66.Методи оцінки економічної безпеки за результатами фінансової діагностики

С развитием рыночных отношений отечественные предприятия столкнулись с проблемой существенного уменьшения поддержки со стороны государства и необходимостью создания собственными силами условий для безопасного развития. Эффективное функционирование предприятия зависит от уровня его экономической безопасности. Оценки уровня экономической безопасности осуществляется на основе научных подходов и с помощью разработанных методик.

Методы, которые используются для оценки уровня экономической безопасности предприятия:

1 Экспертная оценка, мониторинг социально-экономических показателей, анализ и обработка сценариев, оптимизация, многомерный статистический анализ, теоретико-игровые методы, теория искусственных нейронных сетей

2 Экстраполяция); экспертные методы (); структурно-аналитические методы

3 Методы комплексной оценки угроз методы комплексной оценки экономического потенциала предприятия методы прогнозирования банкротства

Для использования экономической безопасности предприятия в хозяйственной системе необходимо решение следующих вопросов: установление градации экономической безопасности, установление методов оценки состояния и уровня экономической безопасности, установление показателей экономической безопасности предприятия, установление способов обеспечения требуемого уровня безопасности.

Основными методами оценки экономической безопасности предприятия являются:

1. пороговый метод, который используется в разных вариациях и может давать либо две градации: опасно/безопасно, либо большее количество градаций, например нормальное состояние предкризисное, кризисное, критическое и другие. Суть данного метода – определяются угрозы либо способы защиты, по каждой угрозе определяются показатели и пороговые значения. Пороговый метод использует критерий: если хотя бы один показатель не соответствует, то состояние опасно.

2. ресурсно-функциональный метод – метод экономической эффективности. Суть данного метода – предприятие разрабатывает различные мероприятия по защите от угроз и по каждому оценивает экономический результат. На основе этого метода уровень экономической безопасности предлагается оценивать на основе совокупного критерия путем взвешивания и суммирования отдельных функциональных критериев, определяемых с помощью сравнения возможной величины ущерба, который может быть причинен предприятию (организации), и эффективности мероприятий по предотвращению такого ущерба. Совокупный критерий экономической безопасности необходимо сопоставить в предыдущем и нынешнем году. Если его значение растет, то уровень экономической безопасности улучшается

3. комплексный метод – на основе расчета интегрального показателя экономической безопасности

4. метод на основе теории экономических рисков. Суть – по различным угрозам рассчитывается ущерб. Ущерб сравнивается с величиной прибыли, дохода, имущества.

67.Якісні характеристики стану безпеки (небезпеки), їх бальна оцінка.

Основними якісними та кількісними індикаторами, що характеризують рівень економічної безпеки, можуть бути наступні:

1. Індикатори виробництва: – динаміка виробництва (зростання, спад, стабільний стан, темпи зміни); – реальний рівень завантаження виробничих потужностей; – частка витрат на проведення науково-дослідних робіт; – темп оновлення основних виробничих фондів; – стабільність виробничого процесу (ритмічність, рівень завантаженості на протязі певного періоду часу); – оцінка конкурентоспроможності продукції; – вікова структура та технічний ресурс парку машин і обладнання. 2. Фінансові індикатори: – обсяг "портфелю” замовлень; – фактичний і необхідний обсяг інвестицій; – рівень інноваційної активності; – рівень рентабельності виробництва; – фондовіддача (капіталомісткість) виробництва; – непогашена дебіторська та кредиторська заборгованість, термін погашення якої минув; – частка забезпечення власними джерелами фінансування оборотних засобів, матеріалів, енергоносіїв для виробництва.

3. Соціальні індикатори : – рівень оплати праці по відношенню до середньо галузевого показника або до показника по економіці в цілому; – рівень заборгованості по заробітній платі; – втрати робочого часу; – структура кадрового потенціалу (вікова, кваліфікаційна).

Легка економічна криза – це криза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємству (за умови переведення його на режим антикризового управління). Підприємство тимчасово на невеликий період із-за внутрішніх труднощів (поломки технологічного устаткування, невеликих аварій та простоїв) або неплатоспроможності споживачів продукції потрапляє в скрутне фінансове становище.

Важка економічна криза – належить до другої фази, яка загрожує існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації. Переважно вона викликається економічною дестабілізацією тієї чи іншої галузі виробництва, навколишнього середовища. У цьому випадку без підтримки як галузі, так і держави підприємство само не може вийти із затяжної кризи. Катастрофічна економічна криза – це кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації. Як правило, вони залежать від форс-мажорних явищ, які не залежать практично від підприємства (стихійні лиха, пожежі, паводки, землетруси).

