23. Порівняльна діагностика конкурентоспроможності підприємств-суперників.

ссылка: (Євдокимова Н. М., Кірієнко А. В.Є 15 Економічна діагностика: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2005. — 110 с.)

Для діагностування конкурентоспроможності підприємства доцільно використати концепцію бенчмаркінгу — методу, за яким порівнюються характеристики певного об’єкта і еталонного, кращого. Таке порівняння може відбуватись як за кількісно визначеними параметрами: якість продукції, рівень продуктивнос­ті праці, обсяг продажу, ринкова частка, так і якісними характеристиками: якість управління, ділова репутація, імідж тощо. Бенч­маркінг конкурентоспроможності проводиться практично безперервно, що вимагає адекватної інформаційної бази та її постійного оновлення. Основною методичною складністю проведення бенчмаркінгу конкурентоспроможності є вибір аналогів підприємств — об’єктів з еталонними параметрами діяльності. Якщо підприємства відрізняються за номенклатурою виробів, технологічними процесами, організацією виробництва та управління, стадією життєвого циклу тощо, подібне зіставлення буде некоректним. У разі наявності суттєвих розбіжностей можна скористатись еталонним об’єктом, що є гіпотетичною компанією, наділеною найкращими якостями підприємств галузі.

Це своєрідна синтетична модель, створена для порівняння. Фахівці у галузі стратегічного управління звертають увагу на те, що прагнення підприємств копіювати одне одного часто призводить до перекручення суперництва і перетворення його на змагання ідентичних способів та прийомів, у якому жоден з учасників не в змозі виграти. Застосування синтетичної моделі для порівняння певною мірою дозволяє створити підприємству унікальний набір конкурентних переваг, що забезпечує йому успіх у конкурентній боротьбі.

Один із нескладних методичних підходів, що передбачає використання зважених рейтингових оцінок на основі експертного аналізу. Він логічно пов’язаний із результатами оцінки внутрішньогалузевого суперництва і SWOT-аналізом, оскільки передбачає такі дії:

• виділення 5—10 провідних (ключових) чинників успіху в галузі у вигляді показників — низький рівень витрат, інноваційна активність, маркетингові нововведення тощо;

• експертне оцінювання значущості кожного з показників;

• визначення рейтингової позиції кожного з конкурентів за кожним показником у балах за певною шкалою оцінок;

• обчислення зважених рейтингових оцінок з урахуванням значущості показників;

• аналіз отриманих результатів, оцінка конкурентоспроможності кожного з конкурентів.

24. Конкурентоспроможність продукції: сутність і особливості оцінки.

ссылка: (Євдокимова Н. М., Кірієнко А. В.Є 15 Економічна діагностика: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2005. — 110 с.)

Конкурентоспроможність продукції проявляється на ринку в процесі її реалізації як товару і визначається насамкінець споживачем. Сутність конкурентоспроможності продукції проявляється в основному через три групи показників, за якими вона оцінюється. Це корисність продукції (якість, ефект від використання), затрати споживача при задоволенні його потреби продукцією (ціна товару в момент його купівлі, затрати на використання, ремонт, утилізацію), а також здатність продукції до пропонування (спосіб просування товару на ринок, умови платежу, канали збуту, сервісне обслуговування).

Існують особливості оцінювання конкурентоспроможності продукції:

• конкурентоспроможність продукції оцінюється шляхом порівняння двох або більше аналогів, що зумовлює відносність показника;

• оцінці підлягають лише такі характеристики продукту, що зацікавлюють споживача з точки зору задоволення його потреби;

• рівень конкурентоспроможності встановлюється у чітко визначеному контексті (мета оцінки), з урахуванням умов її реалізації та споживання (сегмента ринку).

Оцінка конкурентоспроможності продукції — це складний трудомісткий процес, який найкраще організувати у вигляді проекту та залучити до його реалізації експертів, що мають надійну інформацію і достатню кваліфікацію у сфері розробки, виробництва та реалізації продукції.

25. Процедура оцінки конкурентоспроможності промислової продукції.

