54. Дескриптивні, предикативні і нормативні моделі фінансової діагностики,їх сутність, особливості і сфера використання.
Дескриптивні моделі, або моделі описового характеру, є основними в проведенні оцінки фінансового стану підприємства. До них належать: побудова системи звітних балансів, подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах, вертикальний та горизонтальний аналіз звітності, система аналітичних коефіцієнтів, аналітичні записки до звітності. Всі дані моделі ґрунтуються на використанні бухгалтерської звітності.
Предикативні моделі – це моделі передбачу вального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найпоширенішими з них є розрахунок точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу, моделі ситуативного аналізу.
Нормативні моделі – це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства з очікуваними, розрахованими на підставі нормативу. Дані моделі використовуються, як правило, в рамках внутрішнього фінансового аналізу. Їх суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів, а також в аналізі відхилень фактичних даних від нормативів. Аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.
http://ahd.vlynko.com/27st.htm
55.Побудова системи аналітичних коефіцієнтів, методика їх обчислення і спосіб оцінки.
Метод математичних перетворень є найбільш ефективним у кратних економіко-математичних моделях, де значення підсумкового показника визначається як співвідношення факторних показників. Реалізація цих методів відбувається за трьома основними модифікаціями. Перша модифікація передбачає подовження чисельника розрахункової моделі перетворенням одного або кількох факторних показників на алгебраїчну суму складових елементів цього показника (показників). У розрахунковій базовій моделі визначення показника рентабельності реалізованої товарної продукції маємо співвідношення прибутку від реалізації товарної продукції (чисельник) до її собівартості (знаменник). Проте значення показника собівартості можна подати як алгебраїчну суму окремих статей витрат, тобто матимемо відповідне подовження знаменника. У разі застосування третьої модифікації, тобто методу розширення, потрібне відповідне перетворення і чисельника, і знаменника розрахункової моделі помножуванням або діленням факторних показників на те саме значення якогось нового показника. Можливе застосування і складнішого варіанта методу розширення. Так, для визначення показника рентабельності авансованого капіталу застосовується така економіко-математична модель:
Рк = Пб : (ВОФ + ВОК), де Рк - коефіцієнт рентабельності авансованого капіталу на підприємстві; Пб - балансовий прибуток підприємства (грн); ВОФ - середньорічна вартість основних промислово-виробничих фондів (грн); ВОК - середньорічна вартість оборотних коштів (грн).
Використовуючи один із способів елімінування, можна розрахувати вплив факторів на можливе відхилення показника коефіцієнта рентабельності авансованого капіталу за певний період. До цих факторів можна віднести відповідні відхилення балансового прибутку підприємства, середньорічної вартості його промислово-виробничих основних фондів, а також оборотних коштів. При цьому характер певних функціональних взаємозв'язків між показниками в розрахунковій економіко-математичній моделі не завжди сприймається об'єктивно. Ідеться передовсім про обернену залежність зміни коефіцієнта рентабельності від збільшення середньорічної вартості основних промислово-виробничих фондів та оборотних коштів. За допомогою належних математичних перетворень можна одержати дещо модифікований варіант економіко-математичної моделі розрахунку коефіцієнта рентабельності. Якщо розділити чисельник і знаменник правої частини формули на якусь одну величину, то значення показника, що характеризує об'єкт дослідження, при цьому не зміниться. Якщо зв'язок між узагальненим показником, що його аналізують, і факторними характеристиками є не функціональним, а має ознаки стохастичної залежності, доцільним вважається застосування статистичних методів, а також теорії ймовірностей. Ц У числі статистичних застосовуються класичні методи одновимірних і багатовимірних сукупностей, варіаційні ряди, закони розподілу, вибір даних, кореляційно-регресійний та дисперсійний аналіз.
