Тема VII

ШКОЛА Й ПЕДАГОГІКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ (ІХ-ХІV століття)

1. Традиційні засади виховання дітей в Київській Русі.

2. Виникнення шкіл у Київській Русі.

3. Зміст та організація навчання у Київській Русі.

4. Перекладна література та перші педагогічні пам'ятники Київської Русі.

Література: [1, 2, 3, 5, 6, 16, 22]

Ключові слова: матріархат, патріархат, християнство, язичницькі вірування, дохристиянське світосприйняття, Кирило-Мефодіївська писемна традиція, «Часослов», «Псалтир», «розрізна азбука», «школи грамоти», «школи книжного вчення», монастирські та парафіяльні, «Повість минулих літ», «Златоуст», «Ізборнік», «Повчання».

1. Традиційні засади виховання дітей в Київській Русі

З історії відомо, що в У V—VІ столітті н.е. завершилося розселення слов'ян, їх поділ на три групи: східну, західну і південну. Традиції національного виховання зароджувалися одночасно із формуванням слов'янської народності. Характер виховання, його зміст, форми і методи були зумовлені географічним положенням, природними та соціальними умовами становлення української народності. Соціально-економічні умови визначили тип виховання, що реалізовувався слов'янськими племенами на кожному етапі їх розвитку [1, 5, 14].

В період матріархату діти до п'яти-шести років виховувалися матір'ю, пізніше хлопчиків передавали до спільних чоловічих помешкань, дівчаток — до жіночих, де ними опікувалися брати і сестри матері. В період патріархату виникають так звані будинки для молоді, куди батьки за традицією відправляли дітей на виховання. У великій патріархальній сім'ї виховання дітей ґрунтувалося на принципі родового колективізму. У невеликих сім’ях класового феодального суспільства виникають нові оцінні категорії, що сприяють соціалізації підростаючого покоління (відповідальність батьків за виховання дітей, їх авторитет, достоїнство сім'ї, дитяче побратимство і посестринство, спілки ровесників, молодіжні товариства).

Метою виховання була підготовка до праці землероба, мисливця, мужнього воїна — захисника рідного краю і матері — вмілої господарки, продовжувачки роду. Період становлення східнослов'янської народності і державності поділяють на дохристиянський і християнський.

Ще до введення християнства Київська Русь була могутньою державою Європи, а найвищим досягненням раннього феодального суспільства стало створення буквозвукової графіки письма.

2. Виникнення шкіл у Київській Русі

Існує декілька підходів до розуміння процесу виникнення у східних слов'ян писемності. Одні дослідники стверджують, що скіфську відсталість Русі можна було подолати, запозичивши систему освіти у католицьких єзуїтів. Інші пропагують версію візантійського впливу на розвиток давньоруської культури та освіти через писемність. На думку видатного вітчизняного історика Б.Д. Грекова, письменами руські люди користувалися задовго до прийняття християнства як державної релігії. Угоди з греками, складені по-грецьки, вже тоді переписувалися руською мовою. Як відомо, у 60-х роках археолог С.О. Висоцький відкрив у Київському Софійському соборі архаїчну азбуку. Існують докази існування язичницьких шкіл та шкіл перших християнських общин. Їх значення полягало в тому, що вони створювали умови переходу до давньоруського книжного вчення. Створенню конструктивної основи для поліпшення грамотності сприяли наступні чинники: становлення феодальної держави з новим способом виробництва, розширення міст як соціально-культурних центрів, потреба у грамотному державному апараті, потреба в єдиній правовій політиці, дипломатичні зв'язки з іншими країнами, кирило-мефодіївська писемна традиція.

Подальшому розвиткові освітніх установ сприяла підтримка державної влади, особливо освітні реформи видатного воїна, політика й дипломата князя Володимира Святославовича, що використовував усі можливості, щоб зміцнити державний лад, внутрішнє та зовнішнє становище Київської Русі. Запровадження християнства та розробленої братами Кирилом та Мефодієм азбуки сприяли відкриттю шкіл книжного вчення. Сутність поняття «книжне вчення» розкрив П.Д. Греков, підкресливши, що це було не просто навчання грамоти, а школи, де викладались серйозні для того часу науки. Отже, це був більш високий ступінь освіти. Процес навчання тут мав енциклопедичний характер. Викладалися такі предмети: діалектика, риторика, граматика, арифметика. У школах книжного вчення вихованців готували до роботи в різних сферах державного, церковного та культурного життя.