16. Розвивальне навчання

Серед таких педагогічних технологій на особливу увагу заслуговує розвивальне навчання.  Ще на початку 30-х років ХХ століття видатний психолог-гуманіст Л.С.Виготський обґрунтував можливість та доцільність навчання, як на свою пряму та безпосередню мету. Учений встановив, що розвиток інтелекту вихованця відбувається через зону „ближнього розвитку”, коли дитина спочатку може робити щось у співпраці з дорослими, а потім переходить на такий рівень розвитку, коли цю дію може виконати самостійно. Він вважав, що „тільки те навчання в дитячому віці добре, коли воно випереджає розвиток і веде розвиток за собою…” (Выготской Л.С. Собрание сочинений. – М., 1991, т.1). 

На широкій експериментальній основі гіпотезу Л.С.Виготського почали перевіряти та конкретизувати два наукових колективи: Л.В.Замкова та Д.Б.Ельконіна. з їхніми іменами пов’язують створення теорії, навчальної діяльності, що лежить в основі системи розливального навчання. 

Традиційне навчання спрямоване здебільшого від конкретного, одиночного до загального, абстрактного, від випадку – до системи. Це формує емпіричне мислення, на думку В.В.Давидова, який поставив питання про можливість розробки нової системи навчання з напрямком від абстрактного до конкретного, від системного – до одиночного. Те мислення, що розвивається у процесі такого навчання, називається теоретичним, а навчання – розвивальним. 

В основі розвивального навчання лежить уявлення про розвиток дитини як суб’єкта особистої діяльності. Тому головна мета вчителя – забезпечити її розвиток, вивчити особисті навчально-пізнавальні можливості учня, визначити індивідуальні зони його найближчого розвитку та допомогти формуванню це не сформованих здібностей.  Головною метою розливального навчання є формування активного, самостійного творчого мислення учня і на цій основі поступового переходу до самостійного навчання. 

Завдання розвивального навчання є формування особистості гнучким розумом, розвиненими потребами до подальшого пізнання і самостійних дій, з певними навичками і творчими здібностями.

Для того, щоб навчання було справді розвивальним, звертаємо увагу на сам урок, його побудову. Готуючись до кожного уроку, учитель продумує і організовує так навчальну діяльність, щоб відбувався розвиток процесів сприйняття, уяви, щоб учні оволодівали всім і в них нагромаджувався індивідуальний досвід пошукової діяльності, формувалися якості, потрібні для комбінування, конструювання, перетворення. 

Для організації розвивального навчання доцільно використати такі методи, які викликають найбільший інтерес в учнів: проблемні, продуктивні, дослідницькі, що розвивають творче мислення та уяву.  Ефективності уроку сприяють такі психологічні умови його підготовки:  -    визначення рівня розумового розвитку учнів, їх ставлення до навчання;  -   творче самопочуття на уроці;  -   психологічний контакт з класом;  -    організація пізнавальної діяльності учнів. 

Суть технології розливального навчання полягає в тому, що учень самостійно обирає рівень опрацювання навчального матеріалу. Завдання вчителя – визначити „зону найближчого розвитку” дитини і допомогти їй перейти на більш високий рівень розумових операцій, тобто забезпечити цей розвиток. 

17.Евристичне навчання — навчання, головною метою якого є конструювання учнем особистісного сенсу, цілей та змісту навчання, а також процесу його організації.

За технологією евристичного навчання учень спочатку конст­руює знання в певній сфері реальності, спираючись на власний освітній потенціал, освітнє середовище та евристичну технологію діяльності. От­риманий учнем продукт діяльності (знання, досвід, продукт та ін.) зістав­ляється задопомогою вчителя з культурно-історичними аналогами (витво­ри мистецтва, словесності, прикладної творчості; наукові способи вирі­шення одних і тих самих задачу версії, гіпотези), у результаті чого даний продукт доопрацьовується, доповнюється, змінюється. Особистісний ос­вітній приріст учня (його знань, досвіду, здібностей, матеріальної продук­ції та ін.) у цьому випадку першочерговий і неминучий.

