7. Практика державного регулювання цін у Іспанії.

Держава здійснює регулювання та контроль за цінами на товари першої необхідності, а також на товари і послуги, що підпа­дають під монополізацію. Списки товарів і послуг, які регулюються, постійно публікуються в бюлетенях комерційної інформації. Це в основному продукція підприємств держсектора і деяких приватних компаній.

Контроль за формуванням цін здійснюється Вищою радою з ціни при міністерстві економіки і фінансів, який є робочим органом уря­дової комісії з економічних питань.

Основними функціями Ради є:

• розгляд на пленарних засіданнях господарств державних і при­ватних компаній змін цін на конкретні види товарів і послуг;

• вироблення рекомендацій і представлення в урядову комісію з економічних питань обгрунтованих пропозицій щодо зміни цін;

• повідомлення зацікавлених державних і приватних компаній про результати розгляду питання урядовою комісією;

• контроль за виконанням рішень урядової комісії приватними і державними компаніями;

• координація діяльності провінційних комісій з цін;

• вивчення і внесення до урядової комісії обгрунтованих про­позицій про перегляд діючих цін на товари і послуги.

Державне регулювання цін має такі форми:

1) дозволяючі ціни. Державна чи приватна компанія, передбача­ючи підвищення цін на конкретний товар, направляє клопотання у Вищу раду з цін і після отримання дозволу від урядової комісії про­водить підвищення цін. Такі ціни встановлюються на: соєву олію, електроенергію, газ, попутний зріджений газ, бензин, керосин, диз-паливо, нафту для виробництва добрив та інші види палива, фарма­цевтичні товари, страхування в сільському господарстві, поштові і телеграфні послуги, послуги телефонного зв'язку, залізничні, авто­мобільні, пасажирські і вантажні перевезення; міські пасажирські перевезення в межах країни, а також фрахтування суден для певного виду перевезень, повітряні перевезення пасажирів у межах країни;

2. повідомляючі ціни. Підвищення цін на такі товари, як стерилі­зоване молоко, рослинну олію, фуражне зерно міндобрива, відбу­вається після повідомлення Вищої ради з цін про майбутнє підви­щення за один місяць до його здійснення;

3. місцеві ціни. Підвищення цін на такі послуги, як водопоста­чання для потреб населення, міські пасажирські перевезення, заліз­ ничні перевезення, послуги клінік, санаторіїв, лікарень належать докомпетенції місцевих комісій з цін.

Список товарів і послуг, ціни на які підлягають державному ре­гулюванню, значно скоротився останніми роками. Так, число галу­зей економіки, де було активне державне втручання, зменшилося з 171 до 21. Наданий момент державою регулюється близько 10% спо­живчих цін.

8. Практика державного регулювання цін у Греції.

Державне регулювання в галузі ціноутворення Здійснюється як шляхом безпосереднього визначення цін і контролю за їх виконанням, так і проведенням політики цін і доходів на пев­них етапах розвитку країни в межах загальноекономічної політики чи в окремих галузях економіки.

На сьогодні ціни на 20 % найменувань споживчих товарів і послуг регулюються державою. Правовою основою регулювання цін є указ президента, затверджений у 1989 році. Він являє собою Кодекс рин­кового регулювання, згідно з яким всі товари, які підлягають регу­люванню, поділяються на дві групи:

1) товари і послуги, встановлення цін на які входить до компе­тенції уряду та інших державних організацій. Це сільськогосподарські продукти масового виробництва (пшениця, тютюн), тарифи на елек­троенергію, громадський транспорт, зв'язок і поштові відправлен- , ня, авіапасажирські перевезення, каботажне плавання та ін. Вирі­шення питань про зміну цін на вказані товари і послуги покладено на Міжміністерський комітет із цін і доходів, який очолює міністр національної економіки;

2) усі інші товари та послуги. Регулювання здійснює міністр торгівлі, можлива передача зобов'язань (часткова чи повна) місце­вим органам влади. Ці товари поділяються на три категорії: 1) суттєві недостатні; 2) суттєві достатні; 3) несуттєві.

На товари і послуги першої категорії встановлюється верхня межа чи максимальний прибуток (у відсотках чи в абсолютному виразі) окремо для оптового і роздрібного торгівця. В цю категорію входять основні продукти харчування, на 10 з яких встановлюється верхня межа ціни (два види сиру, чотири види хліба, борошно одного гатун­ку і цукор). Сюди включають також безалкогольні напої, послуги ресторанів, барів, закусочних, сільськогосподарське обладнання, деякі види автомобілів, бензин, мазут, послуги таксі і т.і. — всього 121 вид продукції.

Друга категорія (86 видів) підлягає менш жорсткій регламентації і контролюється лише з метою обмеження отримання торгового над­прибутку.

Ціни на товари і послуги третьої категорії формуються вільно, без участі органів державної влади.

Зараз кількість товарів з твердо фіксованою ціною зменшилася з 84 до 10. З 1979 року міністр торгівлі отримав право визначати граничну ціну, граничний торговий прибуток чи припустиме збільшення ціни, у відсотках до існуючої, на всі види товарів і послуг другої групи. З 1987 року величина орендної плати на житло визначається державою, хоча майже весь житловий фонд перебуває в приватному володінні. Вона обчислюється з вартості земельної ділянки, ступеня зносу споруди і ко­ефіцієнта поверху. Ціни фіксуються на дворічний термін.

Для підготовки рішень про зміну цін у міністерстві торгівлі ство­рений Радчий комітет, у якому задіяні представники зацікавлених міністерств, федерацій промисловості, торгових палат, кооперативів, різних галузевих союзів тощо. Існує також ринкова поліція, яка сис­тематично здійснює контроль за цінами на ринках і в магазинах.

За порушення правил про ціни чи правил конкуренції Комітет із конкуренції має право виносити рішення про накладання штрафів у розмірі від 300 до 30 тис. доларів США.