ссылка:( http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/vlnu/Ekon/2008_40/17_T_Horodnia.pdf)

Конкурентоспроможність продукції – це її відповідність вимогам ринку та можливість збуту на конкретному ринку.

На сьогодні оцінка рівня конкурентоспроможності промислової продукції не завжди дає позитивний результат, тому на ринку можуть використовуватися різні стратегії, зокрема:

1. Виробництво продукції з мінімальними витратами. Дана стратегія передбачає використання більш дешевої сировини, матеріалів, робочої сили, що відображається на якості продукції та її ціні. Стратегія орієнтована на дешеву продукцію низької якості.

2. Підвищення іміджу підприємства. Стратегія орієнтована на підвищенні якості продукції, що формує загальну думку про високий імідж підприємства.

3. Впровадження досконалого обладнання, прогресивних технологічних процесів та висококваліфікованих спеціалістів. Випуск продукції з використанням сучасних засобів виробництва дозволяє забезпечити їй більш тривале життя, бо для розробки аналогічних товарів з відповідними техніко-економічними показниками виробник повинен залучити значні інвестиції, окупність яких пов’язана з високим ризиком.

Розглянемо основні, найважливіші етапи оцінки:

На першому етапі діагностика конкурентоспроможності промислової продукції ґрунтується на дослідження потреб споживача та вимог ринку. Для забезпечення високого рівня конкурентоспроможності, в економічній літературі запропоновано такі основні параметри, яким має відповідати продукція : 1.економічні; 2. Технічні; 3. Нормативні.

На другому етапі проходить діагностика факторів, які впливають на рівень конкурентоспроможності продукції. ЇЇ суть зводиться до розрахунку параметричних індексів (одиничні і групові показники конкуренто- спроможності) з урахуванням вибраних вимірників (натуральні, вартісні, процентні, долі). Для цього здійснюється формування групи аналогів і встановлення значень їх показників, а потім співставлення

оціночного і базового зразків окремо за якісними та економічними показниками.

На третьому етапі проводиться розробка заходів для забезпечення високого рівня конкурентоспроможності. Наприклад, модернізація виробів; запровадження передового технологічного процесу; перебудова системи підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; підвищення ефективності капіталовкладень; перебудова функцій управління якістю продукції; удосконалення сервісного обслуговування тощо.

Впровадження цих заходів зумовить зниження ціни та поліпшення технічних параметрів цілої низки виробів, які стануть цілком конкурентоспроможні.

26. Зведена оцінка конкурентоспроможності продукції і конкурентоспроможності підприємства.

http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/PSPE/2008-4/Savchenko_408.htm

Окремою групою в методах оцінки конкурентоспроможності підприємства є матричні методи. До них відносяться:

1. Матриця “зростання/доля”, що розроблена ведучою консалтинговою компанією Boston Consaiting Croup (БКГ). Найбільш конкурентоспроможні будуть ті, що займають значну частку на швидко зростаючому ринку.

2.     Матриця “привабливість галузі/позиція в конкуренції”, що створена компанією General Electric. Найбільш конкурентоспроможні згідно цієї моделі є підприємства, які мають більш сильні позиції в конкуренції та працюють в більш привабливих галузях.

Наступний підхід до оцінки конкурентоспроможності використовує систему показників, що відображають ефективність використання підприємством ресурсів. Концептуальною основою даного підходу можна вважати твердження М.Портера, що конкурентоспроможність відображає продуктивність використання ресурсів тому, щоб підтримувати конкурентоспроможність на високому рівні, підприємство повинно дбати про найбільш повне та ефективне використання всіх ресурсів, які в нього є у розпорядженні, та здобуваються для майбутнього використання. Виходячи з цього конкурентоспроможність можна виміряти за допомогою визначення продуктивності використання ресурсів, яка представляє собою найбільшу віддачу, найбільший результат, що приходиться на одиницю витрачених ресурсів.

Використовуючи запропоновану Портером методологію, пропонується використовувати в якості оцінки продуктивності показник рентабельності виробництва.

