2. Ідея гармонійного виховання й. Песталоцці. Теорія елементарної освіти та методика початкового навчання

Основна мета виховання, за Й. Песталоцці, — розвиток природних здібностей людини, що закладені в ній, постійне їх удосконалення. Він проповідував ідею гармонійного розвитку сил і здібностей людини, порівнював мистецтво вихователя з мистецтвом садівника [6, 17].

Центром виховання є формування людини, її морального обличчя, любові до людей. В романі «Лінгард і Гертруда» він показав, як можна поліпшити життя селян через організацію виховання дітей в сім'ї і школі.

Суспільне виховання слід пов’язати з сімейним, бо сімейне життя повинно бути визнане єдиною вищою основою виховання. Й.Г.Песталоцці ставив перед собою завдання реорганізувати народну школу, розробивши для неї нові методи викладання, що базуються на законах розвитку людського розуму.

Й.Г.Песталоцці висунув проблему поєднання продуктивної праці з навчанням і розглядав трудове виховання в зв'язку з моральним. В романі «Лінгард і Гертруда» під час роботи дітей Гертруда вчила їх читати, рахувати.

Й.Песталоцці вимагав вчити дітей систематично, послідовно, доступно і добиватись міцних знань. Учителям і батькам слід знати вікові і психологічні особливості дітей, бо вони вже змалку потребують керівництва на основі знань психології. Й.Песталоцці багато працював у галузі методики початкового навчання, зокрема розробив методику рідної мови, арифметики і географії.

Він створив теорію елементарної освіти, яка широко використовувалась в XIX ст. в народних школах, зосередив увагу на проблемах початкового навчання і виховання.

3. Ідеї німецьких педагогів-філантропістів і. Базедова та х.Г.Зальцмана

Як вважають сучасні вчені, в Німеччині в кінці XVIII століття з'явилися так звані «нові вихователі», які намагалися на практиці здійснити «революцію у педагогіці» з метою подолати неуцтво людей та зміни суспільних відносин. Це були представники педагогічної течії, яку називали філантропізмом (від. грецького philes — «люблю» та anthropos — «людина»). Основним завданням цього руху філантропісти поставили заміну системи виховання і навчання. Основний принцип, на якому будувалась філантропічна педагогіка, може бути сформульований так: «природа, школа, життя». Недоліками освітньої системи, на їх думку, були: 1) панування зубріння і вербалізм; 2) відрив змісту навчання від потреб реального життя; 3) засилля класицизму в школах; 4) відсутність продуманої системи підручників і навчальних посібників; 5) недооцінка підготовки вчителів; 6) великий вплив церкви на школу, релігійна нетерпимість; 7) жорстокість відносно дітей [6, 17].

Іоганн Базедов (1724—1790) був засновником філантропізму. Навчався в університеті. Для нього характерна двоїстість характеру, коли, з одного боку, він виявляв грубість та нестримність в своїй поведінці, а з іншого боку - виявився талановитою натурою.

Під впливом «Еміля» Ж.-Ж. Руссо у 1768 році І.Базедов видав «Звернення до друзів людства і заможних людей», в якому, піддавши критиці сучасну йому школу, закликав засновувати нові школи, побудовані на педагогічних принципах Руссо. Звернення закінчувалось проханням про надання матеріальної допомоги в організації таких шкіл. На зібрані кошти І.Базедов видав у 1770 році «Методичний посібник для батьків і матерів сімей і народів» і «Елементарний посібник» — щось на зразок дитячої енциклопедії в 4-х томах із численними ілюстрованими таблицями. З часів Коменського це був перший крок до вдосконалення характеру шкільної роботи, створення підручників, перегляду програми тощо.

Педагоги-філантропісти не обмежувались тільки теоретичною розробкою проблем виховання. Їх великою заслугою стала спроба створити навчально-виховні заклади нового типу і застосувати в них на практиці свої методи і прийоми виховання і навчання. Перший заклад такого типу було відкрито І.Базедовим в м. Дассау в 1774 році і названо філантропіном. Призначався він в основному для дітей заможних батьків. І.Базедов запровадив розподіл учнів на три групи: академісти (діти знатних батьків, що готувалися до університету), педагогісти (майбутні вчителі і гувернери) та фамулянти (діти, що не належали до дворянського стану і бідняки). Ці три групи відрізнялись за кількістю і змістом предметів навчання, наприклад, на фізичну працю відводилось 6 годин на день і на шкільні заняття — 2 години, для педагогістів відповідно — 4 та 4, а для академістів — 2 і 6 годин.

Крім того, І.Базедов намагався запровадити в своєму закладі систему самоврядування — сенат, до складу якого входили всі вчителі і делегати від учнів — асесори. Великого значення надавали загальним зборам вчителів і вихованців, на яких давали оцінку поведінки учнів, видавали «ордени».

У 1793 році через організаційні негаразди і постійний брак засобів і коштів філантропін було закрито. Однак досвід Дессау не пропав безслідно. За його зразком існували й інші заклади подібного типу. Наприклад, заклад Хрістіана Готгільфа Зальцмана (1744-1811) у Шнепфенталі (1784), послідовника і співробітника І. Базедова, був значно більшим, ніж заклад у Дассау. Тут викладалось значно більше предметів. Характерною особливістю цього закладу було те, що його вихованцям надавали можливість вивчати тільки ті предмети, які були необхідні для їх майбутньої професії. Велику увагу тут приділяли фізичному вихованню, яке здійснювалось через створення хороших гігієнічних умов життя вихованцям, засобами спеціальних гімнастичних вправ, обов’язковим проведенням великої кількості прогулянок. Особливого значення надавав Х. Зальцман трудовому у вихованню.