Найбільш широко в економічному аналізі застосовуються методи парної і множинної кореляції. За допомогою цих методів є можливим визначення не функціональної, а стохастичної причинно-наслідкової залежності між економічними явищами, тобто вивчення дії факторів, що мають тенденційний вплив на об'єкт дослідження. Так, унаслідок дії фактора підвищення кваліфікації робітників продуктивність їхньої праці набуває тенденції до зростання. При цьому імовірність факторного впливу визначається щільністю зв'язку факторів з передбачуваною узагальнюючою економічною характеристикою. Щільність зв'язку вимірюється значенням коефіцієнта кореляції, що коливається в діапазоні від нуля до одиниці. Коли значення коефіцієнта кореляції перевищує 0,5, то зв'язки між факторами та узагальнюючим показником об'єкта дослідження вважаються досить щільними, що дає змогу з достатньою вірогідністю вимірювати їхній вплив. Для цього треба передовсім побудувати факторну економіко-математичну модель. У разі використання в аналітичному дослідженні методу парного кореляційного зв'язку факторна економіко-математична модель передбачає можливість вимірювання дії тільки одного фактора на об'єкт дослідження і має такий вигляд:
Y=а+bХ, де Y- значення показника, що характеризує об'єкт дослідження; Х- значення факторного показника; й, b - коефіцієнти регресії.
Якщо значення показників "Х" та "Y" є змінними, то коефіцієнти "а" і "b" - це константи, за допомогою яких встановлено відповідність між змінними величинами. Використовуючи економіко-математичний метод множинної кореляції, визначають залежність певного узагальненого показника, що характеризує об'єкт дослідження, від зміни значень факторних показників. Відбір цих показників для кореляційної моделі доцільно здійснювати на базі застосування аналітичних групувань, способу порівняння паралельних і динамічних рядів, лінійних графіків, а також у процесі розв'язування завдань кореляційного аналізу на основі оцінки їхньої значущості за критерієм Стьюдента. Усі факторні показники, що включаються до економіко-математичної моделі множинної кореляції, мають бути кількісно узгоджені, з усуненням можливості авто-кореляції.
Дуже ефективним вважається застосування багатофакторної моделі кореляційно-регресійного зв'язку між економічними явищами, що вивчаються в процесі перспективного аналітичного дослідження. Одержати прогнозне значення певного узагальненого показника господарської діяльності підприємства можна, якщо в багатофакторну модель підставити очікувані значення факторних показників. Порівнюючи прогнозне значення за результуючим показником із реально досягнутим, можна зробити оцінку, а також визначити тенденції розвитку підприємства на майбутнє, виходячи з певних економічних ситуацій, що матимуть місце або можуть скластися за умов ринкових принципів господарювання.
Прогнозування певних економічних явищ у процесі аналітичного дослідження відбувається за двома напрямками: цільовим і ресурсним. Реалізація першого пов'язана із необхідністю досягнення певних результативних показників і визначенням необхідних для цього ресурсів та інтенсивності їх використання. Реалізація другого напрямку передбачає прогнозування виробничих показників, виходячи з наявності певних ресурсів і фактичного характеру їх застосування. Застосовується в економічному аналізі і математичне моделювання розподільних відносин.
http://www.grinchuk.lviv.ua/book/43/1933.html
56. Предикативні моделі у прогнозуванні майбутнього фінансового стану.
Предикативні моделі – це моделі прогностичного характеру. Вони
використовуються для прогнозування доходів та витрат підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найпоширеніші з них:
1) розрахунки точки критичного обсягу продажу (аналіз беззбитковості);
2) побудова прогностичних фінансових звітів;
3) моделі динамічного аналізу (жорстко-факторні детерміновані моделі та регресійні
моделі);
4) моделі ситуаційного аналізу.
http://agrofin.com.ua/files/les1_fa.pdf
57. Система показників фінансового стану підприємства
Побудова комплексу показників фінансового стану передбачає відбір відповідних груп фінансових показників, включення певних показників до відповідної групи, визначення методики їх розрахунку і оцінки.
В цілому існує 6 основних груп фінансових показників:
Показники оцінки ліквідності.
Показники оцінки фінансовохї стійкості (платоспроможності).
Показники оцінки ділової активності (оборотності)
Показники оцінки рентабельності.
Показники оцінки положення на ринку цінних паперів.
Показники оцінки майнового стану.
Всього може бути розраховано понад 100 фінансових показників (коефіцієнтів), які будуть мати економічний зміст і в більшій або меншій мірі використовуються у фінансовому аналізі. Звичайно таку кількість показників у одному аналітичному дослідженні практично не використовують. Тому необхідно вирішити проблему відбору необхідної і достатньої кількості фінансових показників.
Інша проблема формування системи показників фінансового анлізу полягає в тому, що різні автори відносять ті чи інші показники до різних груп, а іноді і самі групи мають різні назви.
При відборі груп показників і включенні показників до системи аналізу в у складі цих груп ми проаналізували ряд нормативних актів і найбільш авторитетну учбово-методичну літературу. Основою запропонованої системи показників були такі матеріали:
1.“Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій”, затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 23.02.1998 р. №37.