Більш повну оцінку конкурентоспроможності дозволяють отримати методи, що базуються на теорії ефективної конкуренції, згідно якої конкурентоспроможні є підприємства де найкращім чином організовано виробництво, збут продукції та ефективніше управління фінансами .

Для оцінки економічної конкурентоспроможності використовують п’ять індикаторів:

1.     Індикатор ефективності бізнесу (КР_п)

2.     Індикатор ефективності використання економічного простору (КТ_п).

3.     Індикатор попиту споживачів на продукцію підприємства (КЕ_п).

4.     Індикатор рівня доходу робітників підприємства (КД_п).

5.  Індикатор ефективності використання часу (КЧ_п).

В результаті загальний фактичний рівень економічної конкурентоспроможності (РЕК_п) має вигляд:

РЕКп =            (2)

де КР_п, КТ_п, КЕ_п, КД_п, КЧ_п – бальні оцінки значень індикаторів конкурентоспроможності, що аналізуються;

КР_у, КТ_у, КЕ_у, КД_у, КЧ_у – бальні оцінки значень індикаторів базового рівня для дослідження конкурентоспроможності.

27. Методичні підходи до оцінки потенціалу підприємства

http://referatbank.com.ua/referat2.php?id=5204&p=14

Методи вартісної оцінки земельно-майнового комплексу підприємства та окремих його компонентів, що можуть бути використані для оцінки відповідних можливостей підприємства, поділяють на:

1) Витратні (майнові) методи – визначають вартість об"єкта за сумою витрат на його створення та використання. Існують такі види витратних методів:

- метод порівняльної оцінки;- метод поділу за компонентами;- метод кількісної діагностики;- метод обліку витрат на інфраструктуру;- метод заміщення;- метод індексації даних проектно-кошторисної документації.

2) Порівняльні (ринкові) методи – визначають вартість на базі зіставлення з аналогами, що вже були об"єктами ринкових угод. Існують такі види порівняльних методів:

- метод парних продаж;- метод статистичних корегувань;- експертні методи порівняння;- метод мультиплікаторів порівняння.

3) Результатні (дохідні) методи – оцінюють вартість об"єкта на засаді величини чистого потоку позитивних результатів від його використання. Існують такі види результатних методів:

- метод капіталізації доходу;- метод дисконтування грошових потоків;- метод залишкового доходу.

Слід зазначити, що кожен з указаних підходів реалізується з допомогою специфічних методик, які залежать від об"єкта оцінки.

Слід також приділити відповідну увагу чинникам, що формують вартість земельно-майнової та соціально-організаційної системи підприємства, а значить і його потенціал. Всі чинники поділяються на слідуючи групи:

1) Загальні чинники (безпосередньо не пов’язані з об’єктом оцінки):

- економічні: система оподаткування, джерела фінансування, попит і пропонування ринку, національна політика у галузі, стратегія зовнішньоекономічних відносин тощо;

- соціальні: культурно-освітній рівень населення, статево-вікова структура населення, густота заселення території, структура населення за національностями, Рівень соціальної інфраструктури;

- політичні: податкове законодавство, земельні кадастри, спеціальні нормативно-законодавчі акти, рівень політичної стабільності, стратегія національного розвитку, механізми ліцензування і патентування;

- природні: екологічна ситуація регіону, місцерозташування, геологічні, геодезичні, топологічні, сейсмічні та інші характеристики території, наявність та якісні характеристики родовищ корисних копалин.

2) Локальні чинники (безпосередньо пов’язані з окремим класом об’єктів оцінки):

- фізичні: типові габаритні розміри та тенденції їх зміни, залежність від інфраструктури, мінімальний рівень фізичної придатності, стандарти безпеки, естетичні стандарти;

- умови продажу: рівень майнового забезпечення ринкових угод, особливі умови угод, мотивація попиту та пропонування, регіональна відокремленість, необхідність страхування, умови поставки;

- місцезнаходження: транспортна доступність, навколишнє природне оточення, інфраструктура об"єкта, якість ґрунтів;

- фінансово-економічні: дата оцінки та дати аналогічних ринкових угод, обсяги, умови та терміни кредитування, особливі умови фінансування, рівень наукової прогресивності, способи господарського використання.

