільйони знедолених.

Т.Г. Шевченко в своїх віршах, повістях, драмах, епістолярній спадщині висловив багато цікавих думок про освіту виховання, про роль сім'ї в становленні молодої людини.

В кінці свого життя поет схвалив появу недільних шкіл, бо й справді, то був важливий крок у боротьбі за поширення освіти серед трудящих. Покладаючи великі надії на недільні школи, Т. Шевченко намагався надати їм всіляку підтримку. Так, у 1860 році в Петербурзі він разом з іншими письменниками виступив на літературному вечорі на користь недільних шкіл. Він регулярно передавав їм частину своїх коштів після реалізації видань «Кобзаря».

Згодом він написав «Букварь Южноруський»(1860), закінчив роботу над ним вже тяжко хворим. «Буквар» був виданий у кількості 10 тис. примірників (вартість — 3 копійки).

Микола Іванович Костомаров народився 4 (16) травня 1817 року в селі Юрасівці колишньої Воронезької губернії у родині російського поміщика і українки-кріпачки.

У 1833 році шістнадцятирічний М. Костомаров вступив до Харківського університету. Під враженням від лекцій професора Луніна історія стала його улюбленим предметом. Особливо його зацікавило таке питання: «Чому це в усіх історіях оповідають про видатних державних діячів, іноді про закони та установи, але нібито нехтують життям народної маси?».

В 1837 році М. Костомаров розпочав вивчення українського фольклору.

У 1844 році М. Костомаров деякий час проживав на Волині, викладав історію в гімназії міста Рівне.

Пізніше М. Костомаров написав монографію «Славянская мифология», яка є спробою дослідження міфології у стародавніх слов'ян на основі джерел, що збереглися в середньовічній літературі, особливо усних, які існували в народних традиціях слов'янських народів, зокрема, українського і російського.

Відомим українським письменником і просвітителем був Пантелеймон Куліш. П. Куліш навчався спочатку на філологічному, а згодом на юридичному факультетах Київського університету, де слухав лекції професора М. Максимовича. Через важкі матеріальні умови він не закінчив навчання. За рекомендацією М. Максимовича у 1842 році його призначили на посаду вчителя у дворянській школі на Подолі. За рекомендацією Петербурзької Академії Наук П. Куліш у 1847 році виїхав у наукове відрядження за кордон. Незабаром у зв'язку з розгромом братства був заарештований у Варшаві й ув'язнений в Петропавлівській фортеці. Після закінчення слідства був засланий до Тули. Під час свого перебування на засланні П.Куліш дуже багато читав, особливо уважно студіював твори Ж.-Ж. Руссо, просвітительські ідеї якого згодом знайшли своє плідне втілення у подальшій творчості (передусім це стосується його знаменитих «Листів з хутора» і хутірської філософії у цілому).

Згодом він розпочав активну літературну та видавничу діяльність. За короткий час видав «Граматку» та 40 дешевих книжок під загальною назвою «Сільська бібліотека». Велика заслуга П. Куліша полягає у виробленні українського правопису, що відомий під назвою «кулішівка». Для створення єдиної норми П. Куліш запропонував спрощений правопис української мови, взявши за основу полтавсько-чигиринський діалект. Зміст «Граматки» спрямований на виховання у дітей любові до рідного краю, народу, його історії і культури. Для досягнення цієї цілі П. Куліш підібрав змістовні дидактичні тексти: оповідання про славне минуле українського народу, відомості про видатних історичних осіб, уривки з пам'яток культури і фольклору.

Наприкінці свого життя П. Куліш багато працював, дбаючи про поширення освіти в Україні. Він залишив величезну культурну спадщину як глибокий публіцист і літературний критик, оригінальний філософ, історик, просвітитель, перекладач.

Творчі завдання і реферати

1. Культурно-просвітницька діяльність Кирило-Мефодіївського братства.

2. Організація навчання за О. Духновичем.

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. У чому полягають новації у «Граматці» П. Куліша?

2. Розкрийте особливості педагогіки О. Духновича.

3. Згадайте оригінальну технологію навчання у «Народній педагогіці...»

О. Духновича.

Тест

1. «Буквар Южноруський» написав:

а) Т. Лубенець; б) X. Алчевська;

в) Т.Шевченко; г) М.Шашкевич.

2. Автор «Граматки»:

а) Л. Українка; б) Т. Лубенець;

в) М. Корф; г) П. Куліш.

3. Автором української «Читанки» у Галичині (XIX ст.) був:

а) М. Шашкевич; б) О.Духнович; в) Й. Левицький; г) І. Вагілевич.