2.“Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств і організацій”, затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 21.03.1999 р. №37.
3.«Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації», затверджене наказом Міністерства фінансів та Фонду державного майна України від 26.01.2001 р. № 49/121.
4.«Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затверджене постановою Правління НБУ від 6.07.200 р. № 279.
5.Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. - М.: Финансы и статистика, 1998
6.Бернстайн Л.А. Анализ финансовой отчетности: теория, практика и интерпретация. Пер. с англ. —.М.: Финансы и статистика, 1996.
7.Карлин Т.Р. Анализ финансовых отчетов (на основе GAAP). М.: Инфра-М, 1998.-448 с.
При відборі показників ми виходили з того, що їх система повинна забезпечити можливість проведення за її допомогою повного комплексного дослідження фінансового стану і результатів діяльності підприємства, а також можливість використання цієї системи показників для прикладних цілей, визначених джерелами 1-4, на базі яких прводився відбір цих показників. Використання вказаних джерел дозволяє використовуати і нормативні значення окремих показників, визначені цими документами, як основу оцінки показників.
Оскільки розрахунок показників проводиться на базі електронного шаблону у форматі Excel, то не має великого значення загальна кількість розрахованих показників. Ми обмежуємося величиною 532 показника. Реально у процесі аналізу, в залежності від цілей і спрямованості останньоо може використовуватися від 6 до 40 показників.
http://inpos.com.ua/147
58 Діагностика за показниками ліквідності, фінансової стійкості, обіговості, рентабельності.
1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності розраховують як відношення грошових коштів і бистрореалізуемих короткострокових цінних паперів до поточної - короткострокової заборгованості.
У світовій практиці достатнім вважається значення коефіцієнта абсолютної ліквідності, що дорівнює 0,2 - 0,3, тобто підприємство може негайно погасити 20 - 30% поточних зобов'язань.
2. Коефіцієнт ліквідності визначають як відношення грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень і дебіторської заборгованості до поточних зобов'язань.
За оцінками, що прийняті в міжнародній практиці, значення коефіцієнта повинно бути 0,8 - 1.
Фінансову стійкість і автономність відображає структура балансу (співвідношення між окремими розділами активу і пасиву), яка характеризується кількома показниками .
1. Коефіцієнт автономії характеризує залежність підприємства від зовнішніх позик. Чим нижче значення коефіцієнта, тим більше позик у компанії, тим вище ризик неплатоспроможності. Найнижче значення коефіцієнта відображає також потенційну небезпеку виникнення у підприємства дефіциту грошових коштів:
Вважається нормальним, якщо значення показника коефіцієнта автономії більше 0,5, тобто фінансування діяльності підприємства здійснюється не менше, ніж на 50% з власних джерел.
Коефіцієнти рентабельності . Крім уже розглянутих коефіцієнтів рентабельності, при аналізі фінансового стану розраховують і інші модифікації, що характеризують різні сторони діяльності підприємства.
1. Коефіцієнт рентабельності продажів. Демонструє частку чистого прибутку в обсязі продажів підприємства:
2. Коефіцієнт рентабельності власного капіталу дозволяє визначити ефективність використання капіталу, інвестованого власниками підприємства. Зазвичай цей показник порівнюють із можливим альтернативним вкладенням коштів в інші цінні папери. Рентабельність власного капіталу показує, скільки грошових одиниць чистого прибутку заробила кожна одиниця, вкладена власниками компанії.
3. Коефіцієнт рентабельності оборотних активів. Демонструє можливості підприємства в забезпеченні достатнього обсягу прибутку по відношенню до використовуваних оборотних коштів компанії. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більше ефективно використовуються оборотні кошти.
4. Коефіцієнт рентабельності активів необоротні демонструє здатність підприємства забезпечувати достатній обсяг прибутку по відношенню до основних засобів компанії. Чим вище значення даного коефіцієнта, тим більше ефективно використовуються основні засоби.
5. Коефіцієнт рентабельності інвестицій показує, скільки грошових одиниць було потрібно підприємству для отримання однієї грошової одиниці прибутку. Цей показник є одним з найбільш важливих індикаторів конкурентоспроможності.