68.Вітчизняний та зарубіжний досвід діагностування економічної безпеки підприємства Сьогодні в умовах переходу України, країн СНД, держав Східної Європи до нових умов господарювання й форм зовнішньоекономічного співробітництва природно зростає роль економічних проблем у світовій політиці.

жаль, представники комерційних банків, фірм і підприємств не приділяють, на нашу думку, належної уваги заходам щодо профілактики й протидії економічної злочинності. Незважаючи на те, що економіка вже майже десять років іде по ринковому шляху, увага вітчизняних ділових кіл і громадськості не завжди спрямовано на забезпечення елементарної безпеки бізнесу.

Проведені в Україні процеси приватизації засвідчують, що в її економіці значний сектор відведено недержавним господарюючим суб'єктам — комерційним банкам, акціонерним товариствам, спільним підприємствам тощо, які пропонують споживачам широкий спектр товарів, робіт і послуг. Будучи порівняно новими структурами у вітчизняній економіці, вони здійснюють вагомий вплив на економіку держави, беруть участь, а зазвичай і продукують розвиток сучасних технологій, створюють робочі місця, збільшують податкові надходження до бюджетів країни тощо.

Трансформація економіки під впливом ринкових механізмів виділила як окрему самостійну функцію держави — забезпечення її економічної безпеки з позиції як інтересів особи і колективу, так і складної сукупності національних інтересів. Зважаючи на це, можна пояснити закономірність зміни підходу до поняття «безпека» в сучасних умовах, адже його зміст з площини, підпорядкованої раніше здебільшого державним інтересам, переходить у царину реальної економіки, торкаючись рівня суб'єктів підприємництва різних форм власності та виробничо-господарської спеціалізації. Власне тому становлення і розвиток вітчизняного підприємництва відбувається в умовах пошуку нових форм менеджменту та маркетингу, спричинених гострою потребою забезпечення безпеки бізнесу внаслідок загострення конкурентної боротьби за сировину, ринок збуту товарів, споживача.

На сьогоднішній день у США одержують широке поширення програми профілактики й протидії економічним злочинам у взаємодії правоохоронних органів країни із суспільними й приватними охоронними агентствами й детективними бюро. Така форма спільної діяльності поліції з недержавними організаціями стала досить ефективною. Накопичено деякий досвід в організації діяльності в даній області. Відпрацьовано програми по боротьбі зі злочинністю, що включають і заходу щодо запобігання широкого кола порушень безпеки бізнесу, починаючи від зловживань наркотиками й алкоголем на робочих місцях і закінчуючи крадіжками інформації з комп’ютерів фірм і корпорацій. Росте число фірм зацікавлених в організації внутрішньої охорони.

Для Великобританії, так само як і для США, характерне прагнення підприємців до мінімізації небажаного розголосу протиправної діяльності підлеглих їм осіб і, таким чином, найменшого підриву репутації фірми. Із цієї причини численні випадки економічних порушень, шахрайства злочинів у комп’ютерній сфері, розкрадань інформації, розслідування яких проводяться співробітниками комерційних (банківських) служб безпеки, залишаються недосяжними для правоохоронних органів і громадськості.

Державні установи, банки, компанії Німеччини, поряд з використанням власних і самостійних детективно-охоронних агентств, активно використовують національні спеціальні служби для рішення пріоритетних економічних проблем шляхом створення сучасних контрразвідкових структур, що виконують функцій підрозділів безпеки й охорони.

Тенденцією останнього часу у Франції є стрімке нарощування діяльності служб безпеки в промислово-торговельних фірмах і фінансових інститутах. Створення приватних служб безпеки відображає потребу національних ділових кіл у зменшенні комерційних ризиків, особливо при роботі на слабко вивчених ринках, підвищенні безпеки підприємницької діяльності, а в останні роки й особистої безпеки бізнесменів. Попит на послуги приватних детективів і охоронних структур зростає з боку приватних осіб, керівників і високопоставлених співробітників комерційних банків, страхових компаній і адвокатських контор.

Країни Північної Європи (Фінляндія, Норвегія, Швеція й Данія). У чинність свого географічного положення, традицій і звичаїв, досить близьких язикових систем і норм законодавства в країнах Північної Європи відзначається багато загальних підходів до організації діяльності комерційних і промислових служб безпеки. У цих країнах розшукні й охоронні бюро ставляться до категорії приватних підприємств.

Промислові служби безпеки, місцеві правоохоронні органи досить активно діють через впливові національні союзи підприємців, а також самостійно у великих фірмах. Уповноважені співробітники спецслужб на підприємствах разом з кадровим апаратом служб безпеки проводять кваліфіковану спецперевiрку осіб, що допускаються до роботи із секретними документами й матеріалами; створюють агентурно-інформаційну мережу, поширюють серед персоналу досвід контрразвідуватльного забезпечення закріплених об’єктів.

