5. Різновиди існування сучасних поблажливих технологій

Технологія особистісно зорієнтованого навчання, яку І. Підласий називає „поблажливою”, скерована на задоволення потреб студента. Показником навчання, яке спрямоване на створення умов для самореалізації, є прогрес особистості – розвиненість, розкріпачення власного Я, самопізнання, самовизначення, самостійність і незалежність думок.

На Заході тривалий час панівною була технологія особистісно зорієнтованого навчання, поки у червні 2002 р. німецький уряд не прийняв національний освітній проект „Йдемо на схід”, в якому російсько-українська система освіти, що дає продуктивні знання, визнана кращою за німецьку. Таким чином, німецькі педагоги фактично визнали, що зі своїми „поблажливими” й особистісно спрямованими моделями вони зробили країні та громадянам погану послугу – тривала орієнтація на розвиток особистості закінчилася повальною малограмотністю. Німецький педагог Ф.Кроп у книзі „Вимагати, а не балувати” закликає звернути пильну увагу на нашу педагогіку співробітництва, яка лежить в основі третьої моделі педагогічних технологій.

Особистісно-орієнтовані технології ставлять у центрі всієї освітньої системи особистість учня, забезпечення комфортних, безконфліктних умов її розвитку, реалізацією її природжених потенціалів. Учні в умовах цієї технології не тільки звичайний суб’єкт, але і суб’єкт пріоритетний, він – мета освітньої системи, а не засіб досягнення чого-небудь далекого від дійсності.

Особистісно-орієнтовані технології характеризуються гуманістичною та психотерапевтичною спрямованістю та мають метою різнобічний, вільний та творчий розвиток учня, формування у нього позитивної “Я – концепції”.

Особистісно-орієнтована педагогіка відкриває нові принципові підходи та тенденції у рішенні питань “чому” і “як” вчити сьогодні. По-перше, зміст навчання розглядається як засіб розвитку особистості, по-друге, навчання спрямоване на узагальнені знання, уміння та навички та способи мислення; здійснюються об’єднання, інтеграція різних дисциплін; по-третє, достигається варіативність та диференціація навчання на основі діяльнісного підходу; четверте, активно використовується позитивна стимуляція навчання.

На особистісно-орієнтованому уроці створюється та навчальна ситуація коли не тільки подаються знання, але і розкриваються, формуються та реалізуються особисті особливості учнів. На такому уроці створюється емоціонально позитивний настрій учнів на роботу, урок стає більш цікавим, привабливим, результативним. Вчитель не тільки створює доброзичливу творчу атмосферу, але і постійно звертається до суб’єктивного досвіду учнів.

Найбільш важливим є те, що вчитель визначає самобутність та унікальність кожного учня.

6. Сучасні мобільні освітні технології

У контексті існуючих соціально-економічних реалій та специфіки функціонування системи професійної підготовки майбутніх учителів особливої актуальності набуває проблема невідповідності наявного професійного рівня готовності педагогічних кадрів у здійсненні різних видів педагогічної діяльності сучасним вимогам розвитку, модернізації та технологізації системи вітчизняної освіти. Педагогіка «...впритул прийшла до розуміння того, що педагогічна праця у своєму загальному вигляді тільки специфікою відрізняється від інших видів суспільної праці, має свій продукт, свої технології і їхню вартість. Володіння технологіями стає загальною і пріоритетною потребою ринку». Такий стан підтверджують сучасні дослідження вчених В.В. Арестенка, І.В. Гавриш, Г.Р. Генсерук, Р.С. Гуріна, В.І. Імбер, О.С. Кущенко, І.В. Манькусь, Л.А. Машкіної, Р.В. Моцика, О.Є. Трофимова, Н.О. Павленко, М.І. Пащенко, Н.С. Побірченко, С.М. Прийми, І.В. Шевчук, Т.В. Шестакової та ін., які висвітлюють питання підвищення професійного рівня майбутніх учителів на основі формування готовності створювати та реалізовувати нові ефективні освітні технології у майбутній професійній діяльності.

