Функціональні обов’язки фахівця з фізичної реабілітації

Як указує В.М. Мухін (2000), у 1998 році до класифікатора спеціальностей в Україні було внесено запис «Фахівець з фізичної реабілітації». Таким чином, фахівець з фізичної реабілітації з вищою фізкультурною освітою набув державного статусу.

Фахівець з фізичної реабілітації, що закінчив вищий навчальний заклад з фізичного виховання і спорту, посідає одне з провідних місць в процесі фізичної реабілітації. Виконуючи призначення лікаря, він добирає засоби і форми проведення процедури лікувальної фізичної культури, розробляє методику застосування фізичних вправ на ранніх етапах лікування, планує і виконує програму подальшого функціонального відновлення і фізичної дієздатності хворого, виявляє і розширює резервні можливості організму, тренує його і готує до фізичних навантажень на роботі і у побуті, повертає до активної участі у житті суспільства.

У випадках інвалідизації фахівець з фізичної реабілітації допомагає інваліду виробити нові рухи і компенсаторні навички, навчає його користуватися протезами та іншими технічними пристроями і апаратами, тренує пацієнта виконувати цілісні робочі акти, допомагає оволодіти новою професією і адаптує людину до змінених умовах існування (В.М. Мухін, 2000).

5.2. Санітарно-освітня робота осіб, причетних до реабілітації хворих

До обов’язків персоналу реабілітаційних центрів належить проведення санітарно-освітньої роботи серед пацієнтів з метою:

• попередження ускладнень захворювання, травматизму ;

• роз’яснювальна робота з дотримання гігієни праці і відпочинку, а також особистої гігієни;

• консультування з приводу раціонального харчування та загартовування організму;

• усунення перевантаження нервової системи, стресових ситуацій ;

• пропаганди здорового способу життя, пояснення шкідливого впливу на організм: куріння, зловживання алкоголем;

• наголошення на особливостях і умовах праці робітників, їх вплив на здоров’я та формування професійної патології.

Санітарно-освітня робота проводиться на усіх етапах перебування в реабілітаційному стаціонарі (в приймальному відділенні, в палатах, холах). Особливу роль відіграють поради при виписуванні хворого зі стаціонару. Важливе місце в санітарно-освітній роботі займає постійний контакт з родичами хворого, навчання їх догляду і продовження відновного лікування після виписування в домашніх умовах.

5.3. Етика осіб, причетних до реабілітації хворих

На даному етапі розвитку медицини галузь етичних питань позначається різними термінами, зокрема найпоширенішими серед них: «медична етика», «медична деонтологія» та інші. Проте як би глибоко не розвивалась медицина, все ж в основі деонтології залишаються основні положення Гіппократа: повага до життя, заборона заподіяння шкоди хворому, повага до особистості хворого, лікарська таємниця, повага до професії.

Психологічна культура осіб, причетних до медичної та соціальної реабілітації хворих, – сукупність професійних знань, вмінь, навичок, психічних особливостей, особистих якостей, які складають основу для реалізації пізнавальних, творчих і психічних резервів хворого з метою найбільш повного задоволення потреб в праці, пізнанні, спілкуванні. Психологічна культура реабілітолога дає можливість розкрити широкі індивідуальні особливості, формує високу соціальну активність, знижує вірогідність соціально-психологічних і внутрішніх конфліктів особистості, сприяє формуванню установок оптимізму і психічного здоров’я людини.

Таким чином, особи, причетні до реабілітації хворих, повинні:

• стати другом хворого, увійти до нього в довіру;

• дотримуватись медичної таємниці, щоб не завдати шкоди пацієнту;

• вміти вислухати хворого, співпереживати, бути щирим, проявляти турботу, терпіння;

• поважати хворого та його родичів;

• надавати невідкладну допомогу на вулиці, в дорозі, громадських місцях;

• доброзичливо ставитися до іншого медичного персоналу;

• бути акуратними, скрупульозними та одночасно недріб’язковими;

• проявляти гуманізм та ерудицію.