6. Початок Української національно-демократичної революції (1917р.), утворення Центральної Ради. М. Грушевський, в. Винниченко.

Перша світова війна (1914-1918рр.) призвела до загострення соціально-економічних, політичних і національних суперечностей у Російській імперії. Перемога Лютневої революції 27 лютого 1917 р. привела до падіння самодержавства (Микола II зрікся престолу). Тимчасовий уряд очолив князь Георгій Львов. Але поряд із цим органом активно діяла Петроградська Рада. В Україні замість старих органів влади виникають губернські, міські й повітові правління. У містах і селах утворюються Ради робітничих і солдатських та Ради селянських депутатів. Перебіг доволі хаотичних і стихійних подій під час зміни влади зумовив активізацію національного руху в Україні.

Національні політичні сили були роздроблені, і для їхньої консолідації необхідно було створити український керівний центр. Так в Україні виникла і згодом стала впливовим центром влади Українська Центральна Рада, яка була створена 3—4 березня 1917 р. в Києві на зборах представників Товариства українських поступовців (ТУП) і українських соціал-демократів, стала представницьким органом українських демократичних сил, що очолив національно-демократичну революцію в Україні. Посаду голови УЦР обійняв М. Грушевський.

Михайло Сергійович Грушевський народився 29 листопада 1866 р. в м. Холм в родині вчителя гімназії. У 1880 р. вступив до Тіфліської гімназії, захоплювався українською історією та літературою, читав твори В. Антоновича, М. Костомарова та ін. У 1886—1890 рр., під час навчання у Київському університеті, вступив до Київської української громади. Після захисту дисертації став професором; кафедри історії Львівського університету, де читав лекції; працював у Науковому товаристві ім. Т. Шевченка. Обстоював і розвивав ідею самостійності історії України, єдності всіх її періодів, а головною силою історії вважав народ. Написав багатотомну «Історію України-Руси». Товаришував з І. Франком. Вступив до Української національно-демократичної партії. Після революції 1905 р. повернувся до Києва й очолив Українське наукове товариство. Активно брав участь у роботі ТУП. У 1914 р. був заарештований і висланий з України; жив у Симбірську, Казані, Москві. Уроки Української революції обстоював ідею автономії України у складі Росії, відмовившись від неї після війни радянської Росії проти УНР. Бачив Україну народною республікою, розвиненою промисловою й сільськогосподарською країною з високим рівнем культури, освіти й науки. Був обраний першим Президентом УНР. З березня 1919 р. перебував за кордоном (Чехо-Словаччина, Франція, Німеччина, Швейцарія). У 1924 р. Грушевський повернувся в Україну. Його обрали до УАН, де він продовжив широку наукову роботу. Перебував під постійним контролем органів ГПУ, проти нього висувалися звинувачення в діяльності вигаданої контрреволюційної організації (Український національний центр), але був звільнений від слідства. У 1934 р. помер у Кисловодську.

Володимир Кирилович Винниченко народився 16 липня 1880 р. у бідній селянській родині Єлисаветградського повіту. Був чумаком, у 1911 р. повернувся в Україну. Поетичні захоплення Винниченка чергувалися з протестом проти соціальної несправедливості. Вступивши до гімназії, він екстерном здає іспити на атестат зрілості, а через рік вступає до юридичного факультету Київського університету. За участь у роботі Революційної української партії Винниченка було виключено з університету із забороною проживати в Києві. Був домашнім учителем на Полтавщині, займався революційною агітацією серед селян, потім нелегально перебрався за кордон. Написав багато, п'єс, романів, оповідань («Чужі люди», «Щаблі життя», «Базар»). Брав участь у діяльності УСДРП і ТУП, займався літературною діяльністю у Москві в журналі «Українське життя». Був одним з лідерів української національно-демократичної революції 1917—1920 рр.; 15 червня 1917 р. був обраний главою Генерального Секретаріату, написав мемуарно-публіцистичну працю «Відродження нації»; негативно ставився до гетьманського перевороту, очоливши опозиційний до влади гетьмана Український національний конгрес. Очолив Директорію УНР. Згодом виступив прихильником радянської системи влади, але потім її відкинув. У березні 1919 р. виїхав з України. У праці «Відродження нації» Винниченко виклав націонал-комуністичні ідеї, які він обстоював. У 1920 р. вів переговори з вищим більшовицьким керівництвом про визнання незалежності України, невдача яких змусила його виїхати до Австрії, потім до Франції, де присвятив себе творчості: малював, писав. Помер у 1951 році.

Видатними діячами УЦР були також Д. Антонович, С. Веселовський, Д. Дорошенко, В. Коваль, Ф. Крижанівський. Партійний склад УЦР був різноманітний:

Товариство українських поступовців (ТУП; С. Єфремов, Д. Дорошенко), що пізніше було перейменоване на Союз українських автономістів-федералістів;

Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП; В. Винниченко, С. Петлюра);

Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР; М. Ковалевський);

Українська народна партія (УНП).

Крім того, до складу УЦР увійшли представники громадських організацій. Демократичний принцип формування УЦР, яка уособлювала три представництва: національне, соціально-класове, територіальне,— забезпечив їй широку підтримку з боку народних мас. УЦР перетворилася на представницький (з елементами парламентаризму) орган українського народу. Як революційний парламент УЦР була визнана на Всеукраїнському національному конгресі (квітень 1917 р.). Тоді ж було обрано новий склад і керівництво УЦР: голова — М. Грушевський, заступники — В. Винниченко й С. Єфремов, виконавчий орган — Комітет, або Мала Рада.

Основні напрямки політичної програми УЦР:

— боротьба за національно-територіальну автономію у складі 9 українських губерній та етнічних земель;

— підготовка до виборів в Установчі збори з метою розв'язання питання про автономію України в складі Російської республіки;

— співпраця з Тимчасовим урядом;

— захист прав національних меншин.

Однак в УЦР не було єдиної думки про майбутній статус України. «Самостійники» на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (М. Грушевський, В. Винниченко) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.

Висновок. Створення УЦР стало видатною подією національно-демократичної революції 1917—1920 рр. УЦР виступила організатором і лідером національно-визвольного руху, що охопив широкі верстви населення; діячі УЦР почали привселюдно й відкрито говорити про інтереси нації від її імені.

■ Дати: 27 лютого 1917 р., З—4 березня 1917 р., квітень 1917 р..

■ Поняття, терміни, назви: УЦР, Мала Рада, «автономісти», «самостійники».

■ Особистість в історії: М. Грушевський, В. Винниченко.

Відповідність програмі: Новітня історія України. Українське національно-державне відродження 1917-1920 років. Українська національно-демократична революція (1917 – 1918 рр.).

Відповідність підручникам: Турченко Ф.Г. Новітня історія України. Частина перша. 1914 – 1939. Підручник для 10-го класу. Вид. 3-те, випр. та допов. - К.: Генеза, 2001. - 352 с.: іл. – С. 40-103.

Світлична В.В. Історія України: Навч.посібник. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: «Каравела», Львів: «Новий світ-2000», «Магнолія плюс», 2003. – 308 с. – С. 143-166.