Простежується тенденція до розширення функцій державних і відомчих спецслужб по забезпеченню безпеки комерційної діяльності приватнопідприємницьких організацій за кордоном, по організації й сприянню у формуванні в них власних груп і служб безпеки

69. Особливості методичних підходів Українського Агенства з питанб неплатоспроможності банкрутства підприємства підприємства. Методичні підходи дослідження діагностики в антикризовому управлінні.

Основным актом, регулирующим вопросы организации и управление банкротством в Украине, является Закон Украины «О банкротстве» от 1992 г., который содержал 22 статьи (подобный закон в России содержит 350 статей). Его новая редакция, вступившая в силу с 01.01.2000 г., содержит 7 разделов и 53 статьи, однако вопросы, связанные с установлением финансовой несостоятельности и банкротства, не нашли четкого отражения и в ней.

Нормативное обеспечение функционирования механизма управления банкротством - это инструкции, методические указания и разъяснения, методики.

Следует отметить, что недостатки действовавшего законодательства компенсировались разъяснениями Президиума Высшего арбитражного суда Украины, тексты, которых по объему почти в 10 раз превышали сам закон.

Методическое обеспечение включает методики, разработанные Агентством по вопросам банкротства, которые носят внутриведомственный характер и касаются проведения Агентством и его структурными подразделениями мероприятий связанных с санацией должников, внесенных в реестр неплатежеспособных предприятий, ведение которого входит в круг его обязанностей.

Агентством разработана методика проведения углубленного анализа финансово-хозяйственного состояния неплатежеспособных предприятий и организаций. Указанный документ призван помочь установить факт финансовой несостоятельности предприятий на основе целого ряда критериев (показателей) с целью внесения этого субъекта в реестр неплатежеспособных предприятий и организаций. Однако система показателей и коэффициентов, входящая в методику, не позволяет реально установить факт финансовой несостоятельности или угрозы таковой, не говоря уж об установлении факта банкротства, что, как показывают исследования, весьма существенно в целях принятия управленческих решений. Таким образом, отсутствуют методики определения фактов несостоятельности и банкротства, являющиеся ключевыми точками в управлении банкротством.

Методы управления банкротством - это способы воздействия на процесс банкротства. Исходя из норм законодательства Украины, следует выделять два способа: 1) внесудебный и 2) судебный.

1) при внесудебном - предупреждения банкротства: через ведение реестра неплатежеспособных предприятий; проведение анализа финансово-имущественного состояния предприятий; разработку планов санации и реструктуризации и организацию их проведения; формирование фонда стабилизации внесенных в реестр неплатежеспособных предприятий и распределение его средств;

2) при судебном - распоряжения имуществом должника; ликвидация; санации, реструктуризации несостоятельных должников; мирового соглашения; уголовного наказания в соответствии со статьей 156 части 2, 3, 4 УК Украины.

Правовое обеспечение функционирования механизма управления банкротством включает в себя законодательные акты, указы, постановления, приказы и другие правовые документы.

Агентством разработана методика проведения углубленного анализа финансово-хозяйственного состояния неплатежеспособных предприятий и организаций. Указанный документ призван помочь установить факт финансовой несостоятельности предприятий на основе целого ряда критериев (показателей) с целью внесения этого субъекта в реестр неплатежеспособных предприятий и организаций. Однако система показателей и коэффициентов, входящая в методику, не позволяет реально установить факт финансовой несостоятельности или угрозы таковой, не говоря уж об установлении факта банкротства, что, как показывают исследования, весьма существенно в целях принятия управленческих решений. Таким образом, отсутствуют методики определения фактов несостоятельности и банкротства, являющиеся ключевыми точками в управлении банкротством.

Методичні підходи дослідження діагностики в антикризовому управлінні.

• „Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій" [48], яка затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству № 37 від 21.03.1997 p.; її цільове призначення - надання методичної допомоги фахівцям Агентства, спеціалістам міністерств, відомств, податкових органів тощо стосовно прийняття рішення про визнання структури балансу підприємства задовільною (незадовільною), підприємства - платоспроможним (неплатоспроможним), подання пропозицій щодо доцільності внесення цього підприємства до Реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій;

• „Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства", затверджені наказом Міністерства економіки України від 17 січня 2001р. №10 [59].

алежно від напряму дослідження (функціонального спрямування оціночних показників) методичні підходи до проведення діагностики можуть бути орієнтовані на дослідження таких сфер діяльності підприємства:

1) фінансово-майновий стан;

2) результати господарської діяльності підприємств з окремих напрямів (операційної, фінансової, інвестиційної);

3) організація управління підприємством;

4) ресурсний потенціал підприємств;

5) комбінований підхід (збалансована система діагностичних показників у розрізі різних аспектів діяльності підприємства, наприклад ресурсна, клієнтська, фінансова, менеджерська складова).