3) Індивідуальні чинники (безпосередньо зумовлені конкретним об’єктом оцінки):

- матеріально-технічні: наявність та якість виробничих запасів, кількісні та якісні характеристики наявних основних фондів, стан будівель, споруд, виробничі та загальні господарські площі тощо;

- ринково-ситуаційні: обсяг та динаміка попиту(пропонування) стосовно об"єкта оцінки, постачальники, партнери та покупці, урегульованість ринку, ринкова інфраструктура;

- соціальну-трудові: чисельність персоналу у розрізі окремих категорій, освітньо-кваліфікаційні характеристики, соціальний клімат, якість менеджменту, рівень трудової дисципліни;

- структурно-функціональні: тип загальної організаційної структури та структури управління, рівень децентралізації управління, рівень спеціалізації підрозділів, система інформаційних потоків.

28. Оцінка потенціалу підприємства за окремими різновидами ресурсів та їх поєднань у техніко-технологічних системах виробництва продукції.

nashaucheba.ru/v44980/?download=1

Структура потенціалу підприємства — це відносно стійкий спосіб організації елементів потенціалу, що розкриває його будову, елементний склад, спосіб формування та розвитку. Відповідно до цього саме поняття “структура потенціалу” має характеризуватися такими основними рисами: стійкість, стабільність, гнучкість, пропорційність, збалансованість тощо. На рис.2.2. зображено структуру потенціалу підприємства з розмежуванням потенціалу підприємства на об’єктні та суб’єктні складові. Об’єктні складові пов’язані з матеріально-речовинною та особовою формою потенціалу підприємства. Вони споживаються і відтворюються в тій чи іншій формі у процесі функціонування. До них належать: інноваційний, виробничий, фінансовий потенціали і потенціал відтворення. Інноваційний потенціал – сукупні можливості підприємства щодо генерації, сприйняття та впровадження нових (радикальних і модифікованих) ідей для його системного технічного, організаційного та управлінського оновлення. Виробничий потенціал – наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення і використання факторів виробництва з метою максимізації обсягу продукції (послуг). Його треба також сприймати як сукупність ресурсів, що функціонують і здатні виробляти певний обсяг продукції. До його складу входять:

• потенціал землі та природно-кліматичні умови;

• потенціал основних фондів;

• потенціал оборотних фондів;

• потенціал нематеріальних активів;

• потенціал технологічного персоналу.

Потенціал землі та природно-кліматичні умови обумовлюють можливість підприємства використовувати сукупні природні багатства у господарській діяльності.Потенціал основних фондів - наявні та скриті можливості основних фондів, які формують техніко-технологічний базис виробничої потужності підприємства. Потенціал оборотних фондів - частина виробничого капіталу підприємства у вигляді певної сукупності предметів праці (сировини, палива, енергії, допоміжних матеріалів, конструкцій), які перебувають у виробничих запасах, незавершеному виробництві, напівфабрикатах власного виготовлення та витратах майбутніх періодів.Потенціал нематеріальних активів - це можливості підприємства використовувати права на нові чи наявні продукти інтелектуальної праці в господарському процесі з метою реалізації корпоративних інтересів на засаді задоволення суспільних потреб. Потенціал технологічного персоналу - здатність робітників виготовляти продукцію або надавати послуги чи виконувати роботи. Фінансовий потенціал – обсяг власних, позичених, залучених фінансових ресурсів підприємства, якими воно може розпоряджатися для здійснення поточних і перспективних витрат. Основними складовими фінансового потенціалу є інвестиції, які необхідні для простого і розширеного відтворення. Відтворення потенціалу підприємства - це процес безперервного відновлення всіх його складових. Просте відтворення здійснюється в незмінних обсягах для відновлення спожитих факторів виробництва і забезпечення безперервності його функціонування. Розширене відтворення потенціалу підприємства передбачає кількісний та якісний розвиток факторів виробництва та інших складових потенціалу, котрі забезпечують вищу результативність його діяльності. У межах розширеного відтворення відокремлюють 3 типи розвитку потенціалу підприємства:

• екстенсивний (традиційний);

• інтенсивний (інноваційний);

• екстенсивно-інтенсивний (змішаний).

