Вертикальна або компонентна структура ландшафтів

Будь-який ПТК є частиною географічної оболонки, тому в його вертикальному розрізі представлені частини всіх сфер географічної оболонки - літосфери, атмосфери, гідросфери і біосфери. Фрагменти цих сфер називають природними компонентами, а ярусну структуру, яку вони утворюють в ПТК, - компонентною або вертикальною структурою ПТК (іноді - радіальною). У якості основних виділяють шість природних компонентів: літогенний, орогенний, кліматогенний, гідрогенний, педогенний і біогенний.

Таким чином, вертикальною структурою ландшафтів називають закономірне поєднання основних природних компонентів (літогенного, орогенного, кліматогенного, гідрогенного, педогенного і біогенного), які лежать один над одним, тобто мають верти кальну послідовність розташування. Ця послідовність така: гірські породи з підземними водами і відповідними формами рельєфу - ґрунти - поверхневі води - рослинність і тваринний світ - повітря.

Під літогенним компонентом або літогенною основою ПТК розуміють, земну кору як поєднання гірських порід різного походження, механічного складу і нашарування. У якості особливого - орогенного компонента звичайно розглядають рельєф. Строго кажучи, рельєф не може бути окремим компонентом ПТК, оскільки він являється лише формою земної поверхні, тобто однією з властивостей літогенного компоненту. Але рельєф грає настільки важливу роль у формуванні природного комплексу, що за ним за традицією зберігаються права самостійного природного компонента. Кліматогенним компонентом ПТК називають не клімат, а повітряні маси з притаманними їм погодою і кліматом, оскільки клімат не є матеріальним тілом. Гідрогенним компонентом ПТК є поверхневі і підземні води. Під педогенним компонентом ПТК розуміють ґрунти. М.А.Солнцев не включав ґрунти в перелік основних природних компонентів, вважаючи його похідним, оскільки він формується сумісною дією всіх інших природних компонентів. Проте цей факт не заперечує існування ґрунтів як фізичного тіла. Біогенним компонентом називають рослинність і тваринний світ і в свою чергу поділяють на фітогенний (рослинність) і зоогенний (тваринний світ) компоненти.

Всі компоненти природи існують та розвиваються за своїми власними законами, однак ні один з них не існує і не розвивається ізольовано. Будь-який компонент зазнає на собі впливу інших і, в свою чергу, впливає на них. Після багатьох років польових ландшафтних досліджень М.А.Солнцев прийшов до наступного висновку:

всі компоненти природи за силою свого впливу один на одного нерівнозначні і, в залежності від цього, можуть бути розміщені в певний і строго постійний ряд. Це положення називають законом нерівнозначності взаємодіючих природних компонентів, а ряд, в якому вони знаходяться - "рядом Солнцева". Якщо встановити цей ряд по низхідній лінії, тобто починаючи з самого "сильного", то він буде виглядати наступним чином: земна кора —> повітря —> води --- рослинність —> тваринний світ.

Із цього ряду видно, що найбільш сильним компонентом є літогенна основа - земна кора, а найбільш слабким - тваринний світ. Земна кора є найбільш стійким по відношенню до зовнішнього впливу і тому найбільш повільно змінюваним компонентом ПТК. І в цьому значенні вона є найсильнішим компонентом. Являючись фундаментом географі­чної оболонки, вона здійснює великий вплив на всі інші її компоненти і тому розглядається як визначальний фактор диференціації географічної оболонки на окремі ПТК. Вплив літогенної основи проявляється на­самперед в тому, що інші компоненти, особливо біогенні, змушені до неї пристосовуватися і змінюватися під її впливом.

Середнє положення займають гідрокліматогенні компоненти. Вони є "головними" по відношенню до нижніх членів "ряду" і "підлеглими" по відношенню до верхнього члену "ряду". З одного боку, тепло і воло­га перерозподіляються в залежності від властивостей земної кори, з ін­шого - вони формують місця проживання для біогенних компонентів. Літогенні і гідрокліматогенні властивості цих місць є визначальним фактором: з безлічі можливих видів біоти в них залишаються лише ті, які знаходять для себе найбільш сприятливі умови існування.

Деякі географи оспорюють точку зору М.А.Солнцева про нерівнозначність природних компонентів та провідну роль серед них літогенної основи. Так, Ф.М.Мільков вважає всі взаємодіючі в ландшафтному комплексі компоненти рівнозначними. Але, на відміну від М.А.Солнцева, він не приводить переконливих доказів на підтверджен­ня своєї точки зору, а посилається на В.В.Докучаєва. Проте в роботі В.В.Докучаєва мова іде лише про рівнозначність участі природних компонентів в утворенні ґрунтів, а не ландшафтних комплексів, і це не розходиться з поглядами М.А.Солнцева на ґрунти як похідний природний комплекс, що утворюється внаслідок сумісної дії всіх основних природних компонентів.

Літогенний компонент природи або літогенна основа - це фундамент, на якому формується ландшафт. В різних ландшафтах він буде різним. Так, літогенною основою моренно-водно-льодовикових ландшафтів Київського Полісся є підвищені, горбисто-хвилясті, розчленовані рівнини, складені воднольодовиковими пісками різної потужності, що підстилаються моренними валунними суглинками. Літогенну основу озерно-воднольодовикових ландшафтів того ж регіону складають знижені, плоскі, слабо розчленовані рівнини, складені середньо- і малопотужними воднольодовиковими пісками, що підстилаються озерними суглинками. І, нарешті, літогенною основою підвищених лесових ландшафтів Київського правобережного лісостепу є горбисто-увалисті сильно розчленовані рівнини, складені лесоподібними суглинками, що підстилаються воднольодовиковими пісками і моренними валунними суглинками.

Від компонентів слід відрізняти елементи ПТК. До елементів А.Ґ.Ісаченко відносить форми рельєфу, атмосферні опади, яруси рослинного покриву і розглядає їх як елементи першого порядку, тобто такі, що підлягають географічному дослідженню і є предметом вивчення галузевих фізико-географічних дисциплін. Як елементи другого по рядку А.Ґ.Ісаченко розглядає гірські породи, види і різновиди рослин і тварин і т. п., і вважає, що вони не підлягають дослідженню географічними науками.