Праобразом евристичного навчання є метод Сократа (або «Сократівський діалог»), який разом зі співрозмовником шляхом особливих питань і розмірковувань приходив до народження знань.

У технології евристичного навчання є відповідний понятійний апарат: «дидактична евристика», «евристичні здібності», «евристичні навчальні си­туації», «евристичні форми й методи навчання», «фундаментальний освіт­ній об’єкт», «навчальний метапредмет» тощо.

Головна характеристика евристичного навчання

Головною характеристикою евристичного навчання є створення уч­нями освітнього продукту (тобто матеріальні продукти діяльності учня у вигляді суджень, текстів, малюнків, виробів та ін.; зміни особистіших якостей учня, які розвиваються в навчальному процесі). Обидві складові освітнього продукту — матеріальна й особистісна — створюються одно­часно й рівні за значенням.

За дослідженнями психологів, для реалізації евристичної навчальної діяльності виділяють три групи особистісних якостей учнів: креативні (уява, натхнення, інтуїція, неординарність, винахідливість, відчуття но­визни, незалежність, схильність до ризику, прогностичністьтаін.), когнітивні (допитливість, проникливість, захопленість, кмітливість, аналітичність, пошук проблем, здатність до експериментів та ін.), оргдіяльнісні, або методологічні (цілепокладання, стійкість у досягненні мети, плану­вання, гнучкість і варіативність дій, комунікативність, змістове бачення, рефлексивність, самоаналіз, самооцінка та ін.).

Основи організації цілісного процесу евристичного навчання вира­жені в принципах дидактичної евристики:

1. Принцип особистісного цілепокладання учня (навчання кожного учня від­бувається з урахуванням його особистих цілей у кожній освітній області).

2. Принцип вибору індивідуальної освітньої траєкторії (учень має пра­во на осмислений та погоджений з учителем вибір основних компо­нентів своєї освіти: сенсу, цілей, задач, темпу, форм, методів навчан­ня, змісту, системи контролю й оцінки результатів).

3. Принцип освітнього приросту учня, або принцип продуктивності на­вчання (головним орієнтиром навчання є особистісний приріст учня, який складається з його внутрішніх та зовнішніх освітніх продуктів навчальної діяльності).

4. Принцип первинності освітньої продукції учня (створений учнем осо­бистісний зміст навчання випереджає вивчення змісту освітніх стан­дартів і загальновизнаних досягнень у певній області).

5. Принцип ситуаційності й супроводжуючого навчання (освітній про­цес будується на ситуаціях, які передбачають самовизначення та ев­ристичний пошукїх рішення учнями, вчитель супроводжує учня в його освітньому русі).

6. Принцип освітньої рефлексії (осмислення результату й методу влас­ної діяльності).

Зміст евристичного навчання має дві частини: інваріантну (яка надхо­дить іззовні й засвоюється учнем) і варіативну (яку створює кожний учень у процесі свого навчання).

Традиційний зміст освіти ускладнює побудову учнями власного сві­ту знань. У навчальних програмах, посібниках, підручниках світ реаль­них об’єктів поданий готовими поняттями, ідеалізованими продуктами пізнання, які отримали не учні, а спеціалісти, вчені, автори підручників. Вивчення учнями інформації про чужі знання практично не залишає міс­ця для створення ними власних знань про реальний світ.

Дана проблема в технології евристичного навчання вирішується шляхом зміни методології навчання: спочатку учням у якості освітньо­го об’єкта пропонують реальні, а не ідеальні об’єкти пізнання (природ­на або антропогенна місцевість, грунт, ріка, вода, рослини, тварини та ін.). Учитель навчає учня способам пізнання реальних об’єктів і конс­труюванню добутих знань. Вивчаючи об’єкт реального світу, учень шу­кає й створює знання про нього, тобто ідеальні теоретичні конструк- ти — факти, поняття, закономірності, усвідомлюючи створені знання й способи пізнання, учень фіксує їх у вигляді особистісного освітнього продукту, що дозволить потім використовувати їх для наступного пізнан­ня реального світу.