За екстенсивного типу відтворення потенціалу збільшення масштабів виробництва досягається за рахунок додаткового залучення трудових, природних ресурсів і засобів виробництва і збереження сформованої техніко-технологічної основи. За інтенсивного типу відтворення розвиток потенціалу досягається через якісне вдосконалення факторів виробництва: застосування прогресивних знарядь і предметів праці та видів енергетичних ресурсів, підвищення кваліфікації технологічного й управлінського персоналу, а також постійне поліпшення використання всіх наявних складових потенціалу підприємства. Щодо змішаного типу розширеного відтворення потенціалу, то він характеризується збалансованістю або домінуванням одного з двох інших факторів розвитку. Тому розрізняють переважно екстенсивний, переважно інтенсивний чи змішаний характер економічного розвитку. Відтворення окремих складових потенціалу підприємства має свої часові цикли та особливості, що зумовлюють використання різних джерел фінансового забезпечення, пов'язаного з форму­ванням і відтворенням виробничого капіталу. Отже, під потенціалом відтворення слід розуміти сукупність матеріально-технічних, нематеріальних, фінансових та інших ре­сурсів капіталу, які перебувають у розпорядженні підприємства або можуть бути додатково залучені й використані для простого чи розширеного відтворення факторів виробництва та інших складових потенціалу підприємства.

29. Статичний та динамічний підходи до оцінки потенціалу економіч­ної організації.

http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/vznu/eco/2012_1/028-33.pdf

У розвитку сучасних уявлень про потенціал підприємства з економічної точки зору можна виділити три напрями. Представники першого(ресурсного) підходу стверджують, що потенціал – це сукупність необхідних для функціонування або розвитку системи різних видів ресурсів. До складових потенціалу в цьому розумінні відносять відповідні трудові, матеріальні, фінансові й інформаційні ресурси, які залучаються у сферу вдосконалення виробництва. Сюди ж включають і сукупність ресурсів, яка забезпечує необхідний рівень організації виробництва та управління, ресурси сфери освіти і перепідготовки кадрів. «Ресурсне» розуміння потенціалу має важливе значення для планування та управління виробничою діяльністю, але, на наш погляд, не вичерпує найістотніших його характеристик, оскільки враховує практично статичну величину наявного чи необхідного ресурсу для розвитку економічної (ринкової) системи певного рівня. Друга група (факторний підхід) уявляє потенціал як систему матеріальних та трудових факторів (умов, складових), що забезпечують досягнення мети виробництва. Основою для такого підходу є висловлювання К. Маркса про те, що засоби праці, предмет праці та робоча сила як фактори виробництва та елементи утворення доданої вартості виступають як можливості, що підкреслює їхній потенційний характер. Для перетворення цієї можливості на дійсність «вони мають з'єднатися». Представники даногонапряму стверджують, що дослідження ефективності розвитку економіки мають базуватися не лише на досягнутому рівні використання ресурсів, а на потенційних можливостях виробництва . Тобто даний підхід аналізує не лише статичну величину наявного ресурсу, а й вписує його у фактори динамічного ринкового середовища за рахунок визначення бажаних, раціональних чи потенційних можливостей його застосування. У той же час, означений підхід також не повністю, на наш погляд, розкриває сутність дефініції потенціал, оскільки зосереджується на простому виявленні альтернатив використання наявного ресурсу чи пошук векторів його нагромадження. Вчені третього напряму (системний підхід) розглядають потенціал як здатність комплексу ресурсів економічної системи (підсистеми) виконувати поставлені перед неюзавдання. Потенціал, на їхню думку, це цілісне уявлення про єдність структури і функції об'єкта, вияв їх взаємозв'язку. На цій основі робиться висновок про сукупні можливості колективу (іншого ресурсу) виконувати певні завдання – що вдаліше склалася структура об'єкта, що більше відповідають одні одним його структурні та функціональні елементи, то вищими будуть йогопотенціал і ефективність. Тобто представники останнього напряму визначають не лише структурну (ресурсну або факторну) складову потенціалу, а й намагаються характеризувати точки функціональної залежності між ними. У той же час, на наш погляд, основні підходи щодо визначення потенціалу підприємства поза увагою залишають суб’єктно-об’єктну залежність у визначенні потенціалу ринкової чи економічної системи загалом, визначаючи при цьому управління переважно як наслідок чи спосіб комбінації складових потенціалу. Це є дещо спрощеним розумінням потенціалу підприємства, оскільки здатність ресурсу чи фактора виробництва забезпечити отримання необхідного результату є без реалізації управлінської складової лише можливою і статичною величиною – управління виступає не допоміжним чи суміжним процесом реалізації потенціалу підприємства, а йогобезпосереднім спонукальним мотивом і джерелом раціонального застосування. Таким чином, можна визначити, що потенціал підприємства складається з керованого об’єкта та сукупності взаємопов’язаних управлінських дій з планування, прогнозування, використання, мотивації та контролю усього комплексу ресурсів та факторів виробництва в загальній системі управління підприємством, їх напрямів та послідовності застосування з метою забезпечення виконання поставлених перед підприємством завдань, забезпечення його подальшого поступального розвитку.