Найбільш коректним та доцільним для використання слід вважати комбінований підхід, який дає можливість узагальнити усі складові виникнення та перебігу кризових явищ. Найменш вдалим варіантом є використання тільки фінансових показників, які обчислюються на підставі балансу підприємства, оскільки вони лише констатують становище, що склалося, і не дають змоги встановити фактори, які його спричинили. Навіть для експрес-діагностики доцільним є сумісне використання фінансових та економічних показників.

Залежно від інформаційного забезпечення діагностики існуючі методичні підходи до її проведення можуть передбачати використання виключно кількісної, якісної або змішаної інформації (сумісне використання кількісних та якісних показників діяльності підприємства).

Найбільш продуктивним є третій підхід, оскільки окреме застосування тільки кількісної (об'єктивної) або тільки якісної (суб'єктивної) інформації має суттєві недоліки, які можуть бути нівельовані за умов спільного використання.

Основним недоліком кількісної інформації є, по-перше, її статичність, оскільки більшість оціночних показників розраховується за даними звітності підприємств на певну дату або за період діяльності, по-друге, можлива некоректність, зумовлена неадекватним бухгалтерським обліком та звітності або цілеспрямованими діями керівництва підприємства щодо її викривлення, по-третє, застосування тільки кількісних показників не завжди забезпечує ранню діагностику, виявлення передвісників кризи та не забезпечує можливості коректно визначити фактори, що її зумовлюють.

Перелік та методика збирання якісної інформації визначається особою, що проводить діагностику, а отже, залежить від її особистих професійних якостей, досвіду роботи, коректності організації збирання інформації, відвертості відповідей опитуваних фахівців тощо, тобто висновок стосовно глибини кризових явищ має суб'єктивний характер банкрутства підприємства

Залежно від джерел інформації, які використовуються для розрахунку кількісних показників, виокремлюються методичні підходи, що базуються на використанні:

1) виключно затверджених форм фінансової та статистичної звітності підприємств;

2) поєднання інформації форм фінансової та статистичної звітності з матеріалами оперативного та управлінського обліку підприємств.

Перший підхід використовується для проведення експрес-діаг-ностики, тобто для попередньої, негайної та зовнішньої діагностики, яка доступна широкому колу зацікавлених осіб та може здійснюватися навіть без згоди оцінюваного підприємства, на базі його публічної звітності.

Другий підхід використовується для поглибленої (фундаментальної) діагностики та передбачає в обов'язковому порядку допуск експерта-діагноста до внутрішньої інформації стосовно діяльності підприємства. Безумовно, перелік оціночних показників, що використовується в цьому випадку, може бути досить широким та різноплановим.

Якісні показники, які використовуються в перебігу діагностики, також можуть мати різні джерела отримання: особисті спостереження експерта-діагноста, опитування різного кола респондентів (керівники та фахівці самого підприємства, усі робітники підприємства, власники, банківські фахівці, найбільші споживачі та постачальники, незалежні експерти тощо).

Залежно від методики визначення оціночних показників

можуть бути виділені такі методичні підходи:

1) коефіцієнтний підхід, який передбачає розрахунок та використання різноманітних коефіцієнтів (відносних показників), що обраховуються шляхом порівняння певних абсолютних показників (наприклад, коефіцієнт абсолютної ліквідності, фінансової автономії, прибутковості тощо);

2) індексний підхід, який передбачає розрахунок динамічних показників зміни стану об'єкта дослідження у часі (темп зростання, приросту тощо); у перебігу діагностики предметом дослідження може бути як одиничний індекс (оцінка значення відносно одиниці), пара індексів (перевірка співвідношення між ними), так і динамічний ряд індексів за певний період, вивчення якого дозволить визначити швидкість уповільнення або прискорення відповідних процесів;

3) агрегатний підхід, суть якого полягає в обчисленні оціночних агрегатів - абсолютних оціночних показників, що розраховуються за спеціальними методиками, наприклад нормальні джерела фінансування запасів, нетто-результат експлуатації інвестицій, результат господарсько-фінансової діяльності тощо; у перебігу дослідження провадиться порівняння абсолютних значень певних пар агрегатів або перевірка їхньої позитивності.

Залежно від методики дослідження оціночних показників знайшли розповсюдження такі методичні підходи:

• динамічний (ретроспективний) аналіз певних показників, який передбачає їх вивчення в динаміці;

• порівняльний аналіз, підґрунтям якого є зіставлення фактично досягнутого значення показника із середньогалузевим або середнім по групі аналогічних підприємств;

• еталонний аналіз, проведення якого передбачає порівняння фактично досягнутого значення показника з певним еталоном (стандартом), який визначено як допустима (критична) межа його зміни.