Щоб мати можливість знайти своє місце в житті, бути конкурентоспроможним у ринкових умовах, випускник сучасної школи повинен володіти такими якостями як грамотність, ерудованість, гнучкість, самостійність, раціональність, свідомість, творчість, поінформованість, комунікабельність та ін.

Отже, завдання вчителя полягає у ефективному мобільному забезпеченні формування зазначених якостей через «механізм реалізації відібраного вченими змісту освіти...» в існуючому навчально-виховному процесі. У контексті нашого дослідження «механізм» представлений нами як сукупність професійних взаємозумовлених дій суб'єктів навчально-виховного процесу, що поєднуються в комплекс науково-обґрунтованих способів використання педагогічних засобів для створення та вирішення системи відповідних протиріч, які в представленому алгоритмі забезпечують досягнення високого рівня освітніх цілей та задач. У зв'язку з цим у педагогічних колективах сучасних вишів нагальною є потреба забезпечити формування у студентів таких професійних якостей, які б дозволили їм на належному рівні створювати та реалізовувати відповідні механізми організації освітнього процесу, пристосовуючи його до актуальних вимог сучасного життя. Специфіка кожного професійного механізму, що тісно пов'язана з педагогічною технікою та особливостями реалізації науково-обґрунтованого процесуального алгоритму, забезпечує основу створення тієї чи іншої освітньої технології. Таким чином, важливою проблемою сьогодення є підготовка майбутнього вчителя, здатного не тільки самостійно змінюватися і пристосовуватися до відповідних вимог суспільства (мобільного), але й такого, який зможе своєчасно створювати відповідні освітні технології з метою досягнення найвищого результату - формування всебічно розвиненої особистості учня, спроможної адаптуватися до умов високорозвиненого інформаційного суспільства. Це можливо лише тоді, якщо будь-яка професійна технологія буде характеризуватися як мобільна, а учень в ході її реалізації буде з початку і до кінця адаптований до умов свідомої фіксації результативних змін, що інтенсивно відбуваються в його особистісних новоутвореннях.

Науковою основою для визначення місця «мобільних освітніх технологій» в сучасній системі освіти є історичний аналіз використання поняття «технологія» в розвитку педагогічної науки та практики.

Огляд науково-педагогічної літератури дає підстави зробити висновок, що впровадження педагогічної технології у світовий освітній простір умовно здійснювалося в декілька етапів, протягом яких сфера вживання освітніх технологій трансформувалося від ефективної організації процесу навчання за допомогою існуючих технічних засобів до провідної роль у плануванні, організації та розробці методів і засобів здійснення не тільки навчального, а й виховного процесу та розробки навчальних програм для підвищення якості здійснення всієї педагогічної діяльності.

На сучасному етапі поширення сфери вживання терміну «освітня технологія» у педагогічній науці, її актуально характеризувати як основу побудови та організації освіти таким чином, коли мають існувати «стандарти на організацію і керування процесом, який повинен привести до цілком визначеного продукту заданої кількості і якості, відповідно до запроектованих витрат часу, сил і засобів» і, у такому випадку виникає необхідність «підготовки фахівця, здатного змінюватися» відповідно до нових вимог (І.П. Підласий). Ми погоджуємось з думкою вченого про те, що ядром освітньої технології стають процеси, що мають відбуватися «швидше, ощадливіше та якісніше» і забезпечувати гарантоване ефективне досягнення освітньої мети. Незважаючи на те, що автор не називає такі технології мобільними, однак, у даному випадку ми з ним говоримо саме про створення «мобільних» освітніх технологій (мобільний - здатний швидко орієнтуватися в ситуації, знаходити потрібні форми діяльності) та формування готовності сучасних вчителів до їх використання у своїй високопрофесійній діяльності. Ці явища безпосередньо пов'язані з поняттям «професійна мобільність», що у словнику-довіднику «Інноваційні педагогічні технології» І.М. Дичківської, визначається як «здатність педагога до змін у професійній діяльності в нових соціально-педагогічних умовах». Актуальність розробки даної проблеми підтверджують і дослідження українських науковців Є.А.Іванченко (2005р.), Н.І.Кожемякіної (2006р.), присвячені формуванню такої якості, як «професійна мобільність» випускників сучасних вищих навчальних закладів.