Коефіцієнти ділової активності дозволяють проаналізувати, наскільки ефективно підприємство використовує свої кошти. Серед цих коефіцієнтів розглядаються такі показники як фондовіддача, коли мова йде про необоротні активи, оборотність оборотних коштів, а також оборотність усього капіталу.
http://www.houseofmcdonnell.com/fnansovij-stan-pdprimstva/35-pokazniki-xarakterizuyut-fnansovij-stan-pdprimstva.html
Коефіцієнт оборотності - це кількість оборотів, яке здійснюють оборотні кошти за певний період.
КО=Р/ОбС
де Р - обсяг реалізованої продукції за розглянутий період; ОБС - середня сума оборотних коштів за той же період.
Після підстановки в формулу відповідних величин можна отримати для показника оборотності розгорнуте вираз:
На кожній стадії кругообігу оборотних коштів можна визначати приватну оборотність кожного елемента оборотних коштів:
http://www.houseofmcdonnell.com/oborotn-zasobi/20-krugoobg-oborotnix-koshtv-pokaznik-oborotnost.html
59Життєвий цикл підприємства і тенденції у значеннях певних груп показників фінансового стану.
Життєвий цикл підприємства розглядається як сукупність стадій, які проходить підприємство за період свого існування. Кожна стадія має своє призначення і спричиняє певний вплив на результативність діяльності підприємства. Тому, у забезпеченні загальної економічної ефективності існування підприємства суттєву роль відіграє можливість управління тривалістю кожної зі стадій життєвого циклу з врахуванням залежності їх впливу на кінцеві результати роботи.
Діяльність підприємства від моменту його утворення і до моменту ліквідації (реорганізації) умовно поділяється на певну кількість стадій життєвого циклу, які класифіковані у роботах багатьох науковців за різними підходами. Найпоширенішим у науковій літературі є підхід до класифікації стадій життєвого циклу підприємства за аналогією з життєвими циклами людини, що отримали назву «дитинства», «отроцтва», «зрілості» та «старіння». Зарубіжні та вітчизняні вчені пропонують враховувати різну кількість стадій, але за своїм змістом і характеристикою вони багато у чому співпадають та взаємно доповнюють одна одну
Формування цілей і довгострокових завдань подальшого розвитку підприємства залежать не тільки від вимог і обмежень внутрішнього та зовнішнього середовища, але й від стадії життєвого циклу на якій у даний момент часу знаходиться підприємство. Будь-яке підприємство виникає як реалізація певної інноваційної ідеї, яка у подальшому одночасно з ним проходіть зазначені вище стадії.
За видом практичної діяльності, шляхом якої реалізується інновація, та в залежності від того, належить ця діяльність до сфери виробництва чи до сфери управління, виділяють два типи інновацій – виробничі та управлінські. Виробничі інновації реалізуються у виробничій сфері діяльності організації. Управлінські інновації – це те нове знання, яке реалізується в нових управлінських технологіях, адміністративних процесах і організаційних структурах. У виробничій сфері, якщо підприємство, реалізуючи певну інноваційну ідею, випускає один вид продукції, то життєві цикли ідеї, продукції і підприємства, їх тривалість, повністю співпадають. Для подальшої підтримки життєвого циклу підприємства виникає необхідність своєчасного оновлення виробництва, перехід на випуск більш досконалої продукції, товару, який потрібен споживачам.
Життєвий цикл інновації являє собою сукупність процесів і стадій які проходить новостворений продукт від зародження ідеї, виготовлення, реалізації і до його зняття з виробництва. Тобто життєвий цикл інновації залежить і визначається життєвим циклом товару: зародженням інновації, що пов’язане з виконанням науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, розробкою дослідної партії, промисловим випуском, поступовим насиченням ринку і припиненням виробництва.
На відміну від попереднього твердження, стадія «зрілості» підприємства навпаки повинна бути найбільш тривалим, економічно прибутковим періодом його діяльності, що можна визначити основною метою управління стадіями життєвого циклу. Активна інноваційна політика, постійний інноваційний розвиток є головними інструментами та механізмами, які підтримують довготривалу діяльність підприємства на стадії «зрілості». Тривалістю окремих стадій і всього життєвого циклу підприємств можна і необхідно управляти. На різних стадіях життєвого циклу підприємства процес управління має свої характерні особливості і цілі.
Будь-яка інновація щодо удосконалення технології, управління або перехід на випуск нової продукції з метою кращого задоволення потреб споживачів і отримання конкурентних переваг на ринку збуту, збільшує тривалість життєвого циклу підприємства. Для початку випуску нової продукції не обов’язково чекати настання стадії «старіння» підприємства і починати життєвий цикл знову зі стадії «дитинства».