30. Метод кращих показників для оцінки наукових інновацій і нововведень.

http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/20_4/160_Izewski_20_4.pdf

Загальним принципом оцінювання економічної ефективності інноваційної діяльності є порівняння ефекту (результату) від застосування нововведень і витрат на їхнє розроблення, виробництво та споживання. Обсяг ефектувід реалізації інновацій визначається їхньою очікуваною ефективністю, якавиявляється у таких сенсах: ● у продуктивному – поліпшенням якості продукції і розширенням її асортименту; ● у технологічному – підвищенням продуктивності і поліпшенням умов праці; ● у функціональному – підвищенням ефективності управління; 4. Економіка, планування і управління галузі 165● у соціальному – поліпшенням якості життя. Ефект від застосування нововведень на рівні конкретного підприємства завжди буде вимірятися економічними показниками, зокрема, обсягом збільшення прибутку, отриманого шляхом економії від зниження собівартості і збільшення виторгу від зростання обсягу реалізації інноваційної продукції завдяки її новій якості. В економічних розрахунках використовують різні показники економічної ефективності інноваційної діяльності, які поділяють за:● місцем отримання: локальні, регіональні, галузеві і загальнодержавні; ● метою визначення: абсолютні та порівняльні; ● ступенем збільшення: одноразові й мультиплікаційні; ● часом урахування результатів і витрат: за розрахунковий період і за рік. Вибір методу оцінювання ефективності інновацій залежить від об'єктів, якими можуть бути різні типи інновацій: ● засоби і знаряддя праці (нові, реконструйовані, модернізовані); ● предмети праці (сировина, паливо, матеріали, енергія); ● предмети кінцевого споживання; ● технологічні процеси; ● методи організації виробництва, праці та управління; ● інноваційний проект. Ресурсне оцінювання здійснюють з метою визначення впливу інновації на обсяги споживання певного виду ресурсу і подолання проблеми його обмеженості (важлива у разі використання дефіцитних чи не поновлюваних ресурсів, особливо тих, які імпортують); визначають її показниками підвищення ефективності їхнього використання (наприклад, підвищення ефективності застосування трудових ресурсів – зростанням продуктивності праці; технічних ресурсів – зростанням фондовіддачі тощо). Соціальне оцінювання полягає у визначенні внеску інновації у поліпшення якості життя працівників конкретного підприємства. При цьому варто мати на увазі, що успішна реалізація інноваційних проектів пов'язана з отриманням соціального ефекту не тільки на рівні кожного конкретного підприємства, але і на рівні суспільства.