Керуючись вказаними науковими досягненнями, під мобільною освітньою технологією ми розуміємо складну, однак природну та зручну для використання систему педагогічних компонентів, пов'язаних науково-обґрунтованими механізмами з універсальною педагогічною технікою, що не потребуючи значних зусиль для застосування, дають високий результат досягнення освітніх цілей; забезпечують своєчасний, міцний, довготривалий зв'язок між всіма суб'єктами педагогічного процесу; легко адаптуються до постійної зміни зовнішніх (об'єктивних) та внутрішніх (суб'єктивних) умов учасників процесу, і найголовнішим є те, що використання такої системи можливе та доступне для застосування відносно будь-якої вікової категорії, а також в реалізації будь-якого рівня освітньої системи. Іншими словами, мобільна освітня технологія розглядається нами як легко адаптивна педагогічна система, що постійно модифікується відповідно до зміни різного роду психолого-педагогічних умов, яка гарантує ефективне досягнення конкретної освітньої мети шляхом реалізації чітко визначеної послідовності науково обґрунтованих сучасних засобів педагогічних та технологічних процесів, з активним залученням всіх зацікавлених суб'єктів педагогічної діяльності.

Взявши за основу результати досліджень І. Звєрєвої, що характеризують соціально-педагогічні технології, І. Бескровного, який висуває технологічні вимоги щодо організації ефективного освітнього процесу та вищевказане тлумачення поняття «мобільні освітні технології», ми можемо виокремити основні ознаки останніх: універсальність (можливість застосування щодо будь-якої вікової категорії, і в реалізації будь-якого аспекту освітньої діяльності); гнучкість (легко адаптуються до постійної зміни зовнішніх (об'єктивних) та внутрішніх (суб'єктивних) умов учасників процесу); оперативність (можливість реалізувати технологію у визначений термін); простота та доступність (не вимагають значних зусиль для застосування у педагогічній діяльності); системність (безперервність та наступність у здійсненні початкової, середньої і вищої освіти, вдосконалення та розвиток протягом всього циклу перебування учнів у певному навчальному закладі); інтегративність (забезпечення єдності навчання і виховання); цілеспрямованість (відповідність освітньої мети цільовій ієрархії та визначають шляхи її досягнення); конструктивність (забезпечують вирішення конкретних педагогічних задач, адекватними, науково обґрунтованими механізмами застосування ефективних засобів); надійність (гарантують своєчасний, міцний, довготривалий зв'язок між всіма суб'єктами педагогічного процесу); оптимальність (пропонують найефективніший алгоритм педагогічних дій та способів для досягнення конкретної освітньої мети); коллаборативність (забезпечують реалізацію такого механізму здійснення освітнього процесу, у якому всі його учасники зобов'язані ефективно взаємодіяти у досягненні спільної освітньої мети); результативність (орієнтують на якісний кінцевий результат).

Все вищесказане та актуальність формування такої якості як професійна мобільність у випускників сучасних вишів, переконують у необхідності розробки проблеми професійної готовності майбутніх учителів до застосування мобільних освітніх технологій. Тому, визначаючи подальші перспективи дослідження процесу формування професійної готовності майбутніх учителів до створення та використання мобільних освітніх технологій слід констатувати, що вона є складним психофізичним утворенням, яке забезпечує свідому адаптацію фахових знань про сучасні мобільні технології до рівня практичних вмінь створення та застосування вчителем комплексної системи педагогічних компонентів, які в сукупності при незначному застосуванні зусиль та засобів дають високий результат досягнення цілей за рахунок забезпечення своєчасного міцного, довготривалого зв'язку між всіма суб'єктами педагогічного процесу, котрий легко адаптується до постійної зміни умов.