Прогнозуючи у короткостроковій перспективі можливість падіння попиту на продукцію, що випускається, доцільним є пошук засобів, необхідних для поступового переходу на випуск нової або удосконаленої продукції. Економічно стійке підприємство, що знаходиться на стадії «зрілості», може використовувати самоінвестування інновацій та починати їх реалізацію з поступовим скороченням недостатньо конкурентоспроможної продукції. Таким чином, підприємство може уникнути передчасного настання стадії «старіння», що пов’язане зі зменшенням попиту на продукцію на ринках збуту.
Цілі управління тривалістю стадій життєвого циклу підприємства:
Стадії життєвого циклу
Основні виробничі цілі підприємства
Цілі управління тривалістю стадій життєвого циклу підприємства
Народження
Інноваційна ідея. Збір ресурсів. Організація підприємства, його виходжування.
Енергійний початок, скорочення інноваційного лагу
Дитинство
Навчання персоналу. Налагодження випуску продукції. Вихід на ринок. Перші прибутки.
Прагнення до прискореного переходу на наступний етап розвитку
Юність
Прискорення випуску продукції. Зростання обсягів продажу та прибутків. Захоплення частини ринку
Скорочення стадії, прискорення переходу на наступній етап.
Рання зрілість
Збалансоване зростання обсягів випуску продукції. Перехід на масове виробництво. Максимальне завантаження виробничих потужностей. Формування іміджу. Зміцнення становища на ринку.
Вихід на робочій рівень на стадії зрілості. Пошук інноваційних ідей, які можуть впливати на краще задоволення потреб споживачів.
Зрілість
Стабілізація випуску продукції. Зміцнення становища підприємства на освоєному ринку та збалансоване зростання випуску продукції. Підтримка репутації серед споживачів. Пошук шляхів диверсифікації виробництва та інвестицій. Постійний інноваційний розвиток. Максимально ефективне використання інноваційного потенціалу.
Закріплення на стадії зрілості. Прагнення до збереження довготривалості цієї найбільш ефективної стадії шляхом впровадження нової або вдосконалення існуючої техніки, технології, випуску інноваційної продукції з мінімальними затратами. Інноваційне вдосконалення системи управління. Отримання максимальних прибутків.
Старіння
Відсутність прагнення до підвищення досягнутих результатів. Спроби збереження досягнутих позицій без суттєвих зусиль та інноваційних змін, шляхом збільшення бюрократизації процесів управління.
Слабкі спроби до оновлення та санації підприємства. Своєчасне уявлення про неможливість повернення підприємства у попередній стан на стадію «зрілості». Самоліквідація або банкрутство.
Відродження
Пошук інноваційних ідей. Інвесторів. Технічне переозброєння, оновлення персоналу, впровадження нових технологій.
Економічно обґрунтоване відродження на новій основі.
На стадії «зрілості» підприємство має найбільш сильний інноваційний потенціал, досвідчений та висококваліфікований персонал і тому може з меншими витратами ресурсів і часу переорієнтуватися на випуск нової, більш конкурентоспроможної продукції, що краще буде відповідати вимогам ринку. Такий інноваційний перехід, безумовно, пов’язаний із збільшенням видаткової частини бюджету. При цьому графік економічного розвитку підприємства стадії «зрілості» отримує ступеневий характер. Але, якщо стратегічна мета обрана правильно і нова продукція починає успішно реалізуватися на ринку, економічний стан підприємства зміцнюється. Випуск продукції досягає найбільших обсягів з максимально можливим завантаженням наявних потужностей. Виникає ефект «омолодження» підприємства і подальшої стабілізації на стадії «зрілості». Таким чином, інноваційний розвиток підприємства виступає як необхідний фактор забезпечення його довголіття та конкурентоспроможності.
