3. Характеристика освітньої системи у Німеччині

Сучасна німецька система освіти являє собою єдину структуру від дошкільних закладів до освіти дорослих. Вона включає такі ланки:

— дошкільне виховання (елементарний ступінь), що здійснюється у дитячих садках (переважно приватних), нульових класах та шкільних дитячих садках. До останнього часу ця освітня ланка була розвинута недостатньо. Її відвідувало близько 75 % дітей;

— початкова освіта, що надається у 4-річних початкових школах;

— перший ступінь середньої освіти — неповна середня освіта (5—10 класи) — включає різні типи шкіл: основну школу (5—9 класи), реальну школу (5—10 класи), гімназію (5—10 класи), загальну школу (5—10 класи) та профшколи нижчої ланки;

— другий ступінь середньої освіти — повна середня освіта:

11—13 класи гімназій різних типів, профшколи підвищеного типу, ПТУ, що готують до вступу у ВНЗ за певною спеціальністю;

— освіта дорослих;

• вища освіта.

Шестирічні діти починають навчання у початковій школі. Після її закінчення учні отримують направлення-рекомендацію до певного типу середньої школи, де містяться відомості про фізичний та психічний розвиток дитини, її успішність, поведінку та здібності, схильність до практичних або теоретичних занять.

Гімназія дає найбільш повноцінну, фундаментальну середню освіту. Існують різні спеціалізовані типи гімназій: класичні, природничо-математичні, соціально-економічні, музичні, педагогічні, музично-педагогічні, спортивні, сучасних мов та жіночі гімназії. У всіх типах гімназій вивчають німецьку мову, історію, географію, соціологію, релігію, фізику, біологію, хімію, першу іноземну мову — латину або німецьку, другу — англійську, третю — одну з скандинавських або російську; у класичних гімназіях вивчають ще грецьку або давньоєврейську.

Диференціація навчання починається з 5 класу, найбільш інтенсивно вона здійснюється у старших класах: на профілюючі предмети відводиться третина навчального часу. З 11 класу гімназисти мають право вільного вибору форм та змісту навчання.

Основна школа дає неповну середню освіту. Її випускники після закінчення обов'язкового 9 класу (існує ще 10-й — необов'язковий) переходять, як правило, до системи професійної освіти. Відмінна успішність в основній школі дає право після закінчення 10 класу перейти до старшого ступеня гімназії. Однак такі випадки є дуже рідкими у зв'язку з низьким рівнем підготовки, який дають такі школи.

Реальна школа дає загальну освіту (5—6-річну) та робітничу професію найвищої кваліфікації. Навчання диференціюється за професійною ознакою. Існують такі профілі: природничо-математичний, іноземних мов, соціально-історичний, домашнього господарства, музичний.

На особливу увагу заслуговують нові типи середніх шкіл — реальні школи, які до 1985 р. існували як експериментальні. У таких школах активно застосовують нові, прогресивні методики навчання та виховання, що сприяють максимальному розвитку здібностей учнів. В цілому існування власної оригінальної педагогічної концепції, яка реалізується шляхом творчих зусиль усього педагогічного колективу, є характерною рисою діяльності значної кількості німецьких шкіл.

При існуванні кількох типів середніх шкіл кордони між ними досить розмиті: існує багато варіантів переходу з одного типу школи до іншого.

Перший німецький університет був заснований у 1386 р. у Гейдельберзі. Концепція традиційного німецького університету базується на неогуманістичній теорії В. Гумбольдта, згідно з якою університет є центром розвитку та пропаганди знань, підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Його головна мета — сприяти гармонійному розвитку особистості, забезпечувати на високому рівні загальнонаукову освіту.

Традиційною особливістю організації навчального процесу є академічна свобода; студент самостійно визначає для себе зміст освіти та тривалість навчання.