При відсутності інноваційних змін у продукції, технології виробництва, управлінні – життєвий цикл підприємства прирівнюється до життєвого циклу продукції, що випускається. Інновації дозволяють активно керувати тривалістю окремих стадій життєвого циклу підприємства. Стадії «дитинства» і «юності» пов’язані зі становленням діяльності підприємства, реалізацією стартової інноваційної ідеї, тому впровадження додаткових інновації на цих стадіях небажане. Вміння швидко адаптуватися до змін ринкової кон’юнктури, гнучкість і динамічність сприйняття нововведень – необхідна умова підтримки підприємства на найбільш продуктивній стадії життєвого циклу – стадії «зрілості». Така підтримка може ефективно діяти до того часу, поки економічно вигіднішою не буде ліквідація підприємства. Стадія «старіння» пов’язана зі зменшенням економічної ефективності і сприяти продовженню цієї стадії навряд чи доцільно. Таким чином, мета управління стадіями життєвого циклу підприємства полягає у прискоренні проходження стадій «дитинства» і «юності», а також «старіння», і прагненням шляхом постійного інноваційного розвитку продовжувати якомога довше тривалість стадії «зрілості» та отримати від діяльності підприємства найбільший економічний ефект.
http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Nvuu/Ekon/2012_36/statti/3_3.htm
60Інтегрована оцінка фінансового стану підприємства.
Інтегральний метод аналізу фінансового стану підприємства слід використовувати тим підприємствам, які хочуть визначити свій фінансовий стан певним (одним, сукупним) інтегральним показником. Під час даного методу розраховується інтегральний показник на базі узагальнюючих показників за рівнем платоспроможності, фінансової незалежності та якості активів підприємства. Перевагами даного методу є те, що сукупний (інтегральний) показник можна в будь-який момент доповнити будь-якою кількістю аналітичних напрямків та коефіцієнтів, що дає змогу тримати «руку на пульсі». Недоліком є те, що виникає певна неузгодженість понять «платоспроможність» та «ліквідність». Загальні показники інтегрального методу оцінки фінансового стану підприємства наведені на схемі 2.
Рис. 2. Загальні показники інтегрального методу
Беззбитковий метод базується на ролі операційного важеля у формуванні результатів діяльності підприємства, на можливості управління його витратами й результатами з метою досягнення необхідних показників беззбитковості виробництва. Критерієм оцінки фінансового стану підприємства в цьому випадку виступає запас фінансової міцності підприємства, тобто виторг від реалізації, що підприємство має після проходження порогу рентабельності. Отже, чим вищий запас фінансової міцності у відсотках, тим стійкіший фінансовий стан підприємства.
Перевагою цього методу є те, що він включає беззбитковість (базовий аспект діяльності підприємства) та витрати, тому і є сучасним та практичним.
Недоліком є те, що він не узгоджується з такими сторонами оцінки як конкурентоспроможність, кредитоспроможність, ринкова і ділова активність, тобто він потребує подальшого розвитку.
Рівноважний метод базується на понятті ліквідності й оцінці фінансового стану підприємства з позицій досягнення рівноваги між ліквідними потоками у сфері господарсько-інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Перша виступає як зона створення коштів, а друга - як зона споживання коштів. Формовані і спожиті в них ліквідні грошові потоки мають назву результату господарської діяльності і результату фінансової діяльності відповідно. Рівність між цими результатами створює ситуацію ідеальної фінансової рівноваги підприємства, коли сукупний результат господарської і фінансової діяльності дорівнює нулю.
На рис. 3 зображена оцінка фінансового стану підприємства рівноважним методом.
Рис. 3. Оцінка фінансового стану підприємства рівноважним методом
Даний метод апробований світовим досвідом. Його реалізація дала змогу встановити дев’ять типових ситуацій фінансового стану підприємства і розробити відповідні рекомендації загального характеру для досягнення фінансово-господарської рівноваги у разі відхилення підприємства від лінії рівноваги чи зони безпеки, що є дуже цінним під час використання саме цього методу[6]. Однак, метод має свої недоліки, а саме: неможливість врахування стану підприємства в конкретному, діловому, кредитному і ринковому середовищі.
Фінансова діяльність підприємства повинна бути спрямована на забезпечення систематичного надходження і ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства. Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.
Основними критеріями вибору того чи іншого методу оцінки можуть бути:
1. Часові обмеження, якщо оцінку потрібно здійснити найближчим часом, то не рекомендується використовувати коефіцієнтний, комплексний чи інтегральний методи.
2. Обширність аналізу. Такі методи аналізу, як беззбитковий та рівноважний не враховують таких видів діяльності підприємства як конкурентоспроможність, кредитоспроможність, ділова активність тощо.
3. Наявність доступу до детальної інформації про діяльність підприємства. Якщо така існує варто обрати комплексний або коефіцієнтний